Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (VIII—XVI ст.)

§9. Виникнення та розвиток Київської Русі

Аскольді Дір

Давній літопис «Повість временних літ» сповіщає нам, що після смерті Києвичів на землях полян ще довгий час княжили їхні нащадки. Потім для Києва настали важкі часи: «.. зазнали утисків поляни від деревлян та інших навколишніх народів, і найшли на них козари [хозари]». У цей час біля Києва з'явилися варязькі воїни Аскольд і Дір. За одними оповіданнями варяги захопили Київ і стали ним правити, за іншими — кияни самі запросили варязьких воїнів. Так чи інакше, Аскольд і Дір надали східним слов'янам військову підтримку, звільнили від данини кочівникам і стали князювати в Києві.

Незважаючи на розходження, саме під час правління Аскольда та Діра, на думку відомого українського історика М. Котляра, у середині IX ст. у Східній Європі виникла перша слов'янська держава — Київське князівство. Нова держава заявила про себе низкою вдалих військових походів у 860 та 866 pp. проти Візантії, під час одного з яких Аскольд прийняв християнство. Дуже важливим політичним наслідком цих походів було укладення угоди, за якою Візантія сплачувала щорічну данину Києву, натомість Русь зобов'язалася надавати їй військову допомогу.

За часів Аскольда й Діра зросла могутність Київської держави, розширилися її кордони: владу Києва визнали племена деревлян, частина сіверян і дреговичів. Була також невдала спроба приєднати полочан і кривичів.

Київ став не тільки великим торговим містом, осередком полянської землі, а й перетворився на центр наддніпрянської держави, яка мала у своєму розпорядженні могутнє військо й кинула виклик самій Візантії.

Доба князя Олега

Походження князя Олега. У кінці IX ст., після смерті новгородського князя Рюрика, варяга за походженням, до повноліття його сина Ігоря, фактичним правителем новгородської землі став Олег (ім'я походить від скандинавського слова helga — мудрий). Він здійснював численні завойовницькі й торгові походи, і у 882 році, як повідомляє «Повість временних літ», зібрав велике військо й вирушив походом на південь, до Києва. Заховавши дружину й човни, Олег представився купцем, що привіз дарунки київським князям. Коли Аскольд і Дір вийшли привітати торгового гостя, Олег заявив їм: «Ви не князі, і не княжого роду, а це син Рюрика», — і показав на малолітнього Ігоря, якого привели воїни. Аскольда й Діра підступно вбили. Аскольд був похований на Печерську (звідси й назва місцевості — Аскольдова могила), а Дір — поблизу того місця, де пізніше буде збудована церква святої Ірини (неподалік від Софійського собору).

Захопивши Київ, Олег зробив місто своєю резиденцією, наголосивши: «Бути Києву матір'ю містам руським». Так, у єдину державу об'єдналися слов'янські землі Півночі та Півдня.

Розширення кордонів Київської держави. 883 року Олег здійснив похід на деревлян і, підкоривши їх, розширив південно-західні кордони держави. Наступного року він вирушив на схід і приєднав сіверян, а згодом і радимичів. Звільнивши ці племена з-під гніту хозар, Олег призначив їм меншу данину, ніж вони платили каганату. Проте уличі й тиверці, попри всі намагання Олега, так і не визнали його влади.

Князь будував нові міста та могутні фортеці, у яких залишав своїх намісників, «святих і великих князів», що керували прилеглими територіями та військом. Найбільшими містами Олегової держави були Київ, Чернігів, Новгород, Смоленськ, Псков, Ростов.

Зовнішньополітична діяльність. Олег, майстер військової справи, здійснив два вдалі походи проти Візантії — 907 і 911 pp. Коли Олег уперше зайшов до Царгорода, то прибив свій щит на міських воротах на знак перемоги. Тоді ж уклали договір, за яким візантійці (як це було й раніше) мали сплачувати щорічно данину, руські купці дістали право безмитної торгівлі та безкоштовного проживання протягом 6 місяців і, крім того, повного забезпечення всім необхідним у столиці Візантії. Усе це за умови, якщо Олег буде надавати військову підтримку, братиме участь у війнах проти арабів тощо.

Князь Ігор (912-945 pp.)

