Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Новий довідник історії України

Персоналії

Володимир Великий (978—1015 pp.)

Ранньофеодальна монархія

Церква назвала князя Володимира святим, а народ — Красним Сонечком. Добу князя Володимира історики характеризують як ранньофеодальну монархію. «І почав княжити Володимир у Києві єдиновладно» («Повість временних літ»).

Реформи державного устрою.

Однією з найголовніших проблем, які довелося розв'язувати князю Володимирові, була консолідація давньоруських (українських) земель. За умов становлення Київської держави влада великого (київського) князя ще була не настільки сильною, щоб контролювати місцевих керівників. Тому вожді й князі — місцева знать — були фактично необмеженими правителями: привласнювали данину та неохоче виконували накази київського князя. До того ж слабкі політичні та економічні зв'язки, географічна віддаленість від Києва та бездоріжжя сприяли послабленню центральної влади.

Володимир рішуче розпочав реформи державного устрою:

• Щоб приборкати місцеву знать, яка прагнула бути незалежною, у кінці 80-х pp. X ст. Володимир послав дванадцять своїх синів і вірних дружинників до різних міст Київської Русі, а рідного дядька Добриню поставив правити від свого імені Новгородом.

Український історик М. Котляр так оцінює цю ситуацію: «З тієї пори у життєво важливих осередках Давньоруської держави сиділи вже не бунтівливі, завжди схильні до непокори місцеві князьки, а близькі до нього люди, бояри, старші дружинники тощо. На зміну родоплемінному поділу давньоруського суспільства остаточно прийшов поділ територіальний, що є однією з визначальних ознак справжньої держави».

• Першим з українських князів Володимир почав карбувати срібні й золоті монети на зразок візантійських (до цього на Русі ходили срібні злитки певної форми — гривні). На монетах були зображені образи Христа й КНЯЗЯ Володимира та його монограма — знак «тризуб».

• Для посилення своєї влади та влади бояр і знатних дружинників він удосконалив і доповнив попередній кодекс — «Закон Руський». Особливо князь дбав про «Статут земляний», у якому йшлося про вироблення закону, що врегульовував правові відносини в тогочасному суспільстві.

• Велику увагу приділив будівництву столиці Русі — Києву, щоб наочно довести силу великокнязівської влади. У кінці X ст. у місті збудували фортецю, високі земляні вали — зовнішню лінію оборони — названі в народі «змійовими валами» (народний переказ розповідає, що Кузьмодем'ян, або Борисогліб, борючись з великим казковим змієм, запряг його в плуг і проклав гігантські борозни).

Зміцнення могутності й обороноздатності Київської Русі. Час правління Володимира Великого історики справедливо вважають періодом значного піднесення Київської Русі, добою зміцнення Києвом своїх попередніх завоювань, досягнення ним вершини стабільності політичного та економічного розвитку.

За час свого правління Володимир Великий розширив кордони Київської Русі:

• 981 року одержав велику перемогу над польським королем Мешком І, повернув захоплені ним давні міста Перемишль, Белз, Велинь, Холм і наклав на поляків данину;

• 983 року здійснив вдалий похід на Ні-ман проти сильного балтського племені ятвягів;

• у 982 і 984 pp. відновив владу Києва над землями радимичів і в'ятичів;

• здійснив успішний похід проти волзьких болгар, які утримували важливий «срібний шлях» з Азії. У результаті походу був укладений почесний мир, який забезпечував торгові зв'язки Русі з найбільшою державою Середньої Азії — Хорезмом;

• поширив владу Києва від Нижнього Дунаю, Карпат, Західного Бугу й Німану до Середнього Поволжя. Повністю залежними від Києва стали Біла Вежа й Тмутаракань.

Одним з головних напрямків зовнішньої політики Володимира був захист південних кордонів держави від печенігів, що кочували на той час між Дунаєм та Уралом. Для цього побудували «гради» на берегах річок Остер, Трубіж, Сула, Стугна та ін. Ці богатирські застави з постійними військовими гарнізонами, без сумніву, відіграли вирішальну роль у стабілізації ситуації на півдні Русі.

Похід князя Володимира на Корсунь (Херсонес). Щоб нагадати Цар-городу про могутність Русі, Володимир вирушив у похід на Корсунь (Херсонес). Узяти місто виявилося непросто, адже воно мало могутні мури й дисципліноване військо, а вільні громадяни були справжніми патріотами своєї держави. Князь почав облогу й заявив, що буде тут стояти навіть три роки, поки корсунці не здадуться.

За наказом Володимира навколо міста почали будувати величезний, заввишки з мури, вал, який греки зруйнували, зробивши підкоп. Але в місті знайшовся прибічник Володимира. Він пустив стрілу в бік руського війська з запискою, що взяти Корсунь можна, перекривши колодязі й залишивши мешканців без води. Руси так і зробили.

Місто капітулювало, після чого Володимир сповістив імператорів Василія і Костянтина, що бажає одружитися з їхньою сестрою Анною. Відмовити київському князю не наважилися, проте погодилися лише за умови, що Володимир прийме хрещення. Анна в супроводі найвищих політичних та релігійних діячів прибула до Корсуня, мешканці якого вітали її як визволительку.

Володимир одружився з цісарівною Анною, віддав Корсунь грекам і з почестями повернувся до Києва.

Джерела

Нестор Літописець. «Повість временних літ» Посадив Вишеслава в Новгороді, Ізяслава в Полоцьку, Святополка в Турові, а Ярослава в Ростові, а Гліба в Муромі, Святослава в деревлянській землі, Всеволода у Володимирі (Володимирі-Волинському), Мстислава в Тмутаракані.

