Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Роки перебудови

§144. Культурний та науковий розвиток України

Освіта сучасної України

Важливим кроком у розвитку духовності українського народу є піклування про створення національної системи освіти. Одним з найважливіших завдань школи стало забезпечення виконання «Закону про мови в Українській РСР» (1989 рік). З того часу в республіці почали діяти сотні шкіл з українською мовою навчання, сотні тисяч учнів одержали змогу здобувати освіту рідною мовою. Якщо 1990 року кількість учнів, які навчалися українською мовою, становила 44,6%, то 1993 року в перших класах українських шкіл навчалося 66% дітей. Сьогодні в Україні працює 215 тис. шкіл, у яких навчається 6,8 млн. учнів переважно українською мовою.

Сучасна система освіти представлена різноманітними типами шкіл і навчальних закладів (коледжів, гімназій, ліцеїв, колегіумів). Посилюється увага держави до розвитку освітніх закладів з пріоритетним вивченням окремих предметів (спеціалізовані школи) та профільною освітою.

Якісно новою рисою розвитку освіти в незалежній Україні стало повернення до гармонійного розвитку особистості: поглиблене вивчення іноземних мов з молодших класів, оволодіння комп'ютерною грамотністю, уроки спорту тощо, демократизація навчального процесу, його гуманістичність. Значна увага приділяється вивченню української історії, культури, народознавства. З 1994 року в Україні почала діяти Державна програма відродження та розвитку національних меншин. 1999 року в Україні працювало майже 2 570 шкіл з російською мовою навчання, тисячі представників національних меншин одержали можливість навчатися румунською, угорською, польською, єврейською й кримськотатарською мовами. З 1996 року з'явилися позитивні зрушення в системі професійно-технічної освіти, яка безпосередньо залежала від стану промислових підприємств та ринку праці.

8 травня 1996 року Л. Кучма затвердив основні напрямки реформування професійно-технічної освіти в Україні. Нині ця система стабілізувалася й охоплює 977 державних професійно-технічних закладів.

Проте у сфері освіти й досі не розв'язані серйозні проблеми, передусім з фінансуванням. Якщо 1992 року бюджет виділяв на розвиток освіти 12,6% державних видатків, 1993 року — 11,7%, 1994 року — 9,5%, то 1997 року — лише 3,85%. Це не могло не позначитися на матеріально-технічному й науково-методичному забезпеченні школи та рівні життя вчителя.

У вищій школі традиційно сконцентровано могутній інтелектуальний потенціал української нації. Флагманами вищої освіти України є Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, Національний університет «Києво-Могилянська академія» та ін. Понад 20 провідних закладів освіти держави мають статус національних.

Завдяки різноманітній системі освіти Україна в цілому зберігає високий рівень підготовки фахівців у вищій школі (179 студентів на 10 тис. населення). Разом навчальні заклади України об'єднують 48 тис. навчальних установ, у яких навчаються 15 млн. учнів та студентів, де працює понад 2 млн. фахівців. Таким чином, кожний третій громадянин України чи навчається, чи навчає інших. На 2000 рік в Україні працювало 298 університетів, академій, інститутів (з них 92 — недержавної форми власності). Поступово вища освіта перестає бути засобом підготовки фахівців і перетворюється на певний ступінь розвитку сучасної людини.

Основною проблемою вищої школи залишається низький рівень фінансування. Через це 1994/1995 навчального року з вузів в інші сфери господарства пішло 7 тис. викладачів, в основному кандидати й доктори наук, 1996 року — ще 5 тис. викладачів, з яких 2 тис. — кандидати та доктори наук. Це не могло не позначитися на рівні підготовки фахівців. За підрахунками, у середині 90-х pp. окремі вузи втратили більше, ніж 50% свого кадрового складу.

Наука

Провідним центром розвитку української науки є Академія наук України, яка з 1994 року одержала статус Національної. Загальна кількість науковців становила 300 тис, з яких 80 тис. — кандидати й доктори наук. Економічна криза істотно вплинула на стан науки. За 1991-1998 pp. фінансування науки скоротилося в 17 разів. 1998 року воно не перевищувало 0,5% державного бюджету. Щорічні витрати на одного науковця не перевищують в Україні 700$ США, тоді як в Ізраїлі — 41 тис.$, у Південній Кореї — 60 тис.$, США — 180 тис.$. В основному з цих причин Національну академію наук України покинуло 1 500 осіб, які переважно виїхали за кордон (генетики, фізики, теоретики, фізіологи, біохіміки). Незважаючи на значні втрати, в умовах незалежності Україні вдалося здобути ряд серйозних успіхів, наприклад, у гуманітарній сфері.

