Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

БІБЛІОГРАФІЯ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ XX ст.

Весь багатовіковий досвід людства зберігається у книгах. У них сконцентровані знання, здобуті людством у процесі вивчення природи та суспільства, відображені всі сфери життя суспільства на різних етапах його розвитку Нині чисельність друкованих праць у світі сягнула 100 млн назв, 30 млн з них — книги Щороку в світі видається 100 тис. назв журналів, в яких друкується близько 5 млн статей. Причому кожні 10—15 років кількість наукових праць подвоюється. Ці процеси стосуються також України, де на сьогодні зареєстровано понад 6 тис. назв газет і журналів.

І хоча книг і статей друкується багато, знайти потрібну інформацію фахівцям іноді дуже важко. На допомогу їм у цій справі приходить бібліографія, яка складанням переліків, списків, покажчиків, довідників, оглядів допомагає зорієнтуватися в зростаючому потоці публікацій. Поточна бібліографія інформує про книги, статті, рецензії, які щойно вийшли з друку, тобто дає уявлення про сучасний стан науки, ретроспективна знайомить з літературою з певної проблематики за минулий час, а перспективна — з книгами, що готуються друку.

Істориків, звичайно, цікавить насамперед історична бібліографія, що займається цільовим відбором та науковою систематизацією літератури з історії. Велике значення така бібліографія має для істориків, які вивчають історію України XX ст. Це пояснюється не тільки лавинним наростанням у цьому столітті інформації, а й особливостями історичного розвитку українського народу. Адже тривалий час Наддніпрянщина, Західна Україна та Закарпатська Україна були відірвані одна від одної, перебуваючи під владою різних держав (Росії, Австро-Угорщини, Чехословаччини, Румунії). Довгий час єдиної організації, яка б займалася реєстрацією українських видань, не було, оскільки кожна країна, до якої входили українські землі, мала свою систему реєстрації та бібліографічного опису книг. У Росії, наприклад, початок реєстрації всіх друкованих видань був запроваджений лише у 1907 р., саме тоді почала більш-менш регулярно видаватися «Книжная летопись», в якій був і розділ «Издания на малороссийском наречии». Проте тут вміщувалися дані тільки про книги, видані в межах Російської імперії.

Першу спробу налагодити облік української книги незалежно від місця її видання зробила бібліографічна комісія Наукового товариства їм. Тараса Шевченка у Львові, створена у 1909 р. До її складу входили авторитетні історики В. Дорошенко, І. Крип'якевич, І. Левицький. Почесним членом комісії був обраний І. Франко, а головою — видатний український бібліограф І. Левицький, автор ґрунтовних бібліографій з історії Західної України Комісія видала сім томів матеріалів до ретроспективної української бібліографії, розпочала поточну бібліографію української книги в 1911—1912 рр. у «Літературно-науковому віснику» з'явилися перші списки українських видань, але зробити цю роботу систематичною не вдалося — не вистачило на це сил і коштів.

Відсутність на початку XX ст. в Україні повної поточної бібліографії певною мірою компенсувалася тим, що досить докладну інформацію про українські книги, в тому числі з історії, подавали часописи.

В журналі «Киевская старина» в 1900—1904 рр. у рубриці «Список вновь выпущенных книг» було вміщено відомості більш ніж про 1400 видань з української проблематики, здійснених у Росії і за кордоном. Крім того, на його сторінках щороку вміщувалося до 60 рецензій на книги (Корнейчик І І Історія української бібліографії. Дожовтневий період Нариси — X, 1971 — С 249). Бібліографічна інформація вміщувалася і в інших часописах. Усе це створювало можливості для створення повноцінної ретроспективної історичної бібліографії, традиції якої були закладені в Україні ще в XIX ст. працями М. Костомарова, О. Лазаревського, В. Іконникова, І. Левицького, Я. Головацького і продовжені на початку XX ст. В. Дорошенком, І. Калиновичем та іншими істориками та бібліографами.

Ретроспективні бібліографічні покажчики з історії України в XX ст з'явилися вже в перші десятиліття століття Один з перших з них, присвячений українській мемуаристиці початку XX ст., побачив світ у 1911 р. (Кревецький І. Наша мемуаристика // Неділя — 1911 — №6 — 8, 13, 15).

У 1916 р С. Єфремов за дорученням журналу «Украинская жизнь» склав покажчик літератури для української самоосвіти, який і на сьогодні залишається корисним для всіх, хто вивчає історію України. До нього ввійшли найавторитетніші на той час видання українською, російською і польською мовами. Вперше під назвою «Библиотека по украиноведению» він був надрукований у журналі «Украинская жизнь» (1917 — № 3, 4), а в 1920 р. після доопрацювання опублікований окремим виданням У покажчику зафіксовано 1249 записів. Багато рубрик присвячено проблемам історії України «Історія», «Українські справи», «Національні проблеми», «Мемуари Листування Автобіографи» тощо (Єфремов Сергій Українознавство Покажчик потрібнішої до самоосвіти літератури — К, 1920 — 64 с.).

Бібліографічний покажчик праць з україніки за 1914—1917 рр. був надрукований і в журналі «Наше минуле» (Гуцало О. Ucrainica Книги і неперіодичні видання років 1914—1917 // Наше минуле — 1918 — № 1, Айзеншток І. Додатки до покажчика неперіодичних видань по українознавству за 1914—1917 рр. // Там само — 1918 — № 3).

Український бібліограф Ю. Меженко в 1917 р. спробував започаткувати ретроспективну бібліографію журнальної україніки він склав покажчик «Бібліографія «Ucrainica» з російських журналів 1914—1917 рр. ».

Основним джерелом історичної бібліографії є національна облікова бібліографія, яка передбачає повний облік усієї друкованої продукції в країні спеціальними державними установами. Такі установи з'явилися в Україні тільки в 1918—1919 рр. У липні 1918 р. за часів гетьманської держави П. Скоропадського було створено. Управління видавництвами України, на яке було покладено обов'язкову загальну реєстрацію творів друку. В січні 1919 р. за часів Директорії Рада Народних Міністрів УНР створила в Києві з цією самою метою Головну книжкову палату яку очолив Ю. Меженко. Після встановлення в Україні радянської влади незважаючи на численні реорганізації і зміни назв, цей бібліографічний центр зберігся. Палата займалася реєстрацією всіх друкованих творів збирала і зберігала їх (відповідно до законів усі видавництва надсилали до палати по 22 примірники всіх своїх видань).

