Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (СЕРЕДИНА XVII - ПОЧАТОК XX ст.)

Україна в Першій світовій війні

§107. Воєнні дії на території України

28 червня (11 липня) 1914 року в столиці Боснії м. Сараєво серб, член партії «Млада Босна», гімназист Гаврило Принцип убив ерцгерцога Франца-Фердинанда, наступника австрійського цісаря Франца-Йосифа. Ця подія стала приводом для Першої світової війни, яка вибухнула в липні 1914 року. У ній узяли участь 38 держав, мобілізувавши до своїх армій 73,5 млн. солдатів, 10 млн. з яких загине, 20 млн. будуть поранені.

Перша світова війна започаткувала один з найтрагічніших періодів в історії українського народу. Українські землі, особливо Галичина, в умовах війни перетворилися на арену жорстоких і кривавих битв. Понад 3,5 млн. українців у російській армії з одного боку й 250 тис. в австро-угорській з другого змушені були вбивати один одного, воюючи за інтереси чужих їм держав.

Довідка.

Перша світова війна (1914— 1918pp.) — війна між двома коаліціями держав — німецько-австрійським блоком і Антантою за економічні й політичні сфери впливу. У війну втягнуто 38 країн, у яких проживало 75% населення земної кулі. Воєнні дії велися на території Європи, Азії, Африки. Українці теж були змушені брати участь у війні й битися на 11 її фронтах з обох ворожих боків. Протягом усієї Першої світової війни Росія прагнула приєднати Галичину, Австро-Угорщина — захопити Волинь і Поділля, Німеччина намагалася анексувати всю Україну. У війні Німеччина та її союзники зазнали поразки. Юридичні наслідки зафіксовані в мирних угодах Паризької (1919—1920) і Вашингтонської (1921 — 1922) конференцій. За період війни убито 9,5 млн. осіб, більш ніж 20 млн. поранено, 10 млн. померло від голоду та епідемій.

Анексувати — насильно приєднувати, загарбувати чужу територію, іншу державу.

Початок війни

Початок військових дій на українських землях був надзвичайно вдалим для російської армії. У ході запеклої Галицької битви, що тривала від 19 серпня до 4 жовтня 1914 року, австро-угорська армія була розгромлена.

Вона втратила понад 336 тис. солдатів, з яких більше 100 тис. потрапило в полон. Росіяни в боях захопили 400 австрійських гармат. Галичина та Буковина опинилися під окупацією царської Росії.

У березні 1915 року після шестимісячної облоги росіяни здобули найміцнішу австрійську фортецю Перемишль. Після цієї операції ще 120 тис. австрійських солдатів стали полоненими. Російські військові підрозділи штурмували Карпатські перевали, але просунутися далі не змогли. У квітні 1915 року на допомогу ослабленим австрійцям прийшла німецька армія генерала Макензена. Скориставшись серйозною нестачею в росіян необхідного людського резерву й відсутністю зброї, набоїв та снарядів, австро-німецькі війська перейшли в рішучий контрнаступ. Вони вдвічі перевершували росіян у живій силі й ушестеро в артилерії. Австро-німецькі військові підрозділи легко прорвали російський Південно-Західний фронт під Горлицею й Тарнавом і в тяжких боях змусили армію противника покинути Галичину. Під час контрнаступу німці та австрійці застосували проти росіян так званий «ураганний вогонь» з гармат, протистояти якому російські солдати не могли (у російській армії в окремі дні взагалі не було снарядів).

9 червня 1915 року австро-німецька армія зайняла Львів, а в липні цього ж року звільнила від росіян усю Галичину й значну частину Волині. Відступ російської армії тривав аж до середини вересня 1915 року.

У ході цієї наступальної операції в складі австрійської армії особливо відзначився створений на початку війни легіон Українських січових стрільців (УСС), який нарахував 2,5 тис. вояків. Стрільці найбільше прославилися в запеклих боях за гору Маківка в Карпатах у квітні-травні 1915 року. Взяття гори, яка декілька разів переходила від однієї армії до іншої, забезпечувало надійну перешкоду подальшому просуванню противника. Мужньо билися тут і російські війська під командуванням Олексія Каледіна. Бої за Маківку стали переломними у воєнних операціях 1915 року. Після їх успішного завершення австро-німецькі війська перейшли в наступ. Українські січові стрільці в їх складі в червні 1915 року увійшли до Галича й вивісили тут на знак перемоги жовто-синій прапор.

У липні був сформований 1-й полк УСС на чолі з отаманом Г. Коссаком. До листопада 1915 року січові стрільці мужньо захищали свої позиції. Німецьке командування відзначало, що полк УСС — «найкращий підрозділ з усієї австро-угорської армії».

Довідка.

