СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

§2. Родовий лад на території сучасної України

У боротьбі за виживання змінився не тільки спосіб життя первісної людини, але і її зовнішній вигляд. Вона стала схожою на «сучасну людину» — Homo sapiens — людину розумну. Цей різновид людини називають ще кроманьйонцем (термін походить від назви французької місцевості). На території України кроманьйонці жили близько 40 тис. років тому.

Зародження родового ладу (XXX-V тис. до н. є.)

Суспільний лад.

Близько 30 тис. років до н. є. сформувалися родові общини. Рід — великий колектив родичів, які спільно жили, працювали, вели господарство, мали спільне майно. Продукти полювання, рибальства та збиральництва порівну розподіляли між усіма членами роду. Кілька родів об'єднувалися в плем'я.

Спочатку провідне місце в родовій общині займала жінка. Цей період називають матріархатом (від латинського mater — мати і грецького arche — влада). Так, близько 30 тис. років тому виникла нова суспільна організація — материнська родова община.

Релігія та культура. За часів родового ладу в первісних людей виникають релігійні вірування — тотемізм, магія, анімізм; мистецтво — танці, співи, наскельний живопис, різьба на кістках тварин, ліплення різних фігур тощо.

Тотемізм — вірування та обряди первісних людей, побудовані на уявленні єдності людини з тотемами — тваринами, рослинами й іншими предметами та явищами природи.

Магія — вірування та обряди первісних людей, пов'язані з вірою в можливість людини (чаклуна, мага) уплинути на іншу людину чи на явища природи.

Анімізм — віра первісних людей в існування душі та духів. Загальні риси родового ладу:

• кровно-родові зв'язки між членами общини;

• спільні територія розселення, господарство, культура, мова, релігія тощо;

• племінне самоврядування, яке складалося зі старійшин, військових вождів та ради племені.

У цей період почав танути льодовик. Планета наповнювалася водою — морями, річками, озерами, у яких водилося багато риби. Виникла потреба вдосконалити знаряддя рибальства — гарпуни, гачки, з'явилися рибальські сітки. Почали майструвати дерев'яні човни, уперше застосовуючи для цього сокири й тесла. Поява великої кількості водоплавних птахів сприяла винайденню зброї дальньої дії — лука й стріл, які зробили полювання безпечнішим та ефективнішим. Полювали також і на звірів, чиї шкури використовували для виготовлення одягу. З прирученням собаки життя первісної людини стало значно простішим: він став її надійним помічником та охоронцем.

Узимку від холоду люди ховалися як у природних печерах, так і в житлах, власноруч збудованих з дерева та кісток тварин. Спочатку для обігрівання жител первісні люди використовували вогонь, що виникав від блискавки, коли та підпалювала сухе дерево або траву. Пізніше стали самостійно добувати вогонь, підкоривши таким чином одну з природних стихій.

До цього первісні люди вважали вогонь священним.

Отже, первісні люди за доби мезоліту:

• мислили, володіли мовою;

• виготовляли й застосовували знаряддя праці;

• добували вогонь;

• споруджували житла. Усе це ще більше віддалило людину від тварин.

Найважливішою подією цієї доби став перехід від привласнювальних форм господарства (мисливства, збиральництва та рибальства) до нових — відтворювальних (скотарства та хліборобства).

Скотарство виникло з приручення тварин: собак, овець, свиней, кіз, корів. Цікаво, що в межах України місцевими прирученими тваринами були свиня й бик. Вівця та коза потрапили сюди вже прирученими.

Хліборобство виникло зі збиральництва. Люди спостерігали за зерном, що потрапило в землю, і з часом самі стали вирощувати злаки.

Розвиваються також ткацтво та гончарство.

За доби неоліту з'явилися мотика, кістяний серп, шило тощо. Для виготовлення знарядь праці широко використовували кремінь. Люди навчилися шліфувати поверхні знарядь праці, загострювати леза, свердлити отвори.

Поступово жінка починає втрачати провідну роль у роді.

Найвідоміші археологічні культури, що існували на теренах нашої держави в добу неоліту:

• буго-дністровська культура;

• культура лінійно-стрічкової кераміки.

Буго-дністровська культура (VI—IV тис. до н. є.)

Перші хлібороби, яких називають творцями буго-дністровської культури, оселилися між Південним Бугом та Дністром наприкінці VI тис. до н. є. Населення цієї культури становили прийшлі з Криму групи людей, вихідці з балканських та дунайських районів, а також нащадки місцевого населення. Представники цієї культури принесли з собою пшеницю та просо, а ще уміння їх вирощувати. Крім того, вони полювали й рибалили.

