Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

§115. Радянська модернізація України (1929—1938 pp.)

Сталінська індустріалізація України.

Перехід до форсованої індустріалізації

Темпи зростання народного господарства в роки непу не задовольнили керівництво. Після смерті В. Леніна Й. Сталін перетворився на одноособового лідера партії й держави. На зміну ленінському гаслу про початок світової комуністичної революції було прийняте гасло перетворення країни на військовий табір в умовах капіталістичного оточення й підготовки нападу імперіалістів на Радянський Союз.

1929 року на Пленумі ЦК ВКП(б) ухвалено рішення: «Будь-якою ціною прискорити розвиток машинобудування та інших галузей важкої промисловості». Широким масам комуністів Й. Сталін заявляв: «Ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні пробігти цю відстань за 40 років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть».

У грудні 1925 року відбувся XIV з'їзд ВКП(б), який проголосив курс країни на індустріалізацію. У грудні 1927 року XV з'їзд партії підкреслив необхідність прискорення індустріалізації народного господарства. Одночасно була розпочата перша п'ятирічка (1928-1932 pp.).

Під час сталінської індустріалізації ставилися завдання:

• перетворити аграрну країну на могутню індустріальну державу;

• здобути техніко-економічну незалежність СРСР;

• забезпечити всебічну обороноздатність Радянського Союзу, перетворити його на наймогутнішу державу світу.

Здійснюючи індустріалізацію, радянський уряд не міг сподіватися на зовнішню допомогу, тому джерелами індустріалізації в СРСР стали:

• пріоритетне фінансування галузей важкої промисловості за рахунок легкої та харчової;

• продаж сільськогосподарської продукції та сировини й одержання валютних надходжень для індустріалізації;

• усебічне застосування командно-адміністративних важелів управління народним господарством і державою;

• використання безкоштовної праці в'язнів сталінських таборів (пізніше ГУЛАГу);

• розгортання соціалістичного змагання в усіх галузях народного господарства.

В умовах індустріалізації відбулася зміна ринкових методів управління економікою доби непу на командно-бюрократичні. Урядові діячі заявляли: «Спочатку завод, а потім місто, спочатку — верстати, вугілля, нафта, а потім будемо піклуватися про життя й школи».

Ігноруючи економічні закони розвитку народного господарства, комуністи вдавалися до «підхльостування» країни, як висловлювався сам И. Сталін. Безладне втручання в планові показники назвали «сталінським стрибком». Сам кремлівський керівник коригував затверджені народногосподарські показники. Наприклад, Й. Сталін збільшив планову цифру виплавки чавуну до 17 млн. т (замість 10 млн. т за планом), виробництва тракторів — до 170 тис. (планувалося 55 тис), виробництва автомашин — до 200 тис. (планувалося 100 тис). На 100% збільшувалися завдання для працівників кольорової металургії та сільськогосподарського машинобудування.

«Підхльостування» економіки дорого обійшлося країні. Темпи розвитку індустрії знизилися з 23,7% у 1928-1929 pp. до 5% у 1933 році. Сталінське керівництво звичайно не збиралося переймати на себе провини за прорахунки в індустріальному розвитку. Часті аварії на виробництві, псування техніки, каліцтво й загибель людей через «штурмівщину» на виробництві пояснювалися народу як «диверсії», «саботаж», «контрреволюційна троцькістська діяльність».

Йосип Сталін (Джугашвілі) (1878-1953)

Політичний діяч, Герой Радянського Союзу (1943 p.), генералісімус (1945 р.). У 1894 р. закінчив Горійське духовне училище. Навчався в Тифліській семінарії, з якої був виключений. Після 1903 р. приєднався до більшовиків. 1906-1907 pp. здійснював експропріації на Закавказзі. У 20-х pp. очолив ВКП(б) і встановив у країні тоталітарний режим. Проводив політику прискореної індустріалізації та насильницької колективізації. Ініціатор масового терору. У роки Великої Вітчизняної війни — голова Державного комітету оборони, верховний головнокомандувач.

Довідка.

ГУЛАГ (російською — Главное управление лагерей) — Головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) СРСР, створене 1934 року. Під час правління Й. Сталіна тут була зосереджена науково-дослідна робота для військових потреб, утримувалася вся інтелігенція СРСР, яка вважалася ненадійною; безкоштовним трудом ув'язнених збудовані Дніпрогес, Біломорсько-Балтійський канал, Комсомольськ-на-Амурі та інші міста.

