Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

§118. Стан культури в Україні в 30-ті pp. XX ст.

Досягнення українізації

Унаслідок політики українізації на початку 30-х pp. українська культура перебувала на хвилі піднесення. Великих успіхів досягла українська мова. Вона використовувалася в державному апараті, в освіті, художній і технічній літературі, у періодиці та театральному мистецтві.

Високими темпами розвивалася освіта й наука. З 1932 року в УСРР запроваджувалася єдина структура загальноосвітньої школи:

• початкова (I-IV класи);

• неповна середня (І—VII класи);

• середня (1-Х класи).

З 1938 року суспільні програми шкільної та вузівської історичної науки розвивалися під впливом сталінського «Короткого курсу історії ВКП(б)». За підрахунками українських істориків, республіка за розвитком вищої освіти перегнала більшість країн Європи (124 тис. студентів, які навчалися в 129 вузах). У цей час у Великобританії навчалося 50 тис. осіб, у Німеччині — 70 тис. осіб, у Франції — 72 тис. осіб, в Італії —75 тис. осіб.

У 1937 році в Українській РСР існувало 284 науково-дослідні заклади, у яких працювали 5 тис. науковців. Провідною науковою установою України стала Академія наук УРСР. До її складу входило 26 інститутів, у яких проводили дослідження 1,2 тис. наукових працівників. 1929 року президентом Академії наук УРСР став видатний український фізіолог О. Богомолець — учений, який зробив вагомий внесок у дослідження інфекційних хвороб і розробку питань фізіології. 1931 року під його керівництвом створено Інститут клінічної фізіології в Києві. 5 років потому, у 1936 році, видатний окуліст В. Філатов організував в Одесі Український науково-дослідний експериментальний інститут хвороб очей і тканинної терапії, який з часом буде названий його ім'ям.

Українські вчені багато зробили в галузі точних наук. Серед відомих математиків того часу були академіки М. Крилов, М. Богомолов, Д. Граве. Академік Є. Патон розробив теорію електрозварювання, яка сприяла вдосконаленню машинобудування. Під його керівництвом 1934 року в Києві був заснований Інститут електрозварювання, який згодом назвуть його ім'ям.

Світове визнання здобув український учений Ю. Кондратюк. Йому належать сенсаційні для того часу дослідження в галузі космонавтики, яка тоді тільки зароджувалася. Він першим обчислив космічну швидкість (11 км/с), що дає змогу подолати силу земного тяжіння, обчислив орбіту польоту космічної ракети на Місяць. Незалежно від російського вченого К. Ціолковського він розробив теорію багатоступінчастих ракет. Українському дослідникові належить ідея створення станції-супутника Місяця (проміжна станція для заправляння паливом космічних ракет). Робота Ю. Кондратюка «Завоювання міжпланетних просторів» на замовлення NASA (США) перекладена англійською мовою. Ідеї та розрахунки вченого використані для підготовки польоту американського космічного корабля «Арроіо» на Місяць. На честь видатного українського вченого один з найбільших кратерів Місяця названо його ім'ям. Міжнародна академія астронавтики рекомендувала долучити ім'я Ю. Кондратюка до 78 вчених світу, представлених у Міжнародному залі космічної слави (штат Нью-Мехіко, СІЛА). На нову сходинку піднялася українська література. 1934 року була організована Спілка письменників України. Широке визнання здобули Ю. Яновський, А. Головко, Остап Вишня, П. Тичина, В. Сосюра та ін.

Успішно розвивався український театр. На всю країну прославилися творчі колективи Київського академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка, Київського академічного драматичного театру ім. І. Франка, Харківського академічного драматичного театру ім. Т. Шевченка. На весь світ ширилася слава про таких українських співаків, як М. Литвиненко-Вольгемут, О. Петрусенко, І. Паторжинський, глядачі захоплювалися талантом драматичних акторів Ю. Шумського, Г. Юри, М. Крушельницького, А. Бучми.

Розвивалися образотворче мистецтво та архітектура. У цих галузях плідно працювали художники М. Самокиш, О. Шовкуненко, В. Касіян, скульптор М. Манізер, архітектори В. За-болотний, І. Фомін. Кіномистецтво Радянської України збагачувалося новими працями — фільмами О. Довженка, І. Кавалерідзе, І. Савченка, І. Пир'єва та ін.

