Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

"Русь" - "Мала Русь" - "Україна"

ДОДАТОК 20. Самійло Величко. Літопис

Том І

Стор. 31.

...про рушення Хмельницького від Корсуня до Білої Церкви і розіслання по цілій Україні своїх просторих універсалів...

Стор. 39-

За того Жигмунда, що прийняв Польське королівство (за свідченням Кромера та Гвагніна) у 1507 році від Різдва господнього, козаки, знову розплодившись і примножившись у руських провінціях та землях, почали виходити з домів своїх і селитися по дніпрових островах, нижче порогів, ловлячи тут рибу й полюючи на звіра.

Стор. 40.

Але поляки, маючи ще більшу, ніж раніше, заздрість і недоброхітство, почали великими податками і бідами обтяжувати й озлоблювати Русь, що була під їхньою владою, і козаків у самій Польщі та на Україні, а вони жили тоді обабіч річки Дніпра. Тяглося це від поляків творене лихо для козаків та Русі 315 років, починаючи з Казимира Великого, що, як уже згадувано, звоював був Русь, і кінчаючиВладиславом Четвертим. Від короля польського Казимира Третього до панування Жигмунда Першого поляки, як ми вже писали, менше гнітили Русь. Цей час обіймас 174 роки, протягом яких змінилося вісім польських королів, якщо причислити і його, Казимира. А від Жигмунда до Стефанія Баторія упродовж 67 років (змінилося на той час три польські королі, числячи й Жигмунда) Русь із козаками мала вже більше уярмлення. В наступні 74 роки, від Стефана Баторія до часу смерті в містечку Маречі Владислава Четвертого (про нього йшла мова), тобто до 1648 року, коли Хмельницький вже підняв війну проти поляків за козако-руські вольності, була Русь у найнестерпніших від поляків утисках і в найбільшому уярмленні. Відтоді змінилося три польські королі, числячи Владислава і Баторія.

Стор. 41.

Всі ці польські монархи, як їм належало й подобало, були пани ласкаві й милосердні до своїх підданців, людей Русі та козаків. Один за одним посідаючи масст Королівства Польського, вони мали їх під особливою охороною й протекцією і зміцнювали їхні стародавні права та вольності новими своїми грамотами та привілеями. Найбільше від усіх прагнув це робити Ягеллон, чи Владислав Другий, як зве його Кромер; Пуфендорфій іменує його Четвертим. Королюючи, виявив він до русів та козаків особливу прихильність та піклування, надаючи і стверджуючи корисні їм права та вольності. Це не дивно, бо був він по матері з русів, як свідчить у своїй “Хроніці Польській” Гвагнін (на 98-му листі), і мав багато, перерахованих з того ж Гвагніна, чеснот та добродійств. Крім того, пам’ятав він, Ягеллон, попередників своїх, польських королів, як також і те, що не можна знищувати й касувати даних та стверджених козакам і Русі уставів та привілеїв. І взагалі кожен з тих перелічених польських монархів, скільки міг у часі свого королювання, прибільшував, як вже відзначалося, прав та вольностей русам та козакам україно-малоросійським — про це в пактах і метриках коронних певно можна прочитати. Цим самим королі наперед заохочували їх на приязнь до себе, неодмінну зичливість та вірну службу. Але пани польські та їх дозорці, що сиділи в руських землях і провінціях, знищили через свій гонор усі ті королівські мандати й привілеї і через свою ненаситність чинили, як уже писалося, над людьми гніт та наругу. Бо хоч і мали в себе на той час (тобто на 1648 рік) козаки й малоросіяни стародавні й нові права та привілеї, дані їм на певні їхні вольності та свободи, одначе високодумна й вельми гонориста шляхта польська вважала їх, як уже писав, за ніщо, не хотіла й слухати про них, не те щоб виконувати. Вони утискували і гнітили малоросіян великими тягарами й бідами, керовані власними прагненнями, які не наситиш навіть найбільшими багатствами та прибутками.

З королівських привілеїв одні видавалися приватно (їх мала й тримала в себе частина малоросійської шляхти), інші мали слугувати Запорозькому війську і всьому малоросійському народові.

Стор. 42-43.

Згаданий уже Барабаш іще перед своїм черкаським полковництвом був значним на Україні товаришем Запорозького війська. Це він 1636 року, коли став королем у Польщі Владислав Четвертий (він же і Шостий), їздив до нього з Богданом Хмельницьким та іншим значнішим товариством. Вони посвідчили королеві про наруги й утиски, що їх чинять на Україні поляки й просили потвердити давні українські та козацькі права й вольності...

Йому, Барабашеві, з усім Запорозьким військом і народом україно-малоросійським було дано привілей при печатці й підписі власної Владиславової королівської руки, що стверджував, за прикладом попередніх польських королів, усі козацькі й малоросійські старожитні права і вольності, а також дозволяв їм, козакам, мати собі на Україні гетьмана...

Ми пам’ятаємо, панове козаки, і давніші вірні ваші послуги нашим попередникам, найяснішим королям польським, та своїй Короні, і недавно минулу Хотинську війну, коли ви показали нам вірну і зичливу проти султана турецького Османа службу. Як і найясніший Жигмунд, батько наш, король польський, так і ми були дуже вдячні Запорозькому війську й оголосили йому тоді, як і цілому народові українському, що матимете таку нашу ласку й уважність, яких від нас зажадаєте й забажаєте. Тепер цієї декларації ми не касуємо й не змінюємо. А оскільки поляки, що панують на Україні, не хочуть слухати нашого королівського наказу і не припиняють чинити вам, козакам, як і всім малоросіянам, кривд і прикростей, то хочу нагадати, що ви військові люди і можете, маючи шаблю при боці, а в руках самопали, дійти тією зброєю своїх стародавнії вольностей самі.

Стор. 78-79, 82.

Універсал Хмельницького, посланий в усю малоросійську Україну, що лежить обіруч Дніпра, а також в далекі руські міста.

Зіновій Богдан Хмельницький, гетьман славного Запорозького війська і всієї сущої обіруч Дніпра малоросійської України.

Звідомлясмо вам, усім українським малоросіянам, жителям міст і сіл обох боків річки Дніпра, духовним і мирянам, шляхетним і посполитим, людям усякого, більшого і меншого, чину, а особливо шляхетно уродженим козакам і святим братам нашим, що мусили ми не без причини почати війну й підняти нашу зброю на поляків. Це вже всім відомо, що ми перемогли поляків при всесильній божій помочі 8 травня під Жовтою Водою і 16 травня під Корсунем. Тепер, після цих двох виграних битв над ними, ми почули, що вони цим нещастям дуже розгнівані й роз’ятрені. Пани й князі біля Вісли й за Віслою не тільки вже стягають і з’єднують на нас численні свої війська, але й підмовляють, і побуджують на нас і пана нашого милостивого, ласкавого батька, найяснішого короля Владислава. І хочуть вони це зробити, щоб із силою своєю прийти в Україну нашу малоросійську, легко звоювати нас вогнем і мечем, розорити наші мешкання й обернути їх на порох і попіл. А нас самих хочуть вони одних вибити, інших у немилосердну неволю забрати, а решту спровадити у віддалені місця за Віслою. Так вони хочуть знищити й проковтнути славу нашу, завжди голосну й відому не тільки в європейській частині світу, але й в азіатських, що лежать за Чорним морем, країнах. Ми ж постановили в намірі нашому мужнім і безбоязним серцем та зброєю при божій помочі стати не проти милостивого пана свого короля, а проти гордих поляків, які мають за ніщо видати нам, козакам, і взагалі всім малоросіянам високоповажні привілеї, що зберігають і скріплюють наші стародавні права і вольності. Для цього прийшли ми від Корсуня і стали тут, під Білою Церквою, військовим нашим обозом.

Ми пишем до вас цей універсал, закликаючи й заохочуючи вас, наших братів, усіх малоросіян, до нас на військову кампанію. Передаємо вам це і сповіщаємо, що поляки народилися і пішли від нас же, савроматів та русів, і про це свідчать їхні ж польські хронікарі. Отож були вони спочатку братами нашими, савроматами й русами, але мали велику пожадність до слави й душегубного багатства і віддалилися від життя з нашими стародавніми предками. Вони взяли собі іншу назву (тобто ляхи й поляки), і заволоклися аж за Віслу, і осіли на чужі грунти і землі, які лежать між знаменитими європейськими річками Одрою та Віслою. Тим самим вони завдали шкоди багатьом навколишнім землям і державам німецьким, західним та північним, бо військовим і розбійничим чином в ті давні століття удерлися й загарбали, заволодівши, їхніми державами з тодішнім населенням. Потім, як минуло відтоді вже багато часу, вони розплодилися й примножилися у своїх поселеннях понад Віслою і за Віслою і, невдоволені згаданими вже людськими шкодами і здирствами, безпричинно й по-зрадницькому повстали (як колись Каїн на Авеля) на русів та савроматів, тобто на своїх же з давнини природних братів. Це вчинили вони в 1333 чи 1339 році після Різдва господнього під проводом короля свого Казимира Великого, з тим іменем Третього, — тоді найбільше був умалений і ослаблений київський, та острозький, та й для інших русів істиний та природний наш князь. Вони звоювали війною і привласнили через свою ненаситність достоменно наші зі стародавніх часів землі та провінції козако-руські, савроматійські від Поділля і Волох по Віслу і аж до самого Вільня і Смоленська. Мав наш край довгі й просторі кордони, включаючи землі Київську, Галицьку, Львівську, Холминську, Белзьку, Подільську, Волинську, Перемисльську, Мстиславську, Вітебську ^Полоцьку. Вони, поляки, не тільки знищили і згладили на згаданих наших землях та провінціях ім’я наше славне козацьке, але, що найгірше й найбільше засмучує, запрягли вони всіх братів наших, роксолан, у невільниче підданське ярмо, відкинули нас від батьківської православної греко-руської душеспасенної віри і приневолили силою, звабили й підкорили гвалтом та багатьма нехристиянськими муками й тиранством до згубної унії та римського блуду. Вони зневажили всі привілеї й мандати перших князів та королів своїх польських, які схвалили й ствердили наше греко-руське благочестя, знищили їх і скасували супроти шляхетної політики й доброго сумління.

Але й цей шкідливий для душі, вабний на погибель, схизматицький і нечистий учинок (що святе благочестя обернули на унію й честь козацьку перетворили в безчестя й невігластво) мало вдовольнив їхню заздрість і гордість. Вони зважилися, уже незалежно від королівської, пана нашого милостивого, волі, вигубити й викоренити значніших людей і козаків із найокраїнніших і останніх напівдиких наших земель (тобто з Чигирина, Трахтемирова, Переяславля, Полтави та інших україно-малоросійських містечок і сіл, що лишалися обіруч Дніпра). А це земля — предковічна вітчизна наша, яка сяс правдешнім і несхитним благочестям від святого і рівноапостольного князя Володимира Київського, що просвітив Русь хрещенням...

Але ми сподіваємося, що його королівська величність, його превисока персона не піде своєю війною на нас, оскільки почали ми цю війну з поляками за його королівським дозволом, адже поляки легковажили особу його королівської величності, не слухали його мандатів та наказів і насилали на Малу Росію безперервні руйнування та гніт.

Стор. 83.

Хмельницький розіслав пильними й справедливими козаками в усю, що лежить обіруч Дніпра, Малоросію шістдесят таких універсалів, як належить спорядивши їх — при військовій печатці і з підписом власної руки. Гінці його мали сягнути з одного боку Дніпра від Білої Церкви аж до Полонного, Львова, Кам’янця-Подільського, а з другого — від Переяславля до Чернігова, Стародуба, Гомеля, за Дніпро до Борисова й далі, також до Бихова, Могилева і далі...

Даний в облозі нашому під Білою Церквою, 1648 року, червня, числа...

Стор. 292, 294, 295.

Про Острянинову війну з ляхами на Малоросійській Україні. Року від Різдва Христового 1638, тобто перед Хмельниччиною за десять років. Про причини тої війни, що постала проти ляхів з боку Запорозького війська, кожен може взнати зі зголошувального універсалу, що його заслав Острянин у Малу Росію, що лежить обідвабіч Дніпра. Той універсал мас в собі від слова до слова таке:

Стефан-Криштоф з Острога й Остра Острянин, ласки божої новопоставлений гетьман з усім Запорозьким військом.

Ознаймовусмо цим нашим універсалом вас, шляхетно уроджених козаків, братів наших, котрі багато літ славляться численними рицарськими справами й відвагою на цілому підсонні і котрі мешкають від давніх часів з предків своїх по обох берегах річки Дніпра в Малій Росії, вітчизні своїй, також і всьому посполитому народові російському. Як і в минулі часи, так і цього літа не змогли ми переслухати з великим сердечним жалем і співчуттям та зересструвати ваших скарг і плачливих послань, що безперервно йдуть від вас нам, низовому Запорозькому війську, про образи, що вам діються, утиски, розори й невиносні унижения від ляхів, котрі мають посідання по всій Малій Росії з обох боків Дніпра. Не викладатимемо ретельно тут того, що вони, ляхи, натворили і скоїли за ці недавні часи — в останні п’ять чи шість років (забувши вже про всі їхні давнішні гвалти та злі вчинки) — вам, православним християнам, зокрема в містах та повітах Козельському, Боришпольському, Басанському, Березанському, Гоголівському, Яготинському, Остринському, в Ніжинському, Борзненському, Прилуцькому, Варвинському, Срібнянському, Красноколядинському, Конотопському, Любецькому, Березинському, Менському, Сосницькому, Коропському і Кролевецькому, в Лубенському, Лукомському, Лохвицькому, Пирятинському, Чигрин-Дубровському і Роменському, Переяславському, в Гадяцькому, Миргородському і в усіх інших, де тільки лишилося і лишається їхня безпошанівна, немилосердна до християнського народу посілість. Самі ви, брати наші, котрі в перечислених містах і повітах, знаєте як самовидці і про все те жалісно доносили нам й оповідали...

Від того не тільки ми, новообраний гетьман, але й усе військо Запорозьке були зрушені великим жалем і постановили згідною радою та совітом рушити із Запорозького коша з військом на малоросійську Україну, щоб скинути при божій помочі з вас, народу нашого православного, ярмо, неволю і ляхівське тиранське мучительство, щоб помститися також за вчинені образи, розор і катівські гвалти вам, братам нашим, шляхетно уродженим, і всьому поспільству руського роду, що мешкає в Малій Росії по обидвабіч Дніпра...

Отож ви, брати наші, шляхетно уроджені козаки, що живете по обох боках річки Дніпра на малоросійській Україні, з усім сільським посполитим народом, все те, що тут коротко написано, зрозумійте і зважте і прихиліть серця ваші до сердець наших і бажання ваші до бажань наших. З’єднуйтеся з нами, коли прибудемо на Україну із Запорозьким військом, з повною зброєю і звольте завзято починати при всесильній божій помочі військове діло і промисел супроти ляхів, своїх ворогів. Через це, доки ми з військом прибудемо на Україну, звольте готувати і годувати коні свої, також мати й приладновувати добру, справну зброю з належним до неї припасом, тобто порохом, кулями, і заготовляйте собі потрібний для походу харч...

Бо листи тодішнього запорозького гетьмана, послані в малоросійський народ, подібні до наших листів, неналежно дісталися незабаром в руки реєстрових козаків, а від них — ляхам. Зрозумівши їхню силу, ляхи достатньо навчилися, як запобігти бутньому своєму злу і яку дати відсіч наступові Запорозького війська. Тож повторюсмои пильно і гаряче бажаємо ми та радимо — прибирайтеся до наступної війни, а від реєстрових козаків, недругів своїх і власних згубців своєї вітчизни, утаюйте все те, що тут висловлено, бережіться їх, як злої іскри. І уповайте, безсумнівно, на божу милість, що готова покарати й помилувати нас, грішних! Цього щиросердно жичачи, бажаємо незабаром оглядати й вітати на Україні в з’єднанні з нами вас, братів наших.

Даний із табору низового Запорозького війська, від Базувлука, року від Різдва господнього 1638, березня 20.

Острянин, гетьман війська Запорозького рукою (М. В. Z.)

Таких універсалів шість гетьман Острянин розіслав через розумних і справних козаків у малоросійську Україну, що лежить зобабіч Дніпра, а саме: в повіти Черкаський, Білоцерківський та Уманський, а з другого боку Дніпра — Переяславський, Ніжинський та Лубенський, наказавши та навчивши своїх посланців, щоб розвозили ті Острянинові універсали зі згаданих повітів в інші малоросійські уїзди і вичитували їх таємно знайомим та надійним людям, збуджуючи та заохочуючи своїми порадами їх на війну проти ляхів, згідно з наміром Запорозького війська. Це, либонь, ті Острянинові посли справили, як їх навчено, однак шило в мішку не утаїлося, оскільки незабаром про ті Острянинові універсали ляхи вивідали через реєстрових козаків і розіслали в усю Малу Росію по обидва боки Дніпра універсали навзаєм, застерігаючи народ від наступних бунтів і страхуючи його великими й немилосердними карами. Так само стягли вони докупи в Лубни військо, що жило по далеких посіданнях, і були вже в належній чулості та поготовності, щоб дати відсіч і відпір Острянинові з його Запорозьким військом. Дивилися вони недрімним оком туди, звідки найбільше сподівалися на себе козацьких вихорів.

Том II

Стор. 7.

Завершивши книгу Твардовського, ласкавий читальнику, я закінчив описувати двадцятирічну війну, яка була з козаками та з іншими державами у ляхів. Але коли заспокоїлись у Польщі завдяки Оливському трактатові кровопролиття та завірюхи, помножилися в Україні (спершу серед значних, а потім і серед посполитих козаків) гніви, незгоди, властолюбства, роздвоєння, зміни, пориви, заздрості, ворожнечі, чвари з кровопролиттями та інші, подібні до цих, злопригоди й непотребства. Окрім того, витерпіла та ж Мала Росія, на крайню свою руїну, знесилення та виснаження, й численні зусібіч навали ворогів.

Стор. 9.

Року від створення світу 7168, також року, коли божа безмежна мудрість через Діву була злучена з людською натурою, 1660, той-таки найвищий Бог і всього живого творець благозволив ударувати християнський народ у Польщі, який багато вже плакав та мучився, бажаним миром. Але заїдливий польський Марс, бувши в непогамовнім гніві та дивлячись на Малу й Велику Росію ярим оком, підпалив серця польських панів і короля Яна-Казимира до подальшого воєнного чину з росіянами та козаками, піднісши й розпростерши військові хоругви. А було це так.

Той польський король, маючи в союзі й дружбі з собою кримського хана з усіма його ордами, сердечно жалів з усісю Короною на втрачену, як золоте яблуко, Україну з козаками. Він хотів відторгнути її з-під Московської держави і привласнити собі, як це було й колись. Тож постановив неодмінно йти війною зі своїм кримським союзником на Україну і проти російського монарха, великого государя царя Олексія Михайловича. Провідавши про це напевно, він, російський монарх, звелів своїм і козацьким військам бути готовими до воєнного промислу. Король Казимир тоді, ще не рушаючи з військами на Україну, намагався схилити на свій бік козацького гетьмана Юрія Хмельниченка, що жив в Чигирині.

Стор. 15.

Року від створення світу 7169, а від утілення господнього 1661, після нещасливого воєнного чину, як вище писалося, під Чудновом для великоросіян та козаків скоро прибув із Білої Церкви до Переяславля Яким Сомко...

Відтак єдина матір наша Мала Росія, що була тоді пообабіч Дніпра, прийшла, через незгоду кривих розумом і марнославних своїх у повторний, як це було й за Виговського 1658 року, розлам і роздвоєння, адже сьогобічні, що від Переяславля, полки притрималися слушно з Сомком боку царської величності, а тогобічні, що від Чигирина, полки пішли за волею гетьмана свого Хмельниченка-нестатка, бажаючи бути під Польською державою.

Стор. 22.

Лист із Запорожжя від усього низового війська до Юрася Хмельниченка з ганою на його неправедні наміри і чварне кровопролиття, з побажанням, щоб він прихилився до їхньої, Запорозького війська, корисної йому, Хмельниченкові, ради.

...Ти знамірюсшся і присилуєш на ту лядську шкідливу для душ собі й братам нашим лігу, від якої (нам тоді й усій Україні невиносної і пагубної) заледве відсікся військовою зброєю й богатирським серцем через... літ разом з милою вітчизною нашою, всією Малою Росією і став при божій помочі вільний, добре пам’ятний борець Богдан Хмельницький, твій батько, разом з нами, всім Запорозьким військом.

Стор. 41.

Року від створення світу 7172, а від утілення слова божого 1664. Польський король Ян-Казимир бажав побачити завершення свого жаданого наміру, тобто відібрати під свою владу з-під держави пресвітлого государя, московського царя Олексія Михайловича, самодержавця всієї Росії, сьогобічну Малоросійську Україну з козаками і поставити та затвердити, скасувавши гетьмана Брюховецького, одного на обидва малоросійські боки гетьмана Тетерю. Він урадив іти від Остра просто на Глухів, значне і міцне козацьке місто, прикордонне з московською державою, сподіваючись, здобувши його, застрашити посполитий малоросійський народ і в той спосіб знову пригорнути сьогобічну Україну під свою владу.

Стор. 44.

