Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

§123. Воєнні дії на території СРСР

Підготовка фашистської Німеччини до нападу на СРСР

У гітлерівської верхівки, яка готувалася до війни з СРСР, було кілька поглядів щодо долі України:

1. Після розгрому СРСР і повалення більшовицького режиму залишити залежну від Німеччини Росію, до складу якої входили б Україна, Білорусь та інші території;

2. Сприяти утворенню автономної української держави, виходячи з тактичних міркувань та інтересів Німеччини (А. Розенберг);

3. Перетворити Україну на німецьку колонію й використовувати її як джерело сировини, трудових ресурсів, родючих земель (А. Гітлер, Г. Гіммлер).

У листопаді 1940 року управління расової політики третього рейху затвердило документ, яким чітко визначило мету й методи діяльності майбутньої окупаційної влади на захопленій гітлерівцями території України. «На сході, — ішлося в ньому, — ми повинні проводити політику, спрямовану на виділення окремих народностей, тобто поряд з поляками і євреями виокремлювати українців, білорусів, гуралів, лемків і кашубів. Я сподіваюся, — писав автор цього злочинного документу, — що поняття «єврей» назавжди зникне з пам'яті людей. Трохи згодом ми маємо змогу стерти з лиця землі українців, гуралів і лемків». Для здійснення окупаційної політики спеціально був розроблений план «Ост» («Схід» ), за яким передбачалося:

• часткове онімечення місцевого населення;

• виселення (депортація) частини українців до Сибіру;

• фізичне знищення місцевого населення (по окремих регіонах України до 65%);

• підрив «біологічної сили» українців. Розгортання й наступ німецьких військ на СРСР

здійснювався за планом «Барбаросса», який базувався на ідеї «блискавичної» війни. Він передбачав зосередження німецьких військ та їх союзників у трьох армійських угрупованнях:

• група армій «Північ» здійснювала наступ у Прибалтиці й мала вийти до Ленінграда;

• група армій «Центр» фланговими ударами мала оточити радянські війська в Білорусі й далі розвивати наступ на Москву;

• група армій «Південь» здійснювала наступ в Україні. Загалом для нападу на СРСР Німеччина та її союзники зосередили

190 дивізій чисельністю 5,5 млн. осіб. їм протистояло угруповання радянських військ — 170 дивізій і 2 бригади (2,9 млн. осіб).

На Україну був спрямований наступ групи армій «Південь», якою командував фельдмаршал Карл фон Рундштедт. До складу цієї групи входили 57 дивізій і 13 бригад, що становило 36% німецьких військ та їх союзників (румунів і угорців). їм протистояло угруповання радянських військ Київського та Одеського військових округів. У кількісному співвідношенні це мало такий вигляд:

• група армій «Південь»: 850 танків, 16 тис. гармат, 1,3 тис. літаків;

• війська Київського та Одеського військових округів: 5 625 танків, 17 тис. гармат, 2,7 тис. літаків.

Майже 80% радянської військової техніки були застарілих зразків.

Адольф Гітлер (Шікльгрубер)

(1889-1945) Керівник Націонал-соціалістської партії Німеччини (з 1921 р.). У 1933 р. став рейхсканцлером. У 1934 р. поєднав цю посаду з посадою президента. Установив у Німеччині режим фашистського терору. Ініціатор розв'язання Другої світової війни та війни з Радянським Союзом (1941—1945 pp.). Ідеолог масового знищення військовополонених і мирного населення на окупованих територіях. Після вступу радянських військ до Берліна вчинив самогубство. Під час Нюрнберзького процесу був визнаний головним нацистським військовим злочинцем.

Початок воєнних дій на території України

22 червня 1941 року о 3-й годині 30 хвилин війська Німеччини перетнули радянський кордон. Прикордонні міста й застави опинилися під шаленим артилерійським обстрілом. Повітряні атаки були здійснені на Львів, Житомир, Рівне, Київ, Одесу, Севастополь. Раптовість дозволила ворогу захопити ініціативу, через це радянські війська зазнали значних утрат у живій силі й техніці, особливо в літаках (на землі знищено близько 1,2 тис. машин).

