Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Історія України — це шлях боротьби і звитяг українського народу за незалежність. До її здобуття доклали зусиль багато поколінь українців-патріотів. Нині Україна є повноправним членом світової спільноти цивілізованих країн як держава, що має право не тільки на самостійний поступ у майбутнє, а й на власну історію. Маємо змогу осягнути істинне історичне минуле українського народу, яке впродовж століть на догоду пануючій у той чи інший період владі «перелицьовували» фальсифікатори різного гатунку.

Історія багатостраждального українського народу насичена яскравими сторінками як блискучих перемог визволення, так і поразками, що повертали його до попереднього стану Багатовікова історія українського етносу з покоління в покоління передає історичні подвиги народу в його боротьбі за свою незалежну державу, за рівність з іншими народами в політичному, соціально-економічному та культурному розвитку. Це був без завітний потяг народу, що так вдало висловив Вольтер «Україна завжди змагалася до волі».

Прагнення мати свою незалежну державу було стрижнем боротьби українського народу. Особливої гостроти вона набуває з кінця XIX та в XX ст.. Саме на межі століть було остаточно закладено теоретичні підвалини української державності. Вони формувалися видатними діячами національно-визвольного руху, а згодом декларувалися в програмних документах національних політичних партій, що утворювалися в Україні з початку XX ст.

Імперії, до складу яких входила Україна на межі XIX—XX ст., роздирали соціальні протиріччя, наслідком яких були революційні вибухи і Перша світова війна. Все це сприяло активізації розвитку українського національно-визвольного руху. Повноводною рікою він розлився всією Україною в 1917—1921 рр., що в результаті привело до становлення Української Народної Республіки. І хоча вона проіснувала недовго, чотирирічний досвід перемог і поразок засвідчив здатність українського етносу до власного державотворення.

Російська більшовицька експансія в Україну зруйнувала відроджену національну державу. Деспотична диктатура, встановлена в Росії партією більшовиків, за довгі десятиліття перетворила Україну на колонію. Внаслідок репресій тоталітарного режиму, політичних переслідувань української еліти, голодоморів Україна стала полігоном геноциду проти українців. Саме тут відпрацьовувалися найновітніші методи русифікаторської політики більшовизму.

Однак найжорстокіші репресії диктаторського режиму не змогли згасити боротьби українського народу за національне самовизначення. Наприкінці 20-х років визвольний рух розгортається з новою силою. Його очолюють ПУН-ОУН, керовані відданими патріотами свого народу. З початком Другої світової війни вони створили Українську Повстанську Армію, яка з однаковою самовідданістю та послідовністю вела відчайдушну боротьбу як проти гітлерівського фашизму, так і проти сталінського реакційно-репресивного режиму І не вина в тому українських патріотів, що вони віддавали своє життя у нерівній збройній боротьбі за незалежну Україну проти регулярних військ Червоної Армії. У свою чергу в боротьбі проти фашизму, виявляючи радянський патріотизм, мільйони бійців Червоної Армії навіть гадки не мали, що після перемоги вони стануть в'язнями ще жорстокішого за гітлерівські концтабори сталінського ГУЛАГу.

Не принесла полегшення українському народу перемога над фашизмом. Навпаки, вона обернулася новими стражданнями. Це і новий голодомор, і політичні репресії, і русифікаторська політика сталінського режиму. В 60—70-ті роки XX ст. в Україні поширюється дисидентський рух. Дисиденти становили інтелігентську еліту українського народу. Однак усі вони зазнали переслідувань і скінчили свою непримиренну боротьбу з режимом у в'язницях або емігрували.

У 90-х роках XX ст. у боротьбу за незалежність вступили нові сили, зокрема «Народний рух України». Вони змогли об'єднати свідомий визвольний рух і спрямувати його проти існуючого режиму. Ось чому безпідставно розглядати його як несвідомий, що намагаються робити деякі історики. Безумовно, цей рух сьогодні, в умовах розбурханості суспільства, ще не набув достатньої єдності. Проте здобута Українською державою незалежність зміцнюватиметься за умови всенародної злагоди, і надалі зростатиме національна свідомість широких народних мас. Це запорука розбудови Української держави на цивілізованих засадах.

Передмова до підручника «Новітня історія України» окреслює структурну побудову та зміст її розділів. Стрижневою ідеєю її є визвольні змагання українського етносу за свою державність упродовж XX ст. Хронологічні межі — початок XX ст. — обумовлені якісними соціально-політичними та економічними змінами, що характеризують початок нового етапу в історії України. Це, зокрема, диференціація суспільства, якісно нові зміни в політичному і економічному розвитку, які яскраво виявилися у становленні та зростанні національної свідомості народу, що характеризується формуванням власної інтелігенції, об'єднанням її в громадянсько-просвітницькі товариства і братства, першими в історії соціально-політичними вибухами, що сколихнули всю Російську імперію, та ін.

Це видання є однією з перших спроб систематизованого викладу історії України новітнього часу. Зважаючи на те, що новітня історія України нині є предметом дискусій істориків різних напрямів і шкіл, матеріал підручника викладено на основі першоджерел, що є запорукою наукової об'єктивності. Водночас наведено матеріали, які відображують позицію представників різних політичних партій та рухів. Такий добір документів та інтерпретація їх авторами підручника сприятимуть не тільки закріпленню та розширенню історичного світогляду студентів, а й кращому розумінню гостроти протистоянь в історії України, причин тих чи інших історичних колізій, виробленню самостійного історичного мислення.

Автори прагнули об'єктивно переосмислити оцінки тих чи інших подій і подолати існуючі стереотипи та ідеологічні штампи.