Боротьба українського народу проти іноземних поневолювачів (кінець XVI — перша половина XVII ст.)

§32.Українське козацтво в першій чверті XVII ст.

Турецько-татарські набіги на Україну та їхні наслідки

Велику небезпеку для українських земель становили постійні напади татар і турків. У середині XV ст., після розпаду Золотої Орди, на теренах Кримського півострова, у пониззі Дніпра, на Приазов'ї та Прикубанських землях утворилася держава під назвою Кримське ханство, столицею якої стало місто Бахчисарай. На чолі цієї держави стояла войовнича династія Гіреїв. 1478 року хан Менглі-Гірей визнав себе васалом турецького султана. Державною релігією Кримського ханства став іслам, а мусульманське духовенство відігравало важливу роль в управлінні державою.

Наприкінці XV ст. кримські хани почали здійснювати загарбницькі походи на українські, російські, польські, молдовські та литовські землі. Татари мали досить боєздатну й підготовлену армію. Напади татар спустошували Поділля, Волинь, Холмщину, Галичину та Київщину. 1482 року Менглі-Гірей організував великий похід в Україну, під час якого захопив і пограбував Київ. «Київ взя і вогнем сожже», — свідчить літописець. Після цього погрому місто надовго втратило колишнє політичне й економічне значення.

Підсумком кожної татарської навали в Україну було, насамперед, захоплення великої кількості здобичі й невільників. Торгівля невільниками, здебільшого в Кафі, примножувала прибутки кримських ханів. Після татарських походів цілі райони України перетворювалися на пустелю. Протягом 1450-1556 pp. орди кримських татар учинили 86 грабіжницьких нападів на українські землі.

Боротьба козаків з нападами турецько-татарських військ

Провідною силою в боротьбі з турецько-татарською агресією стало українське козацтво. Щоб дати відсіч ворогові й визволити побратимів, козаки здійснювали сміливі морські и сухопутні походи на Крим і турецькі фортеці.

Протистояти сильному й небезпечному ворогові могли тільки добре обізнані у військовій справі та спеціально підготовлені вояки. У численних походах і боях козаки перетворили військову справу на самобутнє мистецтво.

Козаки самі робили засідки на татар, перехоплювали їхні каравани й поверталися додому з багатою здобиччю. З часом козацькі загони виходили в «Дике поле» й уступали у відкритий бій з ординцями. Для цього вони миттю зводили неприступну фортецю зі скутих ланцюгами та засипаних землею возів. Татарська кіннота не могла увірватися до козацького табору, а запорожцям у цей час було зручно вести прицільний вогонь по нападниках.

Наприкінці XVI ст. запорожці вславилися походами на Крим і Туреччину. Козацькі походи дивували тогочасних свідків, які розносили славу про козаків далеко за межі України. Козаки здійснили низку сміливих морських походів проти турків і татар, перетинаючи море на своїх чайках. Козацька чайка (від татарського kaik — круглий човен) була 18-20 м завдовжки, 3-3,5 м завширшки й 3,5-4 м заввишки. Цей човен був спеціально призначений для морських походів. Його основу становив корпус, видовбаний із суцільної колоди та обшитий дошками, по ньому кріпився пояс із сухого очерету, що захищав човен від затоплення. Чайка мала два керма — ззаду і спереду, а також щоглу й вітрила. Інколи човен був озброєний гарматою. Зазвичай на чайці вміщалося 50-70 козаків, озброєних пістолями, рушницями, шаблями, списами, луками та стрілами.

Козаки дуже ретельно готувалися до морських походів: крім запасів зброї та військових припасів, запорожці запасалися одягом і харчами, сухарями, копченим м'ясом, крупами. Категорично заборонялося брати спиртні напої, а за порушення цього закону винний карався на смерть - п'яницю викидали за борт.

Для морських походів козаки вибирали осінній час, коли хмарні дні й темні ночі допомагали їм зненацька нападати на ворога. Щоб запобігти цим походам, турецький султан посилав проти козацьких чайок великий галерний флот. Однак запорожці не боялися галер, невелика чайка ховалася за морськими хвилями й тривалий час була непомітною для ворогів. Дочекавшись ночі, козаки несподівано нападали на ворожі кораблі. Поки одна половина відважних січовиків веслувала, друга, добре озброєна, кидалася на абордаж галери й захоплювала її.

Узагалі, у небезпечних походах козаки виявляли чимало військових хитрощів. Так, наприклад, щоб підійти до ворога непоміченими, вони могли по кілька годин перебувати під водою й дихати через очеретину, а потім зненацька нападати.

Звичайно, усі походи козаків на татар відбувалися під керівництвом безстрашних гетьманів. У народній пам'яті назавжди залишилися героїчні постаті захисників рідної землі, мудрих і хоробрих гетьманів Самійла Кішки та Петра Сагайдачного — ватажків, яких дуже поважали козаки.

Лицарські риси П. Сагайдачного привернули до нього запорожців, які 1606 року обрали його гетьманом. Уперше П. Сагайдачний став відомий після морського походу запорожців на турецьку фортецю Варну 1605 року. Через рік запорожці під керівництвом гетьмана здобули штурмом Кафу, спалили турецький флот та звільнили багатьох християнських бранців.

1613 року П. Сагайдачний здійснив ще один вдалий морський похід проти турків і татар.

Славу непереможного полководця гетьман здобув й у двох наступних походах: московському 1618 року й турецькому 1621 року.