З перших годин війни ворог зустрів на українській землі відчайдушний опір. Героїчно билися прикордонники та воїни Київського військового округу, який одержав назву Південно-Західного фронту. Протягом 22-26 червня 1941 року прикордонники Рава-Руського укріпленого району відбили атаки п'яти ворожих дивізій. Протягом 11 діб бійці Володимиро-Волинського прикордонного загону лейтенанта О. Лопатіна відбивали значно потужніші сили фашистів.

Основний удар німецьких військ був спрямований на смугу Київського особливого військового округу. Радянські війська на цьому напрямку мали досить відчутну перевагу:

• в особовому складі — в 1,6 раза;

• у гарматах — в 1,2 раза;

• у середніх і важких танках — у 3,5 раза;

• у легких танках — у 5 разів;

• у літаках — у 2,5 раза.

Незважаючи на це, протягом першого тижня війни вони зазнали значних утрат і змушені були відступити. Використовуючи прорахунки радянського командування та найвищого керівництва й володіючи стратегічною ініціативою, німецькі війська швидко дійшли до Києва. Спроба контрударами зупинити наступ німецьких військ не мала успіху. У першій танковій битві (у районі Луцька, Рівного, Дубна, Бродів) радянські війська затримали просування німців на Київ і навіть знищили німецький танковий корпус, але й сам Південно-Західний фронт утратив майже 2/3 своїх танкових підрозділів. Поспішний відступ Червоної армії мав трагічні наслідки для багатьох тисяч політичних в'язнів у тюрмах Західної України. Не маючи змоги вчасно евакуювати їх, протягом тижня, з 22 по 29 червня 1941 року, НКВС знищив ув'язнених.

Мобілізація сил на боротьбу з ворогом

29 червня 1941 року Рада народних комісарів СРСР і ЦК ВКП(б) надіслали директиву партійним радянським органам про мобілізаційні заходи для відсічі гітлерівської агресії. ЗО червня 1941 року був створений Державний комітет оборони (ДКО), до якого перейшла вся повнота влади в країні. Першочерговим завданням стала мобілізація до лав Черво-ної армії. З 5,5 млн. мобілізованих Україна дала понад 2,5 млн. осіб. За неповними даними, протягом перших місяців війни в загони народного ополчення прийшло 1,3 млн. добровольців.

На задоволення воєнних потреб були переведені провідні галузі народного господарства. Підприємства Києва, Харкова, Запоріжжя, Дніпропетровська, Одеси перейшли на випуск військової техніки та обладнання. На зміну чоловікам призовного віку на підприємства прийшли пенсіонери, жінки, молодь. Тільки в перші місяці війни вони становили 1/3 всіх працівників. Ураховуючи загрозливе становище багатьох регіонів, уряд України прийняв рішення про евакуацію, якою в Україні керувала спеціальна комісія на чолі з заступником голови РНК УРСР Д. Жилою.

Протягом другої половини 1941 року з України на схід були евакуйовані 550 промислових підприємств, велика кількість різноманітної техніки та матеріальних цінностей, майно колгоспів і радгоспів. На Поволжя, Урал, у Сибір і Середню Азію евакуйовані науково-дослідні інститути АН УРСР, багато театрів та інших установ культури. Одночасно в східні райони СРСР були перевезені 3,5 млн. жителів республіки.

Оборонні бої літа — осені 1941 року

У липні - серпні розгорнулися вирішальні бої за Україну. 11 липня 1941 року розпочалася героїчна оборона Києва, яка примусила ворога в середині серпня припинити наступ у цьому напрямку.

На початку вересня 1941 року танкова група гітлерівських генералів Клейста та Гудеріана форсували Дніпро й вийшли на оперативний простір на Лівобережжі. Хоч маневр гітлерівців був помічений 8 вересня, Ставка і командування Південно-Західного фронту виявили злочинну бездіяльність. Лист начальника штабу фронту генерал-майора В. Тупикова сповіщав кремлівське керівництво: «Початок зрозумілої для вас катастрофи справа кількох днів». Він залишився без відповіді. Припинивши лобову атаку Києва, ворог зумів на початку вересня обійти Південно-Західний фронт з флангів, створивши загрозу оточення. Єдиним способом урятувати радянські війська від оточення був негайний відступ з Києва. Проте Й. Сталін категорично заборонив це робити, що дало змогу німецьким військам оточити основні сили радянських військ.

