Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

«Міфи України»

УКРАЇНСЬКІ ЛЕГЕНДИ ПРО ЖИТТЯ ПЕРШИХ ЛЮДЕЙ ПО ВИГНАННІ ЇХ З РАЮ ТА ПРО РУКОПИСАННЯ АДАМОВЕ

На українські легенди й вірші про життя перших людей по вигнанні їх з раю та про рукописання Адамове найбільший вплив справив той же апокриф «Слово про сповідання Євине», під впливом якого склалися й легенди про гріхопадіння перших людей та їхнє вигнання з раю. По вигнанні з раю, — говориться в апокрифі, — Адам і Єва посідали навпроти нього і, припавши до землі, заголосили — і голосили 7 днів (за іншою редакцією — 15 днів). «Знемогла душа моя від голоду, — казала Єва. — Ходімо, пошукаємо їстівного». Підвелися вони, обійшли всю землю — і не знайшли нічого їстівного; повернулися до Едема і знов заголосили: «Раю мій, раю, пресвітлий раю, — волав Адам, — красо невимовна! Задля мене створений, а задля Єви зачинений; Милостивий, помилуй мене грішного!» Тоді Господь умилосердився й послав янгола Іоїля, який відділив їм сьому частину раю. Адам і Єва поїли спочатку плоду тернового. Явився архангел Михаїл, приніс пшениці й меду і став настановляти Адама на діла ручні. Потім вигнав з раю всіх тварин, звірів, гадів і птахів і віддав їх Адаму, який дав їм усім імена. Адам почав обробляти землю. Прийшов диявол і каже: «Земля моя, а Божі — небеса і рай. Якщо хочеш бути моїм, то обробляй землю; а коли хочеш бути Божим, то йди до раю». Адам заперечив: «Божі небеса й земля і цілий всесвіт». — «Напиши його рукописання, — каже диявол, — тоді дозволю тобі обробляти землю (і не давав йому відійти), і тоді будеш моїм». Адам каже: «Чия земля, того і я й діти мої». Зрадів диявол і мовив: «Запиши мені все те, що ти зараз сказав». Адам узяв «плечя», написав рукописання й каже: «А інде писано у Святому Письмі». Адам жив у раю, славлячи Бога з архангелами та янголами у світі незатемнюваному; коли ж він був вигнаний з раю за порушення, то не відав ще того, що ніч і день раніше, ніж його, створено Богом. Сів він «просто раю» й заголосив «по райському житії». Настала ніч, зійшла на землю пітьма. І заволав Адам, промовляючи: «Горе мені, порушникові Божої заповіді, вигнаному зі світлого райського житія, пресвітлого незатемнюваного світу. Світе мій пресвітлий, — продовжував він, плачучи і голосячи, — вже не побачу сяяння твого і незатемнюваного світу, ані краси райської не побачу. Господи, помилуй мене грішного». Прийшов до нього диявол та й питає: «Чого ти стогнеш і голосиш?» Адам відповідає: «Заради світу пресвітлого, який зникнув з очей». Диявол каже йому: «Я тобі дам світло, запиши рукописанням його рід свій і дітей». Адам «заради світу пресвітлого» дав дияволу рукописання, в якому написав так: «Чий світ є — того я і чада мої». І настав день, і засяяло світло по всьому всесвіту. А диявол узяв рукописання Адамове і сховав його в Йордані під каменем на тому місці, де пізніше хрестився Христос.

Ремство Адама про втрачений рай породило цілу сім’ю українських і руських духовних віршів, відомих під назвою «Плач Адама». Нічого особливо оригінального ці вірші собою не являють і подекуди буквально повторюються повністю або повторюють окремі вислови апокрифа «Слово про сповідання Євине». А загалом вони є простим поширенням таких віршів з церковних співів Постувального тижня: «Вигнаний з раю Адам був, там же й сидів проти нього, ридав, голосив зворушливим гласом, і говорив: «Горе мені, постраждав окаянний я! Одну тільки заповідь Бога порушив — і всіх був позбавлений благ. Раю пресвітлий, для мене насаджений був і через Єву зачинений!..» Поетичні картини церковних співів у віршах доповнені відповідними благочестивими роздумами про марноту людських устремлінь до земної слави і земного багатства і завершуються в деяких з них поверненням Ісусом Христом грішного Адама до раю. Лад віршів — церковний. Остання обставина — треба думати — пояснюється тим, що багато з виспівуваних нині сліпцями псалмів і духовних віршів складені (створені) південноруськими письменниками кінця XVII й початку XVIII століть: Лазарем Барановичем, святим Димитрієм Ростовським, Іоаном Максимовичем та ін. Так, наприклад, щодо Лазаря Барановича, архієпископа Чернігівського, в дослідженнях про його праці прямо говориться, що він, «відвертаючи народ від мирських пісень й повчаючи, щоби пісні мирські залишали, а замість них хвалу Богу й Богоматері віддавали, багато пісень обернув на божественні і, без сумніву, в народ передавав. Хоча суголосся було мирських пісень, але текст створював божественний, щоби при нагодах, замість нікчемних божественні словеса були співані, і добродумання в серцях укорінювалося».