Брюховецький же надбав більшу божу благодать і всесильну поміч, адже він сам, без жодних чужих військ, тільки з сьогобічними козаками, і тоді їх було менше проти польського війська, переміг під Глуховом тьму-тьмущу, більше ста тисяч поляків з королем Казимиром і вигнав їх зі своєї вітчизни Малої Росії... А гетьман Брюховецький, вигнавши з України з божою поміччю короля Казимира з превеликою шкодою для польського війська і з утратою ним усіх скарбів та обозу з гарматами і всім воєнним прибором, звільнивши від крайньої руїни Глухів і задовольнивши себе та своє козацьке військо значною здобиччю, віддав урочисту дяку вседержителеві Богові, що допоміг йому так щаЛіиво відправити цю велику воєнну справу з самими тільки козаками.

Стор. 46.

Року від створення Адама 7173, а від утілення господнього 1665. Коли цьогобічні полковники з’їхалися на Водохрещу в Гадяче до гетьмана Івана Брюховецького з належним йому святковим різдвяним привітанням, то він, чесно приймаючи їх у себе кілька днів і гуляючи з ними, відкрив їм свій намір скинути гетьмана Тетерю з тогобічного гетьманства. Він радився з ними, полковниками, як би найкраще тут учинити і стати єдиним малоросійським гетьманом по обидва боки Дніпра під владою російського государя Олексія Михайловича, а оскільки ураджено було брати Тетерю до рук чи вигнати його геть із тогобічної України війною, то Брюховецький, розпускаючи полковників з Гадячого додому, наказав їм пильно прибиратись у воєнний похід з усім товариством своїх полків і зараз-таки, вийшовши із домів, стягатися до Переяславля.

Стор. 49-51.

Дорошенко тоді, ставши цілковитим гетьманом і добре пригостивши старшину та військо напоями, розпустив їх по домівках, однак невсипущо міркував, як би притягти до свого рейменту і цьогобічну малоросійську Україну. Він наказав своїм полковникам готуватися до воєнного походу, а чуючи, що Брюховецький з полковниками ще не повернулися з Москви, розіслав на цьогобічну Україну в усі полки свої універсали, бажаючи, щоб прихилився до нього весь народ, а Брюховецького щоб відкинув. Після цих універсалів одні зволили, а інші не зволили прихилитися до нього. Однак постала з причини гетьманів-владолюбців п’ята чи шоста незгода єднання Малої Росії, роздвоєння і чварна пагуба в народі...

Віддячуючи за це, він безрозумно знищив давні малоросійські вольності, бо допустив і дозволив безоглядно бути по всіх малоросійських містах московським воєводам, які згідно того дозволу відразу ж наїхали за монаршим указом у Малу Росію й почали панувати з великим і безпошанівним всенародним малоросійським утяженням.

Потім, за кілька тижнів після Водохрещі, Брюховецький прибув у Гадяче з новопошлюбленою своєю дружиною і, змовившись про тогобічне Дорошенкове гетьманство і про заслані від нього на цей бік Дніпра, в Малу Росію, вищеназвані універсали, обурився душею і жахнувся серцем, знаючи здавна моторність і вправність у всіляких речах свого товариша Дорошенка. Зараз-таки навзаєм він розіслав свої універсали на всю цьогобічну, свого рейменту, Малу Росію, відбиваючи Дорошенкове бажання перед усім народом, щоб ні в якому разі не схилявся до нього, а вірно й несхитно був при ньому, Брюховецькому, під високою державою російського монарха. Від цих універсалів, Дорошенкових і Брюховецького, цьогобічний малоросійський народ мав прийти в нейтральство й роздвоєння, бо слухав і ради Брюховецького й не відкидав цілком і бажання Дорошенка...

На цей Дорошенковий лист вони, запорожці, відписали:

“Вельможний, милостивий пане Дорошенко, гетьмане новопоставлений український, чигиринський!

З листа Вашої милості звідомилися про постановления Вас гетьманом нещасливої нашої україно-малоросійської вітчизни. Однак не знаємо, чого собі й вітчизні масмо віншувати за Вашого гетьманства — чи щастя, чи нещастя. Бо відколи преставився добрий наш гетьман, щиро приязливий син нашої малоросійської вітчизни, славної пам’яті Богдан Хмельницький, все ще страждає й упадає наша бездольна вітчизна...”

Стор. 53-54.

Року від створення Адама 7175, а від пришестя в світ творцевого божого слова 1667. При такому становищі, яке було описане вище, минув тоді перший рік Дорошенкового гетьманства. А на другий рік була великодня літера П, яка теж не принесла цілій Малій Росії спокою і тиші...

ДОГОВОРИ ПОВНОВАЖНИХ ПОСЛІВ ТА КОМІСАРІВ

Царства Російського, Корони Польської і Князівства Литовського в селі Андрусові з поставленням миру на тринадцять літ, учинені року від Різдва Христового 1667, а від створення світу 7175, місяця червня.

Стор. 64.

18

...А коли кримський хан тим згордує і не захоче бути спільним приятелем у сусідстві і війні своєї до решти не занехає, тоді обидва війська в Україні, у Києві, і в Запорогах, і в інших українських землях пообіч річки Дніпра як Корони Польської і Великого князівства Литовського, так і держави його царської величності Московської, будуть завше готові з тамтешніми українськими людьми йти проти орд і ханської сили даватимуть відсіч. Також матимуть спомічний і оборонний промисел над бусурманами і в Запорогах, і на Дону...

Стор. 68.

30

Також поміж нами умовлено й те, що після приїзду нашого до обох наших великих господарів з теперішнім постановлениям і потвердженням святого миру великі посли, яких має бути послано з потвердними грамотами по обидва боки до великих господарів, матимуть зобопільну силу до трактування про утримання обидвох частин України й Запорожжя, і мають вони домовитися про спосіб спільної допомоги, як проти кримського хана й орди, так і супроти турецького цісаря, коли б ті мали примушувати спільно своїми військами українських козаків до послушенства й підданства...

31

А ще ми, великі посли його королівської величності, казали послам його царської величності про віддання суми, яка повинна задовольнити шляхту — вигнанців із воєводств, повітів і з частини України, відступлених в бік царської величності, щоб царська величність, згідно братерської любові до його королівської величності, зволив її визначити, щоб привести народи до приязні.

Стор. 70.

Король Казимир був тоді певний через Андрусівські договори миру з росіянами і зараз навесні безпечно виправив коронні війська зі значним рейментарем Маховським на Україну, дозволивши їм плюндрувати вогнем та мечем і отак прихиляти її до Корони Польської. Маховський тоді, прибувши на Україну, кілька місяців, не маючи відсічі від Дорошенка, плюндрував її біля Браславля та по різних інших місцях.

Стор. 71.

Однак у людських серцях розпалювалося полум’я внутрішньої озлоби і поширювалося на гетьмана Брюховецького всенародне обурення, і то за знищення стародавніх малоросійських прав і вольностей і за прийняття в Малу Росію восвод та московських військ.

Стор. 71-72.

КОПІЯ ЛИСТА АДЕЛЬ-ГЕРЕЯ, кримського хана, до його милості короля, присланого через Ахмета-агу 8 червня 1667 року, відданого публічно в сенаті у Варшаві.

...Солтан, наш брат, погромивши ворога, як нашого, так і вашого, повернувся до Білої Церкви і відправив посланця до коменданта, але не одержав жодної слушної відповіді. Потім, написавши листа до вас, брата нашого, і до гетьмана, і до Маховського, він послав старшого воротаря. Потім три чи чотири місяці стояв в Україні й не дочекався ні посланця, ні жодної відповіді. І військо ваше, що йшло на Україну трьома трактатами, тричі хапало з татарського війська “язика”, а коли те військо було розгромлено, ми знайшли тих людей у Маховського в кайданах — а брати “язиків” від приятеля не належить. Нарадин-солтан, бувши в Україні, послав листа до гетьмана, а йому не прислано ні одного листа... Стор. 74-75.

Трактат із солтаном Калгою.

...Зате його милість хан не посилатиме без відома й приязної волі його королівської милості та цілої Речі Посполитої жодних військ в Україну і в держави його королівської милості... Даний під Підгайцями вересня 16 дня 1667 року.

Стор. 78-79.

Року від створення всього живого 7176, а від Різдва Господнього 1668. Стуманілий розумом гетьман Брюховецький прожив на гетьманстві при вірності своєму государю лише п’ять років і три місяці і, роздивившись, як це некорисно йому і всьому народові малоросійському було прийняти в Україну восвод з великоросійськими військами та побачивши ховане і явне всенародне на себе ремство, почав гадкувати, як би вигнати з Малої Росії згаданих восвод із їхніми військами. Через те, коли був звичайний, святковий, на Водохрещу, з’їзд полковників та іншої цьогобічної старшини в Гадяче до гетьмана Брюховецького, то він, Брюховецький, таємно радився з тими полковниками, як то спровадити з Малої Росії воєвод і разом із ними безпошанівших ратних їхніх радників.

Хоч рада Брюховецького, либонь, чинилася таємно, однак немає таємного, що не відкривається — після роз’їзду полковників із Гадячого по домівках між народом зараз рознеслася поголоска, що воєводи мають бути вигнані з Малої Росії... Восвод було вислано геть у Велику Росію, все в них позабиравши, з усіх полкових міст та замків, а де опиралися й озброювалися, там вибито і вигнано примусом. А в Переяславлі, в Чернігові й Ніжині воєводи з ратними людьми замкнулись у міцних замках і не давалися здобути себе; Києва ж не чіпали. З Полтави, українського малоросійського міста, за порадою й совітом розумних людей воєводу з ратними людьми випроваджено до Рубльовки і Калантасва без жодного кровопролиття, в цілості — позабирали від них тільки їхні речі.

...Навесні таки великий государ, цар Олексій Михайлович, розгнівавшись на гетьмана Брюховецького і на всю Малу Росію за зраду і вигнання з неї восвод та своїх військ, одразу ж повелів князеві Григорію Григоровичу Ромодановському мститися за те. Князь тоді, притягти з численними великоросійськими ратними людьми і всілякими воєнними припасами від Путивля й Білгорода до Малої Росії, обклав порубіжні міста Гадяцького полку Котельву й Опошне та почав сильно їх здобувати...

А на тому боці Дніпра гетьман Дорошенко, другий опікун бідної цьогобічної малоросійської вітчизни, прочувши, що князь Ромодановський здобуває Котельву й Опошне і прагнучи звернути той його стрім назад від Малої Росії, зібрав тогобічне, що від Чигирина, козацьке військо і, закликавши собі в допомогу кримську орду, переправився через Дніпро і рушив повз Голтву й Решетилівку до Опошного...

Стор. 81.

Під Котельвою кілька день відпочив і рушив зі своїми військами в середину цьогобічної України, затверджуючи її до единого свого рейменту, а перейшовши Зіньків, Гадячів та інші міста, був аж поза Срібним, де розпустив по домівках цьогобічне військо, а сам, завернувши відтіля назад, вісімнадцятого червня, в суботу прибув з тогобічним козацьким військом до своєї резиденції в Чигирин. А для безпеки цьогобічних прикордонних малоросійських міст від московської сторони наказав лишатись у Ромні зі значним числом козацького війська своєму чигиринському генеральному обозному Якову Коритському.

Стор. 82.

Прагнучи довести до пожаданого кінця це нерозумне й шкідливе для душі хотіння свого властолюбства, він намовив до себе немалу частину легковажних, як він, запорожців, а також підняв немале число кримської орди з Нурадином і Калгою-солтаном і з усім тим військом увійшов на Спасів піст у цьогобічну Україну, на крайнє її бідство й розорення.

Той Суховій був значний козак з тогобічної, що од Чигирина, України. Був він також сильний ділом, управний у світових речах і достатньо знав козако-руське письмо. Ввійшовши в цьогобічну, що від Полтави, Україну, він безборонно волочився біля Лубен, Лохвиці, Ромен, та по інших місцях, розсіваючи поміж посполитим народом через звабні листи й універсали свої мани, щоб відступилися від Дорошенка (натхненого лядським духом, бо ввійшов через згаданий Підгасцький трактат із ляхами в союз), а його визнали й затвердили на місці Брюховецького цьогобічним гетьманом...

Отак у той нещасливий і пагубний час Нужда з Бідою, розпростерши свої прапорці, нищили і внівець обертали бідну малоросійську Україну, оскільки з одного боку, від Дніпра, виникала з низодніпровських лугів манія, згаданий Суховій, який зі своїм козацьким та ординським військом, як тільки хотів, сваволив і шкодив людям, а з другого боку, від Московського царства, знову для помсти, наступав на Україну із сильними військами князь Ромодановський...

Стор. 83.

Але в тому його, Суховія, одурила надія, бо Дорошенко, завчасу провідавши про такий Суховісвий проти себе намір, грізно наказав по всій тогобічній свого рейменту Україні, аби всі сільські люди зі своїми набутками звезлися завчасно і заховалися до міст і кріпостей, щоб гості, які мали прибути тоді з Суховієм, не мали чим користуватися і задовольнятися, — це й було виконано за Дорошенковим розпорядженням. Суховій тоді з ордами, не знаючи тієї Дорошенкової штуки і бувши певний своєї надії та користі, тільки ввійшов, як вище згадувалося, на Пилипів піст у тогобічну Україну, зараз розіслав по всій Україні (як чинив і на тому боці) свої звабні оманні листи та універсали, пропонуючи й жадаючи, щоб відступилися й відкинулися від Дорошенка, який постановив Підгаєцькими пактами лігу з ляхами й начебто прихилився до унії, а прийняли й утвердили собі гетьманом його, Суховія, що хоче завжди лишатися при непошкодженому православ’ї і який обіцяє не шкодувати свого життя за свою вітчизну, Малу Росію, зголошуючи до того, що й кримські орди мають постійну готовність обороняти вітчизну.

Стор. 84.

Гетьман Дорошенко скоро звідомився про елекцію на вибрання нового короля і коронацію, яка мала бути, відразу ж послав своїх посланців із суплікою, просячи його, нового короля, й цілу Річ Посполиту потвердити давні права і вольності Запорозького війська і всього малоросійського народу, коли 6 хотів мати його, Дорошенка, з козацьким військом під своєю владою. Після цієї Дорошенкової супліки зараз-таки були призначені й визначені до Острога від нового короля Михаїла Вишевецького комісари, щоб з’їхатися там з Дорошенковими комісарами для задоволення його, Дорошенкових, з Запорозьким військом і українським народом бажань і прохань.

Тут годиться покласти монаршу грамоту, дану після зради й смерті Брюховецького, що закликає малоросіян шукати прощення за зраду. Ця грамота помилково вкладена спереду, в 1669 році...

Божою милістю від великого государя царя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержця і численних держав та земель східних, західних і північних отчича, дідича і наслідника, государя й володаря, наших, царської величності, малоросійських міст Київському, Чернігівському, Переяславському, Стародубському, Ніжинському, Полтавському, Миргородському, Лубенському, Прилуцькому полковникам і обозним, суддям і осаулам, сотникам і всьому Запорозькому війську...

Стор. 87-88.

Року від світобуття 7177, а від господнього влюднення 1669. Хоча бачило всевидяче божественне око Суховісве злодіяння і повстале по обидва боки Дніпра велике бідство й роздор невинним людям від нього і від його помічників, кримських татар, однак не дало на нього своєї патериці і не допустило йому з невігласами козаками, що пристали до нього з українських міст, бути захопленими татарами і відведеними в кримську неволю. Бо за його гарячим (як вище казав) проханням до Запорозького війська послано було на визвіл його, Суховія, з татарських рук значну частину низового Запорозького війська з двома полковниками Іваном Сірком та Ігнатом Улановським, які в міжсвяття Різдва господнього швидко прибули в тогобічну, що від Чигирина, Україну і злучилися з Суховієм. Тоді Нурадин і Калга солтани зі своїми ордами, зневірившись у сподіваній своїй користі від Суховія та його війська, похапали, що могли зарвати, на тамтешній Україні здобичі та ясиру і швидким, невсипущим ходом вислизнули з України, вдень і вночі поспішаючи до Криму, боячись, щоб, бувши з’єднані, Сірко з Улановським і Суховій не вчинили їм у воєнний спосіб якогось лиха. Після відходу орди до Криму зараз і Суховій зі своїми визволителями Сірком та Улановським, бачачи, що тогобічні міста й народ їм не схиляються, листів та універсалів його не слухають і не хочуть мати його за гетьмана, рушив з тогобічної України і поспішив з усім низовим Запорозьким військом до Запорозької Січі, а козаки, чи радше сказати — сволота й драпіжці братів своїх, що пристали до нього, Суховія, з обидвох боків на Україні, віддавши хвалу Богові, що звільнив їх від татарських рук понад власну сподіванку, розволоклись по своїм домівкам.

Стор. 88-89.

Отож ці посланці, максаківський ігумен та генеральний обозний, прибувши на Україну, принесли веселу звістку як полковникам і іншій старшині, так і всьому взагалі цьогобічному українському народові, що пресвітлий великий государ вибачає їхню вину і дозволяє поставити на місце Брюховецького іншого гетьмана, кого поміж себе захочуть, бажаючи, щоб нейтраліст Дорошенко не називався гетьманом обох боків Дніпра, тим більше, що він відлучений з тогобічною чигринською Україною і відступлений полякам згаданими Андрусівськими договорами.

Стор. 89.

ГЛУХІВСЬКІ СТАТТІ

дані від великого государя, всеросійського царя Запорозькому війську і всьому народові малоросійському при поставленні Дем’яна Ігнатовича Многогрішнього, гетьмана. Літа 7177, лютого 12 дня. Від Різдва Христового 1669 року.

Великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержець, указав бояринові й воєводі, білгородському наміснику Григорію Григоровичу Ромодановському, та стольнику, полковнику й наміснику серпухівському Артамону Сергійовичу Матвієву, та дякові Григорію Богданову їхати в його, великого государя, черкаські міста Малої Росії, у Запорозьке військо цього боку Дніпра й ударував, велів учинити в Глухові раду ...

Стор. 95.

3

Про українські прибутки і про воєвод, що мають бути в Україні для оборони.

Гетьман Богдан Хмельницький постановив у колишніх статтях, щоб воєводам царської величності бути з ратними людьми в Переяславлі, Ніжині, Чернігові, й хай би нині його царська величність не вказував бути воєводам і ратним людям у малоросійських містах, оскільки від них були численні сварки й докуки, від того й війна почалася. А які 6 прибутки довелося б узяти на нього, великого государя, в казну, то збирання того покласти на гетьмана, а гетьман приставить на те вірних людей, а вчинити ті збори, коли Україна прийде в першопочаткове становище.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав бути в малоросійських містах воєводам і ратним людям для оборони від ворогів і щоб надалі не було ні від кого в малоросійських містах ніякого хитання та зради. І вказав бути воєводам та ратним людям в містах по колишніх статтях, а нині знову потвердити в статтях, а воєводам бути в Києві, в Переяславлі, в Ніжині, в Чернігові та в Острі, а їхні права та вольності, та суди, та всілякі справи знати не вказав... мати начальство над ратними людьми, яких прислано на оборону в усякому уладженні. А коли б хто з жителів усілякого чину городів і міст чи сіл та деревень був ображений на ратних людей, хай б’ють чолом великому государю і приносять чолобитні воєводам, і воєводи, за указом великого государя, його царської пресвітлої величності, судитимуть тих ратних людей. І при тих то судах указав бути у кожному місті, де будуть воєводи, для повної правди і швидкої розправи значним, добрим і розумним людям із малоросійських жителів, щоб бути при тих судах разом з воєводами і судили, а за судом і за позивом чинили указ, як визначає те указ великого государя, його царської все-світлої величності. А про побори вказав, щоб були в малоросійських містах як звичайно, так, як написано в статтях гетьмана Богдана Хмельницького.

І гетьман, і вся старшина, і козаки, й міщани постановили бути так цій статті.

Стор. 101.

13

Про козацькі будинки і про збіглих московських людей.

Коли військо царської пресвітлої величності піде проти ворога, то щоб вони в українських містах в козацьких дворах не ставали, а ставали в міщан, і щоб вольностей козацьких не віднімали, і мужиками та зрадниками їх не називали, і в провідники їх не забирали, також і росіян, які давно зайшли на Україну, не забирали на Москву. Бо і від того був на Україні великий заколот, що з України вибирали драгунів та збіглих людей за багато літ, і вони на те сподівалися, що то чинилося не за указом великого государя, його царської пресвітлої величності.

...А що втікачів з малоросійських міст, служивих людей і селян, які не захотіли служити великому государеві, його царській пресвітлій величності, а люди боярські і селяни

щось украли, вчинили вбивство чи розбій чи що інше вкрали, чи не хотіли дати оброку та втекли за сваволю в його, великого государя, черкаські міста, то тих втікачів, всіляких чинів людей, не приймати, і в себе не тримати, і тих утікачів висилати з малоросійських міст без найменшої затримки...

14

Про збіглих малоросійських людей з Москви в малоросійські міста.

Всіляких чинів жителям малоросійських міст, яких до нинішньої війни піймали в полон ратні люди Московської держави, бути на боці царської пресвітлої величності. А коли хто піде сам у малоросійські міста до своїх родичів чи, хто де жив, у колишні свої міста, не вчинивши ніякого злодійства, то тим жити в своїх містах, як колись, де хто жив, а коли втече, щось укравши, то тих віддавати.

Великий государ ударував: велів бути цій статті за їхнім чолобиттям.

Стор. 107-109.

Придаток нових статей до тих-таки Глухівських статей за чолобиттям ніжинських та київських міщан про їхнє крайне знуждення, складених і тоді ж закріплених указом царської величності.

1

Про полегкість місту Ніжину через його спалення, розорення і обтяження наїздами.