З 1924 р. в Україні налагоджено видання «Літопису українського друку», хоча в деякі періоди його видання припинялося (1931—1934, 1941—1945). Списки нових книг, виданих в Україні, друкувалися палатою і в журналах «Книга» (історії присвячений розділ 9 покажчика), «Радянський книгар».

Поява державної бібліографії в Україні створила сприятливі умови для розвитку історичної бібліографії, але не вирішила всіх її проблем, оскільки в Радянській Україні не приділялося належної уваги зарубіжній україністиці. Склалося так, що в світі майже незалежно один від одного діяли три центри бібліографи з історії України. Один репрезентувала Радянська Україна, другий продовжував існувати в Західній Україні, значна частина якої ввійшла до складу Польщі, а третій, починаючи з 20-х років XX ст. , виник серед української діаспори на Заході, яка створювала свої наукові інституції в країнах Західної Європи та Америки.

Збереженню і зміцненню традицій історичної бібліографії в Західній Україні сприяла плідна діяльність бібліографічної комісії Наукового товариства ім. Тараса Шевченка у Львові. У 1924 р. комісія видала черговий том матеріалів до української бібліографії. Він був повністю присвячений історії України. До покажчика, складеного відомим українським бібліографом І. Калиновичем, включено 785 назв праць з історії України, виданих українською мовою в основному в Західній Україні, окремі — у Наддніпрянській Україні. Покажчик складається з двох розділів «Помічні науки» та «Історія України». Кожний з них має підрозділи. Наприклад, бібліографія з історії України подається по періодах, окремий підрозділ був присвячений персоналіям. На сьогодні цей покажчик, який видавався двічі, залишається основним бібліографічним джерелом про книги з історії України, видані у 1914—1923 рр. українською мовою за межами Радянської України (Українська історична бібліографія за 1914—1923 рр. Публікації в українській мові / Зібрав Іван Калинович // Зап НТШ — Т СХХХІУ-СХХХУ — Л, 1924 — С 185— 239, Матеріяли до української бібліографії Т V Бібліографія українознавства за 1914—1923 роки Вип 1 Історія України — Л, 1924 — 59 с.).

У ці роки І Калинович створив цікавий покажчик і з історії української мемуаристики (Калинович І. Українська мемуаристика 1914— 1924 Бібліограф реєстр — Л, 1925).

У складі бібліографічної комісії НТШ у Львові плідно працювали історики.

І. Крип'якевич стежив за розвитком історичної науки не тільки в Західній, айв Радянській Україні (Крип'якевич І. Бібліографія української історії (1922—1923) // Іст вісн — Л, 1923 — №2, З, С 35—38, Крип'якевич І. Історичні видання Української Академії наук у Києві 1921—1927 // Зап Наук т-ва їм. Т. Г. Шевченка — Т 149 — Л, 1928).

В. Дорошенко друкувався як у Львові, так і в Радянській Україні У Львові, зокрема, був надрукований покажчик літератури з історії революції в Україні (Дорошенко В. Література до історії української революції // Громад вісн — Л, 1923 — № 17).

М. Кордуба в міжнародному бюлетені, органі федерації історичних товариств Східної Європи, надрукував огляди історичної літератури, виданої в Польщі та Радянській Україні (Кордуба М. Українська історична література у Польщі. Огляд за 1927—1928 рр // — 1929 — Т 2, Кордуба М/ Огляд радянської української історичної літератури за 1917—1931 рр // Там само — 1937 — Т 7, 1938 — Т 8).

М. Кордуба до самої смерті (1947) продовжував збирати матеріали до історичної бібліографії історії України (зібрав 55 тис карток). На жаль, досі ці матеріали повністю не видані і зберігаються в архівах Львова (Пісковий С. М М Кордуба та його «Бібліографія історії України» // Наук-інф. бюл. Арх. упр. УРСР — 1963 — № 6 — С 63). У Західній Україні створювалися і тематичні ретроспективні покажчики історичної літератури. Причому найбільшу увагу упорядників привертали переломні моменти в історії українського народу, насамперед події української національно-демократичної революції 1917—1920 рр. Один з таких покажчиків надрукований у часописі «Літопис червоної калини». В ньому подана література, що була видана в країнах Європи, проте повністю ігнорувалася радянська історична література (Список джерел до історії української визвольної війни 1914—1921 рр. // Літопис червоної калини —1929 — № 1—З, 1930 — № 1—5, 7, 8, 1931 — № 2, 3, 5—12, 1932 — № 1—4, 6—9, 1933 — № 1—8, 11—12, 1934 — Я» 1—3, 5—9, 11—12, 1935 — № 2, 4—9, 11—12, 1936 — № 3—5, 7—12, 1937 —№ 1—4, 6—12, 1938 — № 1—8, 11, 12, 1939 — № 1, 2 (автори оглядів позначені ініціалами І Ш, А К).

Центром зарубіжної бібліографи з історії та інших проблем українознавства у 20-х роках була Прага, де спочатку знаходився Український вільний університет, про що свідчать опубліковані там покажчики (Заикин В. Украинская литература о революции на Украине // На чужой стороне — Прага, 1925, Зленко П. Бібліографічний покажчик наукових праць української еміграції 1920—1931 — Прага, 1932 — УІІІ — 154 с)

В останньому покажчику є розділи «Історія», «Біографи». Підготував покажчик український академічний комітет.

У Радянській Україні своєрідний ренесанс історична бібліографія пережила у 20-ті роки. В умовах політики українізації на хвилі національного відродження значно активізувалася також бібліографічна діяльність у галузі історії України Нею займалося кілька установ історична секція історико-філологічного відділу АН УСРР та бібліографічна комісія, створена при Академії в 1926 р., комісія з вивчення історії Великої Жовтневої соціалістичної революції і КП(б)У (істпарт), бібліографічна комісія, створена у 1927 р.. при науково-дослідній кафедрі історії української культури (Харків), а також великі бібліотеки України.