Інші українські вірші відзначаються вже цілком народним характером і, поряд з плачем Адама, відводять також місце зображенню самого життя перших людей невдовзі по вигнанні їх з раю. Такою є «Пісня про Адама і Єву», вміщена П. П. Чубинським у «Трудах Этнографическо-статистической Экспедиции в западно-русский край»:

«Сидить Адам просто рая

I наготу покриває.

— А ти, Єво, не смутися,

до мене обернися,

Прошу я тебе!

Господь Адаму говоряше:

— Де ж ти, Адаме, живеш?

— Осьде — в кутку,

Ох, мій смутку,

І з Свою молодою

Тішу біду свою.

Заповіді не хранив,

.......... сотворив.

— О, бач, Єво,

Смутна жено,

Було жить, не грішить;

Вибачай же тепер.

Лучче було в раю жить,

Солодкі яблука во рту йміть.

Тепер треба працювати,

Щоб кавалок хліба мати

До самої смерті.

Зачав Адам розмишлять:

Як би нам хліба достать:

Укопать я не вмію

І не знаю, що посію,

Бо не маю чого.

Янгол к ньому явився:

— Іди, Адаме, поучися,

Візьми заступ та нагнися,

Копай землю, потрудися,

Та побачиш, що тобі вродить,

Проклята Єва і змія,

Що веліли вийти із рая,

І по пущі блудити,

І в сирій землі жити

По конець віку».

Легенди на «Плачі Адама» майже не спиняються, зате набагато докладніше говорять про життя перших людей по вигнанні з раю і про рукописання, дане Адамом дияволу. За легендою, записаною в м. Куп’янську, вигнані з раю прабатьки сіли проти райських дверей і гірко оплакували свій гріх і колишнє блаженство. До усвідомлення про гірку втрату домішувалась осторога за саме життя своє, страх смерті. Поставлений на сторожі біля дверей раю янгол чув ридання Адама і Єви, бачив їхній страх; зглянувся він на лиху долю перших людей і сказав Богові про їхнє сумне становище. Бог, не маючи наміру довести Адама і Єву до повного розпачу, велів янголу переказати їм, щоб вони взяли біля райського порогу землі, змоченої їхніми сльозами, і цю землю посіяли. Там, де посіяв Адам, виросла зі сліз його, змішаних із землею, пшениця, а де посіяла Єва, там виросли коноплі. Отак перші люди одержали хліб і одяг.

У легенді, записаній у с. Хомутинцях, розповідається таке про початок землеробства і водночас про створення коня.

Розсердився Адам, що Господь вигнав його з раю. Копає землю та й не каже: «Господи, допоможи!» А чорт радіє з того. Отож, що Адам скопає за день, чорт уночі поперекидає знову догори травою. Адам копає на іншому полі, думаючи, що поле в тому винне: копає та й копає, а вранці гляне — на полі знову трава зеленіє, ніби воно й не було скопане. Бився він, бідолашний, побивався, а тоді зітхнув до Господа Бога та й каже: «Господи Боже, допоможи мені!» І як він промовив це, так та земля, яку він копав, і зачорніла смугою. Помолився Адам Богові й почав засівати. Коли засіяв, то запрягсясам у борону й волочить. Та так йому важко ту борону тягти, а чорт сидить позаду на бороні та й сміється. Поглянув на все це Господь і каже Своєму янголу: «Бачиш того чорта, що на Адамовій бороні?» — «Бачу», — відповідає янгол. — «Тож піди, — каже, — та зроби з того чорта коня для Адама». Янгол і пішов, та як закине на чорта оброть, так із нього й стала коняка. Тоді янгол каже Адаму: «Розпрягайся, чоловіче, та запрягай коня: Господь дає тобі скотину».

Легенда, записана в Куп’янському повіті, говорить, що коли диявол через заздрість спокусив перших людей на гріх, то, виганяючи їх із раю, Бог дав Адамові дерев’яну лопатку й велів йому копати землю й сіяти хліб, а Єві дав гребінця й веретено, щоб пряла. Адам почав копати землю. З’являється диявол і каже: «Не смій копати землю! Вона — не Богова, а моя: я дістав її з морського дна. Хіба даси мені щось, тоді дозволю копати». — «Та що ж я тобі дам, — каже Адам, — коли в мене самого нема нічого?» Диявол мовив: «Нехай буде так: поки живе людина, вона — Божа, в коли помре — моя». Адам пристав на це. Тоді диявол одтяв у Адама кінчик мізинця й кинув його на камінь — кінчик устряг глибоко в камінь. Диявол кинув той камінь у річку Йордань й промовив закляття: «Доки не випірне цей камінь з води, доти померлі люди будуть мої. А випірне він лише тоді, коли на землі з’явиться така людина, яка тричі народиться і тричі хреститиметься!» Отож коли Ісус Христос хрестився в Йордані, камінь сплив нагору, випірнув, бо Ісус Христос був саме Той Чоловік, Який тричі народився — від Бога Отця предвічно, від Діви Марії во плоті та з домовини й тричі хрестився — за законом Мойсейовим, в ріці Йордані й на хресті. Відтоді померлі люди стали Божими.