У системі НАН з'явилися нові інститути. У грудні 1991 року створено Інститут національних відносин та політології, Інститут української археографії ім. М. Грушевського (з філіями у Львові й Дніпропетровську), Інститут української мови, Інститут сходознавства ім. А. Кримського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства.

Україна зберігає вагомий потенціал у ракетно-космічній сфері (наукові центри Києва, Харкова, Дніпропетровська). Триває випуск ракетно-космічної техніки, серед якої — системи керування та системи стикування ракет «Курс», ракетоносії «Циклон», «Зеніт», «Дніпро». Україна бере участь у реалізації міжнародної програми ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт» і «Глобалстар». Космічна галузь України виконує 130 міжнародних контрактів. У листопаді - грудні 1997 року український космонавт-дослідник Леонід Каденюк здійснив політ на космічному кораблі «Коламбія». Незважаючи на значні економічні труднощі, українська наука має передові технології в галузі літакобудування, танкобудування, будівництва морських суден, а також у розвідках математики, теоретичної фізики, біотехнологій, зварювальному виробництві.

Леонід Каденюк

(нар. 1951 року) Народився в с. Клішківці Чернівецької області. Перший астронавт незалежної України. Брав участь у випробовуваннях 54 типів і модифікацій літаків. У 1976 році був уключений до загону радянських космонавтів. 1990 року готувався як командир українського екіпажу для польоту на станцію «Мир». 19 листопада — 5 грудня 1997 р. здійснив політ на американському кораблі «Колумбія». Нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.

Культурні процеси

Однією з тенденцій сучасного культурного життя України є відхід від тоталітарного минулого й перехід на шлях національних та загальнолюдських цінностей. У незалежній Україні сфера культури стала плюралістичною. Серед перших лауреатів Шевченківської премії незалежної України були: в'язень сталінських концтаборів письменник і мовознавець Б. Антоненко-Давидович (посмертно), дисиденти письменники І. Калинець, Т. Мельничук, художники М. Максименко, Г. Синиця, капела бандуристів ім. Т. Шевченка з Детройта (США) та хор ім. О. Кошиця з Канади. Лауреатами Державної премії стали письменник І. Чандей, співак В. Зінкевич, мистецтвознавець В. Овсійчук, художник А. Антонюк, науковець Р. Конквест (США). Національні премії 2000 року присуджено письменникові І. Гнатюку, композиторові І. Караманову, художниці М. Тимченко, скульпторові В. Чепелюку, хореографові А. Шекері та ін.

З давніх-давен Україна пишалася своє музикою та піснею. Українці завжди були співучим народом. Тому й нині наша країна має багато талановитих співаків. Майстром народної пісні визнано Ніну Матвієнко. У репертуарі співачки були побутові, ліричні, календарно-обрядові пісні, твори сучасних композиторів О. Білаша, В. Шумейка, І. Поклада та ін. За визначні досягнення в галузі культури та пропаганду народного мистецтва Ніна Матвієнко була нагороджена орденами Миколи Чудотворця, княгині Ольги III ступеня.

В оперному мистецтві значних успіхів досягла Валентина Степова, народна артистка України, солістка Національної опери. Вона є лауреатом багатьох конкурсів, зокрема Міжнародного конкурсу оперних співаків імені Соломії Крушельницької. Знана В. Степова за межами України. її чули в Канаді, Австрії, Франції, США та інших країнах світу. Стали відомими альбоми: «Арії з опер», «В обіймах вічної музики», «Соловейко».

Цікава українська популярна музика цього часу. Здобули визнання серед слухачів такі співаки, як Руслана, Ані Лорак, Олександр Пономарьов, гурти «Океан Ельзи», «ВВ» та ін.

Найрезонанснішим досягненням української популярної стала перемога співачки Руслани на міжнародному конкурсі Євробачення. Поєднуючи у своїх піснях сучасні ритми і традиції української народної музики, вона підкорила «Дикими танцями» серця не тільки українців, але й цілої Європи.

В Україні не тільки зберігаються раніше створені осередки культурного життя, але й виникають нові. Створено Одеський філармонійний симфонічний оркестр, Державний ансамбль солістів «Київська камерата» та ін. Національне відродження стимулювало зростання музейної мережі — в областях відкрито 29 нових державних музеїв. Започатковано нові історико-культурні заповідники в Батурині, Глухові, Дубно, Збаражі, Корсуні-Шевченківському тощо.