Оборона Києва — одна з найяскравіших сторінок Другої світової війни — тривала понад 80 днів.

Навколо міста були створені три лінії оборони. На допомогу армії в столиці сформовано 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення загальною чисельністю 32 805 осіб. Лише 17 вересня Й. Сталін дозволив покинути Київ, але вже було пізно. У полон потрапило 650 тис. радянських воїнів, під Лохвицею (на Полтавщині) загинув командувач Південно-Західного фронту М. Кирпонос і весь склад штабу. Проте й німецькі війська зазнали втрат: на Київському напрямку загинуло понад 100 тис. німецьких солдатів і офіцерів.

Долаючи безладдя, радянська влада стала організовувати упорядкований відступ. Вона застосувала традиційну тактику «спаленої землі», що, за словами Сталіна, мала зробити життя в тилу ворога нестерпним. Відтак усі промислові підприємства, якими могли б скористатися німці, підлягали знищенню. Наприклад, Київ зазнав страшних руйнувань в умовах відступу радянських військ, які висадили в повітря більше визначних споруд міста, ніж зруйнували німці під час наступу. На Донбасі затоплено майже всі шахти, був також зруйнований гігантський комплекс заводів навколо Дніпрельстану та 54 домни.

5 серпня 1941 року 300-тис. німецько-румунська група розпочала наступ на Одесу. Після героїчної оборони міста 16 жовтня радянські війська покинули його. Евакуйовані частини були перекинуті до Севастополя, який перебував у ворожому оточенні.

Катастрофа під Києвом відкрила шлях німецькому наступові на Харків, Донбас і Крим. Лише ціною неймовірних зусиль у середині жовтня вдалося зупинити наступ німецьких військ, а поразка їх під Москвою в грудні 1941 року повністю зірвала німецький план «блискавичної» війни.

Довідка.

Ставка — місцеперебування верховного командування та його штабу.

Довідка.

Для порівняння: за 5 днів гітлерівці захопили Нідерланди, за 19 — Бельгію, за 35 — Польщу, за 44 — Францію, за 63 — Норвегію і за 1 день — Данію.

Німецький «новий порядок»

Протягом одного року німецькі війська та їх союзники окупували територію України, де загарбники встановили «новий порядок». Окупаційна політика Німеччини здійснювалася згідно з планом «Ост». За цим документом:

• Україна розглядалась як «лебенсраум» — життєвий простір для німецького народу;

• призначенням України було постачання продуктів та сировини «новій Європі»;

• народи, які населяли окуповані території, підлягали знищенню або виселенню, а та частина корінного населення, яка б вижила, мала перетворитися на рабів;

• після завершення війни на захоплені землі передбачалося переселити 8-9 млн. німецьких колоністів.

Свої людиноненависницькі плани нацисти почали здійснювати одразу після загарбання території України (червень 1941 - липень 1942 pp.). Спочатку гітлерівці розділили територію України на такі адміністративні райони:

· Львівська, Дрогобицька, Станіславська й Тернопільська області утворили «Дистрикт Гали-чина», який підпорядковувався так званому генерал-губернатору;

· Правобережна Україна, більша частина Лівобережної та південні райони України утворили «рейхскомісаріат Україна»;

· східні райони України аж до узбережжя Азовського моря й Кримський півострів потрапляли під владу військової адміністрації;

· з території Одеської, Чернівецької, південних районів Вінницької та Миколаївської областей була сформована нова румунська провінція під назвою «Трансністрія».

На Закарпатті угорська влада створила окрему адміністративну одиницю — «Підкарпатську територію» з центром в Ужгороді, на чолі якої стояв комісар. У вересні 1941 року Гітлер призначив на посаду рейхскомісара України «випробуваного бійця» націонал-соціалістської партії Е. Коха, який нагадував своїм підлеглим: «Я прибув сюди не для того, щоб роздавати благословення, а щоб допомогти фюреру. Населення мусить працювати, працювати й ще раз працювати. Ми прийшли сюди не для того, щоб роздавати манну небесну, а щоб створити передумови для перемоги. Ми — панівний народ, а це означає, що расово найпростіший німецький робітник біологічно в тисячу разів цінніший проти місцевого населення». Ще відвертішим був рейхсляйтер генерал-губернаторства Х.Франк, який цинічно заявив: «Після нашої перемоги я відправлю українців хоч на фарш».