Трудові звершення робітничого класу України

20 січня 1929 року газета «Правда» надрукувала статтю В. Леніна «Як організувати змагання». Після цього комітети спрямували свою діяльність на організацію соціалістичного змагання, яке оформилося у вигляді різноманітних виробничих рухів: «Громадського буксиру» — для доведення відсталих бригад до передових; «Зустрічного плану» — для збільшення показників державного плану, бригад зразкової праці та ударних бригад.

У травні 1932 року вибійник з Горлівки Микита Ізотов, добре оволодівши новою технікою, виконав 10 змінних норм за одну зміну. Свій досвід він став передавати молодим робітникам. Цей рух набув широкого розмаху по всій республіці та СРСР у цілому й одержав назву ізотівського.

У серпні 1935 року молодий донбаський шахтар Олексій Стаханов видобув за одну зміну 102 т вугілля, чим перевищив норму в 14 разів. Республіку й усю країну охопив стаханівський рух.

Сталевар з Маріуполя Макар Мазай у жовтні 1936 року виступив зачинателем швидкісного сталеваріння. Широке визнання здобуло ім'я машиніста Петра Кривоноса, який став ініціатором швидкісного руху потягів.

Стаханівський рух прийшов і на українське село. Радянські газети прославляли здобутки жіночої тракторної бригади Паші Ангеліної з Донеччини, ланкових Ганни Кошової та Марії Демченко з Київщини, які досягали високих урожаїв цукрових буряків.

Наслідки індустріалізації для України

Попри велику кількість суперечливих моментів, індустріалізація мала разючі наслідки:

• 1940 року промисловий потенціал України в сім разів перевищував рівень 1913 року;

• обсяг виробництва продукції в машинобудуванні та металообробці зріс тільки за першу п'ятирічку в 4,5 разів;

• Радянська Україна перетворилася з аграрної на індустріально-аграрну республіку;

• з 1,5 тис. нових підприємств, які будувалися в роки першої п'ятирічки, 400 були зведені в Україні (серед них такі гіганти, як Дніпрогес, «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Дніпроалюмінійбуд», «Краммашбуд», Харківський тракторний завод);

• серед реконструйованих підприємств відновили свою роботу Луганський паровозобудівний завод, металургійні заводи в Дніпропетровську, Комунарську, Дніпродзержинську, Макіївці.

Водночас досить яскраво окреслилися деформації в народному господарстві, викликані серйозними прорахунками в проведенні індустріалізації:

• від самого почату перших п'ятирічок був установлений пріоритет виробництва засобів виробництва (група А) над виробництвом предметів споживання (група Б), що призводило до занепаду легкої та харчової промисловості і низького життєвого рівня народу;

• у результаті індустріалізації, економіко-географічне розміщення важливих промислових центрів зберегло свою нерівномірність, як і за часів царської Росії. Традиційно розвивалися Донбас та Придніпров'я, а Правобережжя й далі відставало в розвитку продуктивних сил;

• наслідком індустріалізації стала потужна урбанізація. Кількість міських жителів збільшувалася за рахунок мешканців села, але українські міста виявилися до цього не готовими. Різке збільшення міського населення призвело до загострення житлової та продовольчої проблем, а отже, і загального падіння життєвого рівня народу;

• індустріальні гіганти перших п'ятирічок підпорядковувалися не республіканським, а союзним наркоматам. Це зумовлювало подальшу втрату Україною економічного суверенітету;

• у ході індустріалізації в п'ятирічні плани суб'єктивно вносилися різноманітні корективи, які шкодили республіканській економіці. Уже в другій і третій п'ятирічках капіталовкладення в економіку України різко знизилися. 3 4,5 тис. промислових підприємств, які були побудовані за роки другої п'ятирічки, в Україні постало тільки 100. Крім цього, українську економіку зорієнтували на видобуток сировини, а не на виробництво готової продукції й розвиток підприємств завершеного циклу;

• за роки перших п'ятирічок народне господарство України було повністю одержавлене, останні залишки непу ліквідовані, а замість ринкових відносин була створена командно-адміністративна економіка.