Бібліографічна діяльність істпартів та їх друкованих органів, зокрема журналу «Літопис революції» (1922—1933), визначалася партійними настановами і була обмежена тематичними рамками історії революції та Комуністичної партії, описом в основному вітчизняної літератури марксистського напряму. В цих межах покажчики літератури були досить повними (Розовская Е. Опыт библиографии по истории Октябрьской революции на Украине // Летопись революции — 1926 — № 3—6, Ходоровский 3 , Фрадкин А Указатель литературы по истории революционного движения социал-демократических организаций на Украине (1900—1904 гг) // Там само — 1928 — № 51 Х-с Й Деникинщина на Украине // Там само — 1929 — № 5— 6, Хандрос Й. та ін. Жовтень та громадянська війна на Україні- Матеріали до бібліографії // Там само. — 1932 — № 3—6 та ін.).

Іноді в журналі з'являлися огляди української емігрантської історичної літератури, наприклад часопису «Тризуб» (див Літопис революції — 1928 — № 3 — С 304—310), проте вони мали тенденційний характер і бібліографії не подавали

Численні публікації самого істпарту та його місцевих відділів подано в бібліографічному покажчику, виданому у 1932 р. (Хандрос Й. Б. , Ланда Е. Я. Публікації істпартів, істмолів та істпрофів України Бібліограф покажч — X, К, 1932 — 106 с.).

Наприкінці 20-х років значну роботу в галузі історичної бібліографії провела бібліографічна комісія при науково-дослідній кафедрі історії української культури (Харків). Нею був підготовлений покажчик літератури з історії України за 1917—1927 рр. Це десятиріччя було дуже плідним у розвитку історичної науки. В Україні за цей час вийшло 558 книг та 1192 статті з історії України та українського права. До покажчика, підготовленого комісією, включено 1884 видання, які здійснені в Радянській Україні і за її межами. Багато видань присвячено історії України у XX ст. (Бібліографія історії України, Росії та українського права, краєзнавства й етнології за 1917—1927 рр. Бібліографічний збірник, присвячений X річниці Жовтневої революції на Україні — X, 1930 — 147 с.).

Комісія вирішила готувати до випуску щорічні покажчики історичної літератури, виданої в Україні, проте вдалося випустити тільки один із них за 1928 рік (Бібліографія історичної літератури за 1928 рік — X, 1930 — 51 с.). У покажчику зафіксовано 727 видань, які розміщені за періодами 3 історії XX ст. окремі рубрики присвячені подіям революції 1905—1907, 1917 рр.

Серед академічних видань історична бібліографія найповніше була представлена у 20-х роках у науковому часописі «Україна» (1924— 1930), який був відновлений виданням після повернення з еміграції до Києва М. Грушевського. Він взяв на себе також редагування часопису. На відміну від інших радянських видань «Україна» вміщувала бібліографію з україніки незалежно від місця видання книг і журналів Щороку в часописі подавалися огляди історичної літератури за 1926—1929 рр (див Україна — 1927 — № 3, 1928 — № 3, 1929 — № 3, 1930 — N° 43). У статтях анотувалися книги та статті про Україну, що вийшли за межами Радянської України Наприклад, М. Сагарда опублікував огляд «Україніка в російських журналах» (Україна — 1927 — № 6). У часописі активно співробітничали члени бібліографічної комісії НТШ у Львові І Калинович написав замітку «Ucrainica» в англійській мові»». (Україна — 1925 — Кн 3), В. Дорошенко вів рубрику «Українознавство поза межами УСРР» (1927 — № 5).

Розгром у 1930 р. історичної школи М. Грушевського, закриття багатьох установ та друкованих органів, пов'язаних з його ім'ям, негативно відбилися також на стані історичної бібліографи, яка в основному тепер обмежувалася рекомендаційними покажчиками, списками літератури до революційних свят, ювілеїв Комуністичної партії. На незадовільний стан бібліографії змушені були звернути увагу навіть урядові кола республіки 17 листопада 1936 р. ЦК КП(б)У та РНК УРСР прийняли постанову «Про видання бібліографи літератури про Радянську Україну». Для здійснення цієї роботи була створена Головна редакція, до якої увійшли відомі вчені, зокрема представники гуманітарних наук В. Затонський, О. Шліхтер. У 1939 р. в Києві була відкрита Державна історична бібліотека, на яку покладалася робота щодо укладення бібліографічних покажчиків, а саме з історій Української РСР Спільно з Львівським філіалом бібліотеки АН УРСР, в якому зібрані найбагатші фонди україніки, працівники історичної бібліотеки розпочали роботу із складання «Бібліографії української історичної бібліографії». На жаль, війна перервала цю роботу.

Складовою частиною історичної бібліографії є краєзнавча історична бібліографія, яка в Україні має досить давні міцні традиції, які сягають початку XIX ст. У XX ст. історичне краєзнавство активно розвивалося у 20-х роках, коли кількість праць з краєзнавства досить швидко збільшувалась. Саме тоді з'явилися краєзнавчі бібліографічні покажчики по деяких регіонах України (Чернявський Д

Катеринославщина Історія Природа Населення Промисловість Освіта Діячі Покажчик літературного матеріалу до вивчення місцевого краю — Катеринослав, 1919 — Вип 1, Максименко Ф Материалы к библиографии Донецкого (преимущественно Бахмутского уезда (края) // Просвещение Донбасса — 1922 — № 6—9, Дубняк К Матеріали до вивчення Полтавщини Бібліографічний покажчик літератури // Хозяйство Полтавщины — 1922 — № 4—7).

Центром краєзнавчої історичної бібліографії була в той час Всенародна бібліотека України (тепер Національна бібліотека України ім. В. Вернадського). У 1928 р. вона узагальнила досвід цієї роботи і створила узагальнюючий бібліографічний покажчик (Бібліографічний покажчик краєзнавчої літератури на Україні 1917—1926 // Етнограф вісн. — 1928 — № 7, 8).

Аналогічну роботу, але в більш широких масштабах провів відомий фахівець з краєзнавчої бібліографи Ф. Максименко. В 1930 р. йому вдалося спільно з Всенародною бібліотекою України видати першу частину свого ґрунтовного бібліографічного покажчика (друга частина знищена під час війни). Наявність численних покажчиків (предметного, авторів, географічних назв) полегшує користування цим надзвичайно цінним посібником (Максименко Ф. Матеріали до краєзнавчої бібліографії України 1847—1929. Список бібліографічних праць, що стосуються окремих місцевостей УСРР, Бессарабії, Дону й Криму — К , 1930 — 262 с. ). У покажчику зафіксовано понад тисячу назв книг, які автор вивчав у книгосховищах України та Російської Федерації. В цей самий рік вийшов покажчик бібліографічних видань, присвячених Криму (Гопгитейн Е. Е. Библиография библиографических указателей литературы о Крыме — Симферополь, 1930).

Наприкінці 20-х років у зв'язку з ювілеєм Жовтневої революції в багатьох регіонах України вийшли бібліографічні покажчики літератури, присвяченої революційному руху у відповідному регіоні (Жовтень на Київщині // Життя і революція — 1927 — № 11, 12, Материалы к библиографии революционного движения в Одессе // Труды государственной публичной библиотеки в Одессе — Вып 1 — Одесса, 1927, Матеріали до бібліографи революційного руху в Одесі // Записки українського бібліографічного товариства в Одесі — Вип 2 —Одеса, 1929, Жовтнева революція на Поділлі 1917—1920 — Вип 1 — Вінниця, 1929).

Бібліографи Радянської України створили кілька покажчиків, присвячених Західній Україні (Бойко В. , Козаченко Н. , Никифорук Ю. Бібліографічні матеріали з політичного та соціально-економічного життя західноукраїнських земель за 1917—1930 рр. // Західна Україна — 1930 — № 5, 7, 8, 10—12, Бойко В. , Никифорук Ю. Бібліографічні матеріали про Буковину за 1917—1930 рр. // Західна Україна — 1931 — № 3). Огляд радянської історіографії Західної України з'явився і в науковому часописі «Україна» (1932 — 4 3).

У 30—40-ві роки краєзнавча бібліографія пережила період занепаду За цей час вийшло всього кілька покажчиків (Бібліографія революційного руху в Одесі 1820—1920 — // Праці Одеської державної наукової бібліотеки — Нова серія — ТІ — Одеса, 1933 — 212 с., Харків за 20 років 1917—1937 — X, 1937).

Лише у 50-х роках з'явилися ґрунтовні бібліографічні покажчики, присвячені історії деяких міст та областей УРСР (Соціалістична Львівщина Бібліографічний покажчик літератури 1951—1952 рр. — Львів, 1953 — 118 с., Львову 700 років — Львів, 1956, Чернігову 1050 років — Чернігів, 1957).

Державна історична бібліотека України створила двотомний покажчик з історії Києва (Історія Києва Бібліограф покажч — Т 1, вип 1,2 — К, 1958, 1959, Т 2, вип 1, 2 — К, 1962, 1963).

Значним поштовхом до розвитку бібліографії історичного краєзнавства стала робота з написання 26-томної «Історії міст і сіл України», що розгорнулася на початку 60-х років У центральних і обласних бібліотеках почали створюватися картотеки з історії міст і сіл. У Державній історичній бібліотеці України на цій основі була створена «Зведена картотека матеріалів з історії міст і сіл України», яка налічує 500 тис. карток Активізувалася робота щодо видання бібліографічних покажчиків краєзнавчої літератури. Один з перших був підготовлений Ф. Максименком, який ще з довоєнних років займався краєзнавчою бібліографією (Максименко Ф. П. Збірки історичних відомостей про населені пункти Української РСР // Наук -інформ бюл арх упр УРСР — 1963 — № 4—6, 1964 — № 1—5).

У 60—70-ті роки майже всі обласні бібліотеки випустили тематичні ретроспективні покажчики «Історія міст і сіл області» (1963 — Рівне, 1964 — Івано-Франківськ, Кіровоград, Сімферополь, Луцьк, Львів, Миколаїв, Полтава, Тернопіль, Харків, Херсон, Черкаси, 1977 — Львів (2-ге вид), 1978 — Ворошиловград). У ці самі роки всіма обласними бібліотеками була започаткована робота щодо систематичного випуску щорічних покажчиків літератури під загальною назвою «Література про область». Ці покажчики продовжують виходити і тепер, щоправда, під різними назвами.

У деяких областях видані ґрунтовні ретроспективні покажчики з окремих проблем Найбільші з них вийшли у Львові (Машотас В. В. Компартія Західної України Бібліогр. покажч матеріалів і публікацій за 1919—1967 рр. — Л, 1969 — 439 с., Західні області України у Великій Вітчизняній ВІЙНІ Радянського Союзу 1941—1945 Біблюгр. покажч. — Л , 1972 — 251 с.).

Розвиток історичної бібліографії в Україні у повоєнні роки мав дуже суперечливий характер. З одного боку, вже у 50-ті роки з'явилося чимало ретроспективних бібліографічних покажчиків літератури з історії України. Проте для більшості з них була характерна вузькість тематики, а також заідеологізованість. Вони присвячувались в основному ювілеям революційних подій, історії Комуністичної партії (Історія Компартії України — К, 1951, Перша російська революція 1905—1907 рр. Біблюгр. покажч. — К , 1955 — 168 с. , Кац Р. , Скляренко Є. Велика Жовтнева соціалістична революція на Україні Бібліогр. покажч. — X, 1957 — 68 с., 40 років Радянської влади на Україні Бібліогр. покажч. — К, 1958 — 446 с. та ін.).

Цінність ЦИХ бібліографічних покажчиків не дуже висока, оскільки вони нехтували видання української діаспори, літературу, видану на Заході. З вітчизняної літератури навіть не включалися праці, які знаходилися на спецзбереженні.

Вчені України не раз порушували питання про незадовільний стан історичної бібліографії, звертали увагу на проблеми, які потребують вирішення (Кац Р. С. , Шелгхова Н. М. Про стан історичної бібліографи на Україні, Крип'якевич І. П. Бібліографія історії України в дожовтневий період // Укр. іст. журн. — 1958 — № 5 У 1965 р.група відомих в Україні істориків та бібліографів звернулася з листом до редакції «Українського історичного журналу», в якому порушила питання про необхідність створення наукової фундаментальної ретроспективної бібліографії з історії УРСР, обліку численних досліджень, статей та інших публікацій, що були вміщені у періо-дичних виданнях Радянського Союзу та за кордоном, випуску бібліо-графічних щорічників (Крип'якевич І. П. , Марченко М. І., Введенський А. О. , Ісаєвич Я Д , Дашкевич Я. Р. , Максименко Ф. П. , Шелгхова Н. М. Про необхідність видання бібліографії з історії УРСР // Укр. іст. журн. — 1965 — № 1 — С 158—159).

З кінця 50-х років кількість бібліографічних покажчиків почала поступово зростати, якість їх поліпшувалася. Книжкова палата УРСР з 1956 р. почала випускати як додаток до літописів книг і статей тематичний бібліографічний покажчик «Українська РСР у виданнях республік Радянського Союзу». У випусках, які виходили в різний час один або два рази на рік, вміщувалися бібліографічні відомості про книги та статті, присвячені Україні та надруковані за її межами. Матеріал розміщувався в систематичному порядку, був розділ «Історія», в кінці посібника вміщувався алфавітний покажчик. З 1967 р. покажчик почав охоплювати літературу і зарубіжних соціалістичних країн, присвячену Україні. Останній випуск покажчика вийшов у 1989 р. На жаль, на цьому видання припинилося, хоча воно конче потрібне — його слід було б географічно розширити, вміщуючи дані про україніку в усьому світі.

Для істориків дуже цінними є бібліографічні посібники, повністю присвячені історії України. З 1971 р. Державна історична бібліотека України почала готувати видання щорічного систематичного покажчика книг, статтей із збірників і часописів, авторефератів дисертацій, рецензій на книги з історії України, надрукованих українською та російською мовами. Перший випуск ретроспективного бібліографічного покажчика «Історія Української РСР», присвяченого літературі 1968 р., вийшов у 1971 р. З 1990 р. покажчик має назву «Історія України». В зв'язку із великою кількістю літератури з цього року він почав видаватися у кількох випусках. На сьогодні це найповніший ретроспективний покажчик літератури з історії України, який має досконалий допоміжний науковий апарат.

У 1973—1985 рр. Центральна наукова бібліотека АН УРСР (нині Національна бібліотека України їм. В. Вернадського) щокварталу видавала бібліографічний покажчик літератури «Українська РСР в братній сім'ї радянських народів». У 50 випусках цього посібника узагальнено літературу, присвячену розвитку України в усіх сферах економічній, політичній, духовній.

Важливим джерелом бібліографічної інформації про історичну літературу є часописи «Український історичний журнал», заснований у 1957 р., систематично друкує огляди історичної літератури, рецензії на нові книги, ретроспективні покажчики літератури (рубрики «Нові книги», «Бібліографія», «Рецензії» та ін.). Наприклад, у журналі були надруковані досить повні бібліографічні покажчики, присвячені історії Києва (1982 — № 3, 5). Багато разів журнал повертався до бібліографи літератури, присвяченої участі України у Другій світовій війні (Шелюх Т. М. Бібліографія історії Великої Вітчизняної війни на Україні // Укр. іст. журн. — 1970 — № 6—10, Солонинко В. М. Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Покажч. літ. за 1970—1974 рр. // Там само — 1975 — № 3—5, Сороковська С. В. Бібліографія Великої Вітчизняної війни — Там само — 1978 — № 8).

В окремому покажчику були систематизовані документальні публікації з історії України (Гудзенко Л. М., Шелюх Т. М. Історія України в збірниках документів і матеріалів Біблюгр // Укр. іст. журн. — 1967 — № 8, 10, 11).

Огляди історичної літератури систематично вміщувалися в «Науково-інформаційному бюлетені Архівного управління УРСР» (1962 — № 4—6, 1963 — № 1—3) Зокрема, тут була вміщена узагальнена вітчизняна бібліографія книг з історії Української РСР за 15 років, причому кілька подач було присвячено книгам з історії України у XX ст. (Кудлай П. Книги з історії Української РСР (1948—1960 рр.) // Наук-інформ бюл. арх. упр. УРСР — 1963 — № 2, 3).

У журналі «Архіви України» були узагальнені публікації загально-союзних журналів, присвячені історії України (Бутич І. Висвітлення історії України в загальносоюзних історичних журналах Сист. покажч. // Архіви України — 1965 — № 6).

Враховуючи велике значення часописів у науковій праці істориків, доцільно частіше звертатися до систематичного покажчика змісту історичних часописів, які є в бібліографічних відділах наукових бібліотек (Український історичний журнал Систем покажч. — 1957— 1966.— К, 1968 — 234 с., 1967-1976. — К, 1982 — 315 с., 19771986 — К, 1987 — 276 с., Архіви України Сист. покажч. 1971— 1987 — К, 1988 — 194 с., Анотований покажчик публікацій журналу «Архіви України» за 1988—1995 рр. — К, 1997 — 151 с. та ін.).

Одним із джерел ретроспективної бібліографії для істориків є енциклопедичні видання. Постатейна бібліографія дає уявлення про стан наукової розробки проблеми на час випуску відповідних томів. На жаль, енциклопедії в Україні почали видаватися значно пізніше, ніж в інших країнах. Перше видання «Української радянської енциклопедії» здійснено у 17 томах у 1959—1965 рр., друге в 12 томах— у 1977—1985 рр. У 1970—1972 рр. була видана чотиритомна спеціалізована «Радянська енциклопедія історії України». Енциклопедичний характер має і підготовлене Інститутом історії АН УРСР багатотомне видання «Історія Української РСР», чотири томи якого присвячені історії України XX ст. (Т 4—8 — К Наук думка, 1978— 1979). До кожного розділу тут подано докладну бібліографію Проте загальним недоліком перелічених видань є порушення принципів об'єктивності та історичності багато подій в історії України замовчувалися або викладалися у перекрученому вигляді, ігнорувалися досягнення україністики за кордоном Усе це негативно відбилося і на бібліографії до книг.

Тому доцільно використовувати одночасно енциклопедичні видання української діаспори (нині вони перевидані в Україні). У 1949—1952 рр. вчені діаспори підготували та видали тритомну «Енциклопедію українознавства». Другий її том присвячений історії України. До кожного розділу тут подано докладну бібліографію Щоправда, праці радянських істориків тут проігноровані (Енциклопедія українознавства Загальна частина — Т 2 — Перевидання в Україні — К, 1995 — С 482—483, 498, 542, 577—578, 591, 600).

У 1955—1984 рр. Наукове товариство їм. Тараса Шевченка здійснило видання у Нью-Йорку словникової частини «Енциклопедії українознавства» у 10 томах (головний редактор В. Кубійович). У 90-х роках енциклопедія почала перевидаватися в Україні (одночасно в Києві і Львові). Більшість томів уже побачили світ. У 1995 р. надруковано додатковий 11 том, який включає і бібліографію з історії України (Енциклопедія українознавства —Т 11 —Париж, Нью-Йорк Молоде життя, 1995 — С 112—116). Звичайно, і це видання не відтворює сучасного стану науки. Тому вирішено найближчим часом підготувати та видати «Енциклопедію сучасної України» у чотирьох томах. У ній буде подано наукову інтерпретацію історичних подій і соціально-політичних процесів в Україні. Передбачається, що це буде надійне, неупереджене, максимально неполітизоване джерело знань про

Україну Головним редактором видання затверджений відомий письменник І. Дзюба.

