Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (СЕРЕДИНА XVII - ПОЧАТОК XX ст.)

§45. Гетьманування Івана Брюховецького на Лівобережжі

На території Лівобережної України в результаті внутрішньої боротьби серед козацької старшини був обраний гетьманом Іван Брюховецький (1663-1668 pp.).

На початку свого гетьманування І. Брюховецький проводив відверто промосковську політику. Одразу після обрання гетьманом він уклав з Московською державою Батуринські статті 1663 року, ставши першим з українських гетьманів, який поїхав до Москви.

Батуринські статті

У цій угоді підтверджувалися Березневі статті, укладені ще Б. Хмельницьким. Вона також містила нові пункти:

• гетьманська адміністрація зобов'язувалася забезпечувати харчами московське військо в Україні;

• Україна мала повернути московським поміщикам селян-утікачів;

• українським купцям заборонялося ввозити та продавати горілку й тютюн у Московській державі (За «Довідником з історії України»).

У вересні - жовтні 1665 року в Москві І. Брюховецькому був наданий титул боярина й передана у володіння Шептаківська волость на Чернігівщині.

Московські статті. 21-22 жовтня 1665 року між І. Брюховецьким і московським урядом був укладений новий договір, що увійшов в історію як Московські статті. Цей договір значно обмежував політичні права України, посилював її військово-адміністративну та фінансову залежність від московського уряду. За Московськими статтями:

• українські міста й землі переходили під безпосередню владу московського царя;

• гетьманському урядові заборонялося всту-пати в дипломатичні зносини з іноземними державами;

• обмежувалося право вільного обрання гетьмана: відтепер вибори мали відбуватися лише з дозволу царя й у присутності московських послів;

• збільшувалася кількість московських військ в Україні, причому український уряд зобов'язувався безкоштовно постачати їм харчі;

• військові гарнізони розміщувалися тепер, крім головних полкових міст, ще й у Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі й навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак);

• збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти до царської скарбниці;

• українська церква підпорядковувалася московському патріархові;

• фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права;

• заборонялося використання в Гетьманщині фальшивих грошей, якими насильно розплачувалися на українських землях московські військові;

• поверталися королівські грамоти на магдебурзьке право українським містам (забрані за наказом царя), зокрема Києву, Переяславу, Ніжину, Каневу, Чернігову, Почепу, Гадячу, Стародубу, Остру та ін.

Московські статті викликали величезне обурення серед усіх верств українського населення, вони стали головною причиною антимосковського повстання в Гетьманщині, а згодом і загибелі самого гетьмана І. Брюховецького (За «Довідником з історії України»).

Наслідки московського договору. На початку 1666 року І. Брюховецький повернувся в Україну, щоб за допомогою генерального підскарбія Р. Ракушки-Романовського упорядкувати фінансові справи держави.

Дуже скоро промосковська політика гетьмана спричинила важкі наслідки для України. Майже в усіх великих українських містах розмістилися російські гарнізони, значно розширилися права царських воєвод, які зосередили у своїх руках ряд військових і фінансових функцій. 1666 року був проведений майновий перепис населення Лівобережної України для визначення розмірів оподаткування.

Усе це викликало величезне незадоволення українського населення московською адміністрацією та гетьманом, який призвів до її появи в Україні. Навіть та частина православного духовенства, яка раніше підтримувала промосковську орієнтацію гетьманів, відкрито запротестувала проти зростання московського впливу. Незадоволення досягло свого апогею після укладення в 1667 році між Польщею та Московською державою Андрусівського перемир'я.

У 1667-1668 pp. на території Лівобережної України відбулися великі виступи проти московських залог у містах. І. Брюховецький, відчуваючи загальне обурення діяльністю московської адміністрації в Україні, вирішив відкрито виступити проти Москви й очолити антимосковське повстання. У січні 1668 року на старшинській раді в Гадячі гетьман висловився за ліквідацію московської влади в Гетьманщині та перехід України під турецький протекторат. Рада прийняла цю пропозицію. І. Брюховецький одночасно вступив у переговори з правобережним гетьманом П. Дорошенком та вислав посольство до Стамбула в складі лубенського полковника Г. Гамалії, генерального обозного І. Безпалого й канцеляриста Кашперовича.

У травні 1668 року гетьманські війська, повиганявши московські залоги з частини українських міст, вирушили визволяти пограничне місто Котельву, яке обложила московська армія під командуванням боярина Григорія Ромодановського.

На початку літа 1668 року на територію Лівобережної України вступили правобережні полки під проводом гетьмана П. Дорошенка. Війська гетьмана Лівобережної України І. Брюховецького стояли табором під Опішнею. Дізнавшись про підхід військ П. Дорошенка, лівобережні козаки виступили проти гетьмана І. Брюховецького й 8 червня 1668 року його вбили.

Іван Брюховецький (Бруховецький) (?-1668)

Народився в невеликому селищі біля Диканьки на Полтавщині. Уперше про нього згадується в реєстрі Чигиринської сотні. Протягом якогось часу 0ув старшим слугою (конюшим) у резиденції Б. Хмельницького, виконував деякі дипломатичні доручення гетьмана.

1659 року під час гетьманських виборів їздив на Запоріжжя, щоб схилити запорожців підтримати кандидатуру Ю. Хмельницького. Залишившись на Запорізькій Січі, був обраний кошовим отаманом, а згодом і «кошовим гетьманом», на посаді якого перебував у 1659—1663 pp. Як умілий оратор і демагог, висунув утопічні соціальні лозунги (зменшення податків, обмеження старшинського землеволодіння), і таким чином став поряд з Я. Сомком та І. Золотаренком кандидатом на гетьманство. У червні 1663 року на Чорній раді в Ніжині за підтримки запорожців, селян, міщан та під тиском московського війська на чолі з Д. Великоганіним Івана Брюховецького обрали гетьманом Лівобережної України. (За «Довідником з історії України»)

Персоналії

Роман Ракушка-Романовський (Ракущенко) (1623-1703)

Народився 28 березня 1623 року в родині ніжинського реєстрового козака. Брав участь у Національно-визвольній війні 1648—1657 pp. У 1658—1663 pp. був ніжинським сотником, у 1659 році — полковим суддею, а в 1663— 1668 pp. — генеральним підскарбієм. Через вороже ставлення до нього гетьмана Д. Многогрішного був змушений переселитися до Брацлава, де став протопопом міської церкви. Після скинення з гетьманства Д. Многогрішного в 1672 році повернувся на територію Лівобережної України, де в 1676—1703 pp. був священиком Миколаївської церкви в м. Старо-дубі. Саме цій людині приписують авторство «Літопису Самовидця».

(За «Довідником з історії України»)

Персоналії

Григорій Ромодановський (?-1678)

Був активним військовим і державним діячем. Уходив до складу московського посольства, очолюваного В. Бутурліним, на Переяславській раді 1654 року. У 1654—1656 pp. був одним з воєначальників московської армії у війні проти Польщі. У червні 1659 року очолювані Г. Ромодановським і О. Трубецьким московські війська розбила українська армія під командуванням гетьмана І. Виговського в Конотопській битві. У 1660-х роках шляхом політичних інтриг, розпалювання суперечностей між окремими угрупованнями козацької старшини та прямого силового тиску домагався обрання гетьманом Лівобережної України вигідних для російського уряду кандидатів (І. Брюховецького, Д. Многогрішного, І. Самойловича). Командував московськими військами у війні проти гетьмана П. Дорошенка та під час Чигиринських походів 1677 і 1678 pp. Після поразки в серпні 1678 року московської армії в боях за Чигирин його відкликали до Москви, де він і був убитий під час повстання стрільців.

(За «Довідником з історії України»)