Усе більшу роль у їхньому житті відігравало скотарство.

Поселення перших хліборобів були невеликими — усього декілька будинків у кожному. Представники цієї культури зводили прямокутні хати з плетеними стінами та вогнищем усередині. Люди користувалися ліпленим уручну посудом, частина якого була ще гостродонною.

У середині IV тис. до н. є. буго-дністровська культура припинила своє існування.

Культура лінійно-стрічкової кераміки (V тис. до н. є.)

На Північному Прикарпатті та на Західній Волині жила інша група хліборобсько-скотарських племен — племена, відомі як дунайські. Загалом на території України відомо більше ЗО стоянок цієї культури. Споріднені культури були поширені на території сучасних Великобританії, Франції, Німеччини, Бельгії, Голландії, Польщі, Угорщини та ін.

Основним заняттям дунайських племен було хліборобство. Вони вирощували просо, пшеницю, ячмінь та інші культури. Крім того, розводили велику рогату худобу, свиней, полювали, вдавалися до збиральництва, рибальства.

Кількість жител у поселенні не перевищувала десяти. Житлом для представників цієї культури служили легкі наземні будиночки з глиняними печами та вогнищами. Зазвичай на долівці жител та поруч із ними були викопані 1-2 ями для господарських цілей. На відміну від племен буго-дністровської культури, племена цієї культури мали глиняний посуд кулястої форми з тонкими стінками та прикрашений кількома заглибленими лініями-стрічками. Звідси й назва культури — культура лінійно-стрічкової кераміки. У цих племен існувала віра в потойбічний світ. Наприкінці V тис. до н. є. родові общини культури лінійно-стрічкової кераміки припинили своє існування.

У період енеоліту (у мідно-кам'яну добу):

• скотарство поступово відокремлюється від хліборобства;

• скотарство набуває кочового характеру;

• поруч з кам'яними знаряддями праці почали виготовляти мідні;

• інтенсивно розвивається хліборобство та осіле скотарство.

Найвідомішою культурою хліборобів є трипільська культура. До культур кочових скотарів доби енеоліту належить середньостогівська культура.

Трипільська культура (IV—II тис. до н. є.)

Розквіт родового ладу (IV-II тис. до н. є.)

У зазначений період досягли значного розвитку хліборобські племена Правобережної України та Молдови. Культура цих стародавніх хліборобів відома нам під назвою трипільської (за назвою с Трипілля на Київщині, де їхні стоянки досліджено вперше). її відкрив Вікентій Хвойка 1893 року. Справжню сенсацію у світі викликали знайдені гончарні вироби трипільців.

Український археолог. Жив і працював у Києві. Відкрив і дослідив пам'ятки трипільської культури. Вивчав археологічні знахідки доби Київської Русі. Досліджував скіфські городища.

Науковці знайшли всього понад тисячу трипільських поселень, серед них і в басейні Дністра, на території сучасної Тернопільської області. Існує припущення, що у формуванні цієї культури взяли участь і деякі з буго-дністровських племен. Культура трипільців була дуже схожа на культуру Кукутені, що існувала на території сучасної Румунії (назва походить від сучасного с. Кукутені, де цю культуру досліджено вперше).

Ареал розселення. Спочатку племена цієї культури розселялися по берегах Південного Бугу й Дністра. Звідси розселення відбувалося на північ та схід, але на лівому березі Дніпра оселилася дуже незначна кількість племен трипільської культури. На півночі межа розселення пролягла трохи південніше від сучасних кордонів України. Західна межа розселення проходила по річці Стир, проте деякі племена оселилися в межиріччі Стиру й Західного Бугу. Деякі групи трипільців, що жили на території сучасної Молдови, дійшли до північного узбережжя Чорного моря.

У всі часи свого існування трипільці розселялися досить нерівномірно, і тому поряд з густонаселеними районами були й зовсім незаселені.

Суспільний лад. У трипільців основою суспільного ладу були родові традиції. Великі сім'ї об'єднувалися в роди, а роди, у свою чергу, — у племена; у племені могло бути кілька найстарших родів, навколо яких гуртувалися молодші. У поселеннях жили вихідці з різних родів, оскільки шлюби між членами одного роду були заборонені. На пізньому етапі існування трипільської культури почали з'являтися союзи племен. Учені не можуть однозначно сказати, був у трипільців матріархат чи патріархат. Відомо, що в повсякденному житті зростала роль чоловіка, проте й далі жінка відігравала роль охоронниці сімейного вогнища та давніх традицій. Поступово відбувався процес розшарування суспільства, стали виділятися сім'ї, що володіли значною кількістю майна. На думку істориків, у цей час на чолі племені стояв старійшина, який керував суспільним та господарським життям.