Українські січові стрільці (УСС) — військові підрозділи, створені в 1914 р. для боротьби за незалежну Україну. Під час Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської армії, згодом армії Української Народної Республіки (УНР). З грудня 1918 р. по липень 1919 р. захищали свою землю від агресії Польщі. Еліту УСС становили М. Безручко, Є. Коновалець, А. Мельник, Д. Вітовський, Р. Дашкевич, В. Дідушко та ін.

Становище українців у роки війни

Ведення воєнних дій на території Галичини мало трагічні наслідки для українського населення цього регіону. Аналізуючи свої поразки на початку війни, австро-угорське командування охоче вірило заявам польської провінційної адміністрації, що причиною невдач австрійської армії стала «зрада українців», їх неприхована підтримка росіян. Унаслідок цих наклепницьких звинувачень була розгорнута кампанія страшного терору проти українського народу, а особливо проти москвофілів. Спочатку українців цілими сотнями заарештовували й страчували без суду, згодом тисячами гнали до Австрії, де кидали до концентраційних таборів. Найлиховіснішим серед них був Телергоф, де в страхітливих умовах одночасно тримали ЗО тис. осіб, які здебільшого гинули від голоду, антисанітарії та хвороб. Лише від тифу тут померло понад 1 тис. бранців.

Ще гіршою була доля галицьких українців, які опинилися під російською окупаційною владою. Після завоювання краю верховний головнокомандувач російських військ великий князь Микола Миколайович видав маніфест, у якому висловив радість, що «російський народ об'єднався» і що нарешті «завершене діло Івана Калити». Царат цинічно проголосив, що Галичина — це «давня російська земля», яка тепер «назавжди возз'єднується з матір'ю-Росією». Це «возз'єднання» супроводжувалося загальним шаленим наступом на український рух. Генерал-губернатором краю був призначений чорносотенець граф О. Бобринський, який відразу розпочав широкомасштабні репресії проти українців. «Східна Галичина й Лемківщина, — зазначав він, — споконвіку корінна частина єдиної великої Росії. На цих землях корінне населення завжди було російським, тому й лад тут має бути російський. Я буду впроваджувати тут російську мову, закон та устрій».

Цю шовіністичну політику російського самодержавства активно підтримували лідери західноукраїнських москвофілів В. Дудикевич, С. Бондасюк, Ю. Яворський, які повернулися в Галичину з еміграції разом з російською армією. Москвофіли виявляли й видавали російським властям прихильників українства, яких згодом депортували в глиб Російської імперії. Тільки через київські тюрми були відправлені до Сибіру 12 тис. галицьких українців, серед яких було чимало греко-католицьких священиків. Серед заарештованих був і митрополит А. Шептицький, вивезений до монастирської тюрми в Суздалі.

До Львова приїхав православний волинський архієпископ Євлогій (Георгієвськии), відомий противник греко-католицької церкви. З ним прибуло православне духовенство, представники якого заповнили біля 200 вакантних парафій, з яких росіяни повисилали до Сибіру греко-католицьких священиків.

За наказом царського уряду на окупованій російськими військами території були закриті всі українські культурні установи, періодичні видання, вводилося примусове обмеження на вживання української мови, робилися спроби запровадити в школах російську мову. Така відверта шовіністична політика царської окупаційної влади в Галичині шокувала навіть демократичну громадськість Росії. Відомий російський політик Павло Мілюков назвав її в Державній думі «європейським скандалом».

Брусиловський наступ

Відступивши з Галичини й Буковини під натиском австро-німецьких військ, російська армія восени 1915 року закріпилася на лінії Кам'янець-Подільський — Тернопіль — Кременець — Дубно. У кінці 1915 року Росія почала отримувати від своїх союзників у війні значну кількість зброї та амуніції. У 1916 році вона одержала 9,5 тис. кулеметів, 446 важких гармат, велику кількість снарядів та набоїв. У травні 1916 року російські війська Південно-Західного фронту під керівництвом генерала Олексія Брусилова завдали австрійцям тяжких поразок і зайняли значну територію Галичини й Волині. У ході цієї наступальної операції росіяни просунулися вперед на 80-120 км.

Масштаби втрат противника були найбільшими за весь воєнний період 1914-1916 pp. Унаслідок Брусиловського прориву австрійська армія втратила понад 1 млн. осіб убитими й пораненими, більш як 400 тис. осіб потрапили в полон. Утрати російської армії також були значними й становили близько 500 тис. вояків.

Брусиловський наступ великою мірою допоміг французькій армії, яку німці в цей час сильно тіснили під Верденом. Проте цей наступ для російської армії дав небагато. На цьому наступальні дії військ Південно-Західного фронту в Україні припинилися. Лінія фронту залишалася незмінною до літа 1917 року, коли Тимчасовий уряд Росії розпочав новий наступ, який завершився повним провалом і новим відступом російських військ.