Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Період «відлиги»

§131. Процеси десталінізації та лібералізації в українській культурі

«Відлига» в українській літературі

Процеси десталінізації й лібералізації державного й суспільно-політичного життя викликали в республіці нову хвилю «українізації». Як і в 1920-ті pp., у цей період гостро постала проблема збереження української мови та розширення сфер її вживання. Серед перших на захист рідної мови стали письменники М. Рильський, М. Бажан, Н. Рибак, С. Крижанівський, М. Шумило та ін. Під їх впливом, а також ураховуючи реалії суспільного життя, навіть перший секретар ЦК Компартії України Петро Шелест став частіше висловлюватися про необхідність збереження й подальшого розвитку української мови.

Свіжі подихи «відлиги» стали відчуватися й у літературно-мистецькій сфері. Поштовхом для духовного пробудження української літератури стала стаття О. Довженка «Мистецтво живопису і сучасність», опублікована в червні 1955 року в «Литературной газете». На заклик О. Довженка творити в дусі «розширеного трактування методу соціалістичного реалізму» були написані, але так і не надруковані, поеми «Розстріляне безсмертя» та «Мазепа» В. Сосюри. У період хрущовської «відлиги» з'явилися романи «Дикий мед» Л. Первомайського та «Вир» Гр. Тютюнника, «Кров людська — не водиця» та «Хліб і сіль» М. Стельмаха. За роман «Тронка» О. Гончар був нагороджений Ленінською премією.

На повний голос у цей час заявили про себе молоді літератори — В. Симоненко, Л. Костенко, М. Руденко, Д. Павличко, М. Вінграновський, Ю. Мушкетик, В. Шевчук, І. Драч та ін. Серед них особливо помітною була постать Василя Симоненка. Сільський хлопець з Полтавщини ще під час навчання в Київському університеті виявив потяг і хист до високої громадянської поезії. Нею була проникнута його перша поетична збірка «Тиша і грім», що вийшла 1962 року. Згодом після смерті поета в 1963 року з'явилися його наступні книжки «Вино з троянд», «Земне тяжіння», «Берег чекань», наповнені справжньою синівською любов'ю до Батьківщини.

Поруч з поетичною вдачею В. Симоненка в цей час засяяв яскравий і неповторний талант Ліни Костенко. Її перші збірки «Проміння землі» (1958 рік), «Вітрила» (1959 рік), «Мандрівки серця» (1961 рік) переконливо засвідчили вміння молодої поетеси філософськи осмислювати реалії життя й висловлювати їх у чудовій поетичній формі.

«Шістдесятники»

На хвилі боротьби зі сталінізмом і тоталітаризмом в Україні з початку 60-х років формується й згуртовується нове покоління молодих літераторів і митців — так званих «шістдесятників». Ця молода генерація української інтелігенції протестувала проти фальші, помпезності, заідеологізованості в зображенні дійсності, задушливої атмосфери в суспільстві, боролася за відродження рідної мови й культури, національної самосвідомості й людської гідності.

Одним з перших осередків українських «шістдесятників» став Клуб творчої молоді в Києві, ,що виник під егідою міського комсомолу в 1960році. Його очолював Лесь Танюк, а найактивнішими учасниками засідань були Іван Драч, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Алла Горська та ін.

Робота клубу розпочалася з поступового відродження українських народних традицій та організації різних мистецьких гуртків. Згодом члени клубу вдалися до пошуків місць масових поховань жертв сталінських репресій. Пізніше рух «шістдесятників» набуває все виразнішого національно-патріотичного забарвлення. Його учасники організовують вечори пам'яті Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Леся Курбаса. Такі неформальні культурно-освітні заходи бентежили владу.

У 1962 році клуб аналогічного спрямування «Пролісок» починає працювати у Львові. Навколо нього об'єднуються Михайло й Богдан Горині, Ірина та Ігор Калинці, Михайло Косів та ін. На відміну від киян, що віддавали перевагу культурницькій сфері, молоді львів'яни намагалися максимально політизувати свою діяльність, торкаючись небезпечних у той час національних проблем.