Після смерті князя Олега Київська держава стала слабшати. Племена деревлян від мовилися платити данину Києву, а на кордонах Руської землі з'явилися могутні кочівники лихий час зайняв престол Рюриків син, князь Ігор. Він довів своє право на князювання: придушив виступи деревлян, наклав на них ще більшу данину, дав відсіч печенігам і навіть використав їх для зміцнення могутності Київської держави (найняв їх у військо) і своєї влади. Літописи сповіщають, що під владою Ігоря опинилося 20 «світлих князів руських». У Новгороді Ігор посадив намісником свого сина Святослава, чим здійснив певну консолідацію земель Руської держави.

941 року Ігор розпочав військовий похід проти Візантії, під час якого, за свідченням сучасників, його флот налічував 1 тис. бойових кораблів і 40 тис. воїнів. Однак похід виявився невдалим: візантійський флот перестрів русичів і застосував проти них «грецький вогонь» (суміш смоли, сірки, нафти та селітри, яку виливали з мідних труб). Утративши частину кораблів, Ігор відступив, та за 2 роки зібрав велику дружину, найнявши печенігів, і знову вирушив на Візантію. На цей раз візантійці вирішили не ризикувати й підписали з Києвом мирний договір.

943 року Ігорева дружина здійснила похід до Каспійського моря, розгромила багато мусульманських місій і з великою здобиччю повернулася до Києва. Невдовзі черговий акт непокори деревлян знову змусив Ігоря вирушити в похід, який виявився для нього останнім. Деревляни й на цей раз були змушені підкоритися та сплатити данину. Князь Ігор уже повертався додому, як незадоволена малою здобиччю дружина стала вмовляти його повернутися та взяти додаткову данину. Обурені деревляни зібралися на віче й вирішили покарати кривдників. «Унадиться вовк до овець, то знищить усе стадо», — вирішили вони. Ігореві дружинники потрапили в засідку, а самого князя прив'язали до верхівок двох дерев і розірвали. Щоб уникнути війни з Києвом, деревляни послали до столиці представницьке посольство.

Княгиня Ольга (945-964 pp.)

Давня легенда нарекла Ольгу хитрою, церква назвала її святою, історія — мудрою. Дружина Ігоря, Ольга, після смерті свого чоловіка очолила державу й стала правити від імені свого малолітнього сина Святослава. Княгиня жорстоко помстилася деревлянам за вбивство чоловіка: вона знищила їхнє посольство, а також населення деревлянського міста Іскоростеня.

Внутрішня політика. Для впорядкування своєї держави Ольга з дружиною об'їхала княжі володіння, після чого здійснила низку реформ:

• упорядкувала сплату данини. Для цього вона облаштувала спеціальні пункти (стоянки й погости), куди в певний термін звозили данину;

• на підвладних землях організувала владні структури з представників княжого оточення, які виконували князівські розпорядження, чинили суд.

Зовнішньополітична діяльність. Ольга й надалі дотримувалася зовнішньополітичної лінії київських князів, яку започаткував ще Аскольд, проте, на відміну від своїх попередників, які воювали, вона віддавала перевагу дипломатії. Княгиня двічі відвідала візантійського імператора Костянтина Багрянородного — у 946 та 957 pp. Літописець повідомляє, що Ольга прибула до Константинополя (Царгорода) у супроводі великого посольства (понад 100 осіб) і майже півторатисячного війська. Імператор був зачарований не тільки красою, а й надзвичайним розумом Ольги, пройнявся такою повагою, що навіть удостоїв її привілею розмовляти з ним сидячи (до того часу жодне посольство такого привілею не мало). Княгиня також зустрілася і з імператоровою дружиною та його невісткою на бенкеті, влаштованому на честь гості.

Наслідки відвідин Константинополя:

• укладення угоди, за якою руські дружини мали служити в імператорській армії, а Візантія за це, як і раніше, повинна була сплачувати данину Русі. Так, руські війська брали участь у візантійських походах до Малої Азії та у війні 964 року на Сицилії із сарацинами. Мирні відносини з Візантією за цим договором Русь мала як за часів правління Костянтина Багрянородного, так і за часів його сина Никифора Фоки;

• хрещення княгині Ольги в Константинополі в присутності імператора та патріарха, яке мало не тільки релігійне та культурне, а й велике політичне значення;

• відновлення привілеїв, якими раніше користувалися руські купці у Візантії. Промовистий факт — до київського посольства входило 42 купці.

