Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (СЕРЕДИНА XVII - ПОЧАТОК XX ст.)

Національно-визвольна війна українського народу проти польського панування 1648-1657 pp.

§41. Воєнні дії 1654—1657 pp.

Навесні 1654 року військова боротьба між Україною та Польщею ще тривала, але тепер разом з козацькими частинами активно діяли й російські війська. 40-тис. царська та 18-тис. козацька армія на чолі з Іваном Золотаренком звільнили з-під панування Речі Посполитої Білорусь. Росіян та українців у цій боротьбі активно підтримувало місцеве населення.

Царський уряд намагався приєднати Білу Русь до своєї держави. І. Золотаренко ж, виконуючи накази Б. Хмельницького, намагався зробити визволені землі частиною Гетьманщини. Це спричинило серйозний конфлікт між росіянами та українцями. Урешті-решт після Білоруського походу Олексій Михайлович став писатися царем усієї Великої, Малої та Білої Русі.

У серпні 1654 року на р. Шкловці биці Борисова було розгромлене польсько-литовське військо, очолюване литовським гетьманом Янушем Радзивіллом, після чого поранений гетьман ледве врятувався. У руках російсько-українських військ опинилася частина Литви, до росіян перейшов Смоленськ.

Союз України з Москвою зумовив союз Криму з Польщею. Восени 1654 року, щоб запобігти активності українських військ, татари та поляки вдерлися на Брацлавщину й Поділля. Щоб не потрапити до рук ворогів, населення палило свої хати й билося з ворогом на смерть. Прикладом масового героїзму стало м. Буша, що на Поділлі (тепер село Вінницької обл.). Козацька залога на чолі з сотником Гречкою героїчно обороняла місто й полягла в нерівній боротьбі. Коли загарбники вдерлися у фортецю, Олена Зависна, убивши свого чоловіка-зрадника, підпалила пороховий льох, від вибуху якого загинуло багато ворогів. Зупинити польську навалу, очолювану новим коронним гетьманом С. Потоцьким, удалося полковникові І. Богуну під Охматовом у 1655 році.

1655 року Б. Хмельницький разом з російським військом розпочав похід у Галичину. Нар. Серет біля Бучача козацька армія загнала поляків у річку, де загинуло багато шляхтичів. Б. Хмельницький оточив Львів, але руйнувати його не став, узявши з міста великий викуп, поквапився до Гетьманщини боронити її від татар. Російський уряд був незадоволений діями гетьмана.

У цей час змінилася міжнародна ситуація. На Польщу, скориставшись її слабкістю, напала Швеція. У польській історії цей період сприймають як «потоп». Б. Хмельницький неодноразово робив спроби зблизитися з Карлом X Густавом для походу проти Польщі, хоч союзник Росія, перебуваючи в стані війни зі Швецією, зовсім не хотіла зміцнення свого могутнього північного сусіда. Деякі військові підрозділи козаків разом зі шведами завдали поразки полякам, невдовзі після чого гетьман Станіслав Потоцький був змушений визнати себе васалом Карла X Густава. Проте на зміну перемогам прийшли невдачі. Уже 1656 року шведський король зазнав ряду поразок, що змусило його покинути Варшаву й відступити до бранденбурзького курфюрста.

Улітку 1656 року у м. Вільні між Польщею та Росією розпочалися переговори про припинення війни. На цих переговорах також обговорювалося питання про призначення після смерті Яна II Казимира королем Польщі Олексія Михайловича, який, у свою чергу, зобов'язувався боронити Річ Посполиту від шведів. У вересні 1656 року між Польщею та Росією, але без участі представників гетьмана, було підписане Віленське перемир'я. Тож українсько-російський союз проти Польщі фактично втрачав свою силу. Історики вважають, що в цей час Б. Хмельницький був на шляху до розриву переяславсько-московської угоди. З роздратуванням український гетьман писав російському царю: «Проте цар, уклавши перемир’я з поляками и маючи намір повернути нас у їхні руки, вчинив з нами безсердечно».

На Чигиринській раді гетьман і козаки присягли один одному боротися за українську справу до останнього подиху. Не розриваючи остаточно відносин з Москвою, Б. Хмельницький вдався до спроби утворити нові коаліції проти Польщі та Криму: зі Швецією, Семиграддям, Молдовою, Волощиною та Литвою. Він уклав антипольський договір із семиградським князем Юрієм II Ракоці, після чого до Галичини на допомогу Ю. Ракоці вирушило 20-тис. козацьке військо на чолі з Антоном Ждановичем.

