Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

§127. Українська наука та культура в роки війни

З початком війни головні науково-дослідні центри України передислоковано на схід СРСР. У складі АН УРСР були евакуйовані майже 400 академіків, членів-кореспондентів та інших наукових працівників. Президія АН УРСР та основний склад наукових кадрів розмістилися в Уфі (з червня 1943 року АН УРСР і провідні науково-дослідні установи України переведено з Уфи до Москви). При Президії АН УРСР був утворений Науково-технічний комітет сприяння обороні, який очолив президент АН УРСР О. Богомолець.

Важливе значення для фронту мали роботи українських учених у різних галузях. Перебуваючи на Уралі, академік АН УРСР М. Доброхотов розробив технологію виплавки броньованих сталей. Інститут електрозварювання АН УРСР на чолі з відомим науковцем Є. Патоном застосував метод автоматичного дугового зварювання під флюсом під час збирання корпусів танків Т-34. Завдяки цьому нововведенню підвищилася якість і міцність бойових машин.

Академік О. Богомолець разом з колективом Інституту клінічної фізіології винайшов сироватку для лікування ран. Упродовж 1943 року для потреб військових госпіталів виготовлено З млн. доз цієї сироватки. Інститут біохімії АН УРСР під керівництвом академіка О. Палладіна створив препарат для згортання крові. У Новосибірську успішно діяв інститут-шпиталь з діагностики і терапії проникних поранень грудної клітки. Завдяки новим методикам лікування смертність серед поранених воїнів знизилася з 25-30% до 7%. Академік М. Стражеско керував в Уфі Українським інститутом клінічної медицини. Група наукових працівників під його керівництвом провела інтенсивну роботу з вивчення ранової інфекції і ранового сепсису.

Хірург-офтальмолог академік В. Філатов очолив у Ташкенті Український інститут хвороб ока й ефективно робив пересадку рогівки ока пораненим бійцям. Величезну роботу в армії проводили професори Київського медичного інституту.

З першого дня війни перебували на фронті медики хірургічної клініки Київського інституту вдосконалення лікарів. Керівник цього закладу М. Коломійченко став головним хірургом прославленої 62-ої армії.

Фахівці гуманітарних наук уходили до бригад лекторів, які виступали з доповідями на військово-історичну тематику на передовій, у гарнізонах міст, винищувальних батальйонах тощо.

Таким чином, наукові установи допомагали збройним силам. В армії перебувало понад 300 співробітників Академії наук УРСР.

З перших днів війни українські літератори і працівники мистецтв були в перших лавах захисників Вітчизни. Уже 4 липня 1941 року «Літературна Україна» друкує вірш М.Рильського:

«З полів України, грузинських садів,

З російського поля, з казахських степів,

Росте виротає гартована рать,

Ніколи нікому її не зламать!»

Добровольцями пішли на фронт А. Головко, М. Бажан, І. Ле, С. Скляренко, А. Малишко, Я. Качура, Л. Первомайський та багато інших. 109 з 200 членів Спілки письменників України перебували на фронті. 31 липня 1941 року вийшов перший номер газети «За Радянську Україну!», що була призначена для партизанів. До редколегії газети входили М. Бажан, В. Василевська, О. Корнійчук.

У грізний час війни публіцистика стала головною зброєю митців.

Письменник-публіцист О. Довженко створив у цей час глибоко реалістичні оповідання «Перед боєм!», «Мати» (1941 рік).

Кіноповість «Україна в огні» О. Довженка відобразила героїзм, стійкість і мужність народу в битві проти фашизму. Тут О. Довженко перший в українській літературі показав найтяжчий період війни — її початок, відступ Червоної армії, чорні дні німецької окупації України. У листопаді 1943 року Й. Сталін заборонив друкувати й ставити цей правдивий твір, пройнятий любов'ю до України. О. Довженка позбавили права вертатися в Україну й очолювати київську кіностудію. Відтоді він жив і працював у Москві, зазнаючи несправедливих звинувачень.