Господарське життя і побут. На початку свого існування трипільці утворювали невеликі поселення (зазвичай уздовж берега річки), кількість будинків у яких не перевищувала десяти. У цей час будинки трипільців були двох типів — легкі наземні та заглиблені в землю напівземлянки, у яких жили взимку. Оселі опалювалися вогнищами, для яких споруджувалися печі.

Поступово населення збільшувалося, трипільські поселення вже складалися з кількох десятків жител і господарських споруд, розташованих рядами або колами. Будівлі споруджували на зручних для оборони важкодоступних місцях на берегах річок, схилах долин, різних підвищеннях. З часом у трипільців виникають великі поселення, схожі на міста (250-400 га). Історики вважають, що в них проживало по 10-20 тис. осіб. Будівлі будували з дерева, вони мали кілька приміщень. У кожному з цих приміщень обов'язковими були жертовник і глиняна піч. На думку дослідників, будівлі поділялися на дві частини: нижня використовувалася для господарських потреб, а верхня — для житла. Підлогу своїх осель трипільці робили з глини, а стіни зазвичай розмальовували фарбами.

Основним заняттям трипільців було хліборобство. Вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо, коноплі, бобові культури. Для обробітку землі використовували мотики з кам'яним або роговим наконечником. Землю зорювали дерев'яним ралом, використовуючи волів. Крім хліборобства, трипільці знали й скотарство (розводили велику й дрібну рогату худобу, коней тощо). Коли земля виснажувалася й урожаї знижувалися, трипільці покидали старе поселення й будували нове. Крім високого рівня хліборобства, трипільці досягли великої майстерності в гончарстві, виготовленні глиняного посуду. Вони залишили унікальну мальовану кераміку з використанням червоних, чорних та жовтих фарб.

Керамічний посуд винайшла жінка. Це була частина її домашнього господарства. Жінки ж були й першими гончарами. Про це дослідники дізналися, обстежуючи давню кераміку: на ній назавжди лишилися відбитки тендітних жіночих пальців.

Висока культура хліборобів-гончарів проіснувала 15 століть. Гончарство в ті часи було синонімом багатства.

Трипільці обробляли шкури тварин, пряли, ткали, виготовляли одяг та взуття.

Релігія та мистецтво. Релігійні вірування трипільців були досить складними. Як і в багатьох первісних племен, у них існувала віра в потойбічний світ, а також поклоніння певному божеству, віра в духів-покровителів. Оскільки головним заняттям трипільців було хліборобство, то відповідно й головним божеством була богиня родючості. Образи деяких тварин та природних явищ лягли в основу міфів трипільців. У трипільців існував культ бика (символізував сонце і чоловічу силу) та змія (символ охоронця дому).

На трипільських стоянках були знайдені моделі жител, фігурки тварин, жіночі статуетки. Більшість із цих фігурок використовувалася під час свят та релігійних обрядів. Учені вважають, що вони символізували родючість та господарський добробут стародавніх хліборобів. Жіночі статуетки виконували роль покровительок домашнього вогнища та оберегів від злих духів.

У мистецтві трипільці дуже часто зверталися до образу матері, але всі зображення були дуже примітивними, лише деякі з них мали в собі риси реалістичності.

Причини зникнення трипільської культури на рубежі 2000 року до н. є. остаточно не з'ясовані. За однією з версій, вона зникла під тиском войовничих кочівників.

Середньостогівська культура (IV—III тис. до н. є.)

Племена середньостогівської культури з'явилися в Україні в IV тис. до н. е. й проіснували тут до початку III тис. до н. є. Основним заняттям представників цих племен було конярство. Дослідники довели, що саме ці племена першими у світі стали використовувати коня для верхової їзди. Крім цього, від цих племен у Європі поширився шнуровий орнамент, яким середньостогівці прикрашали свій посуд.

Досліджувати середньостогівську культуру допомагають кургани, які населення насипало над могилами своїх вождів та знаті.

Зміни, що відбулися в суспільстві з появою та використанням металів:

· удосконалилися знаряддя праці;

· збільшилася продуктивність праці;

· розвинулася приватна власність;

· почався розклад первісного суспільства й поступовий перехід до сусідської общини.

Занепад родового ладу (кін. III—І тис. до н. є.)

Занепад родового ладу збігся з початком доби патріархальної родової общини (від грецьких слів patros — батько і arche — влада). Головну роль у суспільному та господарському житті став відігравати чоловік.