Обмеженість процесів десталінізації, непослідовність і незавершеність демократичних хрущовських перетворень зумовили новий сплеск боротьби з будь-якими виявами інакодумства. Відповідно до нових політичних реалій розробляється нова законодавча база, яка мала розширити можливості владних структур у проведенні політичних репресій. З другого боку, партійні й карні органи розпочали відверте переслідування «шістдесятників» у пресі, звільняли їх з роботи, улаштовували провокації, забороняли друкувати художні й наукові праці.

Смерть Василя Симоненка 13 грудня 1963 року ще більше загострила ситуацію в Україні. Неопубліковані вірші та щоденник поета, промови І. Дзюби, Є. Сверстюка, І. Світличного на вшанування його пам'яті постійно з'являлися в «самвидаві». Переслідування, яких зазнав В. Симоненко в останній період свого життя, його раптова й загадкова смерть фактично зробили з нього національного мученика, а його прихильникам і послідовникам надали ореолу жертовності та самозречення.

Алла Горська (1929-1970)

Українська художниця, відомий діяч правозахисного руху 60-х років в Україні. Народилася в м. Ялті. Під час війни пережила блокаду Ленінграда. Навчалася в художньому інституті в Києві. У 1961-1965 pp. стала одним з організаторів і активним членом Клубу творчої молоді в Києві, який був тоді центром українського національного життя. Плідно працювала як митець. Була двічі виключена зі Спілки художників (за виконання Шевченківського вітража до вестибюлю Київського університету в 1964 році); за участь в акціях протесту проти розправ над українськими правозахисниками (1965— 1968 pp.)). Належала до групи «шістдесятників». У квітні 1968 р. поставила свій підпис під листом-протестом 139 діячів науки й культури до тодішніх керівників СРСР у зв'язку з незаконними арештами й закритими судами над дисидентами. 28 листопада 1970 р. трагічно загинула за нез'ясованих обставин у м. Василькові біля Києва. Похорон А. Горської перетворився на демонстрацію протесту проти панівного комуністичного режиму в Україні.

(За «Довідником з історії України»)

Іван Світличний (1929-1992)

Український поет, перекладач, критик, літературознавець, правозахисник. Народився на Луганщині. Навчався в Харківському університеті. У 1951 — 1952 pp. працював учителем у школі. У 1955 р. очолював відділ критики журналу «Дніпро». У 1957-1963 pp. обіймав посаду співробітника відділу теорії літератури Інституту літератури. У нього зберігалися неопубліковані твори В. Стуса, В. Симоненка, Л. Костенко та ін. Виступав проти політики русифікації та захищав молодих літераторів від навішування політичних ярликів. Неодноразово заарештовувався за сфабрикованими звинуваченнями. Порятунком і самоствердженням у в'язниці стали «Ґратовані сонети» — своєрідний тюремний щоденник. Із заслання повернувся інвалідом, назавжди втративши працездатність. (За «Довідником з історії України»)

Прояви лібералізації в українському музичному мистецтві, живописі, театрі, архітектурі

Процеси лібералізації торкнулися й мистецького життя республіки. Важливим і конкретним їх виявом стала постанова ЦК КПРС від 28 травня 1958 року, що відкинула попередні відверто тенденційні звинувачення щодо опери В. Мураделі «Велика дружба» та творів українських композиторів К. Данькевича «Богдан Хмельницький» і Г. Жуковського «Від щирого серця». У документах зазначалося, що вади, помічені у творчості цих митців, не були «великими ідейними пороками». Вони не заслуговували на такий занадто серйозний осуд, якого зазнали в часи «ждановщини».

Керівництво Компартії України також переглянуло свої несправедливі попередні оцінки творчості ряду українських композиторів, водночас наголосивши на необхідності й надалі вести рішучу боротьбу проти удаваного «новаторства», зараженого впливом реакційного буржуазного мистецтва.