Джерела

Нестор Літописець. «Повість временних літ» Одного разу до київських кордонів підійшло печенізьке військо. Князь зібрав велику дружину й рушив назустріч кочівникам. І став Володимир на одному боці річки, а печеніги на іншому. Але битись не починали. І от прийшов до річки печенізький хан і почав кричати: «Агов, ви, руси! Сіно! Солома! Виставляйте проти нашого богатиря свого вояка. Нехай борються. Якщо ваш переможе мого, то не воюватимемо три роки й розійдімося в різні боки. А якщо наш вояк повалить вашого, то воюватимемо три роки». Зажурився князь Володимир, адже дуже кремезний і сильний був печеніг. У цей час підійшов до князя старий дружинник і сказав: «Чотири сини мої в поході, княже, а молодший залишився вдома. Від дитинства ніхто не повалив його: коли я один раз допікав йому, а він м'яв шкуру, то він так розгнівався на мене, що передер шкуру руками». Послав князь за юнаком, і привели до нього хлопця середнього на зріст, зовсім не кремезного. І сказав він Володимиру: «Випробуй мене, княже». І дозволив йому князь битися з печенігом. Побачив київського вояка величезний печеніг і став хизуватися перед ним: «Прощавай. Твоя смерть прийшла». І зчепилися вони міцно. Підняв юнак печеніга над головою, вдарив об землю і вбив. Зраділа княжа дружина й кинулася бити печенігів. Гнали кияни ворогів, аж поки зовсім не вигнали з Руської землі. А Володимир на радощах на тому місці заклав на честь юнака град і назвав його Переяслав, бо мужній вояк перейняв велику славу.

Легенда

Усе було підготовлене для хрещення й весілля, але в останню хвилину Володимир відмовився хреститися. І раптом князь утратив зір. Анна почала вмовляти його негайно охреститися, обіцяючи, що потому хвороба відступить. Володимир погодився, і сталося диво — зір поновився. Це бачили всі русичі, які супроводжували князя. Вони також забажали прийняти християнство.

Прийняття християнства на Русі.

Для утворення сильної, єдиної держави потрібна була державна релігія. У княжій столиці жили іудеї, мусульмани, існувала велика християнська громада. І кожний вихваляв свою віру. Та повернувшись з Візантії, князь знав напевне, що Русь буде християнською. У літописі ця подія датована 988 роком, що традиційно вважається початком запровадження християнської релігії. Частина населення Русі чинила опір нововведенням і деякий час лишалася відданою вірі своїх батьків і дідів. Тому християнство на Русі запроваджували примусово. Цей процес тривав кілька століть.

Щоб закріпити нову релігію, князь наказав будувати церкви й ставити їх на тих місцях, де раніше стояли ідоли (язичницькі боги).

Головною причиною прийняття візантійського різновиду християнства в Київській Русі стало те, що ця релігійна практика освячувала княжу владу й усебічно відстоювала її авторитет (на відміну від римської, яка в середньовіччі боронила зверхність духовної влади над світською).

Значення прийняття православного християнства в Київській Русі:

• прискорення розвитку феодального землеволодіння (монастирі перетворювалися на великих феодальних землевласників);

• усебічний розвиток руської культури, освіти, моралі. При монастирях і церквах відкривалися школи, створювалися скарбниці духовних знань — бібліотеки;

• відбувся процес міжнародного визнання Київської Русі, передусім християнським світом.

Довідка.

Православ'я — один з трьох напрямків християнства. Остаточно сформувалося в 1054 p., коли християнство поділилося на візантійську та римо-католицьку церкви. Набуло поширення в Київській Русі. Не має єдиного світового центру.

Хрещення Русі — запровадження в Київській Русі християнства. Відбулося за князювання Володимира Святославича близько 988 р. Введення християнства сприяло підвищенню авторитету держави на міжнародній арені, збагаченню культури.

Довідка.

Християнство — одна з світових релігій. Виникло в І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії. Має три основні напрямки: православ'я, католицизм, протестантизм. Основа — віра в Ісуса Христа — рятівника світу.

Джерела

Нестор Літописець. «Повість временних літ» Володимир звелів перекинути ідолів — одного порубати, інших палити. Перуна ж наказав прив'язати до хвоста коня й тягти Боричевим узвозом.

Династичні зв'язки київського князя.

З прийняттям християнства Володимир перетворився на могутнього державотворця, який мав рівноправні зв'язки з багатьма країнами Європи. Літопис повідомляє, що київський князь мав дружні стосунки з «окольними князями» Болеславом Лядським, зі Стефаном Угорським та з Андріхом Чеським. Така ж дружба була між Володимиром і скандинавськими володарями. Олаф Трігвісон, майбутній король Норвегії, навіть деякий час жив у Києві, про що оповідають саги. Своїх дітей Володимир одружив з членами родин західноєвропейських володарів: старший син Святополк одружився з дочкою польського князя Болеслава Хороброго, Ярослав — з дочкою короля Швеції Олафа Інгігердою-Іриною, дочка Премислава була одружена з угорським королем Ладиславом Лисим, друга — з чеським королем Болеславом Рудим, третя — Марія-Доброніга — з Казимиром Обновителем, королем Польщі. Шлюб Володимира з Анною зв'язав його не лише з візантійськими, а також з німецькими цісарями: сестра Анни Теофано була дружиною цісаря Оттона II, матір'ю Оттона III, за малолітства якого вона була регенткою (за Н. Полонською-Василенко).