У малоросійських містах від різних і численних насильств спорожніли міста; так спорожніло, очевидно, за беззаконня і злодіяння, наше бідне, вашої царської пресвітлої величності місто Ніжин...

Великий государ, його царська пресвітла величність, не велів воєводам вступатись у права і в суди, коли які ратні люди почнуть ображати малоросійських жителів, то для тих розправ указом бути при воеводах виборним із малоросійських жителів, і за указом великого государя про те покладено в статтях вище цього...

Щоб у малоросійських містах, і в пригородах, і в селах не було великих насильств і налог християнам від козаків...

2

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав бути за жалуваними статтями жителям малоросійських міст всякого чину за своїми попередніми наданими правами, а на образи розглядати й чинити розправи за їх звичайним правом.

3

Щоб прибутки в казну царської величності з Малоросії збирано й віддано не через козаків, а через міщан.

Щоб усілякі прибутки в казну великого нашого государя, його царської пресвітлої величності, в малоросійських містах і селах, як хлібні, так і грошові, збирати на кожен рік не козакам, а збирати їх міщанам і поселянам і віддавати, кому дозволить царська величність, щоб бідним міщанам і поселянам до решти не розорятися від козаків.

Стор. 114.

Милостивий пане Дорошенку, цьогобічний гетьмане козацький!

Либонь, не хотілося нам, низовому Запорозькому війську, писати до вашої милості милостивого пана, однак через настале бідство і розор нашої вітчизни з причини твого властолюбства вимушені ми писати, а пишучи, дуже тому дивуємося, що ваша милість милостивий пан, бувши сином нашої малоросійської вітчизни, не по-синівському і взагалі не по-приятельському чиниш із нею, оскільки лишившись пошанований від городової нашої братії високим гетьманським гонором, знищив те їхнє до себе добродійство і через свої гадані якісь прибутки й користі чи для марнотної, що зникає як дим, і шкідливої для душі слави цього світу, пнешся супроти всемогутньої божественної сили й волі, стати єдиним на обидва боки Дніпра гетьманом... Про що ми, низове Запорозьке військо, бувши з’їдені жалем за занепалу і яка до решти занепадає вітчизну нашу Малу Росію, пишемо до вашої милості милостивого пана це наше писання, пильно через нього посилаючи і гаряче просячи, щоб став (коли не послухав колишніх наших рад, то принаймі цього крайнього послухай) без розлиття в подальшому крові і роздору вітчизни на тій умові, яку тобі господь Бог за своєю милістю зволив уділити...

Із Запорозької січі, 18 жовтня 1669 року.

Стор. 115-119.

Дорошенко від того листа схилився радше до гніву, ніж до приязні і до ради запорожців, і, жодної не вчинивши на той лист відповіді, почав ховати в своєму серці таємну до них озлобу, й чигав на їхнє винищення. А з польського боку щодо себе й України він, Дорошенко, нічого сподіваного собі, либонь, не чекав. Однак, пам’ятаючи відповідь та обітницю на свою супліку нового короля Михаїла, що мають бути вислані до нього в Острог комісари, щоб поміркувати про справи Корони Польської з Запорозьким військом, згідно Підгасцьких пактів, постановлених 1667 року, він виправив в останніх числах жовтня від себе до короля військових осавулів Петрановського й Тарасенка, давши їм цілковиту про все словесну інформацію і простору інструкцію на папері, якої, тобто інструкції, дісталася мені тільки одна частина, без початку й кінця. Вона мала в собі такі від 1669 року пункти.

ЧАСТИНА ІНСТРУКЦІЇ

...Запорозьке військо потребує обмеження України в Київському, Чернігівському й Браславському воєводствах, виділення від Корони, яке замикається в тих воєводствах. А в тому обмеженні щоб могли безпечно заживати вольностей і спокійно поширюватися в своїх добрах без перешкоди в чому б то не було всі полки Запорозького війська: Київський, Паволоцький, Браславський, Уманський, Кальницький, Подільський і Торговицький, які були відпасовані так само, як стародавні полки Чигринський, Черкаський, Канівський, Корсунський і Білоцерківський. В Україні ніколи не повинні бувати війська коронні та литовські, не мати собі жодних зимових, і не належатиме їм доправляти хлібів у повітах, що до України належать. Також і сенатори вищеназваних українських воєводств, як і панове дідичі, не мають наїжджати на міста, містечка і села, що будуть у тому обмеженні України, і не насилатимуть своїх слуг, але рік у рік кожен мас дошукувати способу, щоб збирати через своїх висланих належних, згідно до зопільної ухвали й постанови, собі чинш зі своїх добр від посполитих людей. А коли б ті панове дідичі наїздили сюди, в Україну, то захотіли б через постійну свою нетерплячість виганяти козаків зі своїх добр або утискувати їх та примушувати до свого підданства й послушенства, а відтак, мир не може бути тривалий.

Доми, хутори, фільварки і всілякі козацькі грунти від усіх загалом чиншів та податків, які потім мали бути ухвалені (щоб брати їх із посполитих), цілком мають бути вільні як у королівських, так і в дідичних добрах. Самому ж числу козаків, що будуть усюди на Україні, либонь, мас бути обмеження, однак це треба постановляти особливим придатком до конституції; щоб їх жодним звичаєм не тягали навіть до найменших панських послуг ні сам пан у своїх добрах, ні старости, ані жодні насланники; щоб заживаючи всіляких вольностей, вони належали тільки до влади Запорозького гетьмана і віддавали своє послушенство у воєнних послугах гетьманові Запорозького війська. А коли козакові випаде їхати до Корони і до Великого Князівства Литовського у будь-яких справах, то щоб з нього жодних цел і мит по шляхах, перевозах, переправах і жодним способом його не обтяжувано і не затруднювано.

Либонь, жодні коронні й Великого Князівства Литовського війська ніколи не мають уступати за кордон в Україну, однак коли б у межах України мала б бути якась війна від якихось ворогів, а гетьман іменем Запорозького війська потребував би допомоги, тоді коронні війська за першою відозвою гетьмана Запорозького війська до коронних гетьманів одразу повинні будуть йти на поміч гетьману і Запорозькому військові в такому числі, як це потрібно. І всі ті коронні помічні війська повинні бути під рейментом гетьмана Запорозького війська, а після укосння ворога зараз-таки мають з відома гетьмана Запорозького війська повертати з України на мешкання до Корони...

Обозному, також військовим генеральним суддям, осаулам, писареві, полковникам, полковим осаулам, сотникам та іншій старшині Запорозького війська щоб, згідно Гадяцької комісії, було призначено відсотково і надано на вічні часи річний королівський прибуток з інших старосте українських, а не тих, що визначені на булаву й на гармати.

Коли потрібно буде панові королю й Річі Посполитій явної послуги Запорозького війська в польський край, то не гетьмани коронні, великий і польний, але сам його милість король мас прислати указ до гетьмана Запорозького війська. А тоді, коли треба буде йти на ту послугу далеко від українських кордонів, сам гетьман із Запорозьким військом за указом його милості короля не мас бути витягнений із України, але поспішити повинна бути частина війська з наказним гетьманом, t в польських краях на тих послугах або в будь-яких місцях, коли буде повернено, повинна доходити тому військові з ласки пана короля особлива плата за ті послуги, а коли ту послугу відправлять, вільно буде їм знову бути відпущеними до своїх домів, на< Україну, без найменшого присилування...

Коли всі духовні та світські руського православного українського народу стани з гетьманом та Запорозьким військом оберуть пастором вільною елекцією київського митрополита, щоб було те потверджено. Іншого ж такого, якого не хочуть Запорозьке військо і всі стани православно-руські українські, жодним звичаєм щоб не ставлено на катедру Київської митрополії і щоб поза українськими межами нікому не допускано зватися київським митрополитом, — про те нашим комісарам належить пильно умовлятися...

Бо ми найменше хочемо через тих уніатських суб’єктів, що встановились, порушувати тепер (через таке написане завдяки їхньої сваволі право) права їхньої милості короля, дані православній Русі і апробовані повагою цілого з’їзду Речі Посполитої, а хочемо дати спокій святим монастирям, церквам і нашим духовним...

Дорошенко після такого звіту тих своїх послів, що повернулися з Польщі, як і з інших дій і таємно вивіданих з Польщі лядських намірів, добре зрозумів, що поляки не зичать і не хочуть учинити нічого сподіваного йому, Дорошенку, і всьому Запорозькому війську та цілій малоросійській Україні. Бо й за Богдана Хмельницького, й в інші минулі часи завше не дотримувалися вони свого і касували свої, чинені з Запорозьким військом, пакти та завжди давали оказії до війни й розору України, й наступали на неї по-ворожому. Так і тепер, знищуючи Підгасцькі пакти, поставлені з Дорошенком і всім Запорозьким військом 1667 року, замислювали вони щось інше, старанно споряджаючи новий військовий апарат (після втрати під Глуховом) і проводячи по всій Польщі вербунки. Не сподівався Дорошенко собі приязні та допомоги проти поляків і з російського боку, знаючи, що за минулими, поставленими 1667 року на тринадцять літ, договорами в Андрусові тогобічна Україна лишалася відступлена від росіян полякам, і вважаючи, що російський монарх, пресвітлий государ Олексій Михайлович, задля нього й тогобічної України не порушуватиме тих Андрусівських тринадцятилітніх договорів з поляками і не захоче заступитися за тогобічну Україну (мас-бо, перш за все, неусипне дбання, щоб достойно заспокоїти власні інтереси з поляками), почав радитися зі своєю старшиною, в який би спосіб міг би зберегти і захистити тогобічну, свого рейменту, малоросійську Україну від майбутнього лядського наступу і всеконечного розору... Втративши надію (з огляду на вищевисловлені дії) доступитися ласки з поляків і милості у великого російського государя, він, Дорошенко, таємно послав у Цариград до Порти, довідуючися, чи не може бути прийнятий з усісю Україною під її оборону. І хоч це діялося у Дорошенка ховано, як вище казав, однак поляки відразу ж про те звідомилися й упали в страх та повний відчай втримати тогобічну Україну.

А на цьому боці Дніпра гетьман Многогрішний, після щасливих і нещасливих вищезгаданих промислів свого війська під началом Стрісвського, Ворошила та Кіяшка, встановився цілковитим гетьманом і не тільки одержав на те гетьманство потвердну грамоту від пресвітлого всеросійського монарха Олексія Михайловича, але й одержав особливу його ж, монаршу, милостиву і ласкаву до всього Запорозького війська і взагалі малоросійського народу грамоту, яка бажала всього добра й обіцяла вибачити за вину від зради, що виникла від Брюховецького, писано її 20 вересня в дев’ять цьогобічних полків...

Ту монаршу грамоту я поклав тут, у 1669 році, дивлячись на дату в її спискові, що проставлена помилково тим роком переписувальниками. А коли придивився до справ, що висловлені в тій грамоті, то зважив, що її писано в малоросійські полки, взиваючи їх опам’ятатися й покоритися та обіцяючи їм свою монаршу готовність подати прощення за зраду, що сталася за Брюховецького не цього 1669, але минулого 1668 року, тобто відразу після зради і смерті Брюховецького. Гадається, запевне, що й посли з Малої Росії, про яких згадувано, максаківський ігумен та генеральний обозний Забіла їздили після цієї грамоти від усісї Малої Росії на Москву з проханням прощення, яке невідмовно одержали за монаршою милістю, і тоді ж одержали благословення на вибрання після Брюховецького нового гетьмана, якого, тобто Многогрішного, і вибрали на Глухівській раді.

Стор. 121-122.

Року від створення світу 7178, а року, відколи спустився в ньому у діл поганого світу з гори святого Сіона дороги й камінь, 1670. Після нещасливої минулорічної української революції лихо ще раз розпоширюс свої сіті через високодумні лядські й козацькі голови на крайній занепад і розор тієї ж бідної козако-руської вітчизни, тогобічної України, і подас нових способів Дорошенкові, щоб її обороняти, а полякам її відбирати. Адже поляки, довідавшись про таємну Дорошенкову посилку до турків, упали у відчай, як казав вище, щодо тієї України і, знамірившись хоч би за вогонь від неї триматися, зажили такого способу, що заслали в Браславль, Немирів, Умань та в інші тамтешні міста та повіти свої універсали з дозволом козакам обрати й поставити за своєю волею нового гетьмана, обіцяючи їм, козакам, і всьому взагалі тамтешньому козако-руському народові повернути їхні колишні права й вдарувати всілякими вольностями.

Стор. 122.

Від отакої дії й такого становища єдина, що лежить пообабіч Дніпра, Мала Росія, бідна й занепала козако-руська вітчизна, розділилася того-таки 1670 року та всеконечний свій занепад і запустіння на три гетьманства і три частини, а єдиної матері брати за приводом пошкоджених на розум властолюбців, колишніх і тогдішніх своїх гетьманів, стали поміж себе ворогами і вже не слухали євангельського слова: коли розділиться дім, тоді він і запустіє.

Стор. 123-128.

ІНСТРУКЦІЯ

На заспокоєння війська його королівської милості Запорозького й цілого народу руського в проханні їхніх до його королівської милості й Річі Посполитої, поданих через супліку, вельможним і уродженим комісарам, призначеним із сенату і з польської ізби за зізновленням цілої Річі Посполитої...

6. Спитаюся — чому порушили Підгасцьку трансакцію? Чому з татарами краї тамтешні воювали? Чому прийняли протекцію Порти Оттоманської? Чому, згідно до тих-таки Підгасцьких пактів, не пустили старост і дідичних панів до добр? Чому Дорошенко шукав протекції його милості московського царя? Чому вняв його королеві титул князівства Руського? Цілковито про все говоритимуть...

10. В трибуналі, що без потреби його жадають, панове комісари відмовлять через сталі причини, адже то була б переміна стану і замість усування трудностей, які описують козаки у супліках, набули б більшої конфузії. Бо хто б там судив, особливо шляхту з там-тих воєводств; маючи свій трибунал в Любліні, не можуть же вони ставати і справуватися в Україні перед козаками й попами!...

17. Панове комісари обіцятимуть іменем його королівської величності про дигнитарів та земські уряди, що, як було здавна, так і тепер, його королівська милість уділятиме увагою і надасть вакантні начала й уряди добре вислуженим, також і з русі, особам грецької релігії, були б вони гідні й заслужені; та й тепер усі земські урядники з обивателів тамтешніх країв.

25. Про прилучення до Чигрина монастиря, Білої Церкви до булави, також зведення залог — того не мають дозволяти панове комісари, давши сильні причини. І взагалі, оскільки Україна не може у жоден інший спосіб до решти бути в безпеці, бо вельми часті татарські наскоки або інші навали не можуть бути відлякані, то щоб фортеці були осаджені жовнірами...

Потім удруге, коли чинилося постановления під Чудновом, вони самохітно відцуралися тих пактів, не потребували Руського князівства і домагалися на сеймі 1661 року, щоб те Чуднівське постановлениябуло потвержене публічним правом...

Стор.129.

А коли коронні комісари не захотіли послати від себе Дорошенкові такого закладу, то й Дорошенко, не виправляючи своїх послів у Острог, писав ще раз в Острог до тих комісарів, відзиваючися, що бажає начебто відправляти й закінчити з ними комісію через свої стрипти й листи. А спершу упоминався він про те, щоб українські права й привілеї, а також військові клейноди, які забрав у минулому гетьман Тетеря і які вивезли до Польщі, були розшукані й прислані до нього, Дорошенка, в Чигрин...

Стор. 129-130.

Дорошенко тоді до решти зрозумів з реляції вищеназваних своїх посланників, що вернулися з Острога, що знищений поляками внівець і скинутий з гетьманства, а вся тогобічна Україна з усім Запорозьким військом лишилася вручена гетьманові Ханенку. Тому він не міг бути певний не тільки того, шкідливого для душі, гетьманського гонору, але й власного свого життя від Ханенка й поляків, тим більше, що не одержав того перемир’я на письмі, якого допрошувався в Острозі в польських комісарів. Тож він одразу взявся своїми швидкотічними посланцями до Константинополя, вивіряючи себе з усісю тогобічною Україною в протекцію Оттоманській Порті й бажаючи від неї сподіваної для себе оборони від насталих тоді для нього небезпек. Порта тоді, рада бувши тому Дорошенковому бажанню, вдячно прийняла його, Дорошенка, з тогобічною Україною під свою протекцію і, швидко відправивши назад його послів, виправила з ними до Дорошенка й нарошного, свого значного посла з численними й великими подарунками, даними як йому самому, Дорошенкові, так і його старшині. Той посол, прибувши в Чигрин і віддавши ті подарунки від турецького царя Дорошенку з його старшиною, потвердив його іменем свого царя на тому чигринському гетьманстві, вручивши й осібно дані йому від свого царя військові клейноди і затвердивши до того йому, Дорошенкові, й всій Україні міцну оборону Оттоманської Порти від усіляких сторонніх навал...

...як сітка на влови простодушного козако-руського народу, щоб відхилився і відступився від Дорошенка.

Стор. 130-132.

МИХАЇЛ, З БОЖОЇ ЛАСКИ КОРОЛЬ ПОЛЬСЬКИЙ,

великий князь литовський, руський, прусський, мазовецький, жмудський, київський, волинський, підляський, подольський, інфлянтський, смоленський, сіверський, чернігівський...

Не можемо не відзначити з жалем одне, що всі зусилля й замисли наші щодо заспокоєння України і задоволення Запорозького війська через уперту завзятість і амбіцію однісї-другої особи дотіль не могли дійти до пожаданого кінця... ми мали раду з панами сенаторами, що були у великому числі на той час в Ченстохові, і за визначенням сенату видали універсали на всю Україну, що оголошують про комісію...

Нарешті козацькі посли запропонували трактувати мир через листи, однак не раніше, як будуть прислані в Україну до війська привілеї й клейноди, начебто забрані супроти права уродженим Тетерею...

А щоб і городове Запорозьке військо, і всі обивателі України мали достатню інформацію, ми наказали ту комісію і ту апробацію слово в слово видрукувати й видати під нашою коронною печаткою як витяг до всіх полків і до народу українського...

А ту комісію, що служитиме Запорозькому війську, як городовому, так і низовому, під нашим пануванням, уписати до книг і з них правильно, слово в слово переписавши (також і апробаціїр тієї комісії, видруковану в конституції), ми наказали для відомості й досконалої інформації автентично видати до всіх полків війська нашого Запорозького і всіх українних обивателів.

Стор. 134-138.

КОНСТИТУЦІЯ, ЩО АПРОБУЄ ТУ КОМІСІЮ. АПРОБАЦІЯ КОМІСІЇ З НАШИМ ЗАПОРОЗЬКИМ ВІЙСЬКОМ.

Либонь, бачимо ми й маємо певні докази про явну нещирість, власне, не так війська, як кількох старшинських осіб, що не хочуть миру для власного собі пожитку і приватного інтересу, однак тепер, за відомою Богові, польському світові і всьому Запорозькому війську нашою схильністю заспокоїти Україну, ми відразу після одержання інструкції, переданої через згаданих Петрановського і Тарасенка, не гаючись, депутували превелебного з боку ксьондза, коронного підканцлера і вельможних сенаторів та коронних урядників, що перебували в той час при нашому боці, аби переговорили з тими послами Запорозького війська...

Греко-руська релігія, як с, забезпечена давніми правами, привілеями, конституціями з безпечним набожеством і відправленням церковних обрядів, а також вольностями, що служать руському духовному станові, — це ми поприсягали тримати ще на нашій щасливій елекції й коронації в пактах-конвентах...

Що ж торкається місць у сенаті для митрополита і владик, також щодо сенаторських звань, придворних і земських, то оскільки через Чуднівську трансакцію Запорозьке військо самохітно відступилося від князівства Руського, так і від тих усіх претензій, не можна згодитися подавати жодного приводу на відділення України від Корони Польської і дозволяти те...

Відділення воєводств і цілих провінцій до Запорозького війська неможливе й непотрібне, тож того пункту прийняти й дозволити не можемо, бо в той спосіб князівство чи Руська держава (яку дехто мас на думці і до тієї цілі пристосовує всі свої ради і дії) була б установлена...

Не можемо при тому сховати нашого жалю щодо превелебного Йозефа Тукальського, бо він, забувши своє законне місце і присягу, публічно виконану і подану до нашої коронної метрики, живучи в Україні з приводу Київської митрополії, став причиною злих рад... Стор. 141-145.

Того ж року Дорошенко, вже лишаючись під турецькою владою і бачачи двох супротивних собі гетьманів, Многогрішного в Батурині й Ханенка в Умані, тримаючи й зло на запорожців за вищезгаданий лист, образливо писаний до нього, так само гостро й просторо висловлюючись про непослушне через тих двох гетьманів роздвоєння й розтросння Малої Росії і маючи щодо того підозру на них, запорожців, писав до них такий свій лист:

Милостивий пане Лукаш, отамане кошовий, з усім товариством низовим Запорозького війська!

...Яка ж у вас правда і розум, коли тільки й ганите мене та гетьманів, що були в Чигрині переді мною після старого Хмельницького, гетьманів, що зичили бути єдиній пообабіч Дніпра Малої Росії, правдешньої вашої і своєї вітчизни, лишатися під одним [гетьманом] і один гуж тягти?...

Мусите тут признати правду, що я за те не винен, що зичив, згідно порядку Богдана Хмельницького і давніших козацьких гетьманів, заховати у себе такий же уклад і бачити Малу Росію, що пообіч Дніпра, під єдиним рейментом...