Проте, усупереч «партійним рекомендаціям», творчість композиторів України стає більш плідною й багатогранною. У цей час українське музичне мистецтво збагачується новими творами С. Людкевича, А. Кос-Анатольського, братів Г. і П. Майбород, А. Штогаренка. Величезну популярність в Україні мали композитори О. Білаш, А. Філіпенко та І. Шамо. Творчим новаторством відзначалася авангардна музика Л. Грабовського, В. Сильвестрова, В. Загоруєва та ін.

В українському образотворчому мистецтві також відчуваються творчі новації і зміни. З музеїв, виставок, галерей стали вилучати численні полотна й скульптури, присвячені «вождю всіх народів».

Митці України вдалися до пошуків нових форм в образотворчому мистецтві, виходячи за «встановлені» межі соціалістичного реалізму. Своїми працями в цей час істотно збагатили вітчизняну художню скарбницю М. Божій, М. Дерегус, В. Касіян, К. Трохименко, М. Бойчук. Декоративно-ужитковий напрям яскраво представляли праці К. Білокур та М. Приймаченко.

Новими творчими здобутками засяяв у цей час талант прекрасної художниці Т. Яблонської. Ще в 50-х pp. вона здобула визнання й авторитет завдяки своїм чудовим полотнам «Весна», «Ранок», «Хліб» та ін. У 60-х pp. Т. Яблонська демонструє новий стиль створення синтетичних образів на основі давніх традицій українського народного живопису. Разом з В. Зарецьким вона засновує фольклорний напрям в українському образотворчому мистецтві.

Під впливом хрущовської «відлиги» новими ідеями збагатили свою творчу діяльність і скульптори.

З нагоди відзначення 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка в Москві споруджено пам'ятник Великому Кобзарю (автори М. Грисюк, Ю. Сінкевич, А. Фуженко). Того ж 1964 року у Львові відкрито пам'ятник І. Франку (автори В. Борисенко, Д. Крвавич, Е. Мисько та ін.). Оригінальні твори станкової скульптури створили М. Рябінін і В. Сколоздра («Олекса Довбуш»), Г. Петрашевич («Дитино моя») та інші митці.

У зазначений період в Україні зростає зацікавлення людей театральним мистецтвом. Попри зменшення загальної кількості театрів (з 80-ти в 50-х pp. до 60-ти в середині 60-х pp.), кількість театральних глядачів за цей час помітно збільшується, їх приваблювала блискуча гра справжніх майстрів сценічного мистецтва — А. Бучми, В. Добровольського. Ю. Лаврова, Н. Ужвій, Ю. Шумського.

Умілими послідовниками творчих традицій Л. Курбаса стали режисери Г. Юра, М. Крушельницький, В. Скляренко та ін.

Помітний крок уперед у цей час зробила українська архітектура. У першій половині 50-х pp. збудовано цілу низку оригінальних споруд, серед них Будинок техніки у Ворошиловграді, драматичний театр у Тернополі, кінотеатр «Київ» у столиці України, Будинок культури в Новій Каховці. Тривала забудова центральної магістралі Києва — Хрещатика, зруйнованого перед німецько-фашистською окупацією.

З другої половини 50-х pp. основним напрямом радянської архітектури стало типове проектування, яке давало змогу швидше й повніше втілювати в життя соціальні й естетичні завдання архітектури, виявляти в ній риси нового стилю.

Для заохочення творчої діяльності українських митців у республіці з 1962 року встановлено щорічну Шевченківську премію, що присуджувалася за високі здобутки в галузі літератури, журналістики, мистецтва та архітектури.

Довідка.

«Самвидав» (від російського самиздат, утвореного шляхом поєднання слів сам і издат [ельство] — видавництво) — видавані в СРСР поза цензурою підпільні листівки, брошури, книжки тощо. Видання «самвидаву» розповсюджувалися за допомогою переписування, розмноження на шапірографі або ручних ротаторах.

Платон Майборода (1918-1989)

Композитор, класик української пісні XX ст., автор музики до драматичних вистав і кінофільмів. Закінчив Київську консерваторію. До вітчизняної пісенної скарбниці увійшли «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі», «Стежина», «Пісня про вчительку», створені в співпраці з поетом А. Малишком.