Німецька місія. Київська Русь підтримувала дипломатичні відносини з Німецькою імперією. 959 року Ольга відправила посольство до імператора Оттона. У відповідь на це за два роки до Києва прибула місія на чолі з єпископом Адальбертом, яка мала на меті схилити Русь до хрещення під патронатом римської церкви (католицької). Проте успіху ця місія не мала.

За часів Ольги міжнародний престиж Київської Русі значно зріс. І Візантія, і Німеччина — авторитетні світові держави середньовіччя — мали дипломатичні відносини з Київською державою, вбачали в ній рівноправного партнера.

Князь Святослав (964—972 pp.)

Святослав — київський князь, син Ігоря та Ольги. Сучасники називали його «князем-воїном», адже ще з дитячих років Святослава залучали до військової справи, зокрема він брав участь в облозі деревлянського міста Іскоростеня в 945 році.

Ставши самостійним правителем, Святослав багато зробив для зміцнення Київської держави:

• приєднав племена в'ятичів, землі яких простягалися між Окою та Волгою;

• посадив у найбільших центрах Русі-України своїх синів: Ярополка в Києві, Олега в Овручі, Володимира (позашлюбного сина від Малуші) у Великому Новгороді. В управлінні державою дітям Святослава допомагали бояри. Зовнішня політика. Зміцнивши свої позиції на зовнішніх кордонах Русі, Святослав вирушив на супротивників.

У війні 965-968 pp. він розгромив Хозарський каганат. Це звичайно мало велике значення для зміцнення авторитету Святослава як полководця, але не як політика та правителя держави. Адже Хозарія на той час не становила небезпеки для слов'ян. Більш того, вона слугувала певним кордоном між руськими землями та войовничими сусідами. Коли Хозарія зникла, «тюркським коридором» стали проходити кочівники, завдаючи величез-ної шкоди Русі.

Згодом Святослав підкорив ясів (осетинів) і касогів (черкесів і адигейців), захопив хозарську фортецю Саркел (пониззя Дону), яка дістала назву Біла Вежа. Кордони Русі розширювалися й на південь: замість Пантикапею з'явилося місто Корчів (Керч), яке разом з містом Тмутаракань (на Таманському півострові) уходило до Тмутараканського князівства.

Візантійський імператор Никифор Фока вирішив використати військову могутність Київської Русі й талант полководця руського князя в давній боротьбі з Болгарією. Маючи 60 тис. воїнів, Святослав завдав удару Болгарії, розбив ворожу рать під Доростолом і заволодів містом Переяславець на Дунаї. Такі успіхи налякали візантійців, вони підмовили печенігів напасти на Київ, захищати який у той час було нікому. І хоч князь повернувся й прогнав ворога, кияни дорікали йому: «Ти, княже, шукаєш чужої землі й про неї дбаєш, а свою покинув напризволяще». На що Святослав відповів: «Не любо мені в Києві. Хочу жити в Переяславці на Дунаї — там середина землі моєї».

Восени 969 року Святослав знову з'явився на Дунаї — його резиденцію Переяславець відбили болгари. Швидко повернувши втрачені позиції, київський полководець повів війська на Візантію, яка неодноразово просила князя залишити Болгарію. Після тривалих військових дій, знесилені сторони 971 року змушені були укласти мирний договір. Греки за цим договором зобов'язалися забезпечити руське військо всілякими харчами, а Святослав — відмовитися від своїх претензій на візантійські володіння.

Та бажання позбутися небезпечного суперника підштовхнуло грецького імператора Іоанна Цимісхія на підступний учинок: він найняв печенігів для вбивства руського полководця. Нічого не підозрюючи, князь на чолі виснаженого війська вже повертався додому, як на нього напали печеніги на чолі з ханом Курею. Київський князь загинув у бою 972 року. Печенізький хан відрубав йому голову й зробив з неї чашу, вихваляючись перед усіма своїм трофеєм. На думку істориків, Святослав був, без сумніву, «зразком великих полководців», «Олександром [Македонським] нашої історії».

Різні погляди

В історичних джерелах існує певна невідповідність: в одних Аскольд зображений як попередник Діра, в інших — Аскольд і Дір — одна й та сама людина. Арабський історик Ал-Масуді згадує тільки про Діра: «Перший між слов'янськими королями — король Ал-Дір, він має великі міста, великі залюднені землі, до столиці його держави приходять мусульманські купці з різним крамом». Проте переважає думка про їхнє спільне князювання.