Самі ваші милості добре про те відаєте, що відважний наш гетьман, а мій попередник Богдан Хмельницький з вами, добрими молодцями, при всесильній божій помочі, а своїй мужній відвазі й хоробрості, через кілька років відсікся шаблею з великою витратою сили й кровопролиття з важкого лядського ярма, та не через яку потребу, але з доброї волі і зі здорової поради тогдішньої своєї старшини, і не через що інше, а задля єдиної православної греко-руської віри, вдався під високу руку православного московського монарха, пресвітлого государя Олексія Михайловича, — чинив він це не з таким наміром, щоб єдина Мала Росія, ваша вітчизна, колись розділилася надвоє чи натроє і мала в собі двох чи трьох гетьманів, але з таким передзавзяттям та хотінням, щоб та Мала Росія, перебуваючи в єдиній нероздільності, завше мала в себе єдиного гетьмана, заживаючи в усьому своїх давніх і старожитних прав та вольностей, про що й було видано йому, Хмельницькому, подтвердні грамоти його царської пресвітлості... Це росіяни прийняли від поляків за тим Андрусівським договором і легко розділили вашу вітчизну, Малу Росію, надвоє, прийнявши собі ту частину, що від Переяславля, а цю частину, що від Чигрина, зі святим вашим градом Києвом і з вами, низовим запорозьким військом (та й те розділивши собі навпіл), одкинули від себе й віддали під першопочаткове лядське іго. Але поляки, бувши задоволені тим тринадцятилітнім Андрусівським договором і не звістивши про те мені, гетьманові, наслали відразу ж свого рейментаря Маховського з військом, вогнем і мечем воюючи й плюндруючи вашу вітчизну — Україну... Побачивши ті Андрусівські договори, я, либонь, заплакав жалісним і повним туги серцем, уздрівши несподівану відміну ласки до себе і всієї цьогобічної України від православного російського монарха... А коли потім польські комісари з’їхалися до Острога, то всілякі й багаточисельні бажання мої, що подавав я через багаторазових своїх посланників, вони відкинули цілком і постановили ту Острозьку комісію з посланцями новопостановленого свого уманського гетьмана Ханенка, потвердили його гетьманом всієї України...

Тож не я є причиною вітчизняної руїни, але подібні вашим милостям, що зичили роздвоєння її, або ті амбіціанти, які задля своїх власних приватів і швидко зникливої слави, їх я вище найменував, сідаючи на тогобічні гетьманства, привели ту бідну нашу вітчизну, Малу Росію, в крайній розор і до змалення людей...

З Чигрина, 11 лютого 1671 року.

Року від покладення меж темряві 7180, від з’явлення в світі плоттю другого Адама господа Христа 1672. Ще не задовольнила тоді свого жадання озлоба й ворожнеча, що панувала поміж козаками, ще заздрість, що жила в них, давала свої наслідки, побуджуючи один на одних і тим доводила вітчизну їхню Малу Росію у крайнє запустіння...

Стор. 147.

Після цього монаршого дозволу й указу, коли прибув на Україну боярин, воєвода й білгородський намісник князь Григорій Григорович Ромодановський з товаришами, генеральна старшина, полковники і все військо, з’їхавшись докупи 17 червня названого вище 1672 року між Конотопом і Путивлем біля Козацької Дуброви, самохітними голосами й дозволом обрали й постановили собі гетьманом Івана Самойловича, що був при Многогрішному генеральним військовим суддею.

Стор. 147-159.

СТАТТІ КОНОТОПСЬКІ,

або, точніше, біля Козацької Дуброви між Конотопом і Путивлем, дані від великого государя, його царської пресвітлої величності, всеросійського самодержця при поставленні гетьмана Івана Самойловича всьому Запорозькому війську і малоросійському народові.

Великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержець, указав... їхати в його, великого государя, Малої Росії черкаські міста, в Запорозьке військо цього боку Дніпра, й ударував, велів учинити в Конотопі раду...

Стор. 157.

7

Про служивих і всіляких людей, що втікають з Великої Росії в Малу Росію, щоб їх не приймати, а прийнятих раніше щоб висилати назад.

У Глухівських статтях було постановлено: малоросійським жителям не приймати і не тримати в себе служивих людей, солдатів, драгун і всілякого чину людей, що не захотіли служити великому государю, його царській величності, також боярських людей і селян, які, вчинивши вбивство, чи розбій, чи що інше вкравши, прибіжать у малоросійські міста. За тою статтею зрадник Демко ніякого не вчинивзаказу малоросійським жителям і через таємну свою зраду допускав приймати тих утікачів. І нині безперервно б’ють чолом великому нашому государю, його царській величності, стольники, стряпчі, дворяни, всякого чину служилі й посілі люди, що в малоросійських містах жителі приймають їхніх людей, селян, які вчинили їм усілякий розор і смертне вбивство, грабіж і підпали, і від чого їм чиниться велике розорення. Тож новообраному гетьманові, генеральній старшині і всьому Запорозькому війську надалі не приймати ніяких утікачів та селян, а яких прийнято досі, то тих відпускати відразу після нинішнього договору.

Обозний, вся старшина й козаки постановили бути так цій статті і розіслати про те в усі полки свої універсали.

Стор. 158.

8

...А коли будуть якісь договори чи спомини на з’їздах про малоросійські міста цього боку Дніпра, то царська величність зволить звідомлювати про те їх, Запорозьке військо, листами...

Стор.159.

10

...у Глухівських статтях, у статті 22, написано учинити для свавільних людей полковника з малоросійських міст і щоб при ньому була тисяча чоловік реєстрових козаків, а коли від кого трапиться де і почнеться хитання та зрада, то йому, полковникові, тих свавільців приборкувати. А зараз б’ють чолом великому государеві, щоб його царська величність ударував їх, гетьмана, полковників і козаків, указав не бути тисячі чоловік компанії полку Новицького через те, що від таких компаній чиняться жителям малоросійських городів, міст, містечок та сіл всілякі розори та образи.

Стор. 159-165.

ЗАПИС,

за яким новообраний гетьман приведений до віри.

...При тому поставленні Самойловича на гетьманство старшина та військо перестереглися від Андрусівських договорів, що їх поставлено без козаків шкідливо, з роздвоєнням єдності Малої Росії, й упоминалося, що як тільки буде комісія й договори царської величності з послами й комісарами польських та інших держав і мовитиметься там про козаків, то щоб були при тому й козацькі посланці...

Того ж таки року на тому боці Дніпра поляки хитрими своїми способами розділили єдину козацьку Україну на три гетьманства, як вище писав, сподіваючись таким дійством досягти всього бажаного собі щодо тогобічної України...

...через лядську хитрість і підступність їхня вітчизна, Мала Росія, розділилася на три частини і безглуздо валиться на всеконечне своє запустіння трьома гетьманствами... А на закінчення тієї просторової мови просив Дорошенко уманців, щоб, відкинувши Ханенка, свого гетьмана, й лядську протекцію, схилитися по-давнішому до нього під один реймент і під турецький захисток, нітрохи не побоюючись за пошкодження своєї православної святої віри, давніх порядків, військових вольностей і всієї України. Уманці вчинити це пообіцяли.

...А Хмельниченко при Батирчі зимував у Кальнику на Україні, і лише тоді відіслано його у Крим та до Стамбула.

Стор.169.

Тож багато уманців й тамтешніх жителів інших українських міст не дочікувались уже тієї біди, покинули з великим жалем свої красні житла, угіддя і всілякі достатки і того ж 1673 року перейшли на цей бік Дніпра й поселилися та почали жити по різних місцях, а найбільше в Полтавському полку і на дніпровому побережжі.

Стор.170.

Потім король Казимир був Брюховецьким під Глуховом розгромлений і вигнаний з України, як про те достатньо написано попереду, а гетьман Тетеря теж невзабарі безповоротно поїхав з Корсуня до Польщі...

Стор.174.

...поляки, розділивши з Великою Росією 1667 року тринадцятилітніми Андрусівськими договорами надвоє рікою Дніпром єдину, старовічну, правдешню козацьку вітчизну Малу Росію, поклали були настійно на тому, щоб їхній гетьман цього боку Дніпра Дорошенко або зовсім не був гетьманом, відкинувши всі давні військові й українські права та вольності, або був гетьманом при малому числі козацького війська, і на таких умовах, які визначили б вони... поляки, не бажаючи його задовольняти, винайшли новий спосіб на козацьку і свою несподівану шкоду, через який відкинули Дорошенка, вчинили собі в Умані нового гетьмана Ханенка і, знищивши всі Дорошенкові бажання, постановили Острозьку комісію з Ханенковими послами та вручили й потвердили Ханенкові, як про те писалося раніше, і всю тогобічну Україну із Запорозьким військом.

Стор. 175.

Ханенко, зібравшись з поляками і своїми козаками, хотів зігнати Дорошенка з гетьманства і лишитися з усісю Україною під ляхами, а не під турчином, через що й здобував Дорошенка в Стеблеві.

...Самойлович тоді, зжалившись над ними як єдинокровними своїми братами, доповів про те своєму государю, світлому російському монарху Олексію Михайловичу, який, милосердствуючи по-батьківському на погибель, що зближалася до того православного українського, козако-руського народу, звелів російським військам із князем Ромодановським та гетьману Самойловичу з козацькими військами йти того ж літа на той бік Дніпра, щоб учинити турчинові відсіч та захистити міста й повіти, які суплікували про те Самойловичеві... Однак, зачувши про російську й козацьку силу, що йшла супроти нього й була вже біля Лисянки, позадкував був зі всіма своїми військами назад, не доходячи й найокрайніших українських міст.

Стор.178.

А після такої плачливої, яка лишилася без помсти, української руїни й запустіння турчин, відходячи від Умані додому, повидирав, розорив ще й інші тамтешні міста...

Стор.179-

Багато інших відійшло в московські слобідські полки і наповнили їх собою, так що вся цьогобічна Україна, що була перед тим малолюдна, відтоді наповнилася тогобічними українськими людьми і змножилася.

Восени, в самі заморозки, того ж року поляки на Україні, ніби за вогонь тримаючись і сподіваючись від турчина находу на неї, вийшли були для непевної й несильної її оборони та свого захисту з новопостановленим своїм королем Яном Собеським на Україну і від святого зимнього Миколи розклались у Браславлі та по інших тамтешніх містах і повітах на зимові квартири і лишились у них протягом усієї зими з немалим утяженням для людей. А в святу велику п’ятницю, вже в 1675 році, сам король Собеський з усіма своїми військами рушив із Браславля в Польщу на свою резиденцію, лишивши в тамтешніх українських містах на залогах самі тільки драгунські піхоти.

Стор.180.

Року від розподілу стихій 7183, а від сповиття пеленами у Віфліємі Маляти, що небо хмарами повиває, 1675. Турчин, цей ненаситний і завжди спраглий християнської крові фракійський смок, не задовольнився тим, що в минуле літо ковтнув чимало православного козацько-українського народу і розвіяв попелом та зрівняв із землею сімнадцять міст із Ладижином та Уманню.

Стор. 185.

Бо скоро настав Великий піст, відразу було послано від короля Собеського з Брацлавщини литовське військо, і воно здобуло українське місто Паволоч, що було під Дорошенковою владою і яке мало у себе в залозі від Дорошенка сердюцький полк...

Стор.186.

З тієї королівської мови ясно виказується, що поляки, як казав і раніше, аж зовсім не мали сили захищати від турків свою так звану державу, тогобічну Україну, що лишалася нерозорена.

Стор. 186-187.

Того ж 1675 року, турчин, лютуючи проти поляків, що не дають спокою Дорошенкові, його союзникові й підданому і, розорюючи українських людей його рейменту, взяли в минулому 1674 році й розорили, як вище описалося, полкове і значне Дорошенкове місто Паволоч, вийшов з великими силами від Константинополя на поляків, або певніше кажучи на Малу Русь, що лишалася під Польською державою...

Нарешті розорив Скитський монастир і, віддавши його вогню, у серпні місяці рушив далі, а ввійшовши в середину — Польської держави, в Малу Росію, — воював на руські міста, тобто Львів, Броди, Дубно; добував він і інші руські міста, і нарешті під Жовквою відправив знамениту баталію з польськими військами і, вчинивши того літа Короні великі шкоди й розор в польському війську, в посполитих людях та в житлах, і це за розорення Паволочі, повернувся додому.

Під час того бусурманського нашестя на тогобічну Малу Росію...

Стор. 187-188.

Отими стовпами Пресвята Діва Богородиця ознаймила тим слецьким законникам, що це зіткнулося й точило війну християнське військо з магометанським, турецьким, в тогобічній Малій Росії і саме тоді, як були видні ті стовпи; бо турки, як казав вище, здобували тоді в Малій Росії Львів, Броди та інші міста, а християнські польські війська їх боронили. Про це свідчить згаданий отець Галятовський у своїй книжечці “Скарбниці”, в чуді 26, на листі також 25-му. А що написав Львів, Дубно, Броди та інші тамтешні міста Малою Росією, то зробив це не вигадавши, але взявши з тої-таки “Скарбниці” премудрого мужа отця Галятовського, який у своїй “Скарбниці” у вищезгаданому 2б-му чуді ясно називає перелічені міста Малою Росією.

Стор. 191.

Коли ж їх було розлучено, то він звелів усіх бусурман пов’язати, а до християн, яких було чоловічої й жіночої статі сім тисяч, випробовуючи, сам Сірко сказав таке слово: “Хто хоче, ідіть з нами на Русь, а хто не хоче, вертайтеся до Криму” Коли християни й туми з християн, що народились в Криму, почули це, то дехто з них, а саме три тисячі, зводили краще повернутися до Криму, ніж простувати в християнську землю. А друга частина, чотири тисячі, захотіли на Україну, в свою землю. їх усіх Сірко звелів погодувати, одних лишив при собі, а інших відпустив у Крим. А відпускаючи, запитав їх, чого б вони квапилися до Криму? Вони відповіли, що мають вже в Криму свої осідлиська й господарства і через це краще там бажають жити, ніж у Русі, нічого свого не маючи.

Сірко, відпустивши тих людей до Криму, ще не вірив до решти, щоб вони остаточно пішли в Крим, а сподівався, що вернуться на Русь. Він вийшов на могилу, що там була, і дивився на них, аж доки стало їх не видно. А коли побачив, що вони непремінно простують до Криму, відразу звелів тисячі молодих козаків сісти на коні і, догнавши, всіх їх без найменшого милосердя вибити та вирубати вщент, маючи й самому поїхати вслід за ними й доглянути, чи сталося за його наказом... Потім військо роз’їхалося в річки й вітки, а християнський ясир, визволений з Криму, відпущено з Січі разом з новопохрещеними бусурманами, яких чоловічої й жіночої статі було півтори тисячі, в Малу Росію...

Стор. 200.

Року від створення Адама 7184, а від плотського пришестя у світ Господа 1676 року. Я вже наближаюся, ласкавий читальнику, до жалісного й плачливого крайнього занепаду та всеконечного запустіння тогобічної козако-руської малоросійської України і кладу тут перш за все про блаженну смерть пресвітлого государя царя Олексія Михайловича...

Стор. 200-202.

Гетьман Самойлович відразу після смерті його царського батька почав описувати новому царю тогобічного гетьмана Дорошенка, про що Дорошенко провідав і, вимовляючись у своїй невинності та жаліючись на Самойловича, писав до запорожців такого свого листа.

Милостивий пане Сірку, отамане кошового низового Запорозького війська з усісю отаманією і з усім старшим та меншим товариством, мої вельми ласкаві милостиві панове й милії браття!

...А при тих доносах і уданнях допрошується він дозволу йти на мене під Чигрин війною на літо, що оце надходить, а мене або вбити, або зігнати з гетьманства й вигнати геть з вітчизняних українських кордонів й титулуватися самому одним гетьманом обох боків Дніпра... Тож кажу тут те, що коли б то за моїм наущенням вороги святого хреста татари набігали в тогобічну Україну й шкодили, то хай скінчиться безчесно тут, у Чигрині, моє життя, а слава моя хай вселиться в земний порох... Очевидно, знамірився Самойлович зберегти цілісність свого рейменту від татарських находів цілковитим розоренням решток цьогобічної України, вашої вітчизни, о неоглядне й нетверезе міркування! Чи бажали вони занепаду й розорення тогобічної України, як тепер бажає цьогобічний гетьман Самойлович? ваша вітчизна, Мала Росія, розорилася по обидва боки Дніпра і зовсім збідніла на військових людей через численні почварні змагання... Нині ж Самойлович, ідучи шляхом колишніх тогобічних владолюбців, замислив відносити і здійснити такі чвари й кровопролиття між вашою братією (начебто на мене одного, а під тим приводом на всю цьогобічну Україну, якої вже й мало с)...

І взагалі під час нинішнього занепаду і всеконечного лядського безсилля ми могли б при всесильній божій помочі звільнити від них, поляків, подільські, волинські, поліські й литовські міста й землі наші руські, раніше православні, а тепер гвалтовно обернені на унію... Не через мене тож проходить згуба і запустіння цьогобічної України, а через владолюбців тогобічних гетьманів і з незгоди; за їх проводом приведено до того братів наших, городове військо, що через російського й польського монархів Україна стала розділена надвоє й натроє, як показують Андрусівські пакти...

З Чигрина, 21 березня 1676 року.

Вашим милостям милостивому панству і милим братам всього добра щиро зичить брат і слуга Петро Дорошенко, гетьман український і всього Запорозького війська.

Стор. 202-203.

Вельможний милостивий пане Дорошенку, гетьмане український і чигринський, до нас вельми ласкавий милостивий пане і брате!

...Всі причини незгоди й розорення вітчизни нашої малоросійської цього боку Дніпра, що їх висловлено в листі вашої вельможності, віри достойні й нам відомі...

Із Запорозької Січі, 2 квітня 1676 року.

Вашій вельможності всього добра щиро зичливі й до послуг готові брати Іван Сірко з отаманісю і з усім старшим та меншим дніпро-низовим товариством Запорозького війська.

Стор. 203.

Самойлович гнівався на Дорошенка, що його союзники, кримські й білогородські орди, щоліта плюндруючи Поділля й Волинь Польської держави, завше вторгались у цьогобічну малоросійську Україну Самойловичевого рейменту, начебто за Дорошенковим наущенням, і чинили не менші шкоди хапанням малоросіян у свою бусурманську неволю і розоренням численних українських поселень та жител...

Стор. 203-204.

Гетьман Самойлович, не бажаючи більше терпіти в своєму рейменті від бусурманських і чигринських находів ущербку й розору, жалісливо доніс про те новокоронованому тоді московському царю, пресвітлому Феодору Олексійовичу, який, розглянувши таку несправедливість, відразу ж наказав того літа як князю Григорію Григоровичу Ромодановському зі своїми великоросійськими військами, так і гетьману Самойловичу з козацькими малоросійськими військами йти під Чигрин здобувати Дорошенка і знищити його гетьманство.

Стор. 206.

...а коли мир без війни, то не треба вже казати — мир після війни; тут царська пресвітла величність дасть Малій Росії мир без війни... а за цей дар смиренний архієпископ віддає вишньому обіти з усіма вірними підданими вашої царської пресвітної величності Малої Росії...

Після доброго закінчення тієї віншувальної промови я, приступаючи до опису злопригод і крайнього через турків спустошення та розорення Чигрина й усіх решток тогобічної козацької України...

Стор. 212.

Року від створення всього живого 7185, а від господнього утілення 1667. Тоді текло друге літо царствування в Росії пресвітлого Феодора Олексійовича, а від війни Богдана Хмельницького з поляками, що була почата 1648 року, докінчувався тридцятий рік нещасливих тогобічних українських подій з безперервним воєнним вогнем, а до того — з чварами, незгодами, війнами, кровопролиттями і з крайньою руїною. Тоді наступило на Україні від турчина, замість божої благодаті і бажаної тиші (із-за примноження людського беззаконня через висяклу в них любов до інших), остаточне і всеконечне розоріння й запустіння. А турчин після кам’янецької, хотинської, ладижино-уманської війни відпочивав тільки один рік і відразу замислив через свою гординю постати війною для всеконечного захоплення чи розорення тогобічної козако-руської малоросійської України...

Стор. 213.

...наказав їм повзти від Візантії на Україну під Чигрин, а тоді під Київ...

...приверстано було до них в допомогу на власне злоумисля і розтригу-венжика козацького Юрія Хмельниченка, який мав надію, що скоро приповзе на Україну з турецькими військами і звістить про себе козаків, то не тільки через достойність і заслуги його батька, старого Богдана Хмельницького, але й зі страху перед превеликою бусурманською силою Чигрин з усісю Україною знову схилиться під турецьку владу, а його, Хмельниченка, легко зволить прийняти собі за гетьмана.

Стор. 214.

Чи в останні числа квітня, чи в перші травня турецькі війська рушили від Візантії і неспішно просували звичним шляхом на Україну, визначивши термін воєнному в ній промислу на серпень місяць. Султан послав указ і ханові, щоб у той термін прибув під Чигрин з усіма кримськими, білогородськими, буджацькими та іншими ордами. А нещаслива тогобічна Україна, через незгоду власних синів і минулих властолюбців-начальників, яка палала в безперервному вогні війни й чварних кровопролить, як вище казав, тридцять років, мусила тепер бути певною щодо свого остаточного загину від турчина. Про оцю виправу турецьких військ під Чигрин, про минулі козацькі незгоди і насталий тоді страх, про* ретельні святительські молебні цьогобічного малоросійського і взагалі всього духовенства на збавлення Малої Росії від бусурманського находу, також про підмогу, яку послав у Чигрин Самойлович, поетична муза козацького панегіриста Олександра Бучинського-Яскольда в панегірику, названому “Чигрин”, співає такими римами:

Суне сила велика, іде в Україну...

