Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Боротьба українського народу проти іноземних поневолювачів (кінець XVI — перша половина XVII ст.)

§31.Селянсько-козацькі повстання

Зародження козацького повстанського руху

Загарбання Польщею майже всієї України призвело до посилення феодально-кріпосницького та національного гніту. На селі зросли розміри панщини, уведено нові натуральні та грошові повинності, які й без того були непосильними. Здирству панів не було меж. Історик Гнат Хоткевич писав: «Панщина... — ідеал поміщика — 7 день у тиждень і 24 години на добу». Не кращою була ситуація й в українських містах: від панських утисків потерпали міщани, передусім купці й ремісники. Українцям було найгірше за польського панування: магдебурзьке право поширювалося тільки на католиків, посади в органах міського самоврядування могли займати лише поляки чи німці. Послаблення королівської влади призвело до повного свавілля феодальної знаті. Магнати (або, як їх іще називали, королів'ята) поводилися у своїх маєтках та замках як королі: вони нападали на беззахисні села й містечка, відбираючи один в одного землі, маєтки, майно.

Ще більше загострилася ситуація в Україні після Берестейської унії 1596 року. Та козаки, селяни, міщани, частина православних шляхтичів і навіть окремі магнати все ж залишилися вірними православ'ю. Від національних, феодальних та релігійних утисків селяни й городяни тікали на Запорізьку Січ, де їхніми надійними союзниками й захисниками завжди були козаки.

Утворення Запорізької Січі та формування українського козацтва активно сприяло піднесенню боротьби проти національно-релігійного гніту та кріпосницьких порядків. Утікачі, які ставали козаками, не тільки поповнювали запорізьке воїнство чисельно, а й приносили та активізували на Січі антипольські настрої. Між козацтвом та іншими верствами населення України — селянами, городянами, православним духовенством — установилися міцні зв'язки.

Боротьба козацтва в перших його виступах виявляла яскравий національно-визвольний характер і відразу ж дістала відгук і гарячу підтримку широких народних мас.

Козацьке повстання 1591 — 1593 pp. під проводом Криштофа Косинського

Перше велике селянсько-козацьке повстання, яке охопило Поділля, Волинь і Київщину, почалося 1591 року. На боротьбу проти магнатів і шляхти разом із козаками й селянами піднялося населення деяких міст. Очолив козацько-селянське повстання Криштоф Косинський, гетьман українського реєстрового козацтва. Про самого керівника повстання історикам відомо не дуже багато. За мужність і військовий талант у боротьбі з ворогами він дістав серед січового товариства ім'я «заслуженого козака».

Спровокувало повстання свавілля білоцерківського старости Я. Острозького, який не допустив К. Косинського до землі й маєтку, дарованих йому польським королем за службу. Це дуже обурило Косинського. Зібравши загін козаків, він вирушив проти панів. До козаків приєдналися повсталі селяни-втікачі й городяни. Повстанці штурмом оволоділи замком Я. Острозького й містом Білою Церквою, захопили гармати, легку зброю, військові припаси, гроші, спалили боргові документи. Козаки та їхні союзники захопили Трипілля, Богуслав, Переяслав, київський замок. Повстання перекинулося на Брацлавщину. Тож повстання набуло нового характеру: від помсти за особисту образу К. Косинського до загального національно-визвольного повстання. Усі міста й повіти, які займав К. Косинський, присягали на вірність гетьманові й Війську Запорізькому. Селян-утікачів, які виступили на боці К. Косинського, гетьман оголошував вільними козаками.

Наляканий розмахом повстання, польський король оголосив шляхетське рушення, у якому взяли участь магнати й феодали Київського, Волинського та Брацлавського воєводств. Край був переведений у воєнний стан. Шляхетське військо очолили Я. Острозький та черкаський староста О. Вишневецький. 23 січня 1593 року польські війська й повстанці на чолі з К. Косинським зустрілися під містечком П'яткою на Волині (тепер Чуднівського р-ну Житомирської області). Шляхетська армія була добре озброєна, основну її силу становила важка кіннота — закуті в лати гусари, угорська піхота та артилерія. Більша частина повстанців — селяни й міщани — були озброєні кілками, ціпами, вилами, рідко хто мав вогнепальну зброю.

Протягом тижня тривала кривава битва. Великих утрат зазнали обидві сторони, тому розпочали переговори, унаслідок яких була підписана угода. За нею козаки брали на себе зобов'язання:

• повного «послушанства королю»;

• скинути з гетьманства К. Косинського;

• виписати з реєстру всіх, хто був занесений до нього під час повстання. Крім того, вони не мали права:

• самостійно підтримувати дипломатичні відносини з сусідніми державами;

• жити на магнатських і шляхетських територіях;

• здійснювати бойові походи.