Джерела

Нестор Літописець. «Повість временних літ» Виступив Олег у похід, узяв із собою багато воїнів: варягів, чудь, слов'ян, мерю, весь, кривичів... І прийшли до гір київських, і дізнався Олег, що княжать тут Аскольд і Дір. Сховав він воїнів, одних у ладдях, інших позаду, а сам пішов до гір... Послав він до Аскольда і Діра, говорячи їм: «Ми купці, йдемо до греків від Олега та княжича Ігоря. Прийдіть до нас, до родичів своїх». Коли Аскольд і Дір прийшли, всі воїни вискочили з човнів... І вбили Аскольда і Діра... І сів Олег княжити в Києві, і сказав: «І буде Київ матір'ю містам руським.

Різні погляди

За одними джерелами князь Олег закінчив свій земний шлях у могутності та славі на полі бою, за іншими — від укусу змії, яка вилізла з черепа загиблого князівського коня. На думку відомих українських дослідників С. Кульчицького та М. Котляра, князь загинув під час Каспійського походу до кордонів Перської держави 912 чи 913 року. Арабські джерела свідчать, що руські воїни плили морем, маючи 500 кораблів, тягли їх потім волоком, щоб зненацька напасти на ворога. Але похід був невдалим. Майже всі воїни загинули. Може, під час цього походу й наклав своєю головою Віщий Олег.

Джерела

Уривок з Літопису руського ...Жив Олег, маючи з усіма землями мир і князюючи в Києві. Прийшла осінь, і Олег згадав свого коня, на якого зарікся не сідати, бо волхви провіщали йому смерть від того. Від конюхів дізнався, що кінь помер, і вирішив подивитися хоч на його кістки, посміятися з віщування. Зліз із коня, наступив на череп улюбленця, а звідти виповзла змія і вкусила князя, від чого той і помер, прокняживши тридцять три роки перед тим...

Князь Ігор (912-945)

Великий князь київський. Підкорив племена деревлян, уличів, кривичів. Уклав мир з печенігами. Здійснив походи на Кавказ. Убитий під час повстання деревлян.

Джерела

Уривок з Літопису руського

У рік 6453 (945). Сказала дружина Ігореві: «Отроки Свенельдові вирядилися оружжям і одежею, а ми — голі. Піди-но, княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми». І послухав Ігор, пішов у Деревляни по данину. І добув він (собі ще) до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город (Київ). Та коли він повертався назад, він роздумав (і) сказав дружині своїй: «Ідете ви з даниною додому, а я вернусь і походжу ще». І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна. Коли ж почули деревляни, що він знов іде, порадилися деревляни з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній усе стадо, якщо не вб'ють його. Так і сей: якщо не вб'ємо його, то він усіх нас погубить». І послали вони до нього (мужів своїх), кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». І не послухав їх Ігор, і деревляни, вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря і дружину його; бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила коло Іскоростеня-города в Деревлянах і до сьогодні.

Княгиня Ольга (890-969)

Удова київського князя Ігоря. Жорстоко придушила повстання деревлян. Відвідала Константинополь і прийняла християнство.

Джерела

Нестор Літописець. «Повість временних літ» ...У літо 946 року. Ольга зібрала зі своїм сином велике військо й пішла на деревлян. Зійшлися два війська докупи. Перемогла дружина київська деревлян. Ольга підійшла до Іскоростеня і стала біля нього. Але ціле літо не могла його взяти, бо деревляни добре оборонялися. Тоді Ольга послала в місто і сказала, що всі городи деревлянські їй здалися і згодилися платити данину. Ольга сказала, що не прагне більше мститися за Ігоря, хоче лише взяти з них по три голуби і три горобці від двору. Деревляни дали княгині те, що вона бажала. Ольга наказала прив'язати до птахів по віхтю і спалити місто. Голуби та горобці полетіли до своїх гнізд і спалили місто... Так княгиня помстилася за смерть свого чоловіка...

Джерела

З Літопису руського 965 року. Пішов Святослав униз за течією Волги на хозар. Вийшов проти нього сам каган з великим військом. Билися-билися... Здолав Святослав, розорив землю хозар, узяв їх головне місто на Дону, Білу Вежу, і переміг ясів та касогів — войовничих жителів Прикавказзя. Слава про вдалі походи Святослава, про його безмежну мужність та про страшну його дружину надовго нагнали страху на Святославових недругів.