Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (VIII—XVI ст.)

Українські землі під владою іноземних держав у XIV-XVI ст.

§23. Початок об'єднання Польщі та Литви в єдину державу

Кревська унія

Наприкінці XIV ст. міжнародні умови для Польського королівства та Великого князівства Литовського стали досить несприятливими. У цих державах посилювалися інтеграційні процеси, зумовлені:

• наступом на польські та литовські землі Тевтонського ордену;

• політикою Московського князівства, правителі якого заявили про «збирання» давніх руських земель. Об'єднавши майже всі великоруські землі, великий князь Іван III висунув претензії на білоруські та українські землі як на історичну спадщину династії Рюриковичів;

• необхідністю протистояти нападам татар;

• зацікавленістю польських феодалів в експансії на українські землі, литовських — у досягненні тих економічних та політичних привілеїв, які мали можновладці в Польському королівстві.

Це спонукало дві країни змінити свою зовнішню політику й 1385 року підписати Кревську унію.

Умови Кревської унії передбачали династичний шлюб литовського князя Ягайла з польською королівною Ядвігою. Ягайло, який після шлюбу отримував титул короля об'єднаної держави, повинен був охрестити за католицьким обрядом населення своєї держави, повернути Польщі відторгнуті від неї території, а головне — назавжди приєднати до неї землі Литви та Литовської Русі.

Ягайло (Йогайла, Ягелло, Владислав II Ягайло) (1348-1434)

Великий князь литовський і польський король. Син Ольгерда Гедиміновича. Засновник династії Ягеллонів. Після смерті свого батька отримав великокнязівський престол і разом з дядьком Кейскутом став володарем Литви. Фізично знищив співправителя й сам очолив державу. Уклав Кревську унію з Польщею (1385 р.). У 1386 р. одружився з польською королевою Ядвігою. 1386 р. коронувався на польський престол під іменем Владислава II. У 1387 р. захопив і приєднав до Польщі галицькі землі. Брав участь у Грюнвальдській битві 1410 р.

Опір опозиції

Реалізація Кревської унії наштовхнулася на опір частини литовської, української та білоруської шляхти. Опозиція вбачала в рішеннях унії негативні для себе політичні та соціально-економічні наслідки:

• втрату державного суверенітету Литви;

• позбавлення привілеїв місцевої знаті на користь поляків;

• польську експансію на землі Великого князівства Литовського. На чолі опозиційно налаштованої шляхти став литовський князь Вітовт, який мав серед неї великий авторитет. Він здійснив чимало переможних походів проти Московської держави, намагався витіснити татар з литовських земель, успішно воював проти Тевтонського ордену. Щоб посилити свою владу, Вітовт вирішив заручитися підтримкою міст, увівши на підвладних землях магдебурзьке право (міське самоврядування). Це, звичайно, сприяло розвитку ремесел, торгівлі, розширенню соціальної бази опозиції.

Авторитет і вплив Вітовта були настільки великими, що Ягайло змушений був поступитися: 1392 року укладено угоду, за якою Вітовта визнано довічним правителем Литовського князівства. За його правління на території України була ліквідована автономія Волинської, Київської, Новгород-Сіверської та Подільської земель. Відтепер ці території стали звичайними литовськими провінціями, у яких правили не місцеві князі, а намісники великого князя. Вітовт розпочав будівництво великої системи укріплень, серед яких були фортеці Білгород та Хаджибей.

Городельська унія

1410 року об'єднані війська Польщі та Литви за підтримки українців, білорусів, чехів здобули велику перемогу під Грюнвальдом над лицарями Тевтонського ордену. Грюнвальдська перемога дала новий поштовх для оформлення державно-правових відносин між Польщею та Литвою. У жовтні 1413 року в замку Городель (на Західному Бузі) була підписана Городельська унія, яка передбачала:

• рух Польщі та Литви до об'єднання в єдину державу;

• широкі довічні повноваження Вітовта як великого князя литовського;

• постійну автономію Литви у відносинах з Польщею. Однак так само в унії зафіксовано:

• зверхність польського короля над Литвою;

• запровадження в Литві сейму, призначення посадових осіб, вибір адміністративно-територіального устрою, вигідних Польщі;

• зрівняння в правах польських феодалів-католиків та литовських можновладців, які приймуть католицьку віру.

Це знову ж таки викликало незадоволення православної частини населення й уже немолодий Вітовт, відчуваючи небезпеку, вирішив відстоювати незалежність Литви. Проте задумане не вдалося — князь Вітовт помер 1430 року. Нехтуючи умовами Городельської унії, за якою великий князь мав би обиратися лише за згоди Ягайла, литовська та українська шляхта призначила великим князем Литви Свидригайла Ольгердовича (Ягайлового брата). Унаслідок цього в 1432 році вкотре спалахнула війна між Польщею і Литвою.

І без того скрутне становище Литовського князівства ускладнилося внутрішнім розколом і виникненням двох новоутворень: власне Литви на чолі з Сигізмундом та Великого князівства Руського (назва за літописом), де й далі княжив Свидригайло. Але вік цих двох держав, як і їхніх князів, був дуже короткий. Ягайло не міг допустити до влади ні Свидригайла, ні Сигізмунда. 1440 року великим литовським князем коронували Ягайлового сина — 13-річного Казимира. Хоч новий князь відразу видав «Віденський привілей», який зрівнював права православної і католицької шляхти, відносини між Польщею та Литвою ще тривалий час були досить напруженими.

Свидригайло Ольгердович (? - 1452)

Великий князь литовський. У 1400— 1402 pp. — князь подільський. У 1408 р. на чолі групи сіверських і верховських князів перебрався до Московщини. У 1419 р. отримав у володіння Чернігів, Новгород-Сіверський і Трубчевськ. 1430 р. проголошений великим князем литовським. У 1431 р. виступив проти військової агресії Ягайла в межі волинських земель. У 1440 р. після тривалої боротьби здобув у володіння Волинь. Помер у Луцьку.

(За «Довідником з історії України»)

Персоналії

Костянтин Іванович Острозький (бл. 1460-1530)

Представник славного українського роду Острозьких, він був одним з небагатьох, хто попри всі намагання католиків нав'язати свою віру лишився православним.

Протягом свого життя обіймав посади брацлавського й луцького старости, київського воєводи, а в 1497 році став першим гетьманом Великого князівства Литовського й був ним до самої смерті в 1530 році, уславивши своє ім'я численними військовими перемогами.