Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Новий довідник історії України

Персоналії

Володимир Щербицький

У травні 1972 року першим секретарем ЦК КПУ обирають В. Щербицького, який понад сімнадцять років перебував на цій високій посаді.

Щоб зміцнити своє становище, В. Щербицький замість прибічників П. Шелеста на звільнені посади призначав своїх людей. Серед його висуванців були: невтомний «борець з націоналізмом» В. Маланчук (секретар ЦК з питань ідеології, науки та культури), О. Ляшко (голова Ради міністрів УРСР), І. Грушецькии та О. Ватченко (голови Президії Верховної Ради УРСР), В. Сологуб (голова профспілок України), В. Федорчук (голова КДБ) та ін. Унаслідок кадрових переміщень В. Щербицький досяг потрібного балансу керівних сил, що гарантували йому повну підтримку й стабільність влади.

Окрім радикальних кадрових змін у вищих ешелонах влади, відбулися істотні зміни й на нижчих рівнях республіканської партійної організації. Під час обміну партійних документів у першій половині 70-х pp. з партії виключено З тис. осіб. У той час позбавлення партійного квитка означало кінець кар'єри й трактувалося як одне з найсуворіших покарань.

За часів керівництва В. Щербицького в республіці стала відчуватися чергова хвиля русифікації. З ініціативи Л. Брежнєва в цей час активно пропагується теза про злиття в недалекому майбутньому націй і народностей СРСР у єдину «радянську націю» під егідою російського народу. Величезна армія суспільствознавців, преса, радіо, телебачення напружено працювали на обґрунтування й пропаганду цієї ідеї.

Російська мова, як засіб міжнаціонального спілкування, витісняла українську з освіти, науки, культури. Викладачі російської мови та літератури в середніх школах мали більшу платню, ніж викладачі української. У містах переважна більшість шкіл були російські або лише російські. Діловодство на республіканському рівні велося російською мовою. Певні категорії вихідців з Росії (зокрема військовослужбовці) мали значні пільги на позачергове отримання житла в містах України. Усе це сприяло тому, що українська мова витіснялася навіть з побутового рівня.

У період перебування В. Щербицького на чолі Компартії України у квітні 1978 року була прийнята нова Конституція УРСР. Вона була майже копією Конституції СРСР 1977 року. Обидва Основні закони ще більше обмежили права України. Декларовані в них лібералізація політичної системи, демократичні свободи, державний суверенітет аж до можливості виходу із СРСР не заважали керівництву КПРС застосовувати на практиці добре перевірену в попередній період тоталітарну форму правління. Спроби певної частини населення скористатися своїми конституційними правами жорстоко переслідувалися владою. Щоб законодавчо закріпити партійний диктат, у Конституції СРСР та Основних законах союзних республік містилася спеціальна шоста стаття, яка проголошувала КПРС керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи. Це означало повне всевладдя партійної номенклатури в усіх сферах життя радянського суспільства. Такого не було навіть у сталінській Конституції 1936 року.

Оцінюючи політичну діяльність В. Щербицького, треба об'єктивно визнати, що він був, без сумніву, видатною історичною особою. Людина свого часу, неординарний і суперечливий продукт системи, яка відійшла в минуле. Феномен В. Щербицького ще буде довго предметом гострих дискусій науковців і політиків.

Досить довго обіймаючи високу посаду першого секретаря ЦК КПУ, він намагався якомога ефективніше розвивати національну промисловість, сільське господарство, науку. У часи послаблення московського диктату, особливо наприкінці 70-х pp., він рішуче захищав інтереси України.

Водночас В. Щербицький не протистояв антиукраїнським акціям Москви, не зупинив процесів русифікації, які охопили Україну. Не зовсім справедливе твердження, що він повністю йшов у фарватері московської політики. Проте вирватися з цього кола В. Щербицький так і не зумів, хоч було цілком очевидним, що він ніколи не був сліпим виконавцем чужої політичної волі, завжди мав і захищав свої погляди на те чи інше питання.

Тяжким гріхом В. Щербицького перед народом України стала аварія на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року. Цю електростанцію збудовано на небезпечному піщаному ґрунті, усупереч протестам вітчизняних науковців. Під тиском М. Горбачова він не повідомив народ своєчасно про страшну небезпеку в перші дні після аварії, не вжив рішучих заходів для термінової евакуації населення з небезпечної для життя людей зони, свідомо замовчував об'єктивну інформацію про катастрофічні наслідки аварії для України.

Володимир Щербицький (1918-1990)

Політична кар'єра В. Щербицького розпочалася ще за часів Й. Сталіна в Дніпродзержинську наприкінці 40-х — у першій половині 50-х pp. У 36-річно-му віці його обирають другим, а через рік першим секретарем Дніпропетровського обкому партії. На цих посадах зарекомендував себе здібним організатором і господарником. 1961 р. його призначають головою Ради міністрів УРСР. Принципова позиція В. Щербицького, його критичне ставлення до деяких хрущовських нововведень, крутий і непоступливий характер були не до вподоби М. Хрущову. Тому в 1963 році В. Щербицького повертають до Дніпропетровська.

За часів Л. Брежнєва за активної підтримки московського керівництва в жовтні 1965 року знову очолює український уряд. У квітні 1971 року його обирають членом Політбюро ЦК КПРС. Зрозуміло, що присутність двох представників України в найвищому партійному керівному органі країни була явищем тимчасовим, що й знайшло своє конкретне підтвердження в травні 1972 року, коли В. Щербицького обирають першим секретарем ЦК Компартії України.