Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Період «відлиги»

§132. Стан економіки України наприкінці 50-х - у першій половині 60-х pp.

Економічні реформи та їхні наслідки

Серед економічних реформ М. Хрущова найбільш відомою і суперечливою була радикальна децентралізація управління промисловістю. У лютому 1957 року ліквідовано 10 загальносоюзних і 15 союзно-республіканських міністерств, а замість них створено 103 територіальні ради народного господарства (раднаргоспи), серед них 11 в Україні. Раднаргоспи об'єднували 2,8 тис. підприємств України, що виробляли переважну більшість промислової продукції республіки.

Найбільшими в Україні були Київська, Харківська та Львівська ради народного господарства, які складалися з декількох областей. Зі створенням цих органів управління місцеві партійні керівники вперше здобули можливість контролювати розвиток економіки, що значно зміцнювало їхнє політичне становище. Особливо зростала влада секретарів обкомів, де зосереджувалися керівні органи раднаргоспів. У 1960 році в республіці сформовано додатково ще три нові ради народного господарства — Кримську, Полтавську й Черкаську.

Змінивши галузеве управління промисловістю на територіальне, М. Хрущов мав зробити й наступний реформаційний крок — перевести підприємства на господарський розрахунок, який давав би максимум самостійності підприємствам. Проте на цей вирішальний крок М. Хрущов так і не наважився. Як з'ясувалося, він насамперед зважував на політичні наслідки реформи, яка, посилюючи позиції місцевої партноменклатури, водночас послаблювала контроль над економікою країни з боку московської бюрократії. Не випадково, що вже через місяць після прийняття закону про децентралізацію управління була здійснена спроба державного перевороту в СРСР.

На відміну від політичних, економічні наслідки хрущовської реформи виявилися невтішними, бо планова економіка не могла діяти ефективно, отримуючи директивні вказівки з різних центрів. Тому через кілька років розпочався процес повернення М. Хрущова до централізованого управління. Спочатку створюються центральні раднаргоспи в трьох найбільших республіках — Росії, Україні та Казахстані. У 1963 році виникає і єдиний союзний економічний центр — Вища рада народного господарства СРСР, до обов'язків якої входило керівництво всіма органами управління економікою країни.

Незважаючи на ці «експерименти», темпи розвитку промисловості України за часів М. Хрущова перевищували середньосоюзні. У республіці збудовано цілу низку великих тепло- та гідроелектростанцій (Сімферопольська, Слов'янська, Дніпродзержинська, Каховська, Кременчуцька та ін.), освоєно нові вугільні басейни (Львівсько-Волинський та Дніпровський), газові родовища на Полтавщині та Харківщині. У 1955 році став до ладу Південний гірничо-збагачувальний комбінат. Були збудовані унікальні за розмірами доменні печі й мартени. Це дало змогу Україні за рівнем виробництва металургійної продукції на душу населення випередити високорозвинуті країни світу. Однак при цьому якість металу залишалася низькою.

Великий поступ уперед зроблено в галузі хімізації країни. У 1959-1963 pp. в Україні побудовано 35 нових заводів і понад 250 великих хімічних виробництв. Серед них чотири гіганти «великої хімії»: Роздольський гірничо-хімічний комбінат, Черкаський та Чернігівський заводи хімічних волокон, Дніпропетровський шинний завод.

За «хрущовське велике десятиліття» фактично заново було створене вітчизняне автомобілебудування, налагоджено виробництво сучасних машин для гірничорудної промисловості. З 1956 року у Ворошиловграді й Харкові розпочали виготовляти тепловози, що дозволило залізницям перейти на тепловозну та електровозну тягу. На Харківському авіазаводі налагоджено серійний випуск першого у світі швидкісного турбореактивного літака ТУ-104, а на Київському — турбогвинтового лайнера АН-24.

Певні позитивні зрушення окреслилися й у традиційно занедбаних сферах економіки — харчовій та легкій. На підприємствах важкої індустрії вперше за радянські часи в спеціально створених цехах стали виробляти товари широкого вжитку, що сприяло зростанню народного добробуту.

Аграрна політика наприкінці 50-х — у першій половині 60-х pp.

Розуміючи, що сільське господарство країни залишається в найбільш кризовому стані, М. Хрущов саме в цій економічній галузі прагнув досягти швидких позитивних результатів. Першорядним заходом у розв'язанні цієї проблеми стало освоєння цілинних та перелогових земель. Цю справу проголосили почесним завданням комсомолу. Тільки з України за комсомольськими путівками до Казахстану в 1954-1956 pp. відправлено майже 80 тис. юнаків і дівчат, що заснували там 54 радгоспи. Найбільший урожай цілинні землі дали в 1956 році, з них одержано половину зданого державі зерна. Проте «цілинний хліб» за своєю собівартістю виявився на 20% дорожчим, ніж у середньому по країні.

