Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

«Міфи України»

УКРАЇНСЬКІ ЛЕГЕНДИ ТА ПЕРЕКАЗИ ПРО ДЕРЕВА Й КУЩІ

Легенд і переказів про дерева й кущі збереглося на Україні дуже мало, причому джерелом їхнім є здебільшого ті чи інші апокрифи, Саме походження лісу народ у Подільській губернії пов’язує з прокляттям Богом змія після гріхопадіння прабатьків; доти лісу зовсім не було, а росла скрізь (за винятком, звичайно, раю) лише сама трава. Коли Господь прокляв змія, він одразу ж пішов попід землю, і куди він пішов, там усюди заросла земля лісом. Оскільки і згодом для зростання лісу від людини не вимагалося жодних особливих зусиль, то в народі вкорінився погляд на ліс як на Bonum nulliusвнаслідок чого крадіж лісу, а надто панського — і до того ж на дрова, не вважається навіть більш чи менш вартим осуду чи негожим; мати-земля родить його на загальну потребу всіх і кожного. Такий погляд на ліс поширений і серед багатьох інших народів. Навіть педантичні щодо чужої власності німці й ті (приміром, в околицях Берліна) вважають, що ліс не має господаря, і тому красти його — аж ніяк не злочин. «Ліс росте для всіх», — кажуть прусські селяни.

А в Старобільському повіті вважають, що всі дерева — лісові, паркові та фруктові — саджав і сіяв Сам Господь на потребу людини.

Щодо фруктових дерев нам не доводилось в етнографічних збірниках і матеріалах зустрічати ніяких легенд і переказів, а стосовно решти дерев, то, за кількістю народних пересудів, перше місце має бути відведене, безперечно, осиці (Populus Tremula L.).

Осика створена Богом і спочатку нічим особливо не вирізнялася з-поміж решти дерев. Новий, так би мовити, період історії її починається з пришестя у світ Христа Спасителя. Властивість листя осики тремтіти навіть тоді, коли ані шелесне в природі жоден вітерець, змусило народ вважати це дерево заклятим, проклятим. Проклято осику Богом за те, що не вклонилася Пресвятій Богородиці під час утечі Святого Сімейства до Єгипту. За другим варіантом (Житомирський повіт), її проклято Богом, і в неї повсякчас тремтить листя тому, що коли Йосиф і Пресвята Діва Марія втікали до Єгипту, то, з наближенням воїнів, посланих за ними навздогін Іродом, вони сховалися під осику. І ось, тоді як усі дерева при цьому зовсім позамовкали, одна лиш осика й далі шелестіла листям. У Старобільському повіті кажуть, що незадовго до Своїх хресних страждань і смерті Спаситель сховався якось під осикою від «жидів», які хотіли схопити Його. Осика раптом як зашелестить листям при цілковитій тиші, що панувала скрізь у природі! Спаситель злякався і прокляв її, мовивши: «А щоб ти шелестіла і з вітром, і без вітру!» Та найбільш поширене на Україні, як і в німців, ї в сербів, повір’я, ніби листя осичини тремтить тому, що на ній повісився Іуда Іскаріотський. Спершу він хотів було повіситися на березі, але та так злякалася, що аж побіліла, чому в неї й нині кора біла. За другим варіантом, Іуда прибіг спочатку до груші й хотів було на ній повіситися, але груша виявилася надто колючою. Тоді він підійшов до осичини й удавився на ній. Ото через те осика й тепер так тремтить; груша також тремтить і труситься, але не так сильно, як осика. Г. Біньковський записав у Заславському повіті ще один варіант, поширений також і в Литві. Жили колись дві відьми: мати і донька. Вони мали дуже велику відьомську силу і геть не ладили одна з одною, одна одну люто ненавиділи і одна одній весь час шкодили. Раз якось мати заманила до себе дочку і вбила її, до того ж тіло порозтинала на шматки і порозвішувала їх по всіх деревах. Не повісила тільки на осиці. Осика затремтіла від заздрощів і люті, і відтоді тремтить і труситься від люті й понині. 

Як прокляте дерево, осика ніколи не застосовується при спорудженні будинків, бо в противному разі, вся родина тремтітиме день і ніч од хвороби, як тремтить осика. Так само гріх осиковою палицею бити скотину і людей, які зразу ж «скрутяться».

Як дерево прокляте й нечисте, осика водночас є найкращим і найнадійнішим оберегом від усякої нечисті і погані: чортів, відьом, чаклунів, небіжчиків, упирів тощо. Найбільшої шкоди в господарстві відьми завдають тим, що забираються по ночах до корівників, видоюють корів і тим геть псують їх. Якщо зробити весь тин, або огорожу навколо обори, або загороди, де стоять вночі корови, з осикових кілків і ворин або вкопати хоча б декілька осикових кілків у неї, то відьма не пройде крізь такий тин, і корови будуть застраховані від зіпсуття нею (Заславський та Старокостянтинівський повіти); принаймні можна обмежитися втиканням осикових гілочок у тин загороди (Старобільський повіт) або тим, щоб був осиковим хоча б кіл, до якого прив’язують корову (Старокостянтинівський повіт). У деяких селах Старокостянтинівського повіту, з метою забезпеки од відьом корів і телят, одягають тим і другим на шию обручі з молодих осикових лозин, підкурюють вим’я корів осиковою корою й листям. Для охорони помешкання й людини од відьом тримають у хаті осику (з тією ж метою тримають у хаті ще кропиву, горобину, освячені в церкві вербові гілки) і носять при собі маленькі осикові цурки. З осиковою лозиною в руках у будь-який час ночі можна йти, куди завгодно: до такої людини не підступить ніяка нечисть або погань (Старокостянтинівський повіт).

Якщо помре відьма або упир, то, аби вони не вештались по ночах і не полохали людей, треба, — кажуть у Старокостянтинівському повіті, — зробити на труні, або домовині, все віко чи хоча б частину його з осикової дошки. Таке віко не випустить з домовини відьми чи упиря, які не зможуть підняти його, і тому не вставатимуть з могили. Якщо на вікнах та біля дверей, коли ходить небіжчик, покласти по шматку осики, то небіжчик нізащо не піде в хату.

Нарешті, осика відіграє вельми важливу роль у народній медицині, в практиці сільських бабок, знахарок і шептух, які дають хворим на різні хвороби осикову кору (п’ють від лихоманки), осикове листя, осиковий корінь.

До проклятих Богом дерев належить також верба (Salix fragilis L.; в деяких місцевостях — лоза, Salix Capraea L.). Проклята вона Богом за те, що з неї було зроблено цвяхи, якