Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

ПОБУДОВА НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

Утвердження незалежної держави проходило під гаслами боротьби за права людини, права нації, демократичні свободи. Громадянам України, як і громадянам інших союзних республік колишнього СРСР, здавалося, що, виборовши незалежну державу, вони збережуть й усі блага «реального соціалізму» та додадуть до них багатства не визискуваної центром самостійної держави, а також цінності західної демократії — права людини і демократичні свободи.

Проте на цьому шляху українське суспільство зіткнулося з непередбаченим занепадом економіки, інфляцією, розкраданням

матеріальних цінностей, розвалом системи освіти, занепадом культури, ідейним хаосом, зростанням злочинності й моральною деградацією.

Головною стала проблема виживання На перший план вийшли фундаментальні чинники життя багатомільйонних мас людей — гарантії задоволення мінімальних життєвих потреб. Це робота, освіта, медичне обслуговування, забезпечення старості, впевненість у майбутньому дітей.

Категорії «капіталізм» і «соціалізм» рядового громадянина перестали цікавити Люди зрозуміли головне у країні, що розпалася, не було ні того, ні іншого в сучасному розумінні цих термінів, а отже, тодішніх надій на «світле майбутнє». У центрі нових соціальних орієнтирів — ідея приватної власності Вона диктує нові стандарти поведінки людей у сфері виробничої та підприємницької діяльності. Проте глибока соціальна дезінтеграція, властива українському суспільству, пояснює слабкість інтересів, соціальної волі тих верств, які зацікавлені в економічній і політичній модернізації. Це, у свою чергу, стримує формування громадянського суспільства, нової еліти, створення демократичної системи.

Більшість населення неспроможна впродовж відносно короткого часу подолати стереотипи тоталітарної свідомості, активно боротися за утвердження громадянського суспільства. Передусім це пов'язано з соціально-генетичною спадщиною, яка залишилася Україні на руїнах СРСР Голодомор 1933 р., Друга світова війна, фізичне винищення кращих представників нації, Чорнобиль — ось причини соціально-культурної і політичної дезінтеграції, коматозного стану політичної волі українського суспільства.

У масовій свідомості переважають песимістичні настрої щодо ситуації в Україні, але прибічників приватизації державної власності, ринкових реформ — більше, ніж прихильників планово-розподільчого господарювання. У незалежній державі, хоч і повільно, зростає кількість власників і підприємців Чимало й тих, хто бажає ними бути.

Люди вчаться рахувати кошти і починають розуміти, що їх матеріальна забезпеченість залежить передусім від них самих, а не від держави. У суспільстві в цілому склалося розуміння необхідності здійснення радикальних перетворень Людям набридли безплідні розмови про реформи. Вони вимагають їх рішучого та ефективного здійснення. В умовах переходу до ринкової економіки хоч і повільно, але розвивається процес приватизації.

Отже, у масовій свідомості намітилася тенденція позитивного ставлення до нового суспільного устрою. З остаточним переборенням основної утопії старої ідеології — рівності соціальних груп на основі суспільної власності — відкриваються можливості безболісного набуття Україною форм європейського суспільства, що розвивається за об'єктивними законами ринкових відносин в умовах демократичного ладу. Нині в умовах первісного накопичення капіталу, влучно охрещеного в народі як «прихватизація», тобто стихійності ринкових відносин, відбувається суперечлива соціальна диференціація. Не керований процес призводить до накопичення багатства на одному полюсі і все більшого зубожіння — на іншому.

Досить швидко, в основному у великих містах, склався своєрідний «виробничо-дозвільний клас» — чисельна група молодих та енергійних індивідів з високими доходами їх обслуговує розгалужена мережа нічних клубів, казино, барів, ресторанів, дорогих супермаркетів — інфраструктура для витрачання здобутого капіталу у вільно конвертованій валюті. Центральні райони великих міст — раніше традиційне місце проживання високопоставленої державно-партійної еліти — поступово заселяються «новими заможними». Це цілком суверенний анклав у соціально-економічному просторі сучасної України. Він замкнутий на собі. А поряд — зони господарської анемії, занепаду й розпаду економіки, незворотної втрати мотивації до праці, безробіття тощо.

Від «партії влади» і «нових заможних» намагається не відставати «нова номенклатура». Вона, декларуючи формальну рівність, свою владу і свої посади безконтрольно використовує з метою збагачення. Вона закріпила за собою частку державної власності, якою вже давно фактично розпоряджається. Процвітає корупція, безпосереднім суб'єктом якої виступають державні чиновники різних рангів, політичні діячі, функціонери громадських і господарських організацій.

