Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (СЕРЕДИНА XVII - ПОЧАТОК XX ст.)

§54. Воєнні дії Росії проти Туреччини й Кримського ханства наприкінці XVII ст.

Кримські походи 1687 і 1689 pp.

Після укладення «Вічного миру» з Польщею Московське царство, анулювавши попередню угоду з Туреччиною (Бахчисарайський мирний договір), вступило в коаліцію держав — Священну лігу, — яка боролася проти Османської імперії та її союзника — Кримського ханства. 5 вересня 1686 року Росія оголосила про підготовку до війни.

У травні 1687 року 60-тис. московська армія під командуванням В. Голіцина й українські війська чисельністю 50 тис. осіб на чолі з гетьманом І. Самойловичем вирушили в похід на Крим. Після переходу в середині серпня українсько-московськими військами р. Кінські Води (тепер р. Конка) кримські татари, щоб спинити наступ, підпалили степ. 17 червня 1687 року через нестачу провіанту й корму для коней, не дійшовши 200 км до Криму, В. Голіцин віддав наказ повернутися назад. Усю провину за невдалий похід московське командування переклало на гетьмана І. Самойловича, після чого його скинули з гетьманства.

Рано навесні 1689 року розпочався другий кримський похід московсько-української армії. Московською армією, як і минулого разу, командував В. Голіцин, а 40 тис. українських козаків очолив новий гетьман І. Мазепа. Після запеклого бою із загонами кримських татар в урочищі Зелена Долина об'єднані війська продовжили наступ і 20 травня підійшли до Перекопу. Однак В. Голіцин не наважився штурмувати добре укріплене місто. 21 травня за рішенням московського командування об'єднана армія припинила похід і повернулася на територію Лівобережної України. Які причини насправді спонукали московський уряд припинити наступ — невідомо, та наслідки були трагічними, як для В. Голіцина, так і для царівни Софії, якій він служив. Незабаром після державного перевороту до влади прийшов Петро І.

Джерела

З літопису Г. Граб'янки Року 1689. Рано навесні Василь Васильович Голіцин та гетьман Мазепа і бояри Шейн, Долгорукий, Змійов, Шереметов та Шепельов уже вдруге ходили з російським військом у Крим. Вирушили так рано, що вже у квітні добралися всіма основними силами й обозом до Самари і, відпочивши там таки добре та давши лад обозові, з Божою допомогою до святої Трійці підійшли під Перекоп. Під час походу татари не раз нападали на табір, проте кожного разу великоруське та малоруське війська давали їм відсіч і відбивалося. Одного разу навальним нальотом вони таки пробилися в табір, Сумському та Охтирському полкам заподіяли відчутної шкоди в людях та возах, проте гетьманові сердюки, що саме нагодилися на цей час, боєм вигнали татар з обозу. Потім татари побачили, що таку велику силу їм не сила утримати, повтікали у Крим і почали хитрувати. Коли наші війська зі своїми окопами почали під Перекоп підступати, тоді татари запросили миру, пообіцяли великому бояринові викуп і обдурили його...

Азовські походи 1695—1696 pp.

У 1695-1696 pp. московські війська і флот та українські козацькі полки провели два походи на Азов і пониззя Дніпра. їхньою безпосередньою метою було здобуття фортеці Азов, що була побудована в гирлі р. Дон.

Перший азовський похід розпочався навесні 1695 року. Під Азов виступила московська армія чисельністю 31 тис. осіб, яка мала 170 гармат. її очолювали генерали О. Головін, Ф. Лефорт і П. Гордон. Одночасно з наступом на Азов 120-тис. українська армія під проводом гетьмана І. Мазепи та невеликий московський загін під командуванням Б. Шереметева захопили в липні 1695 року турецько-татарські фортеці Кизи-Кермен, Тавань та ін.

Підійшовши до гирла Дону, московські війська 5 липня 1695 року розпочали облогу Азова. Невдалі штурми фортеці 5 серпня і 25 вересня призвели до значних утрат російсько-української армії, що змусило її в листопаді 1695 року відступити.

Наприкінці 1695 року розпочалася підготовка до другого азовського походу. На верф'ях у Преображенську й Воронежі збудовано близько 30 військових кораблів. У квітні 1696 року 75-тис. московське військо під командуванням А. Шеїна вирушило до Азова на кораблях і суходолом. Наприкінці квітня з України виступив козацький корпус, який складався з 15 тис. осіб, очолюваних чернігівським полковником Я. Лизогубом. Друга частина московських військ і українська армія чисельністю 70 тис. осіб діяли в пониззі Дніпра. У травні 1696 року російський флот під командуванням Ф. Лефорта блокував Азов. Фортецю оточили й із суходолу. Після запеклого штурму 29 липня 1696 року її гарнізон капітулював. Вирішальну роль в облозі та здобутті Азова відіграли українські козаки.

Персоналії

Борис Шереметев (1652-1719)

Московський полководець, дипломат, генерал-фельдмаршал. Народився в Москві. З 1671 року служив при царському дворі. Брав участь у переговорах та укладенні «Вічного миру». Командував російськими військами підчас Азовських походів 1695—1696 pp. Очолював дипломатичні місії до Речі Посполитої, Австрії, на острів Мальту. Брав участь у Північній війні 1700-1721 pp. У 1706 р. першим у Московській державі отримав графський титул. Командував московською піхотою під час Полтавської битви 1709 р.

Карловицький конгрес

Наприкінці XVII ст. Османська імперія зазнала низки тяжких поразок, серед них і повного розгрому своєї армії під Віднем у 1683 році, у війнах з країнами Священної ліги, куди входили Австрія, Венеція, Польща й Росія. Тому в жовтні 1698 року в словенському місті Карловиці розпочався міжнародний конгрес, метою якого було укладення мирного договору між країнами Священної ліги та Османською імперією. Посередниками на цій конференції виступали представники Англії та Голландії.

Під час переговорів між Московією та іншими членами ліги виникли гострі суперечності, що перешкодили укладенню спільного договору союзників з Туреччиною, тому замість однієї угоди довелося підписувати чотири.

У січні 1699 року на Карловицькому конгресі були підписані окремі мирні договори Польщі, Австрії, Венеції та Московської держави з Османською імперією. За умовами цих договорів:

• Московська держава уклала з Туреччиною перемир'я на 2 роки;

• за Москвою залишався Азов, здобутий під час Азовських походів 1695-1696 pp.;

• до Польщі відійшли Поділля та частина Правобережної України;

• Австрія одержувала Центральну Угорщину, Трансільванію та майже всю Словенію;

• частиною Венеції ставали Морея, острови архіпелагу та фортеці в Далмації.