З усієї Вкраїни — усе послушенство...

Стор. 215.

Вже турецька притисла нога Україну...

Стор. 216-217.

Гетьман Самойлович після виправи того новозатяжного свого війська в Чигрин і сам з пильністю дбав, щоб стягти до себе всі цьогобічні полки свого рейменту. А з боку царської величності тягли з великоросійськими військами на Україну князь Григорій Григорович Ромодановський, маючи при собі й калмиків, князь Голіцин з осібними військами й восвода Бутурлін також з осібним московським військом. А за ними приспіли на з’єднання слобідські козаки і смоленська шляхта. Коли ж гетьман Самойлович зібрався і з’єднався зі своїми козако-малоросійськими військами...

Стор. 222.

При отій іконі Христового святителя Олексія і при тому слові було принесено й особливу монаршу грамоту до гетьмана Самойловича, що хвалила його попередню вірність і заохочувала на упередню війну проти бусурман, підтверджуючи всій малоросійській Україні і всьому Запорозькому війську всілякі давні вольності з побажанням тільки військової служби.

Стор. 223.

У перших тоді числах серпня всі згадані великоросійські й малоросійські війська, що були непоодаль, стяглися до своїх обозів і дісталися 7 серпня дніпрового берега, що напроти Вужина. Тоді ж принесено звідомлення, що вже й візантійський смок приповз на Україну й обклав та почав бомбардувати й добувати четвертого серпня своїми багаточисельними військами старовічне столичне козацьке місто Чигрин.

Стор. 227.

...Русь уже на бахматих, турецьких сідлає!...

Стор. 229.

Після такої першої чигринської перемоги над бусурманами і після звільнення Чигрина від ворожого оточення й руїни обидва війська, великоросійське й малоросійське, віддавши подяку Богові спасителю і сильному помічникові своєму на ворогів, залишили в Чигрині значну козацьку залогу й невелику частину московського війська і відійшли з-під Чигрина до Дніпра, а переправившись через Дніпро, щасливо розійшлися по домівках у середніх числах вересня. Згаданий же панегіриста Олександер Яскольд закінчив свій панегірик, названий “Чигрин”, такими словами:

Стор. 230-233.

...Бо відколи ще княжив у нас Володимир,

Ми з турками бились, змагалися з ними,

Князь той, Руську державу грудьми захищавши,

Наче скло, пиху гордих крушив, потоптавши...

...Зараз Русь на дорозі своїх предків гордих

Гонить скоком лісами татарськії орди...

...Добре альфу читають тобі в Греко-Русі:

Боже, вірить невірних нехай Русь примусить!

І омега тим стилем хай читана буде:

Хай тріумф Русь до решти над турком здобуде!...

..Отчу віру підперши, славу України

Піднесеш над Кавказу винеслі вершини!...

..Щоб безслідно кримчаків погнать з України...

Стор. 233-236.

Про ту ж першу щасливу чигринську козако-руську війну з турками дістався мені зошиток якогось іншого автора...

...На Русі першим князем був Кий. Русин — б’ється;

Кий, щоб бити добряче, у руки береться...

...Зрештою і господь Бог може сам помститись Знищить пишних гордяків, змусить примиритись.

Не іде наука в ліс, научила mores Русь татар та османів, мас тож honores.

Добре, турче, собі радь, лапки стань лизати,

Іншим разом в Руський край краще не з’являтись.

А коли спокуса ще, турчине, спокусить,

То побачиш, що візьмеш, те покажуть руси.

По пророцтва не ходи і до Махомета,

Від Русі тобі кінець, знай отож про це ти.

Врятували ноги раз, вдруге буде годі,

Втрапиш ти у власну сіть, що на нас лагодив.

Що без помочі візьмеш, кожен добре знає —

Україна лиш одну божу поміч має...

...Теслярчук наш Русь на мечі переробить рала.

Не чекає вдо потесав труни на гевала,

Тож нехай ма їх, хай на турка піде,

І тоді побачить він, які вдарять біди.

Русь хоч зараз турку ще з примусу підвладна,

Та до царських вона військ доєднатись ладна....

...Мудрий русин турчаку відшука управу,

Повесні над ним дізна іще більшу славу.

Буде турок немалу силу готувати,

Русин знає як йому вдома зустрічати.

Та зволяс краще він стрічі в його дому,

Не своє, його добро споживать при тому,

Не свої, його краї, густо кров’ю злити,

Буде краще, ніж би нас він почав губити...

...Ваша матір, давня Русь, смак пізнала слави —

Хай за мужність вашу скрізь рицар світу з’явить.

Був би каменем хіба, щоб те не вчинити,

Руський рицарю, і гріх мав би ти носити!...

..Надивитись пес не дав, хутко вдарив в ноги,

Іншим разом до Русі не знайде дороги!...

...Цілуй землю, по якій ти біжиш, турчине!

Каже Русь: коли живий, то напевне згинеш...

Стор. 237-238.

Тоді ж 1677 року в січні місяці, на четвертий рік панування короля Яна Третього, того-таки Собеського, відправлявсь у Варшаві вольний екстраординарійний шеститижневий сейм, на якому ухвалено й постановлено багато різноманітних речей... були видрукувані за королівським привілеєм конституції, при яких поряд з іншими численними ухвалами й постановами, на п’ятому листі, ухвалено й постановлено про козаків такий пункт:

КОНСЕРВАЦІЯ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО

Нагороджуючи вірнії заслуги нам і Річі Посполитій запорозьких козаків і заохочуючи їх до подальшої служби Річі Посполитій, обіцяємо їм і постановляємо силою ухвали теперішнього сейму визначити й виділити в Україні певні місця для їхнього осідання й мешкання. Призначаємо їм при тому з коронного скарбу, з податків, ухвалених на теперішньому сеймі, суму в шістдесят тисяч польських золотих.

У тих таки конституціях на листі 35, в пункті 931 загально написано, що для коронного скарбу потрібні гроші на всілякі витрати, а особливо на утримання при Короні козаків, оскільки Юрій Хмельниченко виправлений од Порти на Україну з титулом сарматського князя і в усілякі способи заохочує їх до себе.

Аж тепер схаменулися ляхи й опритомніли (як приказують — по шкоді лях мудрий), коли тогобічну козако-руську Україну, а разом з нею добрих молодців козаків...

Стор. 240.

А командири християнських військ, ординовані на оборону Чигрина від пресвітлого государя царя Феодора Олексійовича, князь Григорій Григорович Ромодановський з численними великоросійськими військами, з астраханськими та касимівськими ордами і гетьман Самойлович з малоросійськими козацькими військами відправляли свій похід на користь Чигрина не вельми старанно...

Стор. 244.

Переночувавши нещасливу ніч чигринської кончини, скоро зійшло сонце, всі християнські війська, великоросійські й малоросійські, відразу ж рушили в понеділок, 12 серпня, відчинивши ворота своїм обозам, назад до Дніпрової переправи.

Стор. 245.

...повертаючись від Канева додому, вони віддали вогню і всеконечному вельми плачливому запустінню Черкаси, Корсунь, Стеблів, Суботів та інші українські міста й села — люди з них від страху повтікали.

Тут повтором можна сказати слово про великий Вавілон, колись сказане: “Паде, паде Україна тогобічна малоросійська, козако-руська з багатьма міцними містами й селами, як отой стародавній великий град Вавілон!”, і що через тогодішню незгоду козаки всі пропали, самі себе звоювали.

Стор. 246.

Отак пропав Чигрин і рештки тогобічної України через несправедливість і підступність Ромодановського, а також і через Самойловичеве недоброхітництво до нього — це можна зрозуміти з вищеописаної історії. Бо поміж великоросійським і малоросійським військом ще перед розоренням і після розорення Чигрина ясно давалося чути, що турецький вейзир, маючи в себе в неволі сина РомодановськогоАндрея, пійманого татарами, які були на Україні з Суховієм, 1668 року, відізвався до Ромодановського з таким словом, що коли той попустить йому, вейзирові, взяти Чигрин, то відпустить до нього, Ромодановського, його сина, а коли не дасть узяти Чигрин, то він, облупивши того сина, начебто мав прислати до Ромодановського його шкіру, наповнену сіном.

Стор. 246-248.

Сірко, кошовий отаман з усім низовим Запорозьким військом, уболіваючи за повне розорення Чигрина, Канева та інших тогобічних українських міст та повітів і налягаючи на гетьманську нещирість, писав до гетьмана Самойловича такий лист:

Вельможний милостивий пане, тогобічний український малоросійський гетьмане Іване Самойловичу!

Після смерті славнопам’ятного Богдана Хмельницького, доброго нашого гетьмана і щиро зичливого вітчизні своїй малоросійській сина, почали наставати часті й непостійні гетьмани та розкроєння через незичливі змовини сусідніх монархів (що ясно видно з Андрусівських договорів, поставлених 1667 року) нашої бідної вітчизни, єдиної Малої Росії, надвое... Тоді ми, низове Запорозьке військо, зараз-таки через перспективу розуму нашого відразу побачили й пізнали здалеку занепад тієї нашої малоросійської вітчизни та всеконечне її запустіння, що наступало...

Поглядаючи здалеку на той близький занепад вітчизни оком нашого розуму, ніколи не могли ми без сердечного жалю вкусити хліба, а після денних трудів зажити спокійного спочинку, оскільки завжди нас муляло й долягало, що через незгоду гетьманів обох боків Дніпра доведеться нам доглядати повними сліз очима порожню й мертву матір нашу, Малу Росію, і бачити, як дикий звір поселяється в красні житла батьків і праотців наших...

Не подивуй, отож, ваша вельможність, на нас, Запорозьке військо, що через нинішнє розорення турчином Чигрина, Канева й усіх інших цьогобічних міст та сіл українських малоросійських довелося нам і тебе записати в реєстр з колишніми нещиро зичливими до нашої вітчизни гетьманами... Про вашу ж нещирість до Чигрина ми вже й не пишемо до вас, бо не тільки ми, низове Запорозьке військо, але й увесь світ великоросійський і малоросійський ясно бачить і бачити може, що через нещирість і незичливість вашу з князем Ромодановським мусив Чигрин з іншими останніми містами й селами українськими пропасти від турчина й кінчити постійним неоплакуваним запустінням, з великим пролиттям християнської крові й пагубою справжніх наших братів... Зважай же тепер, пане гетьману Самойловичу, чого доказав сси, яку прислугу Богові й вітчизні зробив сси: Дорошенка заслав у вічну неволю, Чигрин з усісю цьогобічною Україною втратив, допустив пролитися великій християнській крові і від таких непевних гараздів почав титулуватися гетьманом обох боків... А так ти с властивий погубитель Чигрина й решток цьогобічної України, бо коли б не добував його і не взяв під свою владу з Дорошенком, то й турчин не приходив би його здобувати, а з часом при розумному посередництві могла б прихилитися від турецької влади під високу руку православного монарха і вся цьогобічна Україна з Дорошенком (і то без такого кровопролиття) та й знала б собі єдиного з тобою пастиря. Але ти так заповзявся на Дорошенка і на всю цьогобічну Україну, що й трохи не захотів почекати того щасливого часу. Відтак, дочекався сси крайнього занепаду й запустіння вітчизни нашої! 1 вже тепер більше тобі личать гімни, складені Дорошенкові, адже через тебе, Самойленка-гетьмана, цьогобічна Україна зовсім спорожніла, за що відповідатимеш сам перед всевидящим Богом. Один чоловік, син князя Ромодановського, здався розумові твоєму кращий, ніж тисячі власних наших братів, православних великоросійських і малоросійських християн, яких ти залишив бусурманам за недбалістю своєю без належної від тебе допомоги на вбивство у Чигрині, Каневі та інших місцях... Насамкінець те кладемо, що замість гараздів тобі з жалю сердечного на теперішні злопригоди й крайній занепад цьогобічної нашої малоросійської України віншуємо і бажаємо, щоб схаменувся ти, дивлячись на той занепад, і, стережучись свого занепаду, пошукав для вічного життя й добра божої милості, яка подасться всім, хто просить її і шукає, беззастережно, чого й собі щиро зичимо, лишаємося.

Вашої вельможності зичливі приятелі й брати

Іван Сірко, кошовий отаман, з усім товариством низового Запорозького війська.

З Запорозької Січі 25 вересня 1678 року.

Стор. 249.

Року від початку світобуття 7187, а від господнього плотського з’явлення у світ 1679 - Ще з осені перед початком цього року гетьману Самойловичу й усій малоросійській Україні явно далося чути... що вищезгаданий головний ворог господнього хреста та всіх християн, підступний візантійський змій... відкрив у своїй державі намір заволодіти чи всеконечно знищити й розорити богоспасенне царське місто Київ і наказав чинити військові приготування для походу під Київ.

Стор. 250.

Гетьман Самойлович притяг під Київ з частиною козацьких, городових та охотницьких, кінних та піших військ, а інших відправив для забезпеки України від Криму у Полтавський полк і на низ до Запорозької Січі...

Стор. 253-254.

Того ж року польський король Ян Собеський, хочучи за своїм бажанням і старанням перетворити православну Русь, що була під державою Корони Польської, на унію, скасувати в ній святе благочестя та гвалтовно нахилити її до римосхизматичного блуду, призначив у майбутньому 1680 році, в січні, на 14 день, унітам і дезунітам грецького обряду і всій взагалі шляхті з’їхатися для утвердження тієї унії зі своїми правами й привілеями до Любліна. Він видав про те такі свої королівські універсали:

...До того всього, однак, с в народі руському великою перешкодою завзята й закореніла незгода, яка розривас сдність обивателів наших держав, порушує фундамент святого миру, знищує братерську любов і бажає запалити в серцях взаємне заятрення...

Стор. 254.

Року від створення світу 7188, а від олюднення божого 1680 мені трапилося відшукати на самий початок до опису цьогорічних подій поміж шпаргалами тільки один рукописний польський аркуш — частину руського діаріуша, де йшлося про Люблінський з’їзд. Із тієї частини діаріуша я трохи довідався, що той Люблінський з’їзд хотів відновити й утвердити на благочестивій Русі унію... Коли ж після того розбійницького Феррарського з’їзду минуло 157 років, тобто у 1595 році від Різдва господнього, ту унію було відновлено, але вже не в греків, а в православній Русі, що була під польським володінням...

Стор. 256.

Ота унія й панувала на Русі 26 років від свого тодішнього початку...

Стор. 257-258.

...поміж православними ховалися й уніати і таємно зичили зросту унії та й намагалися завжди завести її з польською допомогою в православну Русь.

У такому стані благочестива Русь, що була під польським володінням, пригнічувалася, як рожа терням, і це незмінно тяглося протягом 59 чи 60 років, від вищезгаданого 1621 року до цього 1680 року... вони знову намагалися відкинути православний руський народ, який лишається під володінням Корони Польської, від святої благочестивої грецької віри і нахилити його через неспасенну унію до свого однодумства та й закинути в рів того-таки власного блуду. Поляки тоді з уніатами, які сліпотворствували щодо догматів благочестивої грецької віри, а потопилися в римо-схизматичному блуді і ніяк не хотіли виправитися для свого спасіння, намовили й упросили свого короля Собеського, щоб став при тому, аби благочестя в Русі, яка лишається під лядською державою, було скасовано й перетворено на унію і щоб звелів він бути про те з’їзду й розмові руських з поляками й унітами. Король Собеський тільки позверхно був схильний захищати старовічне грецьке благочестя, внутрішньо ж був схильніший до розширення віри й мудрувань римських, у яких і сам був, і, схиляючись більше до римлян, ніж до русів, допусти в скликання в Любліні з’їзду й розмов про віру, а в минулому літі 9 жовтня 1679 року розіслав із Яворова в Польщу й Русь свої універсальні королівські розпорядження... На цей з’їзд із православного руського боку з’їхалося багато єпископів, архімандритів, ігуменів та інших знаменитих і вчених духовних осіб... 26 січня руське духовенство було запрошене уніатським митрополитом слухати службу божу...

Стор. 260.

Вже 29 православні через своїх комісарів вимагали з уніатів, що в жодну не мають утручатися... до подальшої королівської волі, а затим було призначено послів від руського духовенства до короля Собеського з інструкцією, що мала в собі такі пункти:

1. Дякувати королеві за заступниче дбання про збереження і повернення прав та свобод народові руському грецької релігії, що віддавна їм служить.

2. Суплікувати до короля, щоб він зволив народ руський заховати при тих-таки правах, привілеях, свободах і звичаях релігії, щоб вони, як і здавна, лишалися під належним своїм пастирем, щоб їх подібного з’їзду на потім звільнили і щоб відклали своєю повагою особливим своїм писанням їхні руські претензії до сейму, згідно права Річі Посполитої...

4. Ті ж посли іменем всього руського духовенства, що з’їхалось у Любліні, просили королівської милості, щоб отцю Тризні, номінанту Білоруської спископії, вибраного згодою усього православ’я на ту Білоруську діснцію, було дано привілей і потвердження на згадану Білоруську спіскопію.

5. Коли панове руські посли одержать на ті пункти й прохання православного руського духовенства якусь відповідь та увагу від короля, то щоб поспішали якнайшвидше з тим до призначеного собі місця, аби скласти перед тими, що послали їх, цілковиту про все посольську реляцію.

Оця інструкція при підписі власної руки і при тисненні власної печатки директора кола православного руського духовенства Люблінського з’їзду отця Иосифа Шум’янського, єпископа львівського, галицького й каменецького, писана в Любліні 3 лютого 1680 року.

А з якою відповіддю повернулися посли руського православного кола від короля Яна Собеського і як той Люблінський з’їзд закінчився і роз’їхався, про те я, описувач цього, не зміг довідатися, і, закінчивши тим, що написав, починаю описувати тодішні україно-малоросійські події.

Стор. 262.

На той гетьманський лист від кошового отамана Сірка і всього низового війська учинено відповідь:

Вельможний милостивий пане гетьмане, Іване Самойловичу!

...Однак коли б ваша вельможність через наші нестатки мав турбувати свою гетьманську особу з такою приязню і щирістю, яку виказав Ладижину, Умані, Чигрину, Каневу та іншим цьогобічним українським містам і повітада, то краще залишатись удома і не дивитися зблизька на наш занепад, як безпечально дивилися ви на занепад Чигринський...

Стор. 264.

Канцлер відповів, що той Журавський трактат з турками постав з великою шкодою й втратою немалих провінцій християнської Польської держави — України й Поділля, що цар московський не дав полякам супроти турка обіцяного війська, а тепер король шукає способу до розірвання з турчином того Журавського миру, не мігши терпіти несправедливих його умов.

Польські сенатори казали до московських послів, що мала користь та даремні кошти із того, що потужні московські війська виходять на Україну, а турчин як хоче, так і шкодить християнам.

Стор. 266—267.

Ясновельможний милостивий пане гетьмане, наш вельми ласкавий добродію!

...жодної турецької й татарської війни на великого государя нашого царя й на Україну не буде, оскільки вони завелися війною з Французьким королівством... Відтак немає згромадження над Дунаєм та над Дністром і турецьких польових військ, крім в Криму віються поголоски, що на зиму орда мас наступати на Україну війною...

Вельможності твоєї зичливі приятелі й понижені слуги Іван Стягайло, кошовий отаман війська його царської пресвітлої величності низового Запорозького з усім товариством.

З коша, 10 серпня 1680 року.

Стор. 270-272.

Того ж року польський король Ян Собеський безбожно поклав собі за згодою своїх сенаторів та інших значних духовних персон впровадити в Русь, що лишалася під Короною Польською, унію... Він схилився до унії з іншими руськими владиками, як свідчить про це його, Шумянського, лист, писаний із Варшави 27 березня до папи римського Інокентія XI з пунктами:

...Це ми видали й підтвердили підписом нашим у присутності освяченого й превелебного єпископа київського та освячених і пречесних краківського, київського і руського воєвод, численних комісарів і прихильників його королівської милості та Річі Посполитої...

Стор. 272.

ПУНКТИ

того-таки єпископа Шум’янського та єпископа Жоховського, складені на сеймі щодо унії...

6. Час і місце послати на Русь за універсалами його королівської милості, пана нашого милостивого, наші декларації, аби там поступилися й ті, які дотепер не слухали конституції й листовних декларацій його королівської милості; щоб уперті голови не викручувалися вимовкою, що не знали про ці вимоги.

7. Після наших декларацій пани ксьонзи римського обряду щоб не зараз входили до руських церков з набожеством, аж поки добре не порузуміємося з нашою руссю, бо від того буває преважкий всілякий початок, і щоб не було якогось шуму й занепокоєнь поміж поспільством, а це на Русі легко виникає.

СПОСІБ ЗГОДИ ЦЕРКОВ,

тобто церкви східної з церквою західною в Польському королівстві, що лишаються під щасливим пануванням його королівської милості, пана нашого милостивого, із задоволенням усього руського народу.

1. Щоб був захований обряд набожества так, як лишався, в ніколи не змінених давніх звичаях.

2. Просимо, щоб руські уряди роздавалися за згодою руського духовенства монастирів кожної єпископії, згідно прав, тільки русі.

3. Духовенство руське, а саме світські духовні, хай має всілякі вольності...

5. Просимо знести податки, вигадані в Любельському трибуналі, не без утиску осіб руських єпископів і убогих монастирів...

Стор. 274.

Того року за згодою згаданих православних наших російських монархів з Османською Портою й кримським ханом під Переволочною вперше почалася розміна, на якій з турецького й татарського боку відпущено на волю руських невільників, а з нашого, російського й козацького, боку відпущено на волю невільників бусурманських — звільнювали голова на голову...

