Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Новий довідник історії України

Персоналії

Володимир Мономах (1113—1125 pp.)

Володимир Мономах — князь чернігівський, переяславський і великий князь київський, онук Ярослава Мудрого, син Всеволода Ярославича й дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха. Серед князів Київської Русі того часу, яких найчастіше згадують у середньовічних джерелах, його зображують як найвидатнішого державотворця й полководця Руської землі кінця XI - початку XII ст. Саме він розпочав героїчну боротьбу й здобув блискучі перемоги над половцями, що становили головну загрозу для Київської держави. У деяких джерелах припускають, що п'ятнадцятирічний Володимир Мономах брав участь у битві з половцями 1068 року. І хоч для русичів вона закінчилася поразкою, це була перша й остання невдача майбутнього полководця.

Після того, як Володимир Мономах став переяславським князем (князівство лежало на кордоні з половецькою Ордою), він вирушив у похід і за Сулою розбив війська кочівників. Це була перша велика перемога руських князів над половцями за декілька років. Через рік Мономах здійснив новий успішний похід на половців. У цьому рейді до нього приєднався великий князь київський Святополк, бажаючи розділити славу переможця й багату здобич: табуни коней, коштовні тканини, зброю, одяг тощо. Літописець Нестор повідомляє нам, що й цей похід був переможним.

Ще через рік Володимир Мономах і Святополк очолили коаліцію руських князів і завдали поразки найсильнішим половецьким військам — військам Тугорхана, а сам хан загинув у бою. Перемоги над кочівниками посилили авторитет князя серед інших князів і принесли йому славу.

Володимир Мономах був єдиним серед давньоруських князів кінця XI - початку XII ст., який не зазнав від половців жодної поразки. Перевага над ворогом пояснюється блискучим знанням військової справи (руська дружина завжди нападала на ворогів зненацька, вдаючись до обхідних рейдів). У всіх битвах половці мали значну чисельну перевагу, але добре озброєна важка кіннота Володимира Мономаха легко проривала їхні ряди й розсіювала легкоозброєних половецьких воїнів. «Повість временних літ» повідомляє про найбільші переможні походи Володимира Мономаха проти половців 1103, 1107, 1109 і 1111 років. Саме в останньому поході руські дружини примусили відступити 40-тис. половецьку орду. Жах половців перед Мономахом був такий, що, за свідченням давнього літопису, «ним половці лякали дітей у колисці».

Дбаючи про силу та єдність Київської держави, Володимир Мономах був ініціатором припинення усобиць і скликання князівських з'їздів у Любечі (1097 рік), Витичеві (1100 рік) і на Долобському озері під Києвом (1103 рік).

Коли помер великий київський князь Святополк, у Києві розпочалося повстання проти бояр і лихварів. Налякані повстанцями, «кращі люди» звернулися до Мономаха по допомогу.

Київський престол. Володимир Мономах 1113 року (у віці 60 років) став великим київським князем. Незважаючи на вік, він відзначався великою енергією, працездатністю й державною мудрістю. Перше, що зробив київський князь, — уніс доповнення до «Руської правди». Нові закони обмежували лихварські відсотки, утруднювали перетворення вільних людей на рабів (холопів) та дещо поліпшували становище селян. В історію цей князівський акт увійшов як Статут Володимира Мономаха. Він містив 69 статей, у яких викладено норми цивільного, кримінального й судового права.

Мономах відновив єдиновладну монархію доби Ярослава Мудрого. Усілякі спроби удільних князів не підкорятися Києву знищувалися в зародку. Мономах суворо покарав за неслухняність мінського князя Гліба, Володимиро-Волинського КНЯЗЯ Ярослава, відправив посадника в Новгород.

Як і його дід Ярослав Мудрий, Мономах і далі зміцнював Київську Русь шляхом династичних шлюбів. Сам великий князь був одружений з донькою англійського короля Гаральда Гитою, його син Мстислав — з донькою шведського короля Кристиною, дочка Марія була заручена з візантійським цісаревичем.

Припинення чвар, розгром половецьких орд, централізація держави сприяли політичному й соціально-економічному піднесенню Київської Русі. Доба Володимира Мономаха була також часом подальшого розквіту культури Київської держави: були зведені нові архітектурні споруди, з'явилися чудові твори літератури та живопису, розвивалася освіта. Сам князь був видатним письменником свого часу. Його перу належить «Повчання», у якому йдеться про любов до рідної землі, до батьків, до ближніх.

Епохою Володимира Мономаха та його сина Мстислава закінчився тривалий період єдиної і могутньої Руської держави, за яку він, за словами літописця, «багато поту втер».

«Повчання» Володимира Мономаха. Твір був створений приблизно 1117 року, він приділяє велику увагу моральним нормам, яких має дотримуватися кожна освічена людина. Окрім того, у «Повчанні» змальовується ідеальний образ правителя Руської землі, який повинен стежити за збереженням єдності та могутності Русі, запобігати князівським усобицям і захищати руські землі від нападників.

