Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Період «застою» в Україні. Дисидентський рух

§140. Соціальний розвиток України. Життєвий рівень населення

Головною передумовою й джерелом піднесення народного добробуту є зростання національного доходу, який, незважаючи на серйозні економічні проблеми, із 1965 по 1985 pp. збільшився в республіці в 2,5 раза.

Закономірним наслідком цього стало й зростання в цей період у 2 рази заробітної плати робітників, службовців, сільських трудівників.

Зростання матеріального добробуту здійснювалося й за рахунок суспільних фондів споживання, що забезпечували розвиток народної освіти, підвищення кваліфікації трудівників, медичне обслуговування населення, оплату відпусток, пільгових путівок тощо. Значні державні асигнування виділялися на охорону материнства й дитинства, виплату пенсій, стипендій учням технікумів і студентам вузів.

У зазначений період керівництво республіки вживало реальних практичних заходів, спрямованих на поліпшення рівня життя населення. Вони були найрезультативнішими за часів косигінських реформ. Однак після їх припинення в 70-х - першій половині 80-х pp. в Україні відчутно знижуються темпи зростання національного доходу. Державний бюджет у роки загострення економічної кризи й застою переважно поповнювався не за рахунок виробництва власної продукції, а завдяки «нафтодоларам», тобто кошти надходили від продажу за кордон таких гостродефіцитних природних ресурсів, як нафта й газ.

Торгівля і побут

Такі ж суперечливі процеси спостерігалися й у торговельному та побутовому обслуговуванні населення республіки. У другій половині 60-х - на початку 70-х pp. відчутно зростає кількість торговельних підприємств. Велику допомогу споживчій кооперації, крім державних органів, надавали підприємства, колгоспи й радгоспи. За їхні кошти будувалися нові магазини, їдальні, хлібопекарні. Завдяки підвищенню заробітної плати зростає й купівельна спроможність населення. Особливо активно в цей час задовольнявся зрослий попит трудівників міста й села на господарський інвентар і товари культурно-побутового вжитку — телевізори, радіоприймачі, холодильники, пральні машини, які в другій половині 60-х pp. з'являються майже в кожній другій сім'ї. Збільшення кількості товарів вимагало появи нових, досконаліших та ефективніших форм торгівлі. Тому з'являються магазини самообслуговування, універмаги, універсами з широким асортиментом товарів. Сільські трудівники стали регулярно обслуговуватися безпосередньо на робочих місцях: польових станах, фермах, тракторних бригадах.

Як і торгівля, служба побуту в цей час стає важливою галуззю народного господарства. У містах створюються будинки побуту, комбінати, фірми побутових послуг. Наприклад, відома київська фірма «Світанок» розв'язувала проблеми ремонту квартир, догляду за дітьми та хворими, навчання музики та іноземних мов, машинного передруку тощо. Якщо на початку 60-х pp. вона надавала 80-90 видів різних послуг, то в середині 70-х їх кількість зросла до 600 і більше.

Проте в 70-80-х pp. у торговельному й побутовому обслуговуванні населення республіки починають наростати негативні тенденції. Підвищуються державні роздрібні ціни на окремі види товарів народного споживання. Вартість усіх видів товарів у 1980 році проти середньорічних цін 1970 року зростає на 3%, у 1985 році — на 8% , а продовольчих — відповідно на 4 і 12% . Відчутно подорожчали м'ясо, птиця, олія, цукор, кондитерські вироби, овочі, одяг, білизна, велосипеди, мотоцикли. Справжнім лихом стає товарний дефіцит. Поступово з продажу зникає одна категорія товару за іншою. Усе це викликало уповільнення темпів зростання реальних доходів населення, які в 1975-1985 pp. стали на 10% нижчими, ніж у попереднє десятиліття.

Житлове будівництво

Важливим показником зростання добробуту народу в зазначений період було житлове будівництво. Головною умовою розв'язання цієї традиційно складної для України проблеми стало переведення будівництва житла на індустріальну основу, широке запровадження типових проектів. Щоправда, перші житлові масиви не відзначалися оригінальними архітектурними формами, були досить примітивними й одноманітними. Підвищена увага керівництва республіки до житлових проблем дала змогу забезпечити в 1974 році понад 70% сімей окремими квартирами.

Предметом особливої уваги архітекторів і будівельників була столиця України — Київ. У цей час головне місто республіки перетворюється на одне з найкрасивіших у світі. Органічно поєднавши в собі чарівну природу й оригінальні архітектурні споруди, Київ отримав своє власне, неповторне обличчя. У ньому зростають цілі квартали багатоповерхових будинків, споруджуються нові лінії метрополітену, розбиваються чудові парки та сквери. Ураховуючи безцінну історико-архітектурну спадщину Києва, українські зодчі проектували нову забудову так, щоб зберегти видатні пам'ятки вітчизняної історії та культури. Основне житлове будівництво в столиці України здійснювалося великими масивами. Саме в цей час у Києві народжуються неповторні Русанівка, Відрадний, Сирець, завершується формування Березняків та Борщагівки. Чудові мікрорайони з'явилися також у Харкові, Дніпропетровську, Вінниці, Львові. У цей період народилися нові міста — Світловодськ, Нововолинськ, Українка, Придніпровськ, Вільногорськ та ряд інших.