Особливістю німецького «нового порядку» став тотальний терор. На територіях, окупованих нацистами, знищено мільйони мирних жителів, створено 180 концтаборів смерті, 50 гетто. Найбільше загинуло мирних громадян — українців, євреїв, росіян та представників інших національностей — у Бабиному Яру в Києві (понад 150 тис), у Дробицькому Яру в Харкові (30 тис), у Доманівці й Богданівці на Одещині (понад 50 тис).

Порушуючи міжнародні конвенції, гітлерівські кати на території України вдалися до масового знищення військовополонених: у Янівському таборі (Львів) загинуло 200 тис. осіб, у Славутському (так званому гросслазареті) — 150 тис, Дарницькому (Київ) — 68 тис, Сирецькому (Київ) — 25 тис, Хорольському (Полтавська обл.) — 53 тис, в Уманській Ямі — 50 тис осіб.

За військовими підрозділами вермахту просувалися спеціальні загони карателів — айнзац-групи СС, на які покладалися завдання масового знищення місцевого мирного населення. Із чотирьох груп «А», «В», «С» й - Д» дві останні діяли в Україні. За короткий термін гітлерівська окупаційна влада створила розгалужену карально-репресивну систему. Підрозділам СС усебічні v допомогу надавали військові, без активної участі яких есесівці не змогли б виконати багато завдань злочинного характеру.

Щоб запобігти опору, німці запровадили систему колективної відповідальності за акт терору чи саботажу. Розстрілу підлягали 50 % від загальної кількості заручників-євреїв і 50% — представників інших національностей (українців, росіян та ін.).

Загалом на території України німецько-фашистськими окупантами були знищені 4,5 млн. мирних жителів.

За часи гітлерівської окупації на всій території України нацисти здійснювали політику «Юденфрай» («Чистий від євреїв»).

У результаті Голокосту єврейська громада України втратила за приблизними оцінками 1,8 млн. осіб (до війни вона налічувала 2,5 млн. осіб). У перші місяці війни айнзац-групи СС знищили в Україні 850 тис. євреїв. Протягом весни 1942-1944 pp. євреї України, які потрапили до рук нацистів, були депортовані в концтабори смерті на території Польщі: до Освенціма, Белжеця, Треблянки та ін.

Українські міста й села повторювали трагедію Лідице в Чехословаччині й Орадур у Франції, населення яких за опір окупантам було спалене живцем: у Баранівці (Полтавщина) за вбивство трьох фашистів гітлерівський генерал наказав спалити все село разом з усіма мешканцями; у с. Картеліси нацистські підрозділи спалили все населення — 1 228 мешканців. Жахливі звірства були повторені на Чернігівщині, Сумщині, Рівненщині. Усього гітлерівці знищили в Україні 320 сіл.

Гітлерівський «новий порядок» передбачав онімечення місцевого українського населення. Була відновлена тільки початкова освіта. Учні повинні були вміти рахувати в межах 500. З географії знання школярів обмежувалися фразою: «Столиця рейху — Берлін». Багато вчителів зазнали репресій чи змушені були жебракувати. Тільки на Київщині загарбники закатували близько 200 учителів, жертвами гітлерівського геноциду стали 7 тис. представників інтелігенції Харкова.

За наказами німецьких комендантів усе населення України мусило здати місцевій владі запаси продуктів, одягу, цінні речі. На окупованих територіях була запроваджена комендантська година.

Окрім масових розстрілів, засобом винищення мирного населення мав бути Голодомор. Є свідчення, що в листопаді 1941 року в Східній Пруссії Гітлер провів нараду з найвищими чинами СС, на якій було прийняте рішення про створення штучного голоду в Україні. Німецька адміністрація в грудні 1941 року вирішила збільшити обсяг продовольчого постачання рейху з України.

До березня 1943 року з України в Німеччину вивезено 5 950 тис. тонн пшениці, 1 372 тис. тонн картоплі, 2 120 тис. голів худоби, 49 тис. тонн масла, 220 тис. тонн цукру, 400 тис. голів свиней, 406 тис. голів овець. До рейху були відправлені 1 млн. фруктових дерев і навіть український чорнозем.