Володимир Мономах (1053-1125 pp.)

З 1067 року — князь смоленський, з 1078 року — князь чернігівський, з 1093 року — князь переяславський, з 1113 року — великий князь київський. Син Всеволода Ярославича та дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха. Був останнім з київських князів, хто намагався зберегти могутність держави. Багато подорожував. Здійснив 83 подорожі. Відвідав Польщу, Чехію, бував на Доні, Оці, Балтійському морі. На початку князювання в Києві мав під своєю владою Київську, Переяславську, Смоленську, Новгородську, Турівсько-Пінську землі. Пізніше приєднав Волинське князівство. Приділяв увагу обороні південних кордонів держави. Вів війни з половцями. Організатор князівських з'їздів. Помер у віці 72 років. Похований у Софійському соборі Києва. Написав «Повчання», яке адресував своїм дітям.

Довідка.

Шапка Мономаха — один із символів влади московських князів, а пізніше російських царів. За легендою, її подарував візантійський імператор Костянтин своєму онукові, київському князю Володимирові Мономаху. Проте шапка східного походження, виготовлена в XIV ст., це золотий філігранний гострокінцевий головний убір, увінчаний хрестом, оторочений хутром. Зберігається в Москві.

Тривалий час шапку Мономаха використовували як аргумент для претензій московських володарів на спадщину Київської Русі.

Довідка.

Статут Володимира Мономаха — закони київського князя Володимира Мономаха, уміщені в «Руській правді». Мав 69 статей. Містив норми цивільного, кримінального та судового права.

Джерела

Розповідь Володимира Мономаха про князівські усобиці ... Розкажу вам, діти мої, про труди свої, як я трудився, роблячи походи й полюючи з 13 років. Насамперед до Ростова пішов через землю в'ятичів, — послав мене батько, а сам він пішов до Курська; потім — до Смоленська із Ставком Скордятичем він знову пішов до Берестя з Ізяславом, а мене послав до Смоленська; від Смоленська я пішов до Володимира (Волинського). Тієї ж зими послали мене брати до Берестя на пожарище, де попалили, там охороняв їхнє місто... Тоді послав мене Святослав проти ляхів, ходив я за Глогову до Чеського лісу, ходив по землі їхній чотири місяці... звідти до Турова, весною — до Переяслава і також до Турова. Святослав помер, і я знову ходив у Смоленськ, а зі Смоленська тієї ж зими до Новгорода; весною Глібові на допомогу, а влітку з батьком під Полоцьк, а на другу зиму — зі Святополком під Полоцьк, спалили Полоцьк; він (Святополк) пішов до Новгорода, а я з половцями на Одрськ, воюючи, а звідти до Чернігова... І знов я прийшов до Смоленська, і пройшов з боєм крізь половецькі війська до Переяславля, і знайшов батька, що прийшов з походу. Ходили ми в тому ж році з батьком і Ізяславом до Чернігова битися з Борисом (В'ячеславичем) і перемогли Бориса і Олега. Знову пішли ми до Переяславля й зупинилися на Оброві, а Всеслав спалив Смоленськ; і я разом з чернігівцями пішов йому вслід, змінюючи одного коня другим, але не захопили (Всеслава) в Смоленську; на цьому шляху, переслідуючи Всеслава, я спустошив землю і розорив від Лукомля до Логозька; звідти пішов, воюючи, на Друцьк, а звідти повернувся на Чернігів...

Джерела

Володимир Мономах. «Повчання» ...Найбільше ж за все убогих не забувайте. Але скільки зможете, по силі своїй годуйте їх, давайте милостиню сироті і вдовицю виправдовуйте самі, не дозволяйте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте, не повелівайте вбити його, якщо навіть він буде достойний смерті, і ніякої душі християнської не погубляйте. Якщо говорите щось, чи лихе, чи добре, не кляніться Богом і не хрестіться, бо ж нема вам в тому ніякої потреби. Якщо ж ви будете хрест цілувати братам чи комусь іншому, то усправедливте серце своє на те, на чому зможете устояти, на тому й цілуйте, а, поцілувавши хрест, стережіться, щоб не погубили душі своєї, порушивши присягу.

Єпископи, і попи, і ігумени... з любов'ю приймайте від них благословення і не стороніться від них, а по силі своїй любіть їх і турбуйтеся про них, щоб прийняли від них молитву... від Бога. Більше ж за все гордощів не майте в серці і в умі, але скажемо: смертні ми, сьогодні живі, а завтра — в гробу; все те, що ти (Боже) нам дав, не наше, а твоє, ти нам доручив це на невеликий час; і в землі (багатства) не ховайте, бо то є нам великий гріх. Старих шануй, як батька, а молодих, як братів.