Водночас організована злочинність створила мережу великих комерційних фірм, які часто конкурують з фірмами, що очолюють колишні партійні та комсомольські діячі. Населення не бачить між ними жодної різниці, об'єднуючи їхню діяльність одним словом — «мафія». Елементом «чорного ринку» стало рекетирство. Неспроможність держави на належному рівні оплачувати роботу співробітників органів внутрішніх справ дала злочинцям можливість широкого неформального оподаткування підприємств і торговельних закладів. Неможливо відкрити навіть маленький кіоск без його неофіційного оподаткування На жаль, стало фактом, що ніхто не хоче жити на офіційну зарплату «Хабаризація» охопила цілі структури політичної влади й державної адміністрації.

В Україні складається біполярний образ соціальної структури, недостатньо вивчений політологами і статистиками. Формально він фіксується такими позиціями «верхи — низи», «сильні — слабкі», «ті, що процвітають, — ті, що зубожіють». Найбільш компетентні й активні змінили професію, знайшли додаткову роботу, намагаються не припустити зниження рівня життя Інші все ще сподіваються на допомогу, захист, культивуючи споживацькі настрої та очікування. А тим часом відбулося зрощення номенклатури з торгово-господарською елітою і «новими заможними». Специфіка зростання й самовідтворення останніх обумовлюється нинішнім характером накопичення капіталу. Це переважно торговельні угоди, валютні та біржові операції, які забезпечують сотні відсотків прибутку. Ніякі вкладення у виробництво не дають подібного ефекту. Тому всі ці нувориші мало або зовсім не зв'язані зі сферою виробництва.

Проте слід пам'ятати, якщо середній клас не стане реальністю у близькій перспективі, ймовірність соціальних спалахів буде високою, а вихід з кризи залишиться нездійсненним.

Як і в усьому цивілізованому світі, середній клас має складати в Україні більшість населення, мати власність або винагороду за працю, достатню для життя, позбавленого повсякденних турбот. Він є віссю, що врівноважує кожне цивілізоване суспільство Інтереси середнього класу збігаються з інтересами більшості громадян держави. Він виконує своєрідну роль буфера, який знімає соціальну напруженість від зіткнення інтересів «верхів — низів», «сильних — слабких», тобто полярних класів

Тому великим недоліком у діяльності Верховної Ради, Кабінету Міністрів України є те, що вони не створили економічні умови для швидкого становлення середнього класу. Адже мільйони громадян, які не зуміли пристосуватися до нових умов, становлять стресогенний чинник у державі, оскільки вони сприйнятливі до архірадикальних, екстремістських та популістських гасел. Вони здатні й на деструктивні спонтанні дії. Це природна реакція на принизливу ситуацію повної залежності від обставин життя, політики держави, «тих, що процвітають», і неспроможність адаптуватися до вимог середовища. В умовах, коли влада і політики поглинуті проблемами розбудови державності та її соціальних інституцій й мало уваги приділяють формуванню юридичних і економічних гарантій підприємницької діяльності для впливу на соціальні процеси суспільства, зростають відверта пасивність значної частини населення, и політична апатія. Спостерігається криза відчуття належності до держави у верств і категорій населення, що не дістають в нових умовах надійного соціального захисту. Це небезпечна ознака дезінтеграції суспільства. Вона свідчить про слабкість інтересів саме тих соціальних верств, які орієнтовані на ринкову економіку і від яких залежать успіхи останньої.

Усе це безпосередньо формує громадську думку, політичні орієнтації людей, стримує формування у суспільстві розвиненої системи політичного плюралізму. Основою збереження соціального спокою та злагоди в Україні є досить високий освітній і культурний рівень та законослухняність населення порівняно з багатьма країнами колишнього СРСР. Крім того, стабільність у державі підтримують потужні й керовані силові структури МВС, здатні попередити будь-який конфлікт.

Вагомим чинником залишається безконфліктна ментальність українського народу, його дивовижна терплячість. Мільйони українців різного віку та фаху стали так званими «човниками» і заробляють тим, що перевозять товари з сусідніх країн.

Однак політична напруженість в суспільстві зростає. Поряд з патріотичними набувають розвитку антидержавні настрої певної частини населення, виразниками яких виступають окремі депутати Верховної Ради, преса. Наявною є також криза суспільства.

Водночас позитивним є те, що з часу проголошення незалежності України покінчено з однопартійною системою та ідеологічним монополізмом, підірвано адміністративно-командні важелі керівництва економікою, суспільно-політичним життям. Політична система України характеризується багатопартійністю. Все це юридично закріплено у Конституції України 1996 р.