Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

«Міфи України»

УКРАЇНСЬКІ ЛЕГЕНДИ ТА ПЕРЕКАЗИ ПРО СВІЙСЬКУ ПТИЦЮ

Українські легенди та перекази широкою хвилею захопили також і пернате царство, причому й ці всі майже без винятку легенди та перекази перебувають у найтіснішому й щонайбезпосереднішому зв’язку як з апокрифами, так і з давніми релігійно-міфічними поглядами на природу. Зі свійських птахів українські легенди та перекази розповідають про курей, гусей, качок, індиків, голубів і павича.

Курка походить із землі (Ушицький повіт). Але погляди на неї розходяться до цілковитої протилежності навіть у місцевостях, що належать до одного й того ж повіту. Так, у слободі Біло-Куракиній Старобільського повіту її вважають Божою птицею, тому що, коли народився Ісус Христос, вона кігтями загребла Його, щоб не знайшов Новонародженого який-небудь (sic!) Ірод; а в слободі Микільській того ж повіту курку вважають проклятою Господом за те, що коли Спаситель переховувався від «жидів», то кури вигребли Його ногами. Ось тому курей і не освячують на Великдень і не їдять курячих ніжок; втім, сама курка — птаха благословенна за яйця, що вона їх несе і що освячуються разом з паскою. Така ж різноголосиця помічається і в повір’ях щодо того, як курка співає по-півнячому. Переважає той погляд, що така курка віщує смерть когось із мешканців тієї оселі або взагалі нещастя. Таку курку беруть у руки, перекидаючи її то хвостом, то головою вперед, вимірюють відстань від столу до порога: якщо перед самим порогом курка вляжеться хвостом до нього, в такому разі їй відтинають хвоста, а якщо — головою, то відтинають голову (Старобільський та Проскурівський повіти). Або ж перекидають ту курку через хату, і якщо вона впаде хвостом до хати, то відтинають хвоста — і з неї вийде потім «хазяйка, несуха й сижуха»; а якщо — головою, то відтинають голову, причому з такої курки не можна варити борщу, а треба її лише «пом’янути». Проте в Проскурівському повіті є й зовсім протилежне повір’я: якщо курка заспіває півнем (це буває внаслідок того, що в неї наростає на язиці «пипоть» — тіпун), то це є гарною прикметою: своїм співом вона відганяє ворогів.

Яйця, знесеного куркою під Благовіщення і на Великдень, не можна класти під квочку: з нього вийде калічка. Щоб кури були плодючі, треба нагодувати їх на Новий рік кутею, а також погодувати нею й на Водохрещу і при цьому ще окропити святою водою. З тією ж метою («щоб кури плодились») радять на Новий рік, як тільки прийдуть перші посипальники, посадити їх у хаті на лавці, а самому піти з кочергою під сідало й пополохати курей; потім ввійти до хати й дати посипальникам, що Бог послав (грошей чи ласощів — пряників, цукерок). Для того, щоб примусити курку раніше заквоктать і раніше сісти на яйця, треба під Різдво звалити її з сідала помелом. Коли курка чи інша якась свійська птиця сидить на яйцях, то не можна трусити сажі в димарі: всі яйця почорніють; не можна також смажити тоді яєць і кидати в полум’я їхню шкаралупу: запечуться і не вилупляться курчата. Ввечері кури кудкудачуть — на нещастя, вранці — на щастя (Старобільський повіт).

Спів півня (Gallus) неодмінно на світанку й часто вдале провіщення саме співом погоди в Олександрівському повіті пояснюють тим, що в півня є особлива — «ангельська» пір’їна, яка крутиться, коли півню час наспіє вже прокинутися на світанку, а так само крутиться й на погоду, внаслідок чого він чує тоді, що співає вже «морський півень» (кажуть, що морський півень, мабуть, живе, як і «морські люде», «в лузці»). Якщо півень обійде навколо хати й тоді заспіває, це знак, що обов’язково будуть гості (Новомосковський повіт), і причому — з того саме боку, з якого боку хати півень співає. Йому звичайно примовляють у цей час: «Якщо дорогий гість, нехай тобі буде золотий хвіст, а якщо поганий гість, то нехай відпаде і той хвіст». Якщо півень співає ввечері, буде весела і тепла ніч; якщо вночі — нічого не бійся; якщо вранці і вдень — буде гарна погода; якщо на покутті і на порозі — будуть гості; якщо часто співає біля вікна — на нещастя, або ж хтось помре з домашніх (Старобільський повіт).

Чорного півня не слід тримати у дворі, тому що там, де він їсть, ніколи не живуть в мирі і злагоді чоловік з жінкою. Аби нишком зчинити в якійсь сім’ї сварку між чоловіком і жінкою, досить лише принести їм у подарунок чорну курку (Старобільський повіт).

Не говоритимемо тут про те, яку велику роль відіграє й понині півень у народних казках і різноманітних (особливо весільних) обрядах, а також яку важливу роль відігравав він у давнину як жертовна тварина і як символ сонця, в переносному значенні — всього світлого й доброго, а скажемо ще принагідно декілька слів про півня-царика. Півня цього можна, — кажуть у Чигиринському повіті, — впізнати ще тоді, коли він перебуває в яйці, бо він вже в яйці пищить. З віком він стає дуже сильним і сміливим, так що його бояться не тільки півні, а навіть сам диявол, який не сміє ввійти у двір, де є півень-царик. До півня цього на Україні ставляться з великою повагою, і різати його вважається справою нерозсудливою і грішною. Чумаки, вирушаючи у велику дорогу, беруть його із собою як найкращий і надійний оберіг від усього лихого. Професор М. Сумцов на підставі оповіді, записаної п. Підберезьким у Чигиринському повіті, та іншої оповіді, записаної поблизу міста Охтирки Харківської губернії і обробленої в художній формі Я.І. Щоголевим у невиданому вірші його «Климентові хутори», схильний ототожнити півня-царика з тим червоним півнем, який, за народним повір’ям, відкриває скарби. А в паралель до українських повір’їв про півня-царика ставить дуже схоже чеське повір’я про білого півня, який начебто приносить у дім щастя і охороняє його від злих чарів.