Того-таки літа Петро Суховій, що лишався в Запорозькій Січі, побачивши, що розорена й запустіла через турчина тогобічна Україна почала була оживати й населятися в своїх порожніх і попалених містах та селах людьми з цього боку, що переходили на давніші свої житла за Дніпро, знову запраг був, як і після Брюховецького, бути на тому боці замість Дорошенка гетьманом під турецькою ж протекцією. Отож він підняв в Криму значну частину орди і невелике число козаків із Запорозької Січі і 20 червня прибув під Корсунь, а звідти через свої листи, розіслані в усю порожню тогобічну Україну, заохотив і притяг до себе нових тогобічних полковників...

Стор. 275.

Того-таки року, 9 серпня, у спасівку, з понеділка на вівторок, на восьму годину в ніч, Господь, доглядаючи землю, створив землетрус — глянув-бо з висоти свого престолу на українську козако-руську землю, що в безперервній біді й озлобленні терпіла тоді численні людські беззаконня...

Стор. 280-281.

Установив брати в усьому царстві з посполитого народу... подушне, влаштував вибори в усій Великій Росії з-поміж посполитих на військову службу в драгуни й солдати... Влаштував руським людям... в Москві та в інших містах латинське навчання... Після Полтавської баталії зі шведом вивів і вигубив з усієї Малої Росії старовічну польську монету... а натомість наповнив Малу Росію своєю... монетою.

Стор. 282.

Полякам віддав тогобічну Україну... яка незабаром була обернена на унію... Встановив вічні лінії для життя своїм регулярним військам по різних місцях, а особливо на великоросійському порубіжжі з Малою Росією...

Стор 283.

Потім підкорив під свою владу своїми й козацькими малоросійськими військами Шапкала й інших горських володарів, заклав й уфортикував своїм і малоросійським військами преміцне місто Ставрополь... З неуків зробив росіян ученими і просвітив їхній розум різними науками...

Стор. 283-284.

До тих великих справ один з києво-малоросійських поетів написав після постановления згаданого миру зі шведами на похвалу його величності такі ритми його величності:

...Росії сини і простий, і вельможний Такого не знали — признає це кожний.

...Царю Петру-монарху зичим у всі часи Побід і слави, щастя ми, усі черкаси.

Цей перший російський імператор Петро Великий, коли ввійшли в Малоросію шведи, хоча видав свої печатні грамоти, вичисляючи в них минулі військові перемоги в різних місцях над шведом, і утверджуючи малоросійський народ у вірності до себе, й обіцяючи в першій грамоті за ту вірність після віддалення від своєї держави ворога-шведа ударувати малоросіян такими вольностями, якими ніхто не міг похвалитися з підданих під сонцем у своїх монархів, однак ту обітницю притримав і відразу після смерті гетьмана Скоропадського у 1722 році, проти малоросійських сподівань, минаючи давні права й вольності Запорозького війська, замість гетьмана, владнав у Малій Росії колегію та різні збори, яких ніколи дотіля не бувало, знищив і вельми уярмив усіх малоросіян, як шляхетського козацького чину, так і посполитих.

Стор. 285—286.

Того ж року, за їхнім, трьох великих государів царів, указом, 3 травня генерал і воєвода Григорій Іванович Косогов... проїхав і установив новий кордон землям полтавських і коломацьких жителів (не по тому кордону, який був у Малій Росії за Польської держави з Великою Росією) таким описом:

...А в листі його написано, що в минулі літа, коли встановлювали межі великоросійських міст з малоросійськими...

І буде учинено межу поміж містами великоросійськими і містами малоросійськими... побудували по річці Мерлі в межах малоросійських міст місто Рублев і село Лихачівка з поселенцями... А без указу великого государя царя і великого князя Петра Олексійовича... не можна встановлювати межі землям і всіляким угіддям великоросійських міст з містами малоросійськими.

Стор. 286-288.

Того-таки літа посилано від кримського хана на Москву до великих государів посла Велшу-бея, щоб учинити мир на 25 років і щоб як російським, так і кримським торговим людям вільно було приїзджати зі своїми купецькими промислами в Русь і в Крим та й торгувати... Однак ті затяги з російського боку, щоб не порушувати поставленого перемир’я з ханом, було суворо заборонено і заказано такими універсалами від гетьмана Самойловича:

...Випало нам знати, що поляки, давні вороги козаків і благочестивої нашої віри, які протягом багатьох минулих літ опустошували і геть загубили своїми підступами й ворожістю тогобічну малоросійську Україну, милу вітчизну нашу, тепер знову намагаються поповнити її цьогобічними людьми нашого рейменту. І через те, хованим способом позасилавши в наш реймент, як і на Низ до Запорозької Січі, свої листи й універсали, переваблюють і заохочують наших людей і низове військо на життя в тогобічну порожню Україну, а особливо на військові затяги... Сама лише унія лядська, що гвалтовно псує руське благочестя, с тяжким і смертоносним мозолем кожному, хто цнотливо визнає благочестиву віру. А лайки й докоризни лядські, що руську людину називають псею костю, чи не мають бути названі тяжкою бідою, в якій гірке людське життя прагне ліпше смерті, аніж життя? Прецінь с то цілковиті безумці, що обіцяють у ляхів Запорозькому війську гараздів, сподіваються на приязнь собі і які не користуються державою російською Московського царства, а яка держава є нам так одновірна і не чинить нам жодної наруги й уярмлення? Нехай нам кожному буде перед очима, що діялося на Україні від ляхів давно і що тепер діється на Волині та в інших місцях Русі братам нашим...

З Батурина 10 травня 1672 року.

Стор. 289.

Року від покладення меж морю 7191, а від явлення в світі плоттю другого Адама 1683 року. Після всеконечного запустіння Чигрина та всієї решти тогобічної малоросійської козако-руської України турчин, хочучи мати її під своєю владою і знову наповнити її для своєї неситої користі цьогобічними людьми, віддав ту Україну своєму волоському господареві Дуці. Інші повідали тоді, що господар Дука купив був собі згадану порожню козацьку Україну у турецького царя за немалу суму і для свого панування в ній бажав наповнити її цьогобічними людьми. Він звелів збудувати собі для своєї господарської резиденції в Браславському полку за Богом у містечку Печери знаменитий дім і, живучи в ньому, хотів володіти обома землями — Українською і Волоською. А щоб закликати з цього боку в порожню тогобічну Україну людей, він, господар, випустив від себе словесну й листовну луну в народ, запевняючи його великою своєю й турецького султана ласкою та обіцяючи йому всіляку на довгі літа свободу. Нетямущий цьогобічний малоросійський народ завівся цією обіцянкою й почав був того-таки літа, як і в минулі роки, пурхати в значному числі з цього боку за Дніпро і поселятися на своїх давніх житлах під турецькою й господарською владою...

Стор. 290.

Вашій вельможності, моєму милостивому панові всього добра, щиро зичливий приятель і радий служити to Дука, воєвода і господар земель молдавських і земель Українських.

...А Дука, волоський господар, зараз по весні цілковито заволодів тогобічною Україною.

Стор. 296.

Тож, хочучи знову відшкодувати ті свої втрати на християнах, турчин прибирався на те зі своїми військами у Стамбулі, а на тогобічній Україні звелів через свого волоського господаря Дуку затягти собі в допомогу козацькі війська, кладучи на одного козака плати в місяць 40 битих талярів...

Стор. 297-300.

Вельможний милостивий пане гетьмане, а нам вельми милостивий пане й ласкавий добродію!

...Гадаємо, що цього ніколи не зможуть вони досягти, та й ваша вельможність, як ласкавий наш рейментар і рідна людина Запорозького війська, не захоче до того допустити, щоб навіки згубити славу й повагу військову, а малоросійську Україну подати в підданство, чого кожен добрий і цнотливий із предків українських і Запорозького війська молодець та вся вітчизна наша, Мала Україна малоросійська, на те не захоче пристати. Бо сам, ваша панська милість, відасш добре, що колись славної пам’яті Богдан Хмельницький Зіновій, який за кілька років закінчив війною прекриваву свою працю і дбання, вибився із підданства од вітчизняних панів своїх і звільнив усю нашу вітчизну, малоросійську Україну...

З коша, 4 квітня 1684 року.

Стор. 301.

Року від розподілу стихії 7194, а від сповиття плащеницею дитяти, що небо хмарами повивас, 1685 року. Як і в минулі літа, відправлялись в Малій Росії своїми порядками оренди, встановлені з монаршого відома для збирання грошей козацькому охотницькому кінному й пішому війську, потрібних на заплату. Гетьман Самойлович і цього, 1685 року, стверджуючи те, дозволив малоросіянам закуповувати полками й сотнями ті оренди, хто захоче....

Стор. 302.

Того-таки літа турецький цар через якусь підозру відставив після дворічного панування над порожньою тогобічною Україною волоського господаря Дуку і вручив владу над тією мізерною запустілою Україною нестаткові й розстризі Юрасеві Хмельниченку. А поставивши його своїм турецьким гетьманом на Україні, додав йому ще й титул Сарматійського князівства ...і звелів йому мешкати в Немирові, володіючи всією тогобічною Україною...

Стор. 303.

Потім король Собеський, хочучи знову пригорнути від турків ту Україну до Польщі, поставив козацьким гетьманом якогось Куницького і виправив його на прожиття з Польщі до Немирова...

Стор. 305.

...адже він віддав багато праці для загального добра вітчизні Україні...

Стор. 306.

Того-таки літа за погідною згодою гетьмана Самойловича та й усього взагалі духовного й мирського малоросійського народу вибрано на Київську митрополію нерушного у святому благочесті мужа, повного розуму й святої благодаті, преосвященного Гедеона Святополка, князя Четвертинського, що був єпископом луцьким і острозьким тісї-таки Київської єпархії. Престол Київської митрополії, осиротівши після преосвященного Йосифа Тукальського, свого митрополита, який кінчив своє життя в Чигрині за гетьмана Дорошенка, був аж кільканадцять років без свого пастиря — сталося те через постійні тодішні малоросійські завірюхи, з-за ворожих воєнних походів і через запустіння тогобічної України.

Стор. 308-310.

Вельможний милостивий пане гетьмане Самойлович!

Після розорення Чигрина з вашої з князем Ромодановським ласки та й решти українських міст через бусурман...

Чи ж не досить ще того вашої милості, що, вважай, уся цьогобічна Україна, одурена сподіванкою твоєї оборони, до решти пропала й запустіла? ...Але для загального добра й вітчизняного миру не хочемо їх наставляти на той уряд так, щоб наша малоросійська вітчизна жила краще, на що маємо в себе й дорогоцінні клейноди, що належать гетьманській персоні. Але для загального добра й вітчизняного миру не хочемо їх наставляти на той уряд і тим перечити голосам братів наших, городового малоросійського війська, поданим за твоє гетьманство...

З Коша Запорозької Січі

26 квітня 1686 року.

Стор. 311-325.

СПИСОК ДОГОВОРУ ВІЧНОГО МИРУ

росіян з поляками 1686 року.

3

...А з іншого боку Рославлю і де с сіверські міста: Чернігову, Стародубу, Новгород-Сіверському, Почепу та іншим, а також усієї Малої Росії цього боку Дніпра, містам Ніжину, Переяславлю, Батурину, Полтаві, Преволочній та всім містам і землям того малоросійського краю, яким не названі вони назвиськами й урочищами, з усіма його уїздами, селами й хуторами, і всякого чину людьми, що живуть там з приданим, щоб вони як по цей час перебували за перемирним договором на боці царської величності, так і тепер лишалися на вічні часи на боці їхньої царської величності. А його королівській величності від Дніпра в усьому тому згаданому малоросійському краї ніякі городи, міста, волості, аж до Путивльського рубежа, не можуть належати вічно, і не матиме він їх у своїм володінні та в державі від нинішнього часу і дня вічного миру. А за річкою Дніпром має також лишатися на боці їхньої царської величності богоспасенне місто Київ...

4

І те постановили й закріпили, що великий государ, його королівська величність, і Річ Посполита жителів малоросійського краю в тих новопоступлених вищеописаних містах, служивих і всякого чину городових, а також запорозьких козаків воістину і насправді християнським серцем звільняють від присяги і відпускають від себе з підданства, не вимагаючи й не творячи над ними ніякої помсти. Не будуть також приймати їх у свою оборону на вічні часи і не велять вступатися до городів та міст, що там будуть. Навзаєм і великі государі, їхня царська величність, тих козаків, що будуть за Дніпром і належатимуть його королівській величності, які живуть у Немирові, в Паволочі і біля Білої Церкви, не будуть і не велять приймати на вічні часи.

5

А коли їхні, царської величності, піддані від Смоленського, Псковського рубежу та решти малоросійських міст, тобто від Київського, Чернігівського, Переяславського, Ніжинського, Стародубського, Галицького [Мас бути Гадяцького. — В. Ш.], Полтавського, Лубенського, Миргородського, Прилуцького полків чи в якихось інших містах, які відступлено на вічні часи в бік царської величності...

..благочестива греко-російська віра...

10

Бо той спільний ворог святого хреста і всіх християн, турський султан і хан кримський, не дотримуються постановлених з великими государями, з їхньою царською величністю, мирних договорів, вони посилали від себе з Криму і з Азова на українні городи й міста їхньої царської величності у воснний наступ беїв та інших мурз з численними військами, які зайняли великий полон і вчинили значне розорення...

15

А коли з божої волі і за зізволенням великих государів, їхньої царської величності, та великого государя, його королівської величності, з турським султаном та з кримським ханом вічний мир постановиться і війна кінчиться, і коли б турський султан чи кримський хан чи через візиря, чи через калгу та солтанів наступили б на держави обох великих государів чи на будь-яке одне із них та послали під Київ та інші українні міста (чи на Поділля) і до Львова візиря й пашів з турськими військами...

24

Також не вступатимуть і не воюватимуть на всі міста їхньої царської величності, великоросійські й малоросійські, що в державі їхньої царської величності...

Дано це утвердження великих наших государів, їхньої царської величності, в царському великому місті Москві літа від створення світу 7194, у місяці квітні, двадцять дев’ятого дня. А від Різдва нашого господа Ісуса Христа 1686 року, місяця травня, 7 дня за новим календарем.

Стор. 330-334.

Список благословенної грамоти, даної преосвященному київському митрополитові князю Гедеону Четвертинському.

ІОАКИМ, милістю божою патріарх московський, всієї Росії та Північних країн.

...Так сталося за незгодою спархій з митрополичим престолом у місті Кисві, де вдовус довгі літа без усякого нагляду Київська митрополія в Малій Росії, держави царської пресвітлої величності... Численні ж люди тієї російської єпархії, міцні у вірі православного сповідання, що живуть у володінні польського начальства... Вельми дбають як і в своїй державі про людей Малої Росії...

Бо потрібному ділові через зручність, догляд і виконання заміру. Бо в минулий 7193 рік од створення світу в тій Київській єпархії у Малій Росії вибрано від усього народу духовного чину і світського сану, від гетьмана царської пресвітлої величності обох боків Дніпра Іоанна Самойловича і всіх підданих на той митрополичий, що вдовус, престол тісї-таки Київської митрополії православного, благочестивого преосвященника Гедеона Святополка... 1 він відтак, боголюбивий владика Гедеон, відтепер хай іменується Малої Росії митрополит київський та галицький...

Стор. 335.

Року від створеннія всього живого 7195, а від господнього втілення 1687 року. Був тоді перший славний, але марнотний похід християнських російських військ на Крим, від якого впала слава гетьмана Самойловича. Перш, ніж описати його, хочу викласти передусім причини того походу, а було їх, найзнаменніших, три: перша — християнський похід, описаний минулого року, друга — численні шкоди й розор Великої та Малої Росії, починені в минулі літа, третя — докучливі татарські похвалки й вимовки росіянам...

Стор. 336.

І нарешті обернули вони своє жало на Польщу й Малу Росію, причинивши Короні немалий ущербок розоренням Поділля та інших міст і провінцій. Віддали вони в крайнє запустіння й тогобічну Малу Росію, обернувши її внівець вогнем і мечем... Коли ж весна й земля випустили потрібну худобі на корм траву, то великоросійський і малоросійський Марс підняв військові хоругви, рушив у квітні місяці один із слобід, а другий з Батурина на означену військову службу.

Стор. 341.

Тоді ж зародилося, либонь, у московських та козацьких військах підозріння на гетьмана Самойловича, начебто він, замислюючи щось лихе супроти московських військ і маючи потаємні дружні відносини з кримським ханом, звелів навмисне й таємно попалити пожежами як степи, так і мости на Самарі...

Голіцин відразу звістив про те доносителям на Самойловича, а тоді ввечері того-таки дня звелів двом московським полкам, що були при гетьмані, обступити в кілька лав гетьманський двір і стерегти пильно цілу ніч, щоб із гетьманського двору не вийшов набік ані дух.

Стор. 345.

Отак бідний гетьманич, що перед цим хвалився перед своїми людьми... що їхатиме в Україну по-гетьманському, в позолоченій кареті...

Стор. 346-361.

КОЛОМАЦЬКІ СТАТТІ,

дані при обранні на гетьманство Мазепи Запорозькому війську і всьому малоросійському народу від великих государів та всеросійських самодержців, року від створення світу 7195, а від різдва Христового 1687, 25 липня.

...князь Василій Васильович Голіцин... писав до них, великих государів, щоб від того, від чого, Боже борони, не учинилося в усій Малій Росії якогось заколоту.

...жалуваними грамотами, які були дані попередньому гетьманові Богдану Хмельницькому та іншим гетьманам, усьому Запорозькому війську та малоросійському народові.

...їм, гетьману, генеральній старшині й полковникам, усьому Запорозькому війську і малоросійському народові, бути під їхньою, царської пресвітлої величності, самодержавною рукою невідступно у вічнім підданстві.

1

Про затвердження Запорозькому війську і всьому малоросійському народові давніх прав та вольностей Хмельницького.

Гетьман, Запорозьке військо і малоросійський народ просять у великих государів і у великої государині, в їхньої царської пресвітлої величності, милості, щоб їм бути при колишніх своїх правах та вольностях, і чим ударований був попередній гетьман Богдан Хмельницький, та щоб усе те було потверджено їхніми государськими милостивими грамотами і їм.

І великі государі та велика государиня, їхня царська пресвітла величність, ударували гетьмана обох боків Дніпра, старшину і полковників, усе Запорозьке військо і малоросійський народ їхніми колишніми правами та вольностями і звеліли дати на те йому, гетьманові, свою государську жалувальну грамоту.

2

Про воєвод і залоги в Києві, Переяславлі, Чернігові, Ніжині, Острі, щоб воєводи не втручались у військові права та справи, а коли трапляються образи малоросіянам од служивих, щоб воєводи судили в присутності малоросійських начальників і розумних людей тут-таки; і про малоросійські побори.

...І батько їхніх государських величностей, блаженної і вічнодостойної пам’яті великий государ, його царська пресвітла величність, указав бути в малоросійських містах своїм, царської величності, воеводам і ратним людям для оборони від ворогів і щоб надалі не було ні від кого в малоросійських містах замішанини і зради... А при тих таки судах указано бути в усякому місті, де живуть воєводи, для великої правди і швидкої розправи значним добрим і розумним людям з малоросійських жителів, щоб бути при тих судах разом з воєводою і правдиво судити та чинити за судом та дізнанням указ, як належить за указом великого государя, його царської пресвітлої величності...

І гетьман, вся старшина, і Запорозьке військо, і малоросійський народ били чолом на їхню государську милість і прийняли те з радістю.

3

Про збір грошей з поборів Малої Росії в казну царської величності і про заплату тими грішми всій старшині та черні Запорозького війська, згідно до уложення, а щоб реєстрових козаків було поставлено тридцять тисяч...

5

Про послів, посланників та гінців царської величності, котрі мають їхати через Малу Росію...

7

...а коли від якихось государів чи від кримського хана прийдуть до них листи, то ті листи прийняти їм і прислати до великих государів на Москву в приказ Малої Росії, а від себе їм у відповідь на ті листи ні до кого не писати; при тому ж йому гетьманові, всій старшині, всьому Запорозькому війську і малоросійському народові міцно тримати і нічим не порушувати вічного миру й союзу... А коли б були які порушення того договору на вічний мир у малоросійському краї з польського боку, то їм про те писати до великих государів, а самим ніяких порушень не чинити. А для захисту великоросійських та малоросійських міст від наступу кримського хана тримати їм полки в належних місцях і мати всіляку засторогу...

8

Про війська царської величності, коли йтимуть на війну через Малу Росію, щоб у козацьких дворах не ставали, вольностей козацьких не віднімали, мужиками і зрадниками їх не називали і в провідники їх не брали; так само щоб не вивозили з України давніх російських людей; тут-таки про служивих та всіляких людей, що тікають у Малу Росію і там переховуються.

А коли війська їхньої царської пресвітлої величності підуть супроти ворога, то щоб вони в українських містах в козацьких дворах не ставали, а ставали 6 у міщан, щоб вольностей козацьких не відбирали, мужиками та зрадниками їх не називали і в провідники їх не хапали. Так само щоб і російських людей, котрі зайшли на Україну давно, не вивозили з України. Ще від того були на Україні заколоти великі, що з України вибирали драгунів та біглих людей за багато літ...

9

Про малоросійських людей, забраних у військовий час і завезених у Велику Росію.