Звичайно, звернення до енциклопедичних видань не замінить для дослідника ґрунтовні тематичні бібліографії, але вони є далеко не з усіх проблем історії України. Щоправда, у 80-х роках були підготовлені та видані покажчики з важливих проблем. Серію фундаментальних ретроспективних покажчиків радянської літератури підготувала Державна історична бібліотека України (Історія робітничого класу Української РСР Наук-допом бібліогр. покажч. —К, 1985 — 431 с., Історія селянства Української РСР 1917—1989 рр. Наук-допом бібліогр. покажч — К , 1990 — 658 с. , Історія інтелігенції Української РСР 1917—1990 рр. Наук-допом бібліогр покажч — К, 1991 — 538 с.).

Досить докладний покажчик літератури присвячений історії Компартії України (Історія Компартії України Наук-допом бібліогр. покажч. 1956—1981 — К, 1985 — 512 с.).

У зв'язку з активізацією роботи з написання історії фабрик, заводів був створений тематичний покажчик літератури з цієї проблематики (История фабрик и заводов УССР Ретросп. библиогр. указ — К, 1981 — 166 с.).

Щодо узагальнюючих бібліографічних покажчиків з історії України, то їх поки що немає. Винятком є покажчик літератури про Україну 1917—1967 рр., який випущено до ювілею Жовтневої революції (Рудь М. П. Українська Радянська Соціалістична Республіка 1917—1967 Бібліогр. покажч. літ. — К, 1969 — 480 с.).

В умовах Радянського Союзу була поширена практика створення узагальнюючих ретроспективних бібліографічних покажчиків літератури в межах СРСР. Певне місце в таких покажчиках відводилося кожній союзній республіці, у тому числі Українській РСР (История СССР Указатель книг и статей, вышедших в 1877—1917 гг. — Вып 1 Историография — М, 1957 — 327 с., История СССР Указатель советской литературы за 1917—1952 годы ВЗт — Т2 — М, 1956— 1958).

Другий том останнього видання охоплює історію 1861—1917 рр. Третій том, який вийшов у 1967—1977 рр. і мав чотири випуски, був присвячений радянській літературі 1917—1964 рр. з історії радянського суспільства. До цих видань належить книга з історії історичної науки в СРСР (История исторической науки в СССР Советский период Октябрь 1917—1967 г. Библиография —М, 1980). Українські історики Л. Н. Гудзенко та Т. Н. Шелюх подали в цьому виданні бібліографію історії України, яка налічувала 454 назви.

Серед союзних видань слід відзначити ще два, присвячені огляду спогадів з історії Росії, Радянського Союзу В 1976—1989 рр. у Москві здійснено багатотомне видання «История дореволюционной России в дневниках и воспоминаниях Аннотированный указатель книг и публикаций в журналах». З п'яти томів цього фундаментального видання два (4, 5) присвячені історії XX ст. Аналогічний покажчик створений за радянських часів (История советского общества в воспоминаниях современников 1917—1957 Аннотир. указ мемуарной литературы — Ч I — М, 1958 — 407 с., Ч II — Вып. I Журн. публікації 1917—1927 — М, 1961 — 252 с., Ч II, вып. 2 Журн .публикации 1928—1957 — М, 1967 — 252 с.).

У цих покажчиках наведено дані про мемуарну літературу, присвячену історії України, однак повністю проігноровано емігрантську літературу.

До речі, радянська історична бібліографія незалежно від місця її створення мала такий недолік, як ігнорування літератури «буржуазного» напряму, тобто такої, яка не поділяє марксистські погляди. Винятком була одна бібліографічна праця, надрукована незначним накладом (300 прим.) з грифом «для службового користування» (Вгтрук Л. Д., Максименко Ф. П. , Рябоконь В. М. Бібліографії зарубіжних видань з історії УРСР Бібліогр. покажч. — К, 1971 — 196 с.).

Автори покажчика, який був розрахований на вузьке коло працівників, в основному партійних, вбачали своє завдання зробити путівник, як вони писали, по «справжній ворожій країні — буржуазній історіографії Української РСР». У покажчику вміщено 1150 записів. Вперше до радянських покажчиків включені окремі емігрантські видання української діаспори в західних країнах У книзі є іменний покажчик, а також алфавітний покажчик праць. Деякі книги анотовані, і хоча ці анотації мали тенденційний характер, сам факт появи списків західної літератури, присвяченої історії України, мав позитивне значення. Тепер історики широко використовують цей покажчик, з якого знято гриф секретності.

До останнього часу історики були позбавлені можливості знайомитися з історичною бібліографією, створеною вченими української діаспори в США, Канаді, Німеччині та інших країнах Зараз така можливість є, хоча ці видання залишаються ще раритетними в наших наукових бібліотеках. Наприклад, історик українського походження Євген-Юліан Пеленський плідно вивчав україніку на Заході, підсумком чого став випуск записок Наукового товариства їм. Т. Г. Шевченка, присвяченого цій проблемі (Пеленський Є. Ucrainica в західноєвропейських мовах Вибрана бібліографія // Зап. наук. т-ва їм. Т. Г. Шевченка — Мюнхен, 1948 — Т 158 — 111 с.).

У покажчику Є. Пеленського 12 розділів, які охоплюють 2600 праць, як українських, так і зарубіжних істориків, що написані українською, англійською, німецькою, французькою, іспанською мовами. Один з розділів присвячений історії

Цінним для істориків є бібліографічний покажчик наукових праць української еміграції, в тому числі з історії, за 1920—1931 рр. перевиданий у 1990 р. Канадським інститутом українських студій Альбертського університету (Зленко Петро Бібліографічний покажчик наукових праць української еміграції 1920—1931 рр. —Едмонтон, 1990 — 154 с.). Це видання доповнює ще один покажчик української літератури, виданої у Канаді майже за 80 років XX ст. (Анотована бібліографія української літератури в Канаді Канадські книжкові видання 1908—1986 рр. — Едмонтон, Славута, 1987).