Поруч з бурхливим розвитком міського будівництва аналогічні процеси спостерігаються й на селі. Цьому великою мірою сприяла держава. Наприклад, Держбанк надавав грошові кредити сільським забудовникам. Для розширення будівництва на селі була відчутно зміцнена матеріальна база міжколгоспних будівельних організацій. Перед ними постали завдання перетворити села на впорядковані сучасні селища. Вони створювалися на нових, вільних місцях або за рахунок реконструкції старих сіл. Головною тенденцією планування їхніх житлових і виробничих зон стала компактна забудова, що створювала вигоди для життя й відповідала потреб сільських трудівників. На всесоюзному огляді-конкурсі 1970 року на найкращу забудову та благоустрій селищ серед 25 найкращих сільських пунктів переможцем названо с. Моринці на Черкащині, де народився Тарас Шевченко.

Однак поряд з позитивними зрушеннями в питаннях житлового будівництва в роки восьмої п'ятирічки (1966-1970 pp.), у наступний період спостерігається зниження його темпів. Якщо в 1966-1970 pp. житлові умови поліпшили майже 9 млн. осіб, то в 1980-1985 pp. — лише 7,7 млн. Проблема житла, як і раніше, залишалася дуже гострою.

Стан медичного обслуговування

Неоднозначні процеси в цей період відбувалися і в справі охорони здо-ров'я населення республіки. На перший погляд, держава робила багато для того, щоб медичне обслуговування трудящих відповідало рівню світових стандартів. Значні кошти вкладалися в будівництво нових поліклінік, лікарень, санаторіїв, будинків відпочинку. Постійна увага приділялася підготовці кваліфікованих медичних працівників. Для цього в Україні в 60-70-х pp. діяло 15 медичних вузів та десятки середніх спеціальних навчальних закладів. У 1960-1975 pp. кількість лікарів і середнього медичного персоналу зросла більш ніж в 1,5 раза, що дало змогу на 300 жителів республіки мати одного лікаря й трьох медсестер. Таких «статистичних здобутків» не мала в той час жодна з високорозвинутих країн світу.

Проте ці показники були лише зовнішньою оболонкою розвитку вітчизняної медицини. У застійні роки внаслідок зниження рівня життя населення, незадовільних умов праці й побуту, поширення пияцтва проблема охорони здоров'я людей надзвичайно загострюється. Коштів, що виділялися на зрослі потреби медичних закладів, уже не вистачало. Кваліфікація численної армії медичних працівників виявилася дуже низькою. У медичних закладах процвітали здирництво й хабарництво.

Екологічна ситуація та демографічні проблеми

Ще задовго до трагічних чорнобильських подій у республіці загострилася екологічна ситуація. Причиною цього були бездумний технократизм, вузьковідомчі інтереси, виробництво заради виробництва. Ігноруючи інтереси народу, у республіці здійснювали санкціоновані Москвою великомасштабні будівельні, іригаційні, хімічні та інші акції. Вони не базувалися на глибоких наукових розрахунках та аналізі можливих наслідків. Унаслідок варварського ставлення до природи нещадно знищувалися українські землі. Необґрунтовані іригаційні заходи, бездумна хімізація спричинили порушення водного балансу Дніпра, забруднення навколишнього середовища пестицидами, отрутохімікатами, азотними добривами. Складне соціально-економічне й екологічне становище викликало відчутні етнодемографічні зміни населення України. У 60-80-х pp. помітно уповільнюються темпи його приросту. Сплеск урбанізації, активні міграційні процеси призвели до відтоку молоді з села, яке до того часу було головним джерелом відтворення людських ресурсів. Народжуваність на селі значно зменшується, і в 1979 році середній розмір сільської родини дорівнював міській (3 особи на родину). У містах зменшення народжуваності спричинювалося незадовільними соціально-побутовими умовами: високою зайнятістю жінок у суспільному виробництві (дев'ять з десяти жінок працювали), низьким рівнем охорони дитинства, житловими проблемами. Закономірним наслідком цього стало зменшення приросту населення України в 60-80 pp. у 4 рази. Уповільнення народжуваності супроводжувалося зростанням показників смертності населення, за яким Україна посідала третє місце серед республік СРСР.

Моральний занепад суспільства

Ще одним негативним наслідком процесів, які відбувалися в республіці в 60-80-х pp., став моральний занепад суспільства. Не маючи змоги забезпечити реальне підвищення життєвого рівня (або принаймні зберегти наявний), Л. Брежнєв та його найближче оточення віддалися стихії, відкрили широку можливість для кожного забезпечити собі «солодке життя» власними силами, усупереч чинному законодавству.

Найкомфортніше в цих умовах почувалися чиновники адміністративно-бюрократичного апарату, яким були підвладні всі сторони життя тогочасного радянського суспільства. Вони мали різноманітні привілеї, користувалися послугами спеціальних магазинів, лікарень, майстерень, господарств, недоступних для простого люду. Представники партійно-державної еліти фактично перебували поза законом і поза критикою. Їхня недоторканність створювала сприятливі умови для процвітання корупції, користолюбства, злодійства, підлабузництва на всіх рівнях влади.

Величезного розмаху в цей час набули крадіжки на підприємствах і в колгоспах. Навіть виник влучний термін — «несуни» (тобто ті, хто ніс з роботи щось для нелегальної реалізації). Якщо рядовий «несун» задовольнявся лише десятками незаконно одержаних карбованців, то вищий ешелон корумпованої влади рахував свої «прибутки» на мільйони.

Усе це страшним тягарем лягло на виробництво й розподіл, руйнуючи господарські структури, що й так ледве животіли. Величезна країна швидкими темпами скочувалася до економічної прірви. Боротьбу проти корупції та тіньової економіки фактично припинено. Час від часу, щоправда, відбувалися гучні процеси над «розкрадачами народної власності». Навіть відновили смертну кару за «розкрадання соціалістичного майна в особливо небезпечних розмірах». Проте ці «зразково-показові» спектаклі були разовими й не розв'язували проблеми в цілому.