Широко відомими в цей час стали вірші «Ми йдемо на бій», «Перемагать і жить!» П. Тичини, «Слово про рідну матір» М. Рильського, «Клятва» М. Бажана, патріотичні збірки В. Сосюри.

З України були евакуйовані майже 50 театрів. Розробляючи нові форми театральної агітації, вони працювали з особливим піднесенням. Театральне мистецтво перенеслося на передову. Так, випускний курс Київського театрального інституту прямо зі студентської лави майже в повному складі добровільно пішов на фронт.

У концертах перед фронтовиками виступали майстри театрального мистецтва з України 3. Гайдай, І. Паторжинський, М. Гришко та ін. У Ворошиловграді під час оборонних боїв 1941 року був створений фронтовий музично-драматичний колектив, який дав близько 300 спектаклів і концертів для військових частин і госпіталів.

Евакуйовані на схід українські театри комплектували фронтові бригади за участю найкращих акторів. Київський театр опери та балету ім. Т. Шевченка створив 22 бригади, які працювали на чотирьох фронтах і дали 920 концертів. Знаменитий дует Карася й Одарки з опери «Запорожець за Дунаєм» був виконаний сотні разів І. Паторжинським і М. Литвиненко-Вольгемут на фронті та в госпіталях.

З початком війни особливої важливості набула кінодокументалістика. На початку вересня 1941 року Українська студія хронікального фільму випустила перший кінорепортаж «З фронтів Вітчизняної війни». При штабах усіх фронтів, у частинах і з'єднаннях армії були створені спеціальні групи кінооператорів. Загалом на фронті працювали 50 операторів українських кіностудій. За період війни вони відзняли 300 документальних фільмів і кіносюжетів. Особливу цінність мали документальні фільми О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943 рік) та «Перемога на Правобережній Україні» (1945 рік).

Українські кіностудії були евакуйовані до Середньої Азії: Київська — до Ашхабада, Одеська — до Ташкента. їхні фільми цього періоду були сповнені глибокого патріотизму.

Тема захисту Вітчизни стала основною у творчості українських художників. Об'єднані у творчі бригади, вони проводили активну художню пропаганду: створювали плакати, листівки, «агіт-вікна», малювали карикатури для військової преси. Серед найвідоміших праць художників України — твори В. Касіяна «Гнів Шевченка — зброя перемоги», О. Олександрова «Розчавимо фашистську гадину», В. Корецького «Україна вільна!» та багатьох інших.

Олександр Богомолець (1881-1946)

Український патофізіолог. Закінчив Новоросійський університет в Одесі (1906 p.). Заснував у Києві Інститут експериментальної біології і патології та Інститут клінічної фізіології. Президент АН України з 1930 р. Під його керівництвом створено багатотомник «Основи патологічної фізіології». Був ініціатором скликання в 1938 р. конференції з питань довголіття. Його праці сприяли дослідженням у галузі імунітету та алергії, патології кровообігу. Основне місце в науковому доробку О. Богомольця посідає вчення про фізіологічну систему сполучної тканини. Він установив її захисні функції в організмі, розробив і впровадив у практику антиретикулярну цитотоксичну сироватку, що більше відома як сироватка академіка Богомольця. З ініціативи Олександра Богомольця 1941 р. відкрито перший у світі диспансер для боротьби з передчасним старінням, на базі якого 1958 р. створено Інститут геронтології.

Джерела

Зі спогадів І. Паторжинського про фронтові виступи Три місяці нашої присутності на фронті дали нам дуже багато. Ми бачили приклади самовідданого служіння Вітчизні, героїзму... Я прийшов до переконання, що бійців не треба агітувати піснями про героїку. Бійці гостро сприймають гумор і сатиру. Вони давали відпочинок після їхньої важкої ратної праці.