1617 року поляки здійснили похід на Московське царство, але він виявився невдалим. Королевич Владислав, який спробував здобути московську корону, опинився в дуже скрутному становищі й почав вимагати негайної допомоги, яку йому могли надати тільки козаки. В обмін на це П. Сагайдачний висунув полякам умови, що передбачали:

• розширення автономії України;

• надання свободи православній вірі.

Польський король мусив погодитися на всі вимоги гетьмана. Петро Сагайдачний з 20-тис. військом вирушив у похід і дійшов аж до Москви, визволивши королевича з оточення. Коли ж козаки повернулися в Україну, польський уряд не поспішав виконувати свої обіцянки.

Займаючи досить тонку дипломатичну позицію, П. Сагайдачний розпочав таємні переговори з Москвою: 1620 року він направив до російського царя козацьке посольство. Проте Москва боялася відкрито втручатися в українські справи, бо це могло спричинити одночасно воєнний конфлікт з двома державами — Польщею й Туреччиною.

Хотинська війна. 1620 року розпочалася війна між Польщею та Османською імперією. Війська турецького султана Османа II розгромили сили коронного гетьмана С. Жолкевського на Цецорських полях у Молдові. Найкращі польські війська були знищені, а відрубану голову С. Жолкевського відправили до турецької столиці, де її насадили на палю для публічного огляду. У цій битві загинув Михайло Хмельницький, батько майбутнього гетьмана України Б. Хмельницького.

Польський уряд звернувся по допомогу до козаків. 40-тис. козацьке військо на чолі із Сагайдачним підійшло до Хотина. Тут уже готувалася до бою 35-тис. польсько-литовська армія. Очолювані турецьким султаном Османом II, турецько-татарські сили налічували 150 тис. осіб.

Протягом 4 днів (серпень - вересень 1621 року) точилася жорстока битва, у якій весь удар потужного турецько-татарського війська прийняли на себе козаки.

У Хотинській битві сторони зазнали великих утрат, тому Польща й Туреччина розпочали мирні переговори, у результаті яких був укладений Хотинський мирний договір:

• турки обіцяли стримувати татарські напади на землі Речі Посполитої;

• поляки зобов'язувалися припинити походи козаків на Чорному морі.

Гетьман П. Сагайдачний болісно переживав результати Хотинського миру. Крім того, Польща не виконала своїх обов'язків щодо козацтва: не заплатила запорожцям гроші за час воєнних походів, не забезпечила козаків-інвалідів, не вивела війська з Київського воєводства тощо.

Тяжкий моральний стан П. Сагайдачного погіршували страждання від поранення отруєною стрілою під час Хотинської битви. 10 квітня 1622 року він помер і був похований у Братському монастирі на Подолі в Києві.

Незважаючи на тяжкі наслідки Хотинської війни, вона мала неабияке значення:

• турки не досягли своєї основної мети — загарбання українських земель;

• був розвіяний міф про непереможність армії султана (невдача турків під Хотином підняла на боротьбу проти османського панування поневолені народи).

Часи гетьманування П. Сагайдачного відзначалися не тільки воєнними походами, а й культурним піднесенням. З його іменем пов'язане утворення славетної Київської колегії, що згодом стала називатися Києво-Могилянською. 1615 року в Києві засноване київське братство, до якого увійшли заможні міщани, шляхта, православне духовенство, а через рік до нього вступив і гетьман Петро Сагайдачний «з усім Військом Запорізьким», узявши братство під свій захист.

Персоналії

Самійло Кішка (?-1602(1620))

Український козацький гетьман родом з Брацлавщини. Під час одного з морських походів на турків 70-х pp. XVI ст. потрапив у полон і протягом наступних 25 років був невільником на турецькій галері. Проте волелюбний козак не змирився зі своїм становищем. У 1599 році під час перебування турецького корабля біля м. Євпаторії екіпаж зійшов на берег, С Кішці вдалося дістати ключі й відімкнути ланцюги в'язнів. Коли турки повернулися на корабель, невільники перебили команду, захопили галеру й з гучною славою повернулися на Запоріжжя. С Кішку обрали козацьким гетьманом. Від польського уряду він зміг домогтися відновлення багатьох привілеїв та вільностей козацьких, утрачених після придушення виступів К. Косинського та С Наливайка.

1600 року польський король розпочав війну зі Швецією й послав гінців до С. Кішки просити допомоги. Очоливши чотири козацьких полки, гетьман вирушив у похід. У цій війні козаки зазнали великих утрат, загинув і сам полководець.

(За «Довідником з історії України»)

Петро Сагайдачний (1570-1622)

Гетьман (1610—1622 pp.). Походив з дрібного православного шляхетського роду Галичини. Народився в невеликому містечку поблизу Самбора, навчався в славетній Острозькій академії. 1601 року він уступив до запорізького війська. Прізвисько «Сагайдачний» (на думку істориків, походить від слова сагайдак — футляр на лук і стріли, обтягнутий шкірою дикого козла) майбутній гетьман отримав не випадково, оскільки з-поміж усіх наук, які він вивчав в Острозі, його найбільше приваблювала військова справа. (За «Довідником з історії України»)

Джерела

Спогади сучасників про Сагайдачного.

Змалку привчився натягати лук, зброї та коня з рук не випускати.., легко терпіти всяку тяготу, голод, труд; не боятися ворога і в небезпеці виявляти мужність.

І взагалі то був чоловік великого духа, що шукав небезпеки, легковажив життям, у бій ішов перший. Відходив останнім...

Джерела

Спогади сучасника про Хотинську битву

Ці люди [козаки. — Авт.] значно перевищили славою спартанців. Там таких було триста під Фермопілами, козаки ж числом тільки шістдесят у чистому полі стримували військо силою рівне Ксерксовому.