Щодо жителів усіляких чинів малоросійських міст, котрих було забрано у військові часи в полон у великоросійські міста, то жити їм у тих містах, куди їх завезено. А коли хто з них відійде у малоросійські міста до своїх родичів чи в ті місця, де жили раніше, і коли не вчинять ніякого злодійства, то таким жити на своїх старих місцях, як і колись, де хто жив; а втече, вчинивши злодійство, то таких, відшукавши, віддавати.

І великі государі, їхня царська пресвітла величність, ударували, звеліли бути за цим чолобиттям.

10

Про гетьманські заколоти в Україні і про нахил до зради, щоб провідавши про це, доносили про таке царській величності.

Коли трапиться надалі такий гетьман, який, забувши страх божий і превелику та невимовну милість до себе великих государів, почне чинити в містах Малої Росії якісь заколоти, так як чинили те Івашко Брюховецький та інші, то їм того поміж себе остерігати, і вивідувати, і писати про те до великих государів, до їхньої царської пресвітлої величності, і ніяким гетьманським заколотам не вірити.

І гетьман, і старшина, і все Запорозьке військо той їхній государський указ прийняли і обіцялися дотримуватися його твердо.

12

Про смертну кару тим людям у Малій Росії, від яких поміж народом мали 6 виникати якісь пересвари й заколоти.

А коли в малоросійських містах почнуть чинитись від жителів, від будь-кого, якісь пересвари, то гетьману й старшині наглядати за тим, і стерегти міцно, і писати про те до великих государів, до їхньої царської пресвітлої величності, а тих людей, від яких учиняться в малоросійських містах якісь заколоти, гамувати, карати і страчувати на смерть за їхніми правами, як про те поставлено на попередніх радах.

І гетьман, і старшина, і все Запорозьке військо той їхній государський указ прийняли.

13

Про мужиків, будників та винокурів, які свавільно називають себе в Україні козаками і які чинять поміж народом усілякі лиха й пересвари і безчестять старих козаків...

14

Про малоросійських людей, щоб вина й тютюну у великоросійські міста не ввозили...

Жителі малоросійських міст приїжджають у Московську державу і в українні міста та привозять вино й тютюн і продають всіляким людям, від чого порушуються і не добираються кабацькі збори. То щоб учинити міцний заказ під жорстоким покаранням, щоб усяких чинів жителі малоросійських міст вина й тютюну не возили в Москву, в українні міста та в повіти, не продавали і не чинили тим порушення й недобору казні великих государів, їхньої царської світлої величності. А коли треба буде вино в якісь малоросійські міста за домовленістю, то за домовленістю вино в ті міста привозити вільно.

І гетьман, і старшина, вислухавши цю статтю, говорили, що вони розішлють про те по всіх містах універсали; коли ж когось із малоросійських жителів буде спіймано у великоросійських містах з вином та тютюном, то тих висилати з вином та тютюном у малоросійські міста. Коли ж вони таки прийдуть і будуть спіймані вдруге, то забирати у них усе на великих государів без заплати.

16

Про давання відсічі всіляким ворогам, котрі мають наступати на Україну, для чого має бути допомога від царських військ, які виправлятимуться з Великої Росії, і від військ із залог, що лишаються в українських містах.

І великі государі та велика государиня, їхня царська пресвітла величність, ударували, звеліли тримати його, гетьмана, і всю старшину, і Запорозьке військо, і весь малоросійський народ у своїй государській милості і в повній обороні від ворога... Коли ж наступатиме ворог великих государів на малоросійські міста, то за указом великих государів ратних людей в допомогу буде прислано...

19

Про чехи, нову монету царської величності, роблену у Севську на прохання гетьмана Івана Самойловича, і що тих чехів люди не беруть, бо гетьман Самойлович не розіслав про те в Малій Росії своїх універсалів; тут-таки про з’єднання малоросійського народу з великоросійським і про подружжя між ними; щоб не забороняти малоросіянам переходити жити у Велику Росію.

...щоб ті чехи ходили нормально, як ходять у малоросійському краю такі ж самі чехи інших держав... Так само щоб гетьман і старшина, служачи великим государям, їхній царській пресвітлій величності, всілякими мірами і способами з’єднували малоросійський народ з великоросійським народом і приводили до міцної згоди через шлюби та інші дії... щоб ніхто не подавав таких голосів, що малоросійський край гетьманського рейменту, а відзивалися всі одноголосно: гетьман і старшина, народ малоросійський їхньої царської пресвітлої величності держави разом з великоросійським народом. І щоб був вільний перехід жителям із малоросійських міст у міста великоросійські.

20

Про побудову нових міст та фортець на цьому боці Дніпра напроти Кодака на річці Самарі й Орелі, також в гирлах Берестової та Орчика і про заселення їх малоросійськими людьми для захисту Великої та Малої Росії від находу бусурманської, кримської сили.

...виказати дбання для притиснення і стримування Криму від походу кримських орд війною як на великоросійські, так і малоросійські міста...

22

Про аренди, щоб не було їх у Малій Росії...

Били чолом великим государям, їхній царській пресвітлій величності, гетьман, старшина і Запорозьке військо, щоб для зняття утяжень у малоросійському краю не було оренди. А оскільки охотницькі кінні та піші полки потрібні під ці воєнні часи для оборони малоросійського краю...

Останній пункт оцей має в собі й те, що гетьман Мазепа зі старшиною і з усім Запорозьким військом прийняв усі ті вищеподані пункти, або статті, з подякою, пообіцяв вірно служити великим государям і просить, щоб від нього і від усього малоросійського народу не віднімали великої й численної монаршої милості...

І всі ті вищезголошені й описані пункти я, гетьман та генеральна старшина, і полковники, і все Запорозьке військо, і малоросійський народ радісно приймаємо... тримали мене, гетьмана, генеральну старшину, полковників та все Запорозьке військо і малоросійський народ у своїй государській превисокій і невимовній милості...

Писано літа від створення світу 7195, а від утілення божого слова 1687 року, 25 липня.

Стор. 361.

Князь Голіцин з усіма великоросійськими військами, взявши гетьмана Самойловича з його сином Яковом як невільників, пішов на слободи, а гетьман Мазепа в Малу Росію...

Стор. 362.

...усі Самойловичеві та синів його скарби поділено навпіл і щоб одна їхня половина була віддана йому-таки, посланнику, до царської казни, а другу щоб притримали в Батурині на малоросійське військо...

Стор. 363-364.

Вельможний милостивий пане Мазепо, гетьмане наш, милостивий пане-брате і благодійнику!

...через спеціальних послів наших військових вітаючи вашу милість милостивого пана з тим новим гетьманським гонором, зичимо, щоб, живучи на тому уряді багато років, щасливо все добре справляв у нашій Малоросійській Вітчизні з добрим для людей пожитком і при їхній вдячності. А особливо просимо з ушануванням наших військових через цей наш лист, щоб до нас, низового війська, був ласкавий не так, як зрадник нашої цьогобічної української вітчизни Попович, і щоб не махлярив коло нас, як почав він махлярити на наше знищення...

З Січі Запорозької

4 жовтня 1686 року.

А бажаючи до решти виконати той свій монарший замір... свій указ до гетьмана Мазепи, щоб він, гетьман, готувався з усім малоросійським військом до раннього походу для будівництва нового міста на Самарі... гетьман з усім малоросійським військом рушив з домів на знамірене й визначене діло...знамените місто, й нарекли його Новобогородицький град... В майбутні роки це місто з церквами й будинками було добудоване остаточно, і то малоросійськими людьми, які прийшли сюди для мешкання...

Стор. 366.

Після закладення того міста гетьман з малоросійським військом, так само як Неплюєв з великоросійським військом, розійшлися по домівках, однак залишили в тому місці до слушного часу московський та козацький гарнізони...

Стор. 367.

...землі, котрі належали до Київської митрополії від часу впровадження в Руські землі християнської віри...

Стор. 369-370.

Гетьман, прибувши у Батурин, відразу ж розіслав свої універсальні розпорядження як до старшини, так і до всіх козаків у всі малоросійські полки свого рейменту, наказуючи від царського імені, щоб готувалися на шестимісячний ранній воєнний похід на Крим. Після Великодня, як тільки почали проявлятися трави, великоросійські кінні та піші війська зі згаданим князем Голіциним та іншими численними князями та воєводами у великому числі, так само і гетьман Мазепа зі всіма малоросійськими військами свого рейменту, рушили з домівок у тогдішній похід...

Стор. 372.

Коли б його милості короля була б на те воля, щоб те благочестя не терпіло таких ударів, то й церкви, й монастирі могли б укріпитися, оскільки попередні королі виконували присягу на рівні вольності як польського, так і руського народів і своїми привілеями укріплювали їх з усіма їхніми добрами, оскільки свята греко-руська віра східного обряду не є нова...

Те мусить боліти всіх визнавців греко-руської східної неуніатської віри...

Стор. 373.

І можна було б назвати слушним те, коли б за влади нинішнього короля... було б присмирено у їхніх гвалтах уніатів, а православні визнавці греко-руської віри щоб не терпіли більше... З них видно, як давніші королі, їхні милості, захищали права греко-руських східних визнавців і як східні визнавці при тих правах лишались у високому стані.

Стор. 376.

Тоді ж таки було подавано монарші поствердні грамоти на маєтності й грунти за їхнім проханням й іншим малоросійським панам...

Перед виїздом на Москву гетьман, стережачись, щоб роздратована орда не вторгнулася для помсти в Україну, розташував охотницькі кінні та піші сердюцькі війська в належних околичних малоросійських місцях, щоб стерегли від того ворога.

Стор. 378.

Року від створення світу 7198, а від божого олюднення 1690. Оскільки не було на прийдешнє літо монаршого указу, щоб готуватися з козацьким військом на воєнну кампанію, то цілий той рік всі малоросіяни пережили в своїх домівках в мирі. Однак для забезпеки від ворогів-бусурманів перебували на малоросійських рубежах кінні й піші охотницькі війська, а також по невеликій частині й городових.

Стор. 378-379.

Того-таки року літо було дощисте, але, гніваючись на нас за беззаконня наше, пустив господь на малоросійську Україну велику кількість саранчі... Ішла вона через усю Малу Росію не разом, але порізно... Пробула вона на Україні тижнів 30 два і, либонь, озимим хлібам, уже вижатим, не зашкодила, однак хліби ярові, ще не вижаті, і всі невикошені трави виїла дощенту і вчинила малоросійським людям превелику втрату й печаль...

Стор. 380.

Перелетівши через Малу Росію за два тижні, удалася на Волинь і в Польщу, так само і в Литву. Певні письменні люди з малоросіян повідали, що на багатьох крильцях її бачили руськими літерами такі два слова: гнів божий. Автор же польської книжки “Економіка”, нововиданої і надрукованої після приходу саранчі, написав про ту саранчу на 111 сторінці таке: “В році 1690 з’явилася велика від звичайного саранча в Русі на Україні, а звідти частина її залетіла до Сандомирського краю...”

...Як милосердна мати, котра знас все раніше, як ми попросимо й хочемо, зволила переселитись у своїй многочудесній, знаменитій іконі (що знайшлася за щасливої держави в Малоросійській землі, добророзумного правління вашого вельможного, великого нашого, милостивого патрона) на Печерські гори...

Стор. 381.

Цього ж 1690 року, на самому його початку, в міжсвяття Різдва Господнього, почав я, цих літописних діянь описувач та повістяр, маючи кільканадцять років, служити в Запорозькому війську в поважнім домі малоросійських панів, шляхетного його милості пана Василя Леонтійовича Кочубія, писаря на той час військового генерального...

Стор. 384.

На тому писарстві він прожив у Січі ледве рік і пішов до Криму, де збудив хана з усіма кримськими ордами до війни на Російську державу...

Того-таки року святійший ісрусалимський патріарх Досифей, звідомшись про новопоставленого київського митрополита преосвященного отця Варлаама Ясинського і маючи свої інтереси в Малій Росії щодо спадків митрополита Паїсія Лигаридія та іншого митрополита Видиневського, прислав у Малу Росію, а також у Москву до пресвітлих монархів нарошного від себе архімандрита Хрисанфа...

Стор. 388-392.

Того-таки літа новий київський митрополит преосвященний Варлаам Ясинський у місяці травні чи у вересні, об’їжджаючи всю свою малоросійську спархію з київськими ігуменами і своїми консисторами, був у всіх малоросійських полках та монастирях...

Того-таки року, на самому його початку, душевний противенець, котрий завжди ненавидить православний християнський козако-руський рід, не задовольнившись згубою та запустінням цілої тогочасної малоросійської України, відповідно до своєї лихої поради, це було 1676 року, винайшов нове збурення на розор та пагубу і сьогобічної малоросійської України через канцеляриста Петрика, який на самому початку цього року, ледве пробувши на січовому писарстві рік, відійшов із Січі до Криму і, згідно підступної інформації, яку дав йому Мазепа (про це багато хто балакав), збудив хана і всю Кримську державу війною на Малу Росію, знамірюючись начебто досягти з кримською допомогою чогось корисного і віддалити її від московського володіння. Але ті його замисли за божим розглядом не змогли досягти своїх результатів, і він, Петрик, виходячи з кримськими ордами на Малу Росію, хоч іще кілька літ п’явся здійснити свій намір, але змарнував у тому, як раніше зі своїми помічниками татарами, і Суховій. Ті його виходи з ордами були, однак, не без шкоди Малій Росії, бо кримський хан, бувши дуже роздразнений од минулих двох російських походів на Крим, радий був Петриковому почину й раді і сподівався за його проводом щось справити собі корисне в Малій Росії... а солтану своему Калзі наказав іти з кримськими ордами і Петриком війною на Малу Росію...

Після поставлення Петрика гетьманом хан рушив на Манджари, а солтан Калга після відправлення свого, що настав тоді, Байраму рушив на Малу Росію. Коли ж прибув до Кам’янського Затону, то відізвався Петрик і солтан Калга до запорожців, закликаючи до свосї нецнотливої кампанії. Тоді запорожці, старшина та чернь, відписали до салтана так, що лишаються при своїй неодмінній вірності до царської пресвітлої величності, а до Петрикової згубної заваби не прихиляються і на вітчизну свою малоросійську з ним воювати не стануть. І просили запорожці солтана в тому-таки листі, щоб його,Петрика, як Іуду та зрадника, до них не приводив близько для спокуси. Та й Мазепа, хоч і виправив його в ту дорогу, однак потім, отямившись і роздивившись, що його замисли не можуть добре завершитися через Петрика, запобіг своїми листами запорожців, щоб ні в чому не слухали Петрикової намови і до нього не приставали, заховуючи свою неодмінну статечність та зичливість до царської величності і до своєї милої малоросійської вітчизни, що запорожці й вчинили. Тоді Калга-солтан, одержавши таку відповідь від запорожців, рушив сам з ним, Петриком, на Малу Росію. А гетьман Мазепа, завчасно провідавши про той солтановий і Петриковий похід з Криму, незабаром зібрав до себе полки свого малоросійського рейменту, одні, а саме: Миргородський, Гадяцький, Прилуцький та інші, послав за Ворскло супроти ворожого наступу, а з іншими станув під Гадячем, надчікуючи до себе великоросійських військ, що мали прибути від Білгорода з Шереметом та від Севська з князем Борятинським. Стоячи тут і бажаючи бачити в малоросійському народі статечність та постійність і щоб люди не схилялися на жодні Петрикові зваби, розіслав з-під Гадячого, 28 липня, в усі полки малоросійські свого рейменту такий свій нагадувальний універсал:

Їхньої царської пресвітлої величності Запорозьких військ обох боків Дніпра гетьман Іван Мазепа.

...декотрі з-поміж вас, нинішні обивателі, почувши поголоски про зрадника та облудника Петрика, що він, щенюк, утік до ворогів і взяв своїм негідництвом собі в братерство татарів, одні починають сумніватися, а інші боятися, кажучи, начебто той його, злого сина, зачин зашкодить нашим порядкам, які є в Малій Росії... Ми, отож, гетьман, виказуючи дбання з тієї оказії та горливе старання щодо цілості усього малоросійського краю, спільної для всіх вітчизни... але за той їхній вчинок немало потерпіла й вітчизна Україна, край тогобічний...боронити як зіницю очей своїх святу віру й цілість божих церков тут-таки, у вітчизні своїй Україні... В цей час ми, гетьман, вимагаємо всенародної малоросійської постійності й нерушної зичливості... А що злий син, той щенюк, наносить огуду начебто нашому малоросійському народові, чиняться від православного Російського царства якісь утиски, то всі тес знаете, що наш малоросійський народ дізнас превеликої монаршої милості, а не якихось утисків.

Дано в таборі під Гадячим, 28 липня 1692 року.

Стор. 392-393.

ПЕТРО ІВАНОВИЧ

з божої ласки гетьман Запорозького війська

...І те знайте, що ця війна на москаля почалася не через що інше, тільки задля ваших вольностей і для загального посполитого добра. Про це не треба вам багато писати; самі знаєте, що вам діють москалі та й свої драпіжні пани...

Стор. 394-395.

Ми, старшина, і військова чернь і посполиті міста Полтави та інших міст обивателі Полтавського полку.

Тобі, Петрику Іваненку, злоначальнику бунтів та крамол...

А коли 6 нам, усьому народу, робилася 6 кривда від кого, то в Малій Росії не ти, блазню і щенюку, а гідні й розумні особи виступали б...

Дано в Полтаві 31 липня 1692 року.

Стор. 396-397.

...бо полки мого рейменту стоять в розрізненні: одні вилучено й поставлено давно під українські міста, а другі хоч і були залишені в домах, але під час нинішніх подій через хлібні жнива не встигли, та й не кожен охоче виходить на війну... А особливо треба було на теперішньому моєму становиську під Гадячим озиратися на внутрішній стан у малоросійських військах... А мені, гетьманові, з цим малоросійським військом самому йти супроти ворога ненадійно, оскільки треба озиратися і на становище в Україні.

Дана в обозі під Гадячим 2 серпня 1692 року.

Стор. 401.

А кладу я це підданське моє слово для того, що з цим в’яжеться потреба найперше малоросійського краю, адже Семен Палій, бувши тутешнім уродженцем, увійшов уже серед товариства у велику значність, і коли його, як вище було сказано, відігнати через відчай на ворожий бік, то від нього учиниться замішання наперше малоросійським порядкам... Але які він, Семен Палій, писав мені листи, то їх я посилаю для відома вам, великим государям, в приказ Малої Росії... Список мого листа посилаю в приказ Малої Росії.

З Батурина 9 грудня 1692 року.

Стор. 404-405.

При такій жалісливій згубі, яка впала на козаків з польського боку, повстала тоді не менша буря на Малу Росію і з кримського боку, коли за побудкою зрадника Петрика Калга і Нурадин солтани із Шингереєм та ханськими синами вторглися 26 січня під Україну... перечекав у них ту хвилю, доки вороги набрали у згаданім Полтавськім українськім полку лупів та користей і безбідно повернулися додому.

...охотницький полковник Семен Палій: відомо йому учинилося, що з Криму мають прийти під малоросійські міста великими потугами вороги-бусурмани... Бо розумію я за відомостями й поголосками, що вони, вороги, схочуть довго поширювати свій злопідступний намір, зваби й промисли коло ваших, царської пресвітлої величності, малоросійських міст...

Стор. 406.

Так він, той жовнір, сказав на те Ониську: “Біда Україні — і відтіль гаряче, і відтіль боляче” Оце, мовив, ції хоругви йдуть до пограниччя не просто так, але з супротивниками щодо України замислами...

Стор. 407.

Перш ніж рушив гетьман до Батурина, принесено йому відомості з Засеймських сотень про те, що, почувши поміж себе про бусурманський похід на Малу Росію, почали впадати вони у смуту і тривожитися. Отож гетьман, викорінюючи ту тривогу з їхніх сердець, писав в ті сотні, теж 8 лютого з Лубен такий свій універсал:

...Петрика, вийшовши з Криму з сорокома тисячами орди, завзялися були цілком на те, щоб спершу звабити з’єднатися з ними запорожців, а потім тією ж звабою відторгнути від богохранимої монаршої, їхньої царської величності, держави малоросійські міста... тепер вони, вороги, притягли звідтіль під українські міста Переволочну й Кишінку, але й тут діставши відсіч, пішли поза Ворсклою польовою стороною і незабаром притягли під Полтаву... відразу рушили з Батурина з військовими тяжарами і, з’єднуючи полки, спішно тягли до прикордонних малоросійських міст... за нашим рейментарським розпорядженням всюди по містах, які стоять на дніпровському березі, розкладено полки для всенародної оборони нашого малоросійського краю...

Стор. 412-413.

Того-таки року, в квітні місяці святійший вселенський константинопольський патріарх Килинник прислав у Москву свою соборну грамоту (а з Москви її прислано в Малу Росію), яка зголошус про чотирьох вселенських патріархів і про п’ятого московського, що, окрім цих п’яти патріархів, немає під сонцем жодних інших патріархів, а що ахридонський, кіпрський, грузинський і єнакейський архієпископи називаються в руських країнах патріархами, то переконує, щоб ніхто їх за патріархів не вважав...

Стор. 414.

Той хан Сафа-Герей знав, либонь, про намір до миру свого попередника хана Саадет-Герея, однак через свою озлобу до християн двічі посилав під Малу Росію війною свої орди... прислав війною під Малу Росію Калгу-солтана з ордами і Петриком... висловлюючись при цьому про неслушні ординські з солтанами і Петриком кількаразові походи на Малу Росію...

Стор. 415.

Того таки року Іо Константин Дука, ставши на батьківському місці волоським господарем і бажаючи прихилити до себе в неодмінну сусідську приязнь гетьмана Мазепу та й щоб купці малоросійські і грецькі безборонно і без жодної острашки приходили з Ніжина у Волоську землю...