У слободі Ново-Миколаївці Куп’янського повіту записано такий варіант цієї легенди. Після суперечки Адама з дияволом за землю вони стали ділити народ. Адам ще не бачив, як люди помирають, і не знав, що всі нащадки його мають померти; через те диявол обдурив його легко, сказавши, що віддає Адаму живих людей, а собі бере мертвих. Ось і уклали вони між собою таку умову і написали про те рукописання. Адам замість підпису приклав до каменя свою руку; вона відбилася на камені, і диявол кинув цей камінь у ріку Йордань. З того часу, як було зроблено рукописання, став народ помирати, і всі померлі стали потрапляти до диявола в пекло: і грішні, і праведні, і превелебні.

Раз якось іде Господь по землі і з Ним святий апостол Петро, а назустріч їде, сидячи поважно в колісниці, диявол. Господь і каже апостолу Петру: «Піди, запитай диявола, хто виведе померлих людей з пекла». На питання Петра диявол відповів: «Той вирве їх із рук моїх і виведе з пекла, хто тричі народиться і в Йордані хреститиметься». Тоді Спаситель пішов на річку Йордань до Іоана, хрестився від нього, стоячи на камені, й зітер з каменя Адамову печать.

Легенда, записана в Радомисльському повіті, розповідає про життя перших людей по їх вигнанні з раю і особливо про народження в Адама і Єви перших дітей і про вбивство Каїном Авеля надзвичайно наївно і своєрідно. Коли Бог вигнав Адама і Єву з раю, вони сіли в лісі та й плачуть — не знають, що робити. Господь послав до них янгола, який дав Адамові жменю жита й заступ і каже: «Візьми скопай клаптик землі та посій це жито — то й буде в тебе хліб». А Єві дав жменю конопляного насіння й каже: «Ось тобі — посій, з цього буде вам одяг; а коли Бог дасть, то від Тієї Жони, Котра створена Богом з квітки, народиться Син Божий, Він вас ізнову введе до раю». Оце посіяли вони й сіли перепочити. А той янгол, який їх спокусив у раю, перекинувся на найстаршого янгола та й каже: «Ви вже посіяли собі те, з чого буде у вас хліб і одяг; однак нема у вас такого, щоб ви не померли. Ви візьміть та зійдіться разом «їдно з другим», і тоді від Єви народиться син; цей син випросить у Сина Божого (котрий народиться від Жони, створеної з квітки), щоб знову ввів вас до раю». А Єва каже: «Та ми не знаємо, як це зійтись разом? Адже ми й зараз разом». От той янгол як показав Єві, так у неї й народився син Каїн. Каїн дуже не любив Адама: він знав, що його батько — той янгол, якого Бог скинув з неба.

Послав якось Адам Каїна сіяти жито, а Єва й каже Адаму: «Зляжемося — може, я приведу доньку, щоб сіяла коноплі». І народила Єва Авеля. Коли Авель виріс, його послали пасти овець, а Каїн поніс йому обідати, та взяв і з’їв той обід. Коли Авель повернувся додому, то сказав Адаму, що він ще не обідав. Адам побив за те Каїна. Каїн розгнівався на Авеля і вбив його, а Бог за це вбив громом Каїна.

Нарешті, є в нашому розпорядженні і ще одна доволі оригінальна легенда про життя перших людей після їхнього гріхопадіння. Легенду цю записано в слободі Кабанячій Куп’янського повіту, причому в ній Адама зображено першим ченцем і не тільки винахідником писемності, а й навіть першим письменником.

По вигнанні з раю Адам прожив багато років самотою, не маючи ніяких зносин з Євою: «Адам при древі жив ченцем, хвалу віддавав, пісні янголам складав на славу Духа Святого». Він писав божественні пісні, писав псалми і різні листки з історії. Сидів він під деревом за маленьким столиком й писав також чернечі пісні; написав він 43 «аспідських (господських?) псальми». Кажуть також, ніби Адамомнаписано три книги: «Книгу на добро», «Книгу настанов на путь» і «Книгу звернення до Господа». За створення цих трьох книг Господь нібито дарував Адамові вічне життя.

Ані Сказання про чернецтво Адама, ні сказання про винайдення ним писемності та його письменство нема в слов’янських апокрифах. Перше могло бути плодом домислу народного: Адам щиро каявся в тому, що вчинив гріх; звідси недалеко й до думки про чернецтво його хоча б на схилі віку. Щодо другого сказання, то воно могло легко проникнути в українські легенди шляхом усного переповідання від талмудистів, у яких є сказання про те, ніби Адам написав 91-й псалом.