Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (СЕРЕДИНА XVII - ПОЧАТОК XX ст.)

§82. Азовське козацьке військо

Трагічною була доля задунайських козаків. Під час російсько-турецької війни 1828 року Туреччина зажадала мобілізації Задунайської Січі. Отаман Й. Гладкий вів таємні переговори з Росією. Він привів 2 тис. козаків до турецького табору, а сам повернувся на Січ і разом зі своїми прихильниками, яких було близько 1,5 тис, забрав військовий скарб і клейноди та перейшов на бік Росії. Ці козаки утворили Дунайський козацький полк. Через дії Й. Гладкого турецький уряд жорстоко розправився із задунайцями. Близько 2 тис. козаків разом з наказним гетьманом І. Баланом заарештовано й ув'язнено. Козаки, що перебували на Січі, були вбиті, а січові укріплення та церква зруйновані та спалені.

По закінченні війни з Туреччиною з козаків Й. Гладкого було утворене Азовське козацьке військо, а сам отаман отримав від російського імператора Миколи І звання генерала. У 1831 році це військо було розселене в Катеринославській губернії між сучасними містами Бердянськом і Маріуполем. Азовські козаки жили станицями, були хліборобами й рибалками.

Основним завданням Азовського козацького війська була охорона західного узбережжя Азовського моря. За виконання військової служби козаків звільняли від повинностей і податків. Наказним отаманом Азовського козацтва до 1853 року був Й. Гладкий. Внутрішнє самоврядування було в руках наказного отамана й військового правління. Центром Азовського козацтва стала станиця Петровська, а згодом — Маріуполь.

У 1862-1864 pp. частину козаків силоміць переселено на Кубань та Північний Кавказ. Невдоволені цими діями царського уряду козаки підняли повстання, яке російські війська жорстоко придушили. На підставі указу від 23 жовтня 1864 року Азовське козацьке військо було ліквідоване, а козаки переведені в селянський стан (За «Довідником з історії України»).