Нацисти грабували культурні цінності України. Наприклад, німці вивезли з Софійського собору в Києві фрески XII ст., дзвони Успенського собору Києво-Печерської лаври.

На загарбаних українських землях фашисти застосовували примусову працю на виробництві, зберігали сталінську колгоспну систему й навіть намагалися підтримати стаханівський рух. Серед інших заходів окупаційної влади була примусова мобілізація робочої сили до Німеччини, з України до Третього рейху вивезли близько 2,5 млн. осіб. Спочатку українців до Німеччини намагалися вербувати добровільно, місцеві колабораціоністські газети й німецькі засоби масової інформації друкували брехливі розповіді про райське життя в Німеччині. Поки умови життя й праці в рейху були невідомі, були такі, хто погоджувався їхати туди. Українцям брехливо сповіщали, що на них чекає цікава робота на «світлих фабриках з досконалими верстатами», а всіх, хто приїде, очікують «блискучі житлові умови» та висока зарплатня на рівні німецьких робітників. Коли ж в Україну стали надходити звістки з Німеччини, люди за будь-яку ціну намагалися уникнути вербування.

Жорстока правда про долю «остарбайтерів» міститься в листах українців до рідних, що залишилися в Україні.

Умови життя більшості «остарбайтерів» були нестерпними, хоч були й поодинокі винятки. Мінімальна норма харчування й фізичне виснаження від надмірної праці спричиняли поширення хвороб і високий рівень смертності. Один з діячів ОУН Ю. Бойко так характеризував становище України: «Нині Україна — типова колонія. Методи колоніального поневолення мало чим відрізняються від тих, які європейці запроваджують серед чорношкірих в Африці».

Нацистський «новий порядок» в Україні викликав загальне обурення народу, сприяючи наростанню руху Опору.

Джерела

З виступу рейхскомісара України Еріха Коха на нараді в Рівному (серпень 1942 р.) ...Немає ніякої вільної України. Мета нашої роботи полягає в тому, що українці повинні працювати на Німеччину, що ми тут не для того, щоб ощасливити цей народ. Україна може дати те, чого не вистачає Німеччині. Це завдання повинне бути виконане, незважаючи на втрати. Фюрер наказав вивезти з України в Німеччину 3 млн. т зерна й ми мусимо це зробити...

Довідка.

Гетто (від італійського ghetto) — частина території в багатьох середньовічних містах Західної і Центральної Європи, відведена для ізольованого проживання євреїв. У період Другої світової війни нацисти створювали єврейські гетто, що стали таборами смерті.

Довідка.

Вермахт (німецьке Wehrmacht, утворене від Wehr — зброя, оборона і Macht — сила) — збройні сили фашистської Німеччини (1935-1945 pp.).

СС (німецькою SS, скорочення від Schutz-staffeln — охоронні загони) — самостійна організація німецьких фашистів (з 1934 року), до складу якої входили частини «Мертва голова» (для охорони концтаборів і розправи над в'язнями), війська СС, служба безпеки СД (головний орган розвідки й контррозвідки). СС була головним провідником масового терору в Німеччині й на окупованих територіях.

Довідка.

Голокост (Холокост) (від грецьких holos — загальний та kaus — який спалює) — винищення, геноцид європейського єврейства; масове знищення фашистами єврейського населення в країнах Європи під час Другої світової війни.