Найважливіші риси патріархату:

• розпадання родів і виділення окремих сімей;

• утвердження моногамного шлюбу;

• родовід і спадщина по чоловічій лінії;

• подальше розшарування суспільства за майновою ознакою і за ступенем впливу на розв'язання громадських та сімейних справ.

Перехід до патріархату пов'язаний з інтенсивним розвитком рибальства та ремесел. З'являється колісний транспорт, що посилює розвиток кочового скотарства.

До культур кочових скотарів цього часу вчені відносять:

• ямну (ямкову) культуру;

• катакомбну культуру.

Удосконалення знарядь праці дало новий поштовх у розвитку плужного хліборобства та осілого скотарства. Саме в цей період на території України з'являються культури хліборобів, які науковці зараховують до праслов'янських.

Ямна культура (III—II тис. до н. є.)

На зміну середньостогівській культурі приходить ямна культура, що проіснувала на території від Нижнього Поволжя до Нижнього Подніпров'я від III тис. до н. є. до початку II тис. до н. є. її назва походить від того, що покійників представники цієї культури ховали в скорчених позах у ямах.

Ці племена також вели кочовий спосіб життя, проте в них існували свої центри — місця зимівель та поховальних пам'яток, що розміщувалися на пагорбах і були укріплені системою ровів та кам'яних стін. Як і в інших племен, у скотарів ямної культури була віра в потойбічний світ, обожнювання сонця й вогню, культ свійських тварин.

Катакомбна культура (III—II тис. до н. є.)

На початку бронзової епохи в степах сучасної України з'явилися племена катакомбної культури, початок яким, на думку дослідників, дали племена ямної культури. Катакомбна культура проіснувала тут з XXIII по XVI ст. до н. є. її назва походить від гробниць-катакомб, які споруджували представники цих племен.

Ареалом розселення племен катакомбної культури вважають територію від Волги й Кавказу до пониззя Дунаю.

Провідна роль у цьому суспільстві належала чоловікові, у разі смерті якого його дружину вбивали і ховали разом з ним. Це явище досі не було притаманне жодній з відомих культур.

Матеріали катакомбної культури

З появою сильніших кочівників зі сходу катакомбна культура занепадає.

Початок залізного віку можна охарактеризувати так:

• відкриття заліза;

• удосконалення зброї та знарядь праці;

• поширення колісного транспорту;

• піднесення кочового скотарства.

Довідка

За матріархату жінка посідала панівне становище в суспільстві. Осередком була материнська сім'я. З таких сімей складався матріархальний рід. Майно успадковувалося по жіночій лінії. Основні галузі господарства — мотичне хліборобство, рибальство, розведення свійських тварин.

Довідка.

Мезоліт (XI—VI тис. до н. є.) — середня кам'яна доба. Назва походить від грецьких слів mesos — середній, lithos — камінь.

Довідка.

Неоліт (VI — IV тис. до н. є.) — нова кам'яна доба. Назва походить від грецьких слів neos — новий та lithos — камінь.

Довідка.

Археологія — наука, що вивчає первісні, стародавні та середньовічні матеріальні пам'ятки (стоянки, поселення, поховання, знаряддя праці, рештки зброї, посуд, прикраси, предмети побуту). Досліджують пам'ятки шляхом розкопок, а також у лабораторних умовах.

Археологічна культура — сукупність археологічних пам'яток певної території і часу, що мають місцеві своєрідні особливості. Археологічна культура отримує назву за місцем першої знахідки або за певними визначальними ознаками, наприклад, за формою кераміки, обрядом поховання тощо. Дає змогу встановити рівень розвитку виробничих сил, культури, побуту того чи іншого народу або племені.

Довідка.

Енеоліт (V — початок II тис. до н. е.). У V тис. до н. є. людина відкрила мідь, проте все ще досить значну роль у господарстві відігравав камінь.

Довідка.

На території сучасної України кам'яний вік змінився добою бронзи (кінець III тис. до н. є. — початок І тис. до н. е.). Бронза — перший штучний метал, який отримували шляхом сплаву міді та олова.

Довідка.

Патріархат — епоха в розвитку первіснообщинного ладу. Для патріархату характерна керівна роль чоловіка в родинному, господарському та громадському житті. Існування патріархату збігалося з мідним, бронзовим, раннім залізним віком.

Довідка.

Залізний вік (І тис. до н. е.). У IX ст. до н. є. на зміну бронзовій добі прийшов залізний вік. Людина відкрила для себе залізо й навчилася його обробляти.