Спільний українсько-семиградський похід зазнав поразки, у якій козацтво звинуватило свого гетьмана. 6 серпня 1657 року вражений звісткою про поразку Б. Хмельницький помер у Чигирині, був похований у Суботові. Україна втратила одного зі своїх найвидатніших діячів.

Персоналії

Іван Золотаренко (?-1655) Брат Василя Золотаренка й Ганни — третьої дружини Б. Хмельницького. Походив з міщан Корсуня. У серпні — жовтні 1651 року в складі українського посольства вів переговори з царським урядом у Москві, брав участь у Батозькій битві 1652 року. На початку 1652 року став полковником корсунським, а в 1653 році (за іншими даними — в липні 1652 року) — ніжинським. У травні 1654 року був призначений Б. Хмельницьким сіверським наказним гетьманом. Очолив 20-тис. українську армію, яка воювала проти польсько-литовських військ на північноукраїнських землях і в Білорусі. У червні — вересні 1654 року козацькі полки під його командуванням визволили Гомель, Черченськ, Новий Бихів. Активні воєнні дії козаків, очолюваних наказним гетьманом, примусили об'єднані польсько-литовські сили під командуванням Я. Радзивілла і Гонсевського відмовитися від наступальних операцій у районі Могилева. На визволених з-під польської влади білоруських землях за згодою й підтримкою місцевого населення запроваджував козацький устрій, що призвело до конфлікту з московським командуванням. У серпні — вересні 1655 року українські війська під його проводом перейшли Німан і здобули Ліду, Новогрудок та Несвіж. 1655 року під час одного з боїв під Старим Биховом І. Золотаренко був смертельно поранений.

(За «Довідником з історії України»)

Джерела

Лист Б. Хмельницького до шведського короля Карла X Густава про дружбу (16 листопада 1656 р.) Найясніший королю Швеції, наш вельмишановний пане і друже. Для того щоб приязнь могла зміцнюватися й перетворитися в тривалі зв'язки, немає засобу кращого, ніж той, щоб з обох сторін визначала її безсумнівна вірність і непорушна сталість. Хоч в останні роки з боку найяснішої Кристіанії ми мали в різних її листах багато прикладів прихильності, але якби ваша найясніша величність не розвивала її дбайливо далі, прихильність могла б легко ослабнути і піти в забуття, стерта дуже довгим мовчанням... Проте сповіщаємо цим (листом), що як від початку ми підняли зброю проти поляків на захист віри й вільності, так і тепер не перестаємо боротися проти кожного, хто хотів би сісти нам на шию, і сподіваємося, що сам Всевишній Бог помститься за насильство і знущання з нас... Бажаємо насамперед, щоб ваша найясніша величність знала, що ми з'єднані й пов'язані з вашою найяснішою величністю не іншим зв'язком, ніж тим, яким ми зобов'язані обом найсвітлішим воєводам Молдавії і найсвітлішому князеві Трансільванії. Цю нашу обітницю радо виконуємо, посилаючи для цього завдання наших особливих послів, як тільки відкриється вільний прохід.

Руїна. Україна в другій половині XVII ст.

Причини Руїни

Руїною дослідники називають трагічний період в історії України, який розпочався у другій половині XVII ст. і характеризувався внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу й іноземною експансією в Україну.

Руйнівні процеси для України мали свої конкретні причини:

• відсутність загальнонаціонального лідера, який міг би продовжити справу Б. Хмельницького після його смерті;

• глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики (щоб зберегти свої привілеї та ввести кріпацтво, частина української шляхти орієнтувалася на допомогу Росії, інша — Польщі); егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузькокланових та особистих;

перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.

Різні погляди

Періоди й хронологічні рамки Руїни. Існують різні думки стосовно географічних і хронологічних рамок Руїни. Найхарактерніші такі:

• Руїна охопила тільки Лівобережну Україну в часи правління трьох гетьманів — І. Брюховецького, Д. Многогрішного та І. Самойловича, — які орієнтувалися на Москву (1663-1687 pp.);

• Руїна поширилася як на Лівобережжя, так і на Правобережжя, почалася після смерті Б. Хмельницького, а закінчилася з початком гетьманування І. Мазепи, тобто тривала протягом 30 років (1657—1687 pp.). Незважаючи на різні підходи до проблеми,

усі дослідники вважають, що призначення І. Мазепи гетьманом України стало для України доленосною подією.