Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (СЕРЕДИНА XVII - ПОЧАТОК XX ст.)

§56. Правобережжя та західноукраїнські землі під владою Речі Посполитої

Козацтво на території Правобережної України

Усі спроби польського уряду залюднити територію Правобережної України, яка спустіла від кровопролитних воєн та втечі населення, були марними: люди не вірили полякам. Тоді 1685 року новий польський король Ян Собеський, який добре знав козаків, вирішив для досягнення своєї мети поновити козаччину. Були створені чотири полки. На чолі Богуславського полку став полковник Самійло Самусь-Іванович, Корсунського — Захар Іскра, Брацлавського — Андрій Абазин, Білоцерківського — Семен Палій. Найвидатнішим серед полковників був Семен Палій.

Паліївщина

Від Правобережного Полісся до «Дикого поля» мешканці міст і селищ визнавали владу С. Палія і «покозачувалися». Ця територія, яку називають «Паліївщиною», дуже приваблювала переселенців з Польщі, Молдови, Лівобережжя насамперед тим, що вони там могли безпечно жити й працювати. Фастів, опорне місто Білоцерківського полку, перетворився на справжню фортецю. С. Палій боронив своїх людей як від зовнішніх ворогів, так і від панів. Своєю політикою керманич Правобережжя «руйнував економічну базу польського панування в Україні». Найбільше потерпала польська шляхта, яка те й робила, що вчиняла наїзди, руйнуючи села та вбиваючи селян. Магнати навіть зробили спробу ув'язнити С. Палія, та з допомогою козаків йому пощастило звільнитися. Польський уряд змушений був крізь пальці дивитися на всі витівки С. Палія й не вживав ніяких заходів, щоб його приборкати, бо поки український полковник був потрібен для захисту Речі Посполитої від турків та кримчаків. Адже С. Палій кілька разів разом з лівобережними полками здійснив успішні походи на турецько-татарські фортеці. Таке вигідне становище, а також великий авторитет «народного героя» С. Палій прагнув використати для об'єднання Лівобережної та Правобережної України й спільно скинути польське ярмо. З цього приводу він писав листи й І. Мазепі, і воєводі Ромадановському — та марно. Царський уряд напередодні війни зі Швецією не бажав псувати стосунки з Польщею (союзницею), тому С. Палієві могли запропонувати тільки особистий захист. Ситуація кардинально змінилася не на користь Палія після підписання Карловицького мирного договору. Польському урядові більше не потрібні були козаки, і 1699 року сейм ухвалив скасувати полки на Правобережжі. Звичайно, такий наказ викликав невдоволення козацьких полковників, козаків та народних мас, а в С. Палія — справжній опір.

Народні повстання проти Польщі. У вересні 1700 року Палієва армія відбила наступ 4-тис. польської армії з гарматами на Фастів. Розуміючи, що власних сил замало, С. Палій звертається за допомогою до запорожців та І. Мазепи. Тим часом спалахнули селянські повстання на Поділлі, Брацлавщині, південній Київщині, приєднатися до С. Палія виявили бажання (попри заборону) багато козаків Лівобережжя, а також Запоріжжя.

У цей час російські війська зазнали перших поразок від шведів і це робило реальнішою можливість об'єднати правий і лівий береги Дніпра. Про цю нагоду й говорив С. Палій у черговому зверненні до І. Мазепи. Гетьман не поспішав відгукуватися, оскільки відверто побоювався вельми популярного в народі фастівського полковника С. Палія. Більше того, царський уряд разом з І. Мазепою вимагали припинення боротьби й повстань. Тим часом поляки почали перемагати. Зазнав поразки Самусь на Брацлавщині, узяли в полон і замордували Абазина в Ладижині, населення потерпало від жорстоких каральних дій уряду.

Семен Палій (Гурко) (1640-ві - 1710) Народився в м. Борзні на Чернігівщині в заможній козацькій родині. Здобув освіту в Київській колегії, по закінченні якої розпочав службу в Ніжинському полку. Через деякий час перебрався на Запорізьку Січ, а у 80-х рм. разом з кількома сотнями козаків вирушив на південну Київщину, де й отаборився. Опорним центром його полку став Фастів, який козаки перетворили на добре укріплене місто-фортецю й звідки потім здійснювали походи на Туреччину й Крим.

1702 року фастівський полковник очолив визвольну боротьбу проти польського панування на Правобережжі. 1705 року С Палія за наклепом І. Мазепи звинуватили у змові зі шведським королем Карлом XII, після чого заарештували й відправили до Сибіру. Після зради гетьмана його повернули до Москви й поновили в полковницьких правах. Брав участь у Полтавській битві, під час якої очолювані ним козаки хоробро билися зі шведами. На початку 1710 року він помер і був похований у Межигірському монастирі. (За «Довідником з історії України»)

Існує думка

Можливо, І. Мазепі потрібно було саме тоді проявити силу свого характеру й вплинути на рішення Петра І, адже він не менше бажав об'єднання українських земель. Але на заваді стали розбіжності ідеології і тактики боротьби двох лідерів. «Мазепа прагнув збудувати в Україні станову державу, створити зі старшин привілейований стан, щоб спертися на них, а не на широкі маси народу. Мазепа брав на зразок сучасні західноєвропейські аристократичні держави з абсолютними монархами. Палій навпаки — спирався на народні маси, селянство, що, тікаючи з Лівобережжя, з неймовірною швидкістю залюднювало Паліївщину».

(За Н. Полонською-Василенко)

Прихід на Правобережжя І. Мазепи

Поки Польща була союзником Росії, Петро І не дозволяв І. Мазепі вести воєнні дії на Правобережжі. Після посилення в Речі Посполитій влади шведського ставленика Станіслава Лещинського, російський цар дав згоду на похід українського війська на Правобережжя.

Після свого утвердження на Правобережжі, І. Мазепа став розглядати С. Палія як небезпечного конкурента. Полковника запросили до табору гетьмана начебто для переговорів, де потім і заарештували. За згодою Петра І його закували в кайдани й відправили до Сибіру.

Польща, яка була знесилена війною зі шведами, не могла й далі боротися за Правобережну Україну. Цим скористався І. Мазепа, об'єднавши українські землі під своєю булавою, хоч і на нетривалий час.