Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (СЕРЕДИНА XVII - ПОЧАТОК XX ст.)

Національно-визвольна війна українського народу проти польського панування 1648-1657 pp.

§36. Внутрішнє становище України 1648 року

Після поразки козацько-селянських повстань кінця XVI — першої половини XVII ст. польським магнатам здавалося, що вони остаточно підкорили український народ, виступи на деякий час припинилися, і навіть час від 1638 до 1648 року дістав назву «десятиріччя золотого спокою». Та становище українського народу під владою Речі Посполитої в середині XVII ст. стало особливо тяжким. Не було в Україні жодної верстви населення, яка б не зазнавала кривд і утисків від короля, магнатів та шляхти. І 1648 року в Україні стався вибух — почалася Національно-визвольна війна, яку сучасники іменували Українською революцією.

Причини Національно-визвольної війни (1648-1657 pp.):

• козацтво зазнавало постійних утисків: магнати відбирали в них хутори, луки, ставки, млини, примушували платити десятину, за будь-яку непокору козаків кидали до в'язниць і мордували; більш того — багатьох козаків перетворено на кріпаків;

• посилилося гноблення селянства. Панщина на Наддніпрянщині досягла чотирьох днів на тиждень, у західних районах — шести. Крім панщини, селяни мусили виконувати й інші різноманітні натуральні та грошові повинності, а також працювати в маєтку феодала: лагодити греблі, возити дрова, білити полотно, стерегти панське майно тощо;

• у містах українці були усунені від участі в міському самоврядуванні, а їхнє місце посіли іноземці;

• українцям чинили всілякі перешкоди під час спроб уступити до цеху, зайнятися ремеслом чи торгівлею;

• посилилася політика насадження уніатства та католицизму, переслідувалося православ'я.

Усе це робило неминучим вибух народного гніву. Наприкінці 1647 року по всій Україні запалали народні повстання. На чолі повсталих став талановитий державний діяч і полководець Богдан Хмельницький.

Джерела

Гійом де Боплан про Україну їхня нечисленна шляхта походить з польської і, здається, почуває сором за те, що вона не католицької віри; повсякчас горнеться до католиків, хоч усі їхні магнати й усі ті, що титулуються князями вийшли з грецької віри... Одне слово, селяни змушені віддавати своїм панам усе, що тим заманеться вимагати. Не дивно, що цим злидарям у тяжких умовах не залишається нічого для себе. Але це ще не все: пани мають безмежну владу не тільки над селянським майном, а й над їхнім життям; такою великою є необмежена свобода польської шляхти (яка живе наче в раю, а селяни наче в чистилищі), що коли селяни попадають в ярмо до такого пана, то опиняються у гіршому становищі, ніж каторжники на галері.

Джерела

З листа козаків до польського короля ... вони (феодали) поводяться з нами не так, як годиться чинити з лицарськими людьми, гірше знущаються з нас, ніж зі своїх невільників, і роблять нам усілякі кривди. Не тільки в майні своєму, а й самі собі ми не вільні.

Повстання на Січі

У вересні 1647 року під Чигирином Богдан Хмельницький зібрав своїх однодумців і розробив з ними план підготовки повстання. Та один з присутніх на зборах виявився зрадником і виказав полякам плани Б. Хмельницького. Великий коронний гетьман Речі Посполитої польський магнат Микола Потоцький заарештував майбутнього гетьмана й кинув до в'язниці.

У поляків не було доказів вини Богдана Хмельницького, і вони вдалися до хитрощів — вирішили відпустити Б. Хмельницького, але наказали слугам таємно вбити його. Та київський полковник Михайло (Станіслав) Кричевський, якому доручили пильнувати в'язня, допоміг Б. Хмельницькому втекти.

На чолі невеликого загону козаків Б. Хмельницький зі своїм сином Тимошем прибув на Запорізьку Січ у грудні 1647 року. Тут у квітні 1648 року козацька рада обрала його гетьманом.

Довідка.

Коронний гетьман — у Польщі та Литві з другої половини XV ст. керівник регулярного війська підчас походів; з 1503 р. ця посада стала постійною, аз 1581 р. — довічною.