Повертаються твори, книгозібрання, архіви й інші культурні й духовні цінності, які з різних причин були вивезені з України за кордон.

Тільки за останні роки в Україну повернуто особисті архіви Олександра Олеся та Олега Ольжича. Велику зацікавленість науковців викликають передані в Україну копії документів Державного архіву Швеції, що висвітлюють зв'язки України і Швеції у XVIII ст. До України повернулися зі США архівні матеріали уряду УНР в екзилі. Започатковано роботу з повернення в Україну спадщини професора І. Огієнка, праці якого нараховують майже 2 тис. назв з різних галузей знань. Побачили світ раніше недоступні українському читачеві твори І. Багряного, В. Барки, О. Теліги, М. Зерова, М. Хвильового, Є. Плужника, Г. Косинки та ін. Вийшли друком твори українських дисидентів В. Стуса, І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Рубана, М. Руденка та інших. Сучасна українська література представлена іменами П. Загребельного, Л. Костенко, Р. Іванченко, І. Драча, Д. Пав-личка, Ю. Щербака, В. Яворівського, І. Дзюби, М. Вінграновського та ін.

Україна переживає піднесення фізичної культури. Далеко за її межами відомі імена уславлених спортсменів, чемпіонів світу, Європи та Олімпійських ігор: Я. Клочкової (плавання), Віталія й Володимира Кличків (бокс), А. Шевченка (футбол), Ж. Блок (Пінтусевич), І. Кравець, І. Бабакової, А. Балахонової (легка атлетика) та ін.

Перед українським культурним відродженням сьогодні постало декілька істотних проблем:

1. В Україну ринула низькопробна масова культура, яка пропагує насильство, жорстокість, бездуховність, розбещеність і порнографію, криючи в собі загрозу для українського суспільства.

2. Зменшення державного фінансування негативно впливає на розвиток культури. Якщо державний бюджет України передбачав видатки на фінансування закладів культури 1997 року в розмірі 399 млн. грн. (близько 220 млн.$), то 1998 року — 159,1 млн. грн. Скажімо, Франція виділяє на розвиток культури з держбюджету близько 15 млрд.$. Крім того, органи місцевого самоврядування виділяють на ці потреби 40% від загальних видатків. У Франції щорічно знімається 120-130 кінострічок, в Україні — одиниці. У Франції щорічно виходить друком 400 млн. примірників книжок, 1997 року в Україні надруковано 51,1 млн. примірників.

Незважаючи на складну економічну ситуацію, українська культура поступово пристосовується до нових умов існування.

Володимир та Віталій Клички

Віталій Кличко народився 19 липня 1971 року в селищі Бєловодськ (Киргизстан), Володимир Клічко — 25 березня 1976 року в м. Семипалатинськ (Казахстан). У 1985 року брати Клички переїздять до України.

Найвизначніше досягнення Володимира на любительській боксерській арені — золота медаль та звання чемпіона з боксу в суперважкій ваговій категорії на Олімпійських іграх в Атланті (1996 рік). Ця перемога була відзначена орденом «За мужність».

12 грудня 2004 р. в Лас-Вегасі Віталій став чемпіоном світу в надважкій вазі за версією Всесвітньої боксерської ради (WBC). Його було визнано «Боксером 2004 року».

Андрій Шевченко

Народився в 1976 році. Був нападником футбольного клубу «Динамо» (1994-1999 pp.). З 1999 року грає в італійському «Мілані». Володар «Бронзового м'яча» (1999 p., 2000 р.) та «Золотого м'яча» (2004 p.). Найкращий футболіст України 1997, 1999, 2000, 2001 року.

Релігійне життя

За радянської доби релігія й церква були під особливо пильною увагою комуністичної влади. За офіційною статистикою 80-х pp. XX ст. вірянами в Україні вважалися не більше 15% громадян, але 1995 року під час соціологічного опитування атеїстами себе вважало не більше 10%. За спеціальною анкетою академіка М. Амосова 1997 року 42% громадян України заявили, що вірять у Бога, 18% — визначили себе атеїстами, інші — не змогли дати чіткої відповіді. У середині 80-х pp. XX ст. в Україні існувало 5,5 тис. релігійних громад 18 різних конфесій, а 1995 року — відповідно 16,5 тис. громад і 67 конфесій і напрямків. За десятиліття незалежності України помічено такі тенденції в релігійному житті:

• динамічний розвиток релігії й церкви;

• зростання різноманітних конфесій;

• існування напруження в міжконфесійних відносинах.