Гусей (Anserі качок (AnasГосподь благословив у їжу людям за те, що вони прикрили Спасителя соломою, коли Він ховався від «жидів». Гусей «для завода» треба купувати з верхоріччя, «за водою» — тоді вони краще плодитимуться. Купованих «для завода» гусей і качок (а також взагалі усяку птицю й дрібну скотину) мусить ловити сам покупець, а не продавець. Коли виведуться маленькі гусенята, їм припалюють страсною свічкою пушок на голівках, «щоб шуліка не хватала». Якщо в гусака вирвати з крил навхрест по три пір’їнки, то він пропаде (Старобільський повіт). Дикі гуси (або сірі — Anser feruscinereusvulgarissylvestris palustrisAnas anser) походять із землі (Ушицький повіт). На зиму вони відлітають від нас у вирій, на теплі води. Коли дикі гуси повертаються навесні до нас, то, хто їх побачить, має взяти в руки віхоть соломи й підкинути його тричі вгору, вимовляючи при цьому: «Гуси, гуси! Нате вам на гніздо, а нам на здоров’ячко!» Солому цю потім треба зібрати і покласти під свійських гусей або курей-квочок — на кожне яйце по соломинці: тоді гуска або курка-квочка виведуть стільки пташенят, на скількох яйцях вони були підсипані, не буде жодного бовтуна (Проскурівський повіт).

Індичка (MeleagrisMeleagris gallopavo) — найслабша і «вриклива» (та, що боїться пристріту) птиця. Аби індички не пропадали, їх слід загодувати «свяченим» і окропити святою водою, а пташенятам, які тільки-но вилупилися, треба, як і гусенятам, припалити на чолопочку пушок страсною свічкою (Старобільський повіт).

Голови індички не годиться їсти: «Вона дурна і схожа на гадючу».

Голови голуба (Columbaтакож не їдять на Україні: вона (голова) проклята Богом за те, що голуб розсмикав солому, в якій Спаситель переховувався від «жидів» (Старобільський повіт). Щоб завести голубів, потрібно вкрасти підволоку з плуга й поставити її на тій споруді, де їх мають намір розвести: це буде чудовою приманкою для них (Проскурівський повіт); підволоку з успіхом можна замінити палицею, вкраденою у жебрака (Новомосковський повіт). У Старобільському повіті з цією метою радять застромити у стріху хліва, призначеного для голубів, шматочок тієї палички, яка лежить під хрестом, коли освячують воду. А далі треба купити пару голубів, і коли вони стануть плодитися, то першу пару голубенят залишити «для заводу», другу — зарізати, причому голівки цих останніх увіткнути в стріху хліва, де живуть голуби; так само, якщо знайдеш на шляху чеку (загвіздок), візьми її, неси, не озираючись, додому і ввіткни у стріху голуб’ячого хліва. Якщо зробиш з клечальної (троїцької) осики хрест і ввіткнеш його в гніздо своїх голубів, а потім, коли знайдеш квач з мазниці (дігтярки) і ввіткнеш його у стріху чужого голуб’ячого хліва, до тебе перелетять з того двору всі голуби, тільки перелітатимуть вони не разом, а щомісяця по одній парі. Голуб’ячого пір’я не годиться класти в подушки: болітиме голова.

В кого плодяться голуби, в того не буде пожежі.

Посилання на християнську символізацію голуба ми знайшли тільки в одному повір’ї Старобільського повіту (слобода Біло-Куракино): голубів гріх їсти, бо в них вселявся Дух Святий; а якщо хто і їсть, то їх не ріжуть, а відривають (одкручують — майже по всій Україні) їм голівки.

Павич (звичайний — Pavo cristatus) — погана птиця. Його м’яса й собаки не їдять. Про походження павичів є декілька легенд. В Ушицькому та Літинському повітах їх вважають перевертнями чортів. Колись уночі напередодні свята Благовіщення молоді чорт і чортиця умовилися вбрати одне одного в різні барви, якомога пишніше. Чортиця встигла прикрасити чорта, де тільки можна було, барвистими квітами; а чорт устиг лиш застромити в голову чортиці одну квітку, як раптом заспівали півні. Чорт і чортиця вмить перетворилися на павичів, та так уже ними й лишилися, бо чорти, за народним повір’ям, мають силу тільки до перших півнів. Тому не годиться прикрашати павичевим пір’ям ікони, як це необачно роблять іноді недосвідчені дівчата (Старобільський повіт).

У Лебединському повіті перших павича й паву вважають короленком і королівною, які вбиралися до весілля. Наречений одягся, а наречена не встигла, коли чаклун обернув їх на птахів. У тому ж повіті кажуть ще, ніби пава (очевидно — чортиця) вбирала якось свого павича, причому собі ледь устигла начепити на голову жмут пір’я, як заспівав півень. Так пава й лишилася зі жмутиком різнобарвного пір’я тільки на самій голові.

Нарешті, в Холмській Русі записано таку легенду про походження павичів. Був день Світлого Христового Воскресіння. Один багатий чоловік, убравшись у дорогі й гарні строї, не пішов до церкви, на прохання жінки, і лишився вдома. Жінка його весь час, поки йшло великоднє богослужіння, лежала в ліжку, аніскільки не клопочучись про вбрання. Бог покарав безтурботне подружжя за такі непростимі лінощі і перетворив їх на павичів.