Джерела

З листа дівчини Ніни з Білоцерківщини Я поки що жива... Напишу вам, як кормлять нас. У вас дома свині краще їдять, ніж нам тут дають. Варять нам суп, а який то суп, щоб ви знали: із якоїсь брукви і червоних буряків і тухлою мукою ледь заправлений. А який то суп на смак, щоб ви знали? Від нього рвеш: як з'їси три ложки, то зразу схватишся за живіт і лежиш 2 чи 3 дні, але лежати не можна. Хоч і слабий, але повинен іти. Стоїш біля станка, голова крутиться... Як дочекаєш неділі, то так цілий день плачеш і згадуєш усіх, кого знаєш, і згадуєш, що вдома борщ варять і кашу, а ми якійсь брукві й то раді, тільки б наїстися... Згадую, як гуляли та ходили, а тут я рабиня: на роботу йдемо з поліцаєм, на волю не пускають. Сидимо в бараці за ґратами... немов когось вбив, або зарізав, сидиш як засуджений. Зима підходить, взутися нема в що... Будемо ходити в кайданах. Ганя Киселевичева [односельчанка Ніни. — Авт.] також написала нам листа [з Німеччини. — Авт.] й пише, що таке ж у неї життя, як і в нас. Мамочко-голубочко, нащо ж мені таке життя сумне-невеселе, нащо ж наші роки молоді так зря пропадають? Плачемо вдень і вночі: ні поїсти, ні попити, ні сісти відпочити. Нащо ж нам життя таке?

Трагедія літа 1942 року

Улітку 1942 року ворог розраховував розпочати нову наступальну операцію. Загалом на радянсько-німецькому фронті були зосереджені 217 дивізій, 17 бригад — більше, ніж перед початком війни. Головний удар ворог планував завдати на півдні — вийти на Волгу й Кавказ. До початку реалізації цих планів Берлін намагався ліквідувати кримську групу радянських військ у районі Севастополя й на Керченському півострові, а також барвінківський виступ у районі Харкова. Здійсненню цих планів сприяли нові прорахунки радянського командування, зокрема Й. Сталіна, який уважав, що німецький наступ буде спрямований на Москву.

У травні 1942 року радянські війська зазнали поразки на Керченському півострові. Героїчною сторінкою Другої світової війни стала оборона частин кримського угруповання в Аджимучікайських каменоломнях, яка тривала п'ять з половиною місяців. Розгромивши радянські війська на Керченському півострові, німці завдали удару по Севастополю, який 4 липня 1942 року, після 250-денної оборони, був змушений припинити опір. Одночасно з подіями в Криму розгорнулися бої в районі Харкова, де радянські війська зазнали значних утрат.

Поразки в Криму та під Харковом знекровили південний напрям радянської оборони напередодні стратегічного наступу ворога, що розпочався 28-30 червня 1942 року. У липні 1942 року радянські війська залишили останній населений пункт на території УРСР — м. Свердловськ (Луганська обл.).

Причини поразки радянських військ на території України

Незважаючи на героїчний опір, Червона армія зазнала великих утрат в оборонних боях літа - осені 1941 року. Причини поразок радянських військ:

• жорстка централізація військової влади, брак ініціативи;

• низькі темпи переозброєння;

• знищення військових оборонних споруд старого кордону СРСР;

• неправильне визначення напрямку головного удару німецьких військ;

• відсутність військових планів ведення оборонних боїв;

• війська не були в бойовій готовності для того, щоб не дати приводу до війни;

• неправильне розташування військ (склади, аеродроми розміщувалися близько до кордонів і були швидко захоплені німецькими військами);

• радянська військова доктрина, яка передбачала війну на чужій території;

• для більшості військових частин, які дислокувалися в Україні, напад ворога носив раптовий характер;

• під час сталінських чисток 1937-1938 pp. зазнали репресій найкращі командні кадри Київського та Одеського військових округів. Репресовано всіх командирів корпусів (їх було 4), усіх командирів укріпрайонів (їх було 4), 24 з 25 командирів дивізій; були розстріляні командири двох округів — Й. Якір та І. Федько;

• сталінське керівництво недооцінило військово-технічні можливості вермахту, його бойовий досвід, набутий від початку Другої світової війни, та використання військового й економічного потенціалу окупованої Європи.

Результатами наступу гітлерівських військ та їхніх союзників в Україні стали:

• захоплення ворогом стратегічної ініціативи;

• окупація нацистами значної території України;

• важкі поразки радянських військ, що боронили терени УРСР.

Водночас німецько-фашистським військам не вдалося здійснити план «Барбаросса» в Україні:

• радянські війська не були розбиті на кордонах, а, зазнавши великих утрат, відступили в глиб країни;

• підприємства та установи, які становили фундамент оборонної галузі, були передислоковані на схід СРСР;

• на окупованих територіях України зароджувався могутній рух Опору, який з часом зіграв важливу роль у розгромі гітлерівської Німеччини.