Прагнучи заручитися підтримкою московського царя, К. Косинський звернувся до нього по допомогу. Цар, зв'язаний московсько-шведською війною, не міг активно втручатися в справи козаків, але надіслав на Січ гроші й припаси та видав царський указ, згідно з яким донські козаки мали надати допомогу запорожцям.

У травні 1593 року козаки на чолі з К. Косинським виступили із Запоріжжя й узяли в облогу черкаський замок О. Вишневецького. Становище обложених було дуже скрутним, козаки обстрілювали місто як із суходолу, так і з річки (частина повстанців розташувалася в човнах на Дніпрі). Поява запорожців біля Черкас підняла селян на нове повстання проти панського гніту й закріпачення. Оточений у замку, О. Вишневецький удався до підступу й хитрощів: він запросив гетьмана до себе на переговори. У складі загону зі 150 козаків К. Косинський прибув до Черкас, де під час переговорів його підступно вбили слуги О. Вишневецького.

Шляхта розбила рештки повстанців. Козаки змушені були зняти облогу й відступити на Січ.

Криштоф Косинський

(? - 1593) Гетьман запорізьких козаків, за походженням дрібний шляхтич з Підляшшя. З 1586 року перебував на Запорізькій Січі, займав важливі військові посади. 1591 року був обраний запорізьким гетьманом. Очолював перше велике козацьке повстання 1591 — 1593 pp. проти Польщі. Загинув в одному з боїв з польськими військами (за іншими даними, підступно вбитий під час переговорів з черкаським старостою князем 0. Вишневецьким). (За «Довідником з історії України»)

Козацька війна 1594 року під керівництвом Северина Наливайка

1594 року козацько-селянські виступи набули нової сили. Повстанців очолив Северин Наливайко.

Коли каральні польські загони залили кров'ю Україну, С. Наливайко полишив службу й створив озброєний загін. На допомогу Наливайкові прийшли запорожці разом з гетьманом Григорієм Лободою.

У жовтні 1594 року визвольний рух охопив усю Брацлавщину, Київщину й Волинь. Козацько-селянське військо, яке налічувало 12 тис. осіб, здобуло Гусятин, Бар, Канів, Луцьк та інші міста. Повстанський рух перекинувся на Білорусь. Боротьба під проводом С. Наливайка істотно відрізнялася від попередніх повстань не тільки масштабами, а й соціальною базою.

Щоб розширити територію повстання, козацькі ватажки поділили сили й рушили в різні частини Польсько-Литовської держави. Навесні 1595 року повстанці на чолі із С. Наливайком повели наступ на Луцьк, а потім повернули на Могилів, щоб підняти білоруське й польське селянство.

Другий загін під проводом Григорія Лободи та Матвія Шаули пішов на південь Наддніпрянщини, щоб очистити його від панів, а потім і далі на північ по Дніпру — на з'єднання із С. Наливайком. Такий широкий розмах повстання загрожував самому існуванню Речі Посполитої.

Польський король знову оголосив посполите рушення. На допомогу був закликаний литовський гетьман Радзивілл. Стати на чолі каральної експедиції проти повстанців доручено відомому польському полководцю Станіславу Жолкевському. Польський стратег намагався розбити козацькі сили поодинці. Водночас він підтримував таємне листування з різними козацькими керівниками про припинення воєнних дій та ізоляцію С. Наливайка.

Козацьким загонам все ж таки вдалося з'єднатися, але перед потужнішою силою шляхетського війська вони були змушені відступати.

Щоб урятувати жінок, дітей і старих, які перебували в козацькому таборі, С. Наливайко вирішив вийти на Лівобережжя й шукати захисту на території Московської держави. Але під Лубнами польська кіннота відрізала повстанцям шлях до відступу. Оточені в урочищі Солониця, козаки й селяни приготувалися до оборони. Повстанці оточили свій табір возами в чотири ряди, побудували вал, викопали рів, на висотах поставили гармати.

Кілька разів поляки безуспішно штурмували козацькі укріплення. Уночі повстанці робили сміливі вилазки, унаслідок яких польські вояки зазнавали великих утрат. Облога табору тривала два тижні (травень - червень 1596 року). Становище і козаків, і шляхти було надзвичайно тяжким. Не стало їжі, фуражу, повстанці були відрізані від води.

Тоді С. Жолкевськии удався до хитрощів. Два дні важкі польські гармати обстрілювали табір повстанців, спричиняючи великі жертви серед них, а потім поляки розпочали переговори, обіцяючи повсталим амністію.

У таборі козаків почався розкол. Козаки схопили й стратили гетьмана Г. Лободу, який хотів знайти порозуміння з ворогом, але й прибічники Г. Лободи не залишилися в боргу — вони підступно захопили поранених С. Наливайка та М. Шаулу й видали їх шляхті.