Польний (двірський) гетьман — заступник великого коронного гетьмана з кінця XV ст. у Великому князівстві Литовському та в Польщі з 30-х років XVI ст. до XVIII ст.

Підготовка до війни

Здобувши гетьманську булаву, Б. Хмельницький почав активно готуватися до повстання, і за короткий час під його прапори стало кілька тисяч осіб.

Гетьман розіслав адресовані до козаків і всього українського народу універсали із закликом піднятися на боротьбу проти свавілля магнатів і шляхти.

Посланці із Запоріжжя встановили тісні зв'язки з повстанськими загонами по всій Україні. Козаки, перевдягнувшись жебраками та богомольцями, ходили по містах і селах, агітуючи населення відчиняти міські ворота перед запорожцями, насипати пісок у польські гармати, а то й узагалі тікати на Січ.

Одночасно з підготовкою до війни з Польщею Б. Хмельницький вислав посольство до Криму. Перші дипломатичні кроки гетьмана були спрямовані на те, щоб убезпечити себе від нападів з півдня й отримати допомогу від татарської кінноти, яка змогла б істотно употужнити козацьке військо, що було переважно піше.

Переговори з кримським ханом Ісламом-Гіреєм виявилися дуже складними. Українську делегацію зустріли з недовірою, та Б. Хмельницький, добре знаючи звичаї татар і вільно володіючи їхньою мовою, зумів надати ханові докази нещирості Польщі щодо Туреччини й Криму. Тому Іслам-Гірей дозволив Б. Хмельницькому запросити в похід перекопського мурзу Тугай-бея, у якого налічувалося до чотирьох тисяч вершників.

За союз із Б. Хмельницьким татарський хан вимагав прислати до Криму заручників — представників знатних козацьких родів, серед них і сина самого гетьмана — Тимоша Хмельницького.

Заручаючись підтримкою Криму, Б. Хмельницький добре розумів, що татари будуть не тільки воювати з поляками, а й грабуватимуть Україну. Та хоч умови союзу з татарами були дуже тяжкими, це була перша дипломатична перемога повстанців.

Повстання на Запоріжжі та універсали Бог-дана Хмельницького підняли на боротьбу широкі верстви українського народу, скрізь по Україні утворювалися загони із селян і городян. Повсталі проголошували себе вільними людьми, нападали на панські маєтки й палили їх, убивали магнатів і шляхту.

Щоб не дати з'єднатися січовому козацтву та загонам повстанців з Наддніпрянщини, Микола Потоцький почав готувати польське військо до походу.

Богдан-Зиновій Хмельницький

(1595-1657) Державний діяч, дипломат, полководець, гетьман (1648—1657 pp.) Народився в сім'ї чигиринського сотника М. Хмельницького. Спочатку навчався в Київській братській школі, потім — у єзуїтській колегії у Львові. Обдарований від природи, був вельми освіченою для свого часу людиною: крім української, знав польську, російську, латинську, турецьку, татарську й французьку мови. Здобувши освіту, уступив до козацького війська, у складі якого брав участь у війні Польщі з Туреччиною 1620—1621 pp. У битві під Цецорою у вересні 1620 р. потрапив у турецький полон, де перебував два роки. Після визволення з полону повернувся на Запоріжжя, згодом брав участь у морських походах козаків проти Туреччини. Повернувшись із переможних походів, одружився, одержав чин чигиринського сотника, а з часом — писаря всього реєстрового війська. Брав активну участь у повстаннях Тараса Федоровича, Павла Бута, Якова Острянина й Дмитра Гуні. За участь у козацько-селянському повстанні 1637 р. був позбавлений посади писаря й призначений чигиринським сотником.

Богдан Хмельницький був знаний не тільки як військовий, але і як політичний діяч. Він неодноразово їздив з козацькими посольствами до польського короля й сейму зі скаргами на тяжке становище українського народу, виступав на захист його прав; польський король Владислав IV посилав його для надання Франції допомоги у війні з Іспанією (1646 року 2 400 козаків виїхали до Франції, де відзначилися при взятті фортеці Дюнкерк).

Після повернення з Франції Хмельницький пережив страхітливу особисту трагедію: чигиринський підстароста Данило Чаплинський захопив родовий хутір Хмельницьких Суботів, забив до смерті його десятилітнього сина й викрав дружину.