Учені діаспори створювали і ретроспективні бібліографічні покажчики, присвячені окремим проблемам історії України (Ріпецький С. Бібліографія джерел до історії українських січових стрільців — Нью-Йорк, 1965 — 115 с.). Цей посібник, виданий комісією братства Українських січових стрільців, включає сттаті та інші публікації в журналах, газетах, збірниках. Матеріал розміщено за тематичними розділами.

Певну роботу в галузі бібліографії історії України провів Український вільний університет у Мюнхені. В 1970 р. була надрукована бібліографія монографічних праць з історії, виконаних в університеті в 1946—1970 рр. (Янів В. Студії та матеріали до новішої української історії (Український вільний університет — Серія Монографії — Мюнхен, 1970 — Ч 16 — С 330—331, 334—336, 351—352).

Найважливішим осередком публікацій учених діаспори останніх 30 років був журнал «Український історик», тому, вивчаючи розвиток історичної думки на Заході, варто звернутися до бібліографічного покажчика змісту цього видання (Український історик — Т XXXV Покажчик змісту за роки 1963—1997 Частина 1 —135 — Нью-Йорк, Торонто, Київ, Мюнхен, 1999 — 174 с.).

Якісно новим етапом у розвитку історичної бібліографії став період після проголошення Україною незалежності. В умовах суверенності країни істотно змінився статус насамперед. Книжкової палати України, яка є тепер незалежною державною культурно-науковою установою у сфері видавничої діяльності та книжкової інформації. Відповідно до Закону України «Про видавничу справу» вона здійснює державну бібліографічну реєстрацію всіх без винятку видань України, проводить державну статистику друкованих видань, комплектує і зберігає повний і недоторканний фонд Державного архіву друку.

У перші роки незалежності країни палата працювала у важких умовах не був визначений її статус, не фінансувалися важливі види робіт. Відсутність до 1997 р. закону про обов'язковий примірник книги, який повинен надсилатися до палати, призвів до того, що палата не отримувала від багатьох видавництв книг. Це негативно позначилось на фіксації українського книжкового репертуару за 1991— 1996 рр. Нестача грошей призвела до згортання деяких форм роботи, припинення видання деяких серій.

З 1997 р. становище виправилося, і палата почала працювати у повному обсязі. Тепер фахівці можуть скористатися бібліографічними послугами палати, до якої щоденно надходить 60 книг і брошур, 12 журналів, 415 газет Регулярно (щомісяця) почали виходити покажчики поточної національної бібліографії «Літопис книг», «Літопис журнальних статей», «Літопис газетних статей»; щорічно друкується «Літопис рецензій». З 1997 р. три рази на місяць виходить бюлетень «Нові видання України», що дає змогу фахівцям стежити за новинами у книжковому світі. В 1955 р. у державі засновано український реферативний журнал «Джерело», який виходить у трьох серіях. Перша з них присвячена літературі з суспільних та гуманітарних наук, у ній є рубрики «Історія», «Історичні науки», «Україна XX століття» Почав видаватися реферативний журнал «Політика. Політичні науки», що конче потрібний історикам, які вивчають сучасну історію України.

Для перших років незалежності України характерне небувале розширення історичних досліджень, поява нових історичних часописів. Якщо до недавнього часу історики мали всього два журнали («Український історичний журнал», «Архіви України»), то тепер їх понад 10. Вони виходять не тільки в Києві, а й у інших містах. Це «Київська старовина» (Київ), «Україна модерна» (Львів), «Пам'ять століть» (Київ), «Сіверянський літопис» (Чернігів) та ін.

Історична тематика зайняла почесне місце в багатьох науково-популярних і громадсько-політичних часописах «Трибуна» (Київ), «Сучасність» (Київ), «Українські варіанти» (Львів), «Українські проб-леми» (Київ), «Бористен» (Дніпропетровськ) та ін. Значне збільшення кількості книжкових і журнальних публікацій з історії України підвищує роль і значення в сучасних умовах історичної бібліографії. Це відразу позначилося на її активізації. Наприклад, «Український історичний журнал» у 1988 р. в розділі «Історіографія та джерелознавство» надрукував цікавий критико — бібліографічний огляд О. П. Реєнта та О. Є. Лисенка «Видання Інституту історії України НАН України» (1988 — № 1—3), в якому зроблено спробу критично осмислити новий етап розвитку історичної науки в умовах суверенної України. Цей огляд дає змогу краще орієнтуватися в сучасній літературі з історії України.

З'явилися ретроспективні бібліографічні покажчики з проблем, до яких раніше бібліографи не мали змоги звертатися (Репресії 20, 30, 40 і початку 50-х років на Україні Бібліогр. покажч. — К, 1991, Трагічні постаті України Анот. бібліогр. покажч. для молоді — К, 1995, Українська Центральна Рада Сторінки історії Біблюгр покажч — X, 1999). Звернемо увагу на останній покажчик, присвячений працям з історії Української Центральної ради, яка була головним чинником національно-визвольної революції 1917—1920 рр. До покажчика включені джерела з історії Ради, схарактеризована її діяльність в різних галузях, подані персонали. Всього до покажчика включено 778 праць, що вийшли з часу виникнення Ради до наших днів.

Великий науковий інтерес представляє бібліографічний покажчик, який відображує теоретичні та практичні аспекти становлення в Україні інституту президенства. Цей ґрунтовний бібліографічний покажчик, створений в Національній парламентській бібліотеці, включає 5382 назви праць і є вичерпним джерелом бібліографічної інформації про діяльність президентів України, виборчі кампанії 1991, 1994,

1999 рр. (Президент України Бібліогр. покажч. (1991—1999) — К, 2000 — 270 с.).

Окремо слід нагадати про бібліографію голодомору 1932—1933 рр. в Україні. Довгий час ця тема була забороненою в радянській історичній науці. Історики могли скористатися лише невеличким покажчиком, створеним у діаспорі (Сеншин Галина Бібліографія голоду в Україні 1932—1933 —Монреаль, 1983 — 56 с.). Останнім часом цій проблемі присвятили свої праці і бібліографи України в Одесі, Києві вийшли ґрунтовні покажчики. Наприклад, до покажчика, підготовленого Одеською науковою бібліотекою їм. М. Горького, увійшло 7 тис. назв книг, статей (Голодомор в Україні 1933 р. Бібліогр. покажч. — Одеса, 1993, Голодомор в Україні — біль нашого народу Каталог виставки — К, 1999).