Стор. 416.

Тоді ж таки він, господар, також волоський гетьман і сардар писали свої листи про той купецький приїзд з Малої Росії у Волоську землю і до Палія, і Палій прислав ті листи до гетьмана. На це їхнє бажання гетьман частково дозволив, щоб усілякі купці їздили з Малої Росії зі своїми промислами у Волоську землю.

Стор. 418.

...писаними для мене, при цьому моєму листі в приказ Малої Росії...

Цього їхнього безумства я не приховую і посилаю ті їхні обидва листи у приказ Малої Росії... я тут-таки з листами Рутковського посилаю у приказ Малої Росії.

Стор. 422.

За цю нашу добру постійність не годилося б нас, Запорозьке низове військо, звати пасинками нашої вітчизни України.

...Оскільки довести годі, що ми с пасинками... нашої української Вітчизни...

Стор. 423.

...здирають індукту з різних малоросійських людей, котрі йдуть у Січ з усілякими харчовими припасами...

...про Палієв похід з малоросійським військом...

Стор. 426.

У тих таки числах солтан Нурадин з кримськими ордами і другий солтан Онита з білогородськими та ногайськими ордами, погодившись, рушили зі своїх жител війною на Малу Росію, що лежить по обидва боки Дніпра.

Стор. 427.

...принесено з Запорожжя до мене звістку про похід ворогів-бусурман: з Криму Нурадин-солтана з кримськими ордами, а з білгородськими ордами брата Калги-солтана Онита з білогородськими й ногайськими ордами під вашої, царської пресвітлої величності, околичні великоросійські та малоросійські міста.

Стор. 428.

Я отож їхній лист, що звістує про це ширше, також і лист галицького полковника, принесений мені із Коломака про повернення назад солтана Нурадина, посилаю в приказ Малої Росії для відома вам...

Стор. 429.

...вийшли були з Білогородщини з таким наміром, щоб ударити їм під Київ і під інші вашої царської пресвітлої величності малоросійські міста.

Стор. 430.

...щоб грецькі купці ходили зі своїми куплями з цих малоросійських країв простим давнім шляхом на Ясси з доброю надісю на свою повну цілість.

Стор. 431.

Пересилаю також через нього в приказ Малої Росії і листа Семена Палія.

Стор. 433.

Оцей Палієвий лист і лядські універсали послав гетьман Мазепа в приказ Малої Росії через пошту...

Стор. 434.

Лист про це його, Рутковського, писаний до мене, посилаю в приказ Малої Росії, а того тлумача і великоросійського чоловіка сподіваюся щодня і щогодини.

Стор. 435.

За милостивим вашої пресвітлої величності указом привіз і віддав мені, гетьману, присланий піддячий Малоросійського приказу Олексій Меньшиков милостиве ваше монарше ударювання полковникам мого рейменту...

Стор. 440.

...через нього посилаю в приказ Малої Росії для відома вам, великим государям, і листи його, Семена Палія...

...а від Запорожжя уже приходити сюди, в Малу Росію...

Стор. 441.

...на Запорожжя, а звідти, розіславши своїх полчан у малоросійські міста, прибув би сюди і сам...

Стор. 445.

Коли після виправи в Москву вищеподаної грамоти гетьман дістав відомість з листа переяславського полковника Мировича і з розповіді товариства його полку про ворожі наміри бусурман супроти Малої Росії і про польське приятельство з Оттоманською Портою, шкідливе Російській державі, то 24 січня писав з Батурина про те в Москву таку свою грамоту:

Стор. 446.

...іти з білогородськими ордами під малоросійські, вашої царської пресвітлої величності, міста...

З Батурина, 24 січня, 1694 року.

Писав до мене Семен Палій, ознаймовуючи про ворогів-бусурман, що вони за злопідступним бусурманським наміром своїм мають приходити на воєнні промисли під малоросійські, вашої царської пресвітлої величності, міста...

Стор. 447.

...приказ Малої Росії для відома вам, великим государям...

То я його листа посилаю при цьому моєму в приказ Малої Росії для відома вам, великим государям.

...принесені мені зі звідомленням, посилаю в той-таки малоросійський приказ.

Стор. 448.

Зло отож цілковито виявилося нашій мірності в теперішньому часі, бо приїжджі в Малу Росію з різних країн архієреї...

Стор. 449.

...писав, що коли треба де в Малоросії через населення єпископа, то щоб не одного поставити.

Повчаючи цим, наша мірність бачить і чує, що ненагаразд ходять в країні Малій Росії грецькі та сербські архієреї і незвідь-звідки приїзджають без будь-якої заборони до міст і сіл...

Стор. 451.

...деякі мандрівні архієпископи, котрі в малоросійських містах називають себе патріархами, супротивно до правил святої східної церкви і уставу святих отців.

Стор. 452.

...стверджене отак підкреслено багатосилим вашої царської пресвітлої величності указом і святійшими грамотами, було збережено в Малій Росії цілком...

А про те, що зволив сси, ваша святійшість, писати до мого смирення, то на те по-синівському відповідаю: архієреї грецькі та сербські в Малій Росії бувають не інші, котрі йдуть за милостиною зі своїх країн у царське місто Москву...

Стор. 453.

А відтепер, коли б хтось із тих ахридонських архієпископів, котрий піде в царське місто, трапився 6 у Малій Росії, то за вашим архіпастирським наставлениям ніхто не посміє називати його патріархом...

...то якийсь облудник у вас перебуває, котрий брехливо наносить, що начебто у вашій Малоросійській країні місцеві архієреї не дають постановочних грамот тим, кого вони висвячують...

Стор. 456.

...про це нам прибула звістка від духовних людей з Волоської землі, котрі прибули сюди, в Малу Росію.

Стор. 457-459.

Також доносив про ханський з Петриком воєнний намір супроти Малої Росії і про розісланий універсалів у всі полки для козацької готовності на відсіч тих ворогів. Писав і інше в тій-таки грамоті, яка мас в собі таке:

...Ті обидва листи Семен Палій прислав до мене, щоб прочитати через тих-таки тлумачів, а що просив для потреби відіслати ці листи знову назад, то я, велівши переписати їх, відіслав первопис до нього, а списки посилаю у приказ Малої Росії... посилаю при цьому моєму листі у приказ Малої Росії для донесення вам, великим государям.

...ми, гетьман із старшиною та полковниками, з усім Запорозьким військом і з усім малоросійським народом...

З Батурина, 23 квітня 1694 року.

Стор. 460.

...щоб віддати її у Малоросійській країні архімандриту Хрисанфу, котрий був тут від нього. І коли він, архімандрит, перебуває десь тепер у Малій Росії, зволь відіслати і з ким годиться йому цю книгу...

Стор. 461-463.

Того-таки року польський король Ян Собеський, пильно прагнучи привести русь, котра живе в Короні Польській і яка міцно тримається східного грецького обряду, до унії з римлянами-поляками, а щоб святе православ’я скасувати зовсім, призначив для того з’їзд у русько-малоросійськім місті Львові і розіслав перед тим в усю Русь та Малу Польщу універсали, наказуючи всім руським та полякам духовного та світського стану з’їхатися у вересні місяці задля тієї напірної унії до Львова і цілковито постановити та закріпити унію з Руссю трактатом... на першій сесії в греко-руській єпископській Львівській катедрі, 16 вересня до всіх руських станів при оголошенні згаданої королівської інструкції таку промову латинсько-польською мовою з похвалами королівських заслуг і його дбання щодо встановлення унії:

...з’єднав сили Речі Посполитої, блукаючий український народ і Запорозькі війська — міцну заставу супроти отаманської потуги... Дізнали також нещастя Болгарська, Сербська, Мултянська, Волоська провінції і наша Україна...

Стор. 464.

...щоб з’їхатися до столичного руського міста Львова трьом станам: духовним, шляхті і братчикам — для того і так як це зроблено недавно у Перемисльскій дісцезії, коли було скликано людей греко-руської релігії.

Стор. 465.

З таких з’їздів та посольств видно, що, виявляється, не вся Русь схилилася до унії... а приводить і принижує до унії православну Русь, яка і без унії краща від схизматиків-римлян.

...А набравши там-таки безліч татарських та волоських ясирів чоловічої та жіночої статі, щасливо повернуло звідти в Малу Росію у свої домівки...

Стор. 466.

...при цьому моєму листі, висилаю в приказ Малої Росії для донесення вам...

Стор. 469.

А я, перш ніж почну описувати відправлений в цьому році на Азов та Казикермен марш великоросійських та малоросійських військ, викладу ще тут про сильне татарське вторгнення в Польщу...

Стор. 470.

Коли ж потім уторгнулись і під саме столичне руське місто Львів...

Стор. 473.

Після отаких, описаних раніше, великоросійських та малоросійських незгод і великих змагань з Оттоманською Портою та Кримською державою... Коли це сталося і коли великоросійські війська та кілька полків малоросійських спинилися всі під Азовом...

Стор. 479.

З тих ясирів одні добровільно похрестилися, і відпущено їх з Січі на Русь в Україну, інші захворіли й померли, а треті, злохитрі, замислили вчинити кошу і всьому січовому війську погибель і були в тому постережені...

Стор. 480.

...святу церкву та вітчизну православно-російську захистили і собі славу безсмертну здобули!

Стор. 488-489.

Тоді вся руська волинська шляхта вибрала з-поміж себе на ту овдовілу Луцьку й Острозьку єпископію одного значного і заслуженого в Короні, також волинського шляхтича і вченого чоловіка Димитрія на Жабокриках Жабокрицького... однак вся волинська руська шляхта міцно при тому стояла, щоб ніхто інший, тільки він, Жабокрицький, був у них луцьким та острозьким епископом... Після того вибрання, коли він, Жабокрицький, був у Варшаві і зголосив королеві й сенаторам про своє єпископське вибрання волинською руською шляхтою на Луцьку спископію, то сам король багатократно намовляв його до унії. До неї ж він, Жабокрицький, не захотів пристати і зволяв відставити своє єпископське вибрання, щоб лишитися світським при нерушимому греко-руському православ’ї.

Стор. 491.

А я мав найбільше бажання відібрати настанови щодо правдивої віри від найвищого в цілій Росії [мається на увазі Мала Росія (Україна). — В. Ш.] пастиря...

Стор.493-494.

А які насильством обернено в унію, то щоб повернено було назад людям греко-російської віри, як це було колись...вибрати духовним та мирським людям греко-російської віри інших православних єпископів... щоб людям благочестивої греко-руської віри вільно було вибрати православного єпископа на Луцьку спископію... на Луцьку спископію вибрано єпископом з волинської шляхти русина Димитрія Жабокрицького... а руські люди його похваляють... А руські, мовляв, духовні та мирські люди його, Димитрія, хвалять, що він чоловік учений і до благочестя схильний...

Стор. 503.

Того-таки літа, оскільки в Литві був поганий врожай на збіжжя, гетьман Великого Князівства Литовського Сапіга просив у гетьмана Мазепи, щоб українським людям було дозволено його возити для продажу до Слуцька та Копилля...

Стор. 506.

...поставивши його гетьманом землі Малоросійської...

Стор. 512.

Лишаючись відтак ченцем, Дионісій Жабокрицький, згаданий номінант, невсипно старався досягти сану Луцького єпископа і, добиваючись приязні до себе малоросійських властей, писав 4 січня до гетьмана з Білостока такого свого компліментального листа.

Стор. 513.

Того-таки 14 січня архімандрит єрусалимський Хрисанф писав з Богурешта до гетьмана такий компліментальний лист:

Ясновельможний гетьмане Запорозьких військ, пане, пане патроне і добродію, вельми до мене ласкавий!

Знову й знову, віддавши через цю оказію мій найпокірніший твоїй вельможності поклін, зичу здоров’я від найвищого Бога і довгих літ в управлінні Руської Річі Посполитої [Руська Річ Посполита — Україна. — В. Ш.] твоїй вельможності...

Стор. 514.

...звіщаю про те вашу пастирську милість і всім у Малій Росії бутнім духовним чинам...

Стор. 515.

...тоді вони забоялись вторгатися далі всередину України... перестрашена божою силою, втікала, ломлячи голову, назад з України...

Стор. 517.

Того-таки лютого 22 великий коронний гетьман Яблоновський, діставши від гетьмана Мазепи відомості про вищезгадані ворожі бусурманські наскоки на Україну і бажаючи знати, як минулого літа йшли на Азов...

Коли мала приходити на Україну вищезгадана бусурманська сила в помсту кривди своєї за Кизикермен...

Стор. 519.

...кріпко налягав зі своїм неслушним натиском, щоб у Русі, яка перебуває під державою Корони Польської, греко-руське православ’я було обернене на унію із схизматичним римським костьолом... чув, начебто він був колись православний руський шляхтич, але задля тимчасової честі й мирської слави відкинув благочестя, став ляхом і назвався Собеським, а по-руському звано його раніше Собком...

Стор. 524.

...в серця вірних рабів своїх, козаків Запорозького малоросійського війська...

...ласкаво відпустив усе козацьке малоросійське військо з-під Азова в Малу Росію...

Стор. 526.

Йосип Шум’янський, єпископ львівський, галицький і Кам’янця-Подільського, адміністратор митрополії Почаївської та епископії Луцької.

Року 1696, 21 липня.

...помер король, померла й унія... розтлумачить це по совісті, що тут зі мною та моєю Руссю чинилося!

Стор. 528.

Два сеймика Руського генералу, тобто Галицький та Очепський, було зірвано...

Стор. 530.

Іосиф Стайка, милістю божою православний архієпископ мараморійський, екзарх ставропігії патріаршої Константинограда, Нового Риму адміністратор, митрополії білградської, Седмиграда і всього православ’я в Угорській країні властитель.

...в Русі старожитним єпархіям, найбільше в Луцькій та Острозькій єпархії, творимо для відома наше архієрейське благословення.

Стор. 535.

Той Каріон, справник друкарні, привіз тоді ж таки в Малу Росію від свого розуму складений великий аркушевий буквар, або грамотку...

Стор. 536.

Але ж багато хто з поважних осіб, як з Малої Росії, так і з-за кордону...

Стор. 537.

Не згадую я тут справ та дій у Малій Росії, перед тим не бувалих...

...Варлаама Ясинського, архієпископа, митрополита київського, галицького і всієї Малої Росії...

Стор. 541.

...про ординські замисли на Малу Росію і про таємну кореспонденцію з новим волоським господарем...

Стор. 542-543.

...є певна відомість, що кримський хан наказав усім кримським і білгородським ордам, усякому готуватися й приспособлятись у теперішній військовий похід на нинішню зиму у вашу, царської пресвітлої величності богохраниму державу Малу Росію, про що просторіше оповіжено в записі їхніх річей, і я той запис посилаю при цьому листі в приказ Малої Росії для донесення вам, великому государю... а згаданого Івана Драгинича залишаємо при собі в Батурині, бо він бажає жити тут, у Малій Росії, хочучи забрати сюди з Волоської землі свою жону і дітей... А ту циферну азбуку послав я в той-таки, вашої царської пресвітлої величності, Малоросійський приказ.

Дано в Батурині, 26 листопада 1696 року.

Стор. 546.

...говорив словесно, переконуючи поляків, щоб мали мир з Кримом та турками, оглядаючись на українську подільську, а також у воєводствах Руському та Волинському і на Покутті руїну...

Потім, 30 березня було донесено з Кракова в Малу Росію такі газети, що в Константинополі постало було морове повітря, яке умертвляло за день кількадесят чоловік.

Стор. 547.

Він заборгував на окуп синайських монастирів 5000 рублів, тож для випрошення милостині прислав у Малу Росію і до гетьмана старого архімандрита Кирила, котрий, зібравши, що міг, милостиню, від’їхав з нею до Синаю. Той-таки згаданий архієпископ Іоаникій прислав цього року для тісї ж милостині в Малу Росію другого, Кирила...

Стор. 549.

...то за спільною радою для оборони України та слобідських міст від бусурманського находу залишили війська...

Стор. 550.

Довідалися тоді від татарських “язиків”, що кримський хан з усіма своїми ордами, вийшовши з Криму для вторгнення в Малу Росію...

Стор. 551.

...ратними великоросійськими та малоросійськими військами дбаємо при тій-таки всемогутній божій помочі піти на низ ріки Дніпра до Чорного моря для чинення воєнних промислів...

Стор. 559-

Список листа, в якому писалося про те до них, посилаю в приказ Малої Росії...

Стор 560.

При таких діяннях та подіях у нашій Росії і в російських військах, у Польщі сенатори й Річ Посполита промишляли про вибір нового короля... За втручання в те елекційне діло пресвітлого нашого монарха Петра Олексійовича вибрали і 15 вересня коронували на польське королівство князя й електора саксонського Фредеріка Августа...

Стор. 560—561.

ПРОПОЗИЦІЇ

до найяснішої Річі Посполитої від нового кандидата, найяснішого князя, його милості Августа, електора Саського, подані через екстраординарного посланця, висланого з повними і всілякими повноваженнями...

...8. Так само Поділля, Україну [тут термін Україна вживається на означення Київщини. — В. Ш.], Волохів, Мултян, коли зможе, приверне до найяснішої Річі Посполитої чи ж то війною, чи після постанови миру...

Стор. 564.

При такому стані у Польщі Велика й Мала наші Росії...

Стор. 581.

...1699 року, як свідчить на 395 листі німецький історик Пуфендорфій, у тих-таки Карловичах турки постановили мир з поляками і через тодішній трактат виторгували у турчина Кам’янець-Подільський з усім Поділлям та Україною...

Стор. 582.

По тому настала дорожнеча хліба, а за нею зараз-таки почався і голод поміж посполитим народом, який тиснув бідних малоросійських людей цілий рік...

Стор. 583.

ЛЯДСЬКИЙ ТРАКТАТ З ТУРКАМИ В КАРЛОВИЧАХ

3. Кам’янець-Подільський непорушно, як у собі с, мас бути відданий Короні. До Поділля й України щоб Оттоманська Порта також не мала претензій. Гетьмана українського, котрий тепер резидус в Молдавії, щоб Порта скасувала...

Стор. 584.

Того ж таки року, згідно минулорічного трактату Карловицького, чи Петерварадинського, турків з поляками, турки від першого березня до 15 травня вивозилися із Кам’янця-Подільського і відступили його полякам з усім Поділлям та тамтешньою Україною, що прилягає до Поділля, в давнішнє володіння.

Стор. 593.

Після минулорічного неврожаю в Малій Росії настала дорожнеча в пашні і голод між простим народом... Цей голод і людські біди один малоросійський поет з’явив римами...

Стор. 600.

Того ж таки року в лютому місяці за гетьманським наказом і за оповіддю стародубських та чернігівських купців у генеральній канцелярії описано земний та водний тракт, який лежить з Малої Росії від Стародуба й Чернігова до Кролевця Пруського і до Риги...

Стор. 603-605.

Того ж таки року деякі польські панове на тому боці Дніпра почали були осаджувати слободи на порожніх місцях, що було заказано останніми трактатами, скликаючи на них цьогобічних малоросійських людей. А купцям малоросійським почали були діятись у Польщі численні ошуканства й образи... боярин Головін, докладаючись на пакти вічного російського з поляками миру, вчинені 1686 року, писав від себе про ті новозакладені польські слободи і про образи малоросійським купцям, чинені поляками, до великого коронного гетьмана Яблоновського свого листа... На той коронний гетьман учинив зі Львова 10 липня таку листовну відповідь до Мазепи:

...Зараз же посилаю мої універсали в Україну із засторогою, щоб ніхто не важився супроти заборони останнього трактату осаджуватись у тих місцях, котрі залишені до подальшого рішення. Маю ту надію, що так і з боку його царської величності таких слобід на тих грунтах дозволяти й допускати не будуть...

Зі Львова 10 липня 1700 року.

...При тому своєму листі прислав коронний гетьман до гетьмана Мазепи через згаданого басанського сотника три свої універсали: один — до купців українських, щоб при пашпортах свого гетьмана зі всілякими товарами та своїми гендлями безпечно проїжджали за кордон у Польщу і через Польщу; другий — до польських обивателів, духовних та світських, щоб українських купців у Польщі не утруднювали й не утяжали; третій універсал до польських панів, що начебто мали на Україні свої ґрунти, щоб не осаджували своїх слобід на тих порожніх місцях... Всі ці три універсали Яблоновського від слова до слова мають у собі таке:

Станіслав Ян на Яблонові Яблоновський, каштелян краківський, великий коронний гетьман, барський та межиріцький староста.

Чиню до відома, кому про те належить відати, особливо їхнім милостям панам обивателям і купцям українським, київським та задніпровським, з держав його пресвітлої державної величності при вияві моєї приязні...

Заходить тут мені реляція, що їхні милості панове обивателі та купці українські, київські і задніпровські, приїжджаючи до Польщі, в держави його королівської милості та Річі Посполитої з різними товарами, виносять часто великі й неслушні утяження...

Чиню відомим, кому про те належить знати, особливо ясновельможним моїм милостивим панам і братам, які мають на Україні від Дніпра свої дідицтва та посесії, при виявленні моєї братерської схильності довожу до відомості.

Стор. 608.

...чи через якогось особливого мого гінця обіцяю послати, як це належить за потребою чи в приказ Малої Росії, чи в інше яке місце.

Писано в Батурині 1700 року.

Текст подано за: Самійло Величко. Літопис. Том перший. Том другий. Переклав з книжної української мови Валерій Шевчук. — К., 1991.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка