Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (СЕРЕДИНА XVII - ПОЧАТОК XX ст.)

§44. Гетьман Правобережної України Павло Тетеря

1663 року, після зречення Ю. Хмельницького, гетьманом на Правобережжі став Павло Тетеря (1663-1665 pp.).

Продовжуючи політичну лінію І. Виговського, спираючись на Запоріжжя й підтримку Речі Посполитої, Павло Тетеря намагався об'єднати під своєю владою Правобережну та Лівобережну Україну. Прагнучи розвивати союзницькі відносини з Польщею на засадах Гадяцького договору, правобережний гетьман вимагав від польського уряду:

• підтвердити привілеї козацької старшини;

• розв'язати церковне питання (скасувати залежність православної ієрархії від римо-католицької та повернути православним церкви, захоплені уніатами);

• дозволити самостійні дипломатичні відносини з Молдовою й Волощиною;

• розпочати мирні переговори з Московською державою тощо.

Згодом П. Тетеря вступив у боротьбу з лівобережним гетьманом Я. Сомком, потім — з його наступником І. Брюховецьким, які робили спроби об'єднати всі українські землі під зверхністю московського царя.

У жовтні 1663 року П. Тетеря зібрав 24-тис. козацьке військо, заручившись підтримкою союзників (20-тис. польської армії короля Яна II Казимира й татарських загонів чисельністю 40 тис. осіб), розпочав воєнні дії. Протягом листопада 1663 - січня 1664 pp. польсько-українські війська й татарські загони зайняли більшу частину Лівобережної України (за винятком окремих міст, зокрема Прилук, Гадяча, Глухова). Однак селянські виступи проти польської шляхти незабаром змусили П. Тетерю повернутися на Правобережжя. Королівська армія під тиском московських військ, очолюваних Г. Ромодановським, та полків лівобережного гетьмана І. Брюховецького відійшла через Білорусь у Польщу.

Після відступу коронних військ та з появою на Правобережжі московських підрозділів, лівобережних козацьких полків та запорожців на чолі з І. Сірком становище П. Тетері значно ускладнилося. Водночас і кримські татари намагалися заволодіти Правобережною Україною й підпорядкувати її ханові Мохаммеду-Гірею IV. Навесні 1664 року П. Тетері вдалося за допомогою польських військ під командуванням С. Чарнецького примусити І. Брюховецького разом з московськими військами відступити на Лівобережжя.

Після невдалих воєнних дій гетьман намагався стабілізувати становище політичними засобами. Він вимагав від польського короля:

• дозволу на переговори з Москвою;

• усунення кількох представників польської адміністрації на Правобережжі;

• звільнення з ув'язнення Ю. Хмельницького й митрополита Й. Тукальського-Нелюбовича.

Подальша доля П. Тетері. Протягом 1664-1665 pp. П. Тетеря намагався опанувати ситуацію, поборюючи своїх противників, зокрема полковників Івана Сербина, Василя Дрозденка та Степана Опару. Погіршувало ситуацію те, що, ведучи постійну боротьбу з противниками, гетьман не міг розраховувати на широку підтримку українського народу, оскільки частина населення ставилася до П. Тетері неприхильно, убачаючи в ньому ставленика Польщі. У липні 1665 року, зневірившись у подальшій боротьбі, П. Тетеря призначив наказним гетьманом М. Ханенка, проте до самої смерті так і не зрікся гетьманства.

Разом з невеликим почтом він виїхав до Польщі, оселився й жив у Варшаві. У 1667 році він уступив до Львівського ставропігійного братства.

За правління короля Міхала Вишневецього П. Тетеря зазнав численних переслідувань з боку польських магнатів — його маєтки були конфісковані, а він сам засуджений до вигнання з країни. Деякий час П. Тетеря жив у Молдові, у Яссах. У 1670 році він зустрічався в Адріано-полі (Едірне) з турецьким султаном Мохаммедом IV і переконав його розпочати війну проти Польщі. Мохаммед IV призначив П. Тетері пенсію та вручив султанський прапор — санджак.

У квітні 1671 року П. Тетерю отруїли. Похований він, імовірно, в одній з православних церков Едірне.

Павло Тетеря (Моржковський-Тетеря) (бл. 1620 (1622)—1671)

Походив з української шляхетської родини. 1637 року здобув освіту в уніатській школі в Мінську, де вивчив латинську й польську мови. З 1639 року перебував на службі в родині магнатів Пражмовських у Мазовії, з кінця 1640-х років служив канцеляристом у Луцькому гродському суді.

На початку Національно-визвольної війни був писарем Переяславського полку. 1649 року очолив козацьке посольство до трансільванського князя Юрія II Ракоці, був одним з організаторів українсько-трансільванського воєнно-політичного союзу, який остаточно склався в 1654—1657 pp. Брав участь майже в усіх дипломатичних переговорах, що велися в Чигирині. Навесні 1651 року він разом з осавулом Переяславського полку Демком керував облогою Кам'янця-Подільського. Улітку 1653 року став переяславським полковником.

Майбутній гетьман виступав проти підтримання союзницьких відносин з Московським царством. У березні 1654 року разом з генеральним суддею С. Богдановичем-Зарудним перебував у Москві, де виробляв умови українсько-московського політичного договору.

1655 року під час облоги Львова українсько-московськими військами вів переговори з польською стороною про викуп міста. Після смерті Б. Хмельницького був одним з реальних претендентів на гетьманську булаву (його кандидатуру на гетьманство свого часу запропонував сам Б. Хмельницький).

1658 року П. Тетеря разом з І. Виговським та Ю. Немиричем виробив проект Гадяцького договору з Річчю Посполитою, реалізація якого могла докорінно змінити геополітичне становище в Східній Європі. У березні 1658 року домігся припинення походу польського війська в Україну.

Протягом 1658—1661 pp. перебував у Варшаві. Тут він мав значний вплив при королівському дворі, користувався підтримкою короля Яна II Казимира, брав участь у виробленні Слободищенського трактату. (За «Довідником з історії України»)