Активно розробляється бібліографія міжетнічних відносин в Україні (Міжетнічні стосунки в Україні Біблюгр. покажч. — К, 1994). Особливо доцільно звернути увагу на плідну роботу Книжкової палати України, яка з 1997 р. видає бібліографічну серію «Етноси України 1917—1941». До науково-допоміжних бібліографічних покажчиків цієї серії увійшли такі посібники Етноси України (Загальні питання) — К, 1997, Татари в Україні — К, 1997, Турки в Україні — К, 1997, Німці В Україні — К, 1998, Євреї в Україні — Ч 1, 2 — К, 1998, 2000, Кримські татари в Україні — К, 1999.

Значно збільшилася кількість бібліографічних видань з історичного краєзнавства, оскільки цей вид літератури набув небаченого раніше розквіту. По-справжньому наукові засади в організацію краєзнавчої бібліографії почали запроваджувати обласні бібліотеки. Як приклад, можна згадати Закарпатську обласну універсальну наукову бібліотеку, яка з 1986 р. щокварталу випускає «Універсальний поточний краєзнавчий покажчик літератури». Бібліографічні огляди краєзнавчої літератури друкуються в місцевих часописах (Геник М., Райківський І. Вітчизняна бібліографія історії Галичини (1991 — 1996 рр.) // Галичина — 1997 — № 1 — С 179—190).

До краєзнавчої бібліографи підключилися наукові установи Наприклад, науково-дослідна лабораторія історії Південної України, створена в Запорізькому державному університеті, в своїх наукових записках почала вміщувати бібліографічні огляди, один з яких був присвячений історії м. Олександрійська (див Південна Україна XVIII— XIX ст — 1988 — № 3).

Певним підсумком бібліографічних пошуків в галузі краєзнавства є зведені покажчики другого ступеня, видані в останні роки (Історичне краєзнавство в Україні (1917—1990) Наук-доп покажч. бібліогр. — К, 1992 — 170 с, Краєзнавчі бібліографічні посібники бібліотек України 1991—1995 Бібліогр. покажч. — К, 1996 — 87 с.).

Покажчики дають досить повне уявлення про розвиток історичного краєзнавства в Україні, до них включено понад тисячу бібліографічних посібників українською та російською мовами, що вийшли до 1990 р. в межах СРСР, а в 1991—1995 рр. — в Україні.

Бібліотеки України приступили до створення електронних інформаційних ресурсів, інтернет- вузлів тощо. Особливо значні успіхи в цій галузі у бібліографів. Національної бібліотеки України їм. В. Вернадського. Тут з 1994 р. ведеться електронний каталог (у тому числі з історії України). Створені численні тематичні електронні каталоги (рефератів наукових видань України, дисертацій, авторефератів дисертацій, картотека видань СРСР—СНД з 1980 р.) тощо.

У 1994 р у Державній історичній бібліотеці України розпочалася організація інформаційного центру з історії України. Основу його складають бібліографічні дані на машинних носіях інформації. Одне з найвідповідальніших завдань бібліотеки — підготовка і видання фундаментальних наукових покажчиків з історії України. Для їх створення бібліотека формує бібліографічний банк даних вітчизняної історії.

3 З 1708 р. до наших днів. Збираються відомості про всю історичну літературу незалежно від місця видання, що дасть змогу створити фундаментальний покажчик з історії України. Його видання відкриє нові перспективи в освоєнні істориками багатої історіографічної спадщини з історії України, в розширенні історичних джерел, що залучаються істориками при створенні їхніх праць.

Сьогодні бібліотека продовжує видавати науково-допоміжний бібліографічний покажчик «Історія України». В 1999 р. вийшов 30-й, ювілейний випуск. Він складається з двох частин і включає 4436 назв книг та статей з історії нашої батьківщини (Історія України Наук-допом бібліогр. покажч. за 1997 рік —К, 1999 —4 1 —290 с.,4 2 — 292 с.).

Назрілим питанням як для істориків, так і для бібліографів є узагальнення бібліографічної спадщини з історії, створення покажчиків другого ступеня, в яких би були зафіксовані всі бібліографічні роботи в галузі вітчизняної історії, виконані в Україні та за її межами за весь час розвитку історичної науки.

У цьому напрямі зроблено поки що перші кроки Узагальнені бібліографи з історії України було зроблено Державною історичною бібліотекою України в 1960 р (Кац Р. , Максименко Ф. Бібліографія української і російської бібліографії по історії УРСР — К, 1960 — 154 с.).

Хоча покажчик був виданий малим накладом (150 прим ) з грифом «Для службового користування», він відразу був помічений істориками і позитивно ними оцінений. Адже вперше вони отримали збірку відомостей про бібліографічні покажчики з усіх періодів історії України — від найдавніших часів до 50-х років XX ст.

Враховуючи великий попит на таку інформацію, працівники бібліотеки продовжили роботу у цьому напрямі і видали другий випуск покажчика, до якого включили бібліографії, що повністю або частково присвячені історії України (Бібліографія російської і української бібліографії по історії Української РСР. 1956—1965. — К, 1966. — 128 с.).

Відомості про наявні бібліографічні покажчики з історії України час від часу друкував «Український історичний журнал» (Молодчиков О. В., Сороковська С. В. Бібліографія бібліографії з історії УРСР (1960—1965) // Укр. іст. журн. — 1966. — № 2, 3, 5, 6, 9, 10; їх же. Покажчик бібліографічних посібників з історії УРСР (1966—1977) // Укр. іст. журн. — 1980. — № 10; 1981. — № 3).

Останнім часом створення бібліографічних покажчиків з історії другого ступеня дещо загальмувалося, хоча в сусідніх країнах з'явилися посібники, які охоплюють частково і українську бібліографію. В Росії нещодавно випущено бібліографічний покажчик зарубіжної бібліографії з історії СРСР. До нього включено бібліографічні покажчики і з історії України (Мамонтов М. А., Антонов В. В. История СССР: Материалы для библиографии иностранной библиографии (1699—1991 гг.). — СПб., 1997. — 392 е.).

Створення бібліографічних покажчиків другого ступеня з історії України значно полегшить пошукову діяльність фахівців у галузі вітчизняної історії, створить сприятливі умови для подальшого розвитку історичної науки в нашій країні.