Іншим вагомим важелем піднесення сільського господарства М. Хрущов уважав збільшення виробництва кукурудзи, за надмірну «любов» до якої в народі він отримав прізвисько «Микита-кукурудзяник». Однак спроба привчити українських селян до запозиченої з Америки «королеви полів» увінчалася лише помірним успіхом. У 1961 році одержано непоганий урожай. Але 1963 рік через посуху виявився надзвичайно неврожайним. Щоб зняти гостру хлібну проблему, людей стали привчати до специфічного смаку хліба, що мав значну домішку кукурудзяного борошна. Цього року Радянський Союз уперше закупив зерно за кордоном. «Кукурудзяна епопея» стала яскравим виявом хрущовського волюнтаризму, який не рахувався з об'єктивними умовами й реальними можливостями різних регіонів країни.

Зміцнюючи колгоспи й радгоспи, М. Хрущов водночас розпочав рішучий наступ на індивідуальні селянські господарства. У 1955 році він віддав розпорядження про зменшення вдвічі розміру присадибних ділянок, а в 1959 році — про заборону утримання худоби в містах і селищах. Це спричинило серйозне загострення продовольчої ситуації, оскільки невеликі, але ефективні присадибні господарства залишалися важливим джерелом постачання продуктів харчування для населення.

Незважаючи на величезну турботу й увагу до сільського господарства, М. Хрущов за роки свого керівництва так і не зумів вивести цю галузь з кризового стану. Якщо з 1950 по 1958 pp. обсяг виробництва сільськогосподарської продукції зріс в Україні на 65%, то в 1958-1964 pp. лише на 3% .

Соціальна політика М. Хрущова

Найголовнішим економічним здобутком М. Хрущова була його соціальна політика, яка охоплювала майже всі сторони життя населення. Уже в перші роки його керівництва скорочено тривалість робочого дня для підлітків та в передсвяткові й передвихідні дні для інших категорій працівників, збільшено відпустки для вагітних жінок, скасовано плату за навчання, відмінено жорстокий довоєнний закон, що прикріплював ро иии бітників до підприємств, не даючи їм змоги перейти на інші. За хрущовських часів була здійснена справжня «пенсійна революція», яка водночас знизила межу пенсійного віку й підвищила розміри пенсійних виплат. Середня заробітна платня за 1953-1965 pp. у робітників і службовців зросла на третину, а мінімальна — з 27 до 45 крб. У 1957 році нарешті були ліквідовані державні позики, що існували у вигляді облігацій і забирали 10% зарплати трудящих. Проте виплата державного боргу населенню за придбані облігації відкладалася на 20 років.

Певні позитивні кроки були здійснені й на селі. Підвищено заготівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, скасовано заборгованість колгоспів і радгоспів за поставками продукції тваринництва. На селі замість традиційної оплати праці за так званим «залишковим принципом» (після закінчення господарського року) поступово запроваджується грошове і натуральне авансування. У березні 1956 року прийнято рішення про щомісячне авансування сільських трудівників і додаткову оплату праці в колгоспах. Унаслідок цього в 1958році грошові фонди на авансування мали вже більше 80% господарств республіки, а понад 500 колгоспів запровадили гарантовану оплату трудодня. Цього року колгоспники, як і всі громадяни України, нарешті отримали паспорти.

У липні 1957 року М. Хрущов поставив за мету забезпечити кожну радянську сім'ю окремою квартирою. В Україні за десять років хрущовського керівництва споруджено понад 3 млн. квартир, що значно послабило гостру житлову проблему. Ці п'ятиповерхові будинки були набагато ліпшими проти страхітливих бараків та комуналок.

Оцінюючи економічну політику М. Хрущова, варто зазначити, що поряд з відчутними позитивними зрушеннями, його економічні й соціальні перетворення відзначалися поспішністю й непослідовністю. Крилата хрущовська фраза: «Ми за два - три роки розв'яжемо проблему», — стала постійним елементом майже кожної його доповіді чи виступу.

Правління Хрущова було періодом постійних пропагандистських обіцянок, більшість з яких так і залишилася на папері і в повітрі. У той час було широковідоме популістське гасло «у найближчі роки» наздогнати й випередити США у виробництві м'яса, масла й молока на душу населення чи програма побудови за 20 років матеріально-технічної бази комунізму... Усе це згодом стало серйозною підставою для критики М. Хрущова, спонукало до звинувачення його в проявах суб'єктивізму та волюнтаризму.