У червні 1992 року в Києві за підтримки керівництва України прибічники митрополита Філарета об'єдналися з відновленою (24 серпня 1991 року) Українською автокефальною православною церквою й створили Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ - КП). її патріархом став голова УАПЦ Мстислав (Степан Скрипник), а його заступником — Філарет (Михайло Денисенко).

Проте в УПЦ - КП відбувся розкол. Виникла нова УАПЦ. її патріархом обрано Димитрія (Володимира Ярему), а патріархом УПЦ - КП — митрополита Володимира (Василя Романюка). У липні 1995 року патріарх УПЦ - КП Володимир раптово пішов із життя. Спроба поховати тіло в Софійському соборі наштовхнулася на опір з боку духовенства УПЦ Московського патріархату та силові дії з боку бійців спецпризначення МВС України. Його поховали біля брами дзвіниці Софійського собору в Києві. УПЦ - КП очолив митрополит Філарет.

На початку 1999 року в Україні діяли:

• Українська православна церква Московського патріархату;

• Українська православна церква Київського патріархату;

• Українська автокефальна православна церква;

• Українська греко-католицька церква;

• Римо-католицька церква.

Про становище релігійних громад та їхню кількість у 1999 році свідчать такі цифри:

• Українська православна церква (Московський патріархат) — 7 996 громад;

• Українська православна церква (Київський патріархат) — 2 187 громад;

• Українська автокефальна православна церква — 1 026 громад;

• Українська греко-католицька церква — 3 212 громад;

• Римо-католицька церква — 751 громада.

Активно розвиваються релігійні організації національних меншин. Якщо 1993 року в Україні діяли 52 іудейські та 42 мусульманські релігійні громади, то 2000 року — відповідно 172 та 368.

У сучасній Україні існує 17 тис. релігійних громад. Більшість з них існує на легальній основі, а ті, що загрожують громадському життю й здоров'ю людини, переслідуються згідно із законом. Це стосується сатаністів, «Білого братства», «АУН - Сенрікьо». Певна річ, Україна як демократична держава може розвиватися в умовах міжнаціональної та міжконфесійної злагоди. На рубежі ХХ-ХХІ ст. в Україні відбувається небачена за своїм характером суспільно-політична, економічна, духовна трансформація. На карті Чеський золотоверхий собор світу постала незалежна, соборна Українська держава, яка переживає гостру економічну кризу, що стримує державотворчі процеси. Не припинилося політичне протистояння в суспільстві. Попереду непростий шлях реформ. Більшість українців з оптимізмом дивляться в майбутнє.

І начебто для наших сучасників ейфорійного й трагічного 1917 року писав Михайло Грушевський: «Українство кінець кінцем її [боротьбу за незалежність країни. — Авт.] виграє, се ми знаємо. Але утрати її будуть великі, се ми бачимо, і розстрілюються в ній не тільки міста, а й традиції. Багато вже згоріло в сім огні; ще згорить. Люди вийдуть з нього нові й новими очима глянуть на світ».

Персоналії

Степан Скрипник (церковне ім'я — Мстислав) (1898-1993)

Видатний український церковий, культурний та громадський діяч, патріарх Української православної автокефальної церкви. Народився в Полтаві. Племінник С Петлюри. Закінчив Першу класичну гімназію в Полтаві, брав участь у нелегальних гуртках української молоді. У роки Першої світової війни навчався в козачій офіцерській школі в Оренбурзі. У 1917 р. поранений, після одужання призначений дипломатичним кур'єром, а згодом — старшиною для особливих доручень Головного отамана С Петлюри. У 1930 р. обраний послом польського сейму, захищав національні права українців у Польщі. Брав участь у церковному та громадському житті Волині й Холмщини. У квітні 1942 р. прийняв сан священика, згодом — чернецтво, у травні 1942 р. висвячений на єпископа Переяславської УАПЦ. Під час війни 1941 — 1945 pp. перебував на українських землях, заарештований гітлерівцями й на півроку ув'язнений у тюрмах Чернігова й Прилук. У 1944 р. емігрував. Заходами С Скрипника розпочато видання журналу «Українське православне слово». 5 червня 1990 р. обраний першим патріархом Київським і всієї України УАПЦ. Помер у канадському містечку Грісбі. Похований у Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі, США).

(За «Довідником з історії України»)