Євген Патон (1870-1953)

Народився в м. Ніцца (Франція). Видатний учений у галузі електрозварювання та мостобудування, академік АН УРСР (з 1929 р.). У 1929 р. організував в АН України кафедру інженерних споруд, на базі якої створено Інститут електрозварювання (1934 p.). Протягом 1934—1953 pp. — директор цього інституту. Під його керівництвом винайдено спосіб автоматичного швидкісного зварювання, який відіграв визначну роль у технічному розвитку людства.

Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей) (1897-1942)

Геніальний інженер, один з піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів, теоретик використання вітру у виробництві електроенергії. Народився в Полтаві. Навчався в Петроградському політехнічному інституті, брав участь у Першій світовій, а згодом у громадянській (у складі Добровольчої армії) війнах. Ця обставина й спонукала О. Шаргея до зміни 1921 р. прізвища та імені. Виїхав за кордон. Працював як інженер і науковець у США. 1941 року пішов добровольцем на фронт. Останні відомості про Ю. Кондратюка датовані 1942 роком.

Олександр Довженко (1894-1956)

Народився на околиці повітового м. Сосниці, що на Чернігівщині. Фундатор української національної школи кінематографії, геніальний кінорежисер, чия картина «Земля» увійшла до 12 найкращих стрічок «усіх часів і народів», визнаний майстер серед кіно-митців, самобутній письменник-роман-тик, один з найвидатніших художників і мислителів України й світу, якого греки, знані своїм ревним ставленням до власної культури, назвали Гомером XX століття. Добровільно вступив до Армії УНР. За своє творче життя поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п'єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва.

Розстріляне відродження

Розстріляне відродження — умовна назва літературно-мистецької генерації 20-30-х pp. XX ст., репресованої більшовицьким режимом. З кінця 20-х pp. Комуністична партія почала розглядати літературу й мистецтво як одну з ділянок культурного фронту.

Спочатку були заборонені літературні товариства. Під невблаганним пресом терору опинилися науковці, освітяни, діячі сфери культури. Посилювалася боротьба проти «націоналістичних ухилів». Як справедливо зазначає український історик О. Бойко, «під гаслом боротьби з «хвильовизмом» почали переслідувати творчу інтелігенцію, боротьба з «волобуєвщиною» зачепила наукову інтелігенцією, а «шумгькізм» — навіть стару ленінську гвардію».

30-ті pp. пройшли під знаком жорстокого переслідування діячів національної культури. їх одразу зарахували до складу сфабрикованих органами ДПУ «контрреволюційних націоналістичних організацій». Не витримуючи психологічного тиску, наклали на себе руки письменник М. Хвильовий та нарком освіти М. Скрипник. Жертвами сталінського терору стали відомі літератори Б. Антоненко-Давидович, М. Яловий, П. Губенко (Остап Вишня), діячі Комуністичної партії Західної України Г. Бараба-Іваненко, П. Ладан, К. Максимович, Ф. Приступа та ін.

Під час боротьби з «націоналістичною контр-революцією» знищено в концтаборах режисера Л. Курбаса, засновника української школи монументального мистецтва О. Бойчука, письменників М. Куліша, М. Зерова, Г. Косинку. Зі 193 членів і кандидатів у члени Спілки письменників України репресовано 97 осіб. Загалом у роки сталінського терору жертвами режиму стали 500 письменників України.

У сталінських катівнях закінчив свій життєвий шлях відомий учений-сходознавець А. Кримський. Ще задовго до 30-х pp., начебто передбачаючи власну долю, він написав свій «Заповіт» — «На тортурних муках»:

Без молитви шпурнуть мого трупа

В підтюремні мури

Надпишіть, що був я злочинець

І загинув з тортури.

Микола Хвильовий (справжнє прізвище — Фітільов) (1893-1933)

Український письменник. Народився на Сумщині. Учасник Першої світової війни. Згодом воював у складі Червоної армії. У 20-ті роки один з найпопулярніших письменників. У своїх творах показав драматизм громадянської війни, гостро реагував на розбіжності ідеалу і дійсності. Піддавав критиці сталінські форми та методи будівництва соціалізму в духовному житті. Виступав за піднесення національної свідомості та орієнтацію української культури на здобутки й творчі пошуки західноєвропейського простору. Брав участь у літературних дискусіях 1925—1928 pp. За свої ідеї був звинувачений у націоналізмі, доведений до самогубства.