Станіслав Жолкевський не дотримав свого лицарського слова, за його наказом більшість учасників повстання, що були в таборі, перебито. С. Наливайка та ще шістьох керівників повстання відправили до Варшави, де 1597 року після жорстоких тортур їх стратили. За одними даними, Северинові Наливайку зітнули голову, після чого він був четвертований, а шматки його тіла порозвішували по всьому місту, за іншими — він був спалений живцем.

Северин Наливайко (бл. 1560-1597)

Козацький ватажок, народився в Гусятині на Поділлі в родині ремісника-кушніра. У юнацькі роки ходив у походи проти турків і татар до Криму й Молдови, брав участь у морських експедиціях козаків. Це загартувало його характер, збагатило досвідом військової науки. Один з польських істориків писав про нього як «людину надзвичайну, ... до того ж прекрасного гармаша».

Повернувшись до Острога, вступив до війська магната Острозького, під час служби в якому став свідком поразки повстання К. Косинського. За наказом брацлавського старости А. Калиновського, у С Наливайка відібрали землю, а батька закатували.

(За «Довідником з історії України»)

Джерела

Уривок із записки шляхтича Ф. Євлашевського про похід повсталих під проводом С. Наливайка в Білорусь (1595-1596 pp.)

У тому 1595 році козак Наливайко, зібравши військо козаків, передусім був з'явився на Поділлі, у Волохах, удерся був і в Турецькі землі, потім, повертаючись до Польщі, сплюндрував маєтки пана Калиновського, мстячись за те, що колись, ще, здається, батько Калиновського, повісив був його, Наливайкового, батька. Цим уже розлючений ішов він до Луцька, під час ярмарку, де біскуп, із знатнішою шляхтою виїхавши, умовляв його й мирив його з містом, а також купці, зібравши кілька тисяч злотих, і все ж не обійшлося без збитків і шкод; звідти ще більш розлючений подався він на Полісся, аж до Петриковичів, так уже свавільно все чинячи і навколо посилаючи, подарунки йому давати наказуючи, і давали; тільки зі Слуцька затримано, і швидко ж він ускочив у Слуцьк листопада 6 дня і був там немало... Для того послав був Наливайко полковника Мартинка (котрим дуже дорожив, бо був він чоловік серця великого) до Копиля з п'ятистами козаків, і той [Мартиненко] випадково там натрапив на гайдуків пана воєводи віленського, які, скочивши до млина і до спуску під мостом, обороняли прохід до міста і так справно козаків настріляли і Мартинка вбили, що... дуже мало їх до Слуцька вернулося. Наливайко... на третій день, листопада 27, увечері вибравшись зі Слуцька, до Омговичів знову на Полісся вибрався і потім грудня 13 здобув силою Могилів, місто й замок, спустошив, зруйнував, спалив...

Персоналії

Станіслав Жолкевський (1547-1620) Польський коронний гетьман, канцлер. Протягом 1594—1596 pp. очолював польські війська, які королівський уряд направив на придушення повстання під проводом С Наливайка. У 1601 — 1602 pp. керував воєнними діями польської армії проти шведів у Лівонії, участь у яких брали й запорізькі козаки під проводом С Кішки та І. Куцковича. У 1607 р. розбив заколотників на чолі з М. Зебжидовським, які виступили проти Сигізмунда III Вази. З 1608 р. — київський воєвода. У 1610 р. розгромив війська В. Шуйського і захопив Москву. У 1611 —1620 рр. керував воєнними діями польсько-української армії проти турків на Поділлі. Підчас Хотинської війни 1620—1621 pp. війська, які він очолював, були розбиті в битві під Цецорою. Сам С Жолкевський у цій битві загинув.

(За «Довідником з історії України»)

Наслідки козацьких повстань 1591—1596 pp.

Козацько-селянські повстання, що відбулися в 1591-1596 pp., завершили собою перше сторіччя існування Козаччини. Вони виявили:

• можливість успішних спільних дій козаків, селян, міщан і дрібної шляхти, серед яких козацтво поступово перетворювалося на провідну силу соціальної та національно-визвольної боротьби;

• зростання національної свідомості українського народу, загартування його волі, набуття досвіду боротьби;

• значну неорганізованість і внутрішню роз'єднаність козацтва (ці чинники врешті-решт стали фатальними — саме вони зумовлювали поразку повстанців). Після кожної перемоги шляхетських військ українські землі потопали в крові. Краща зброя, вишколеність, дисципліна та організація польського війська взяли гору. Шляхта розбила козацько-селянські загони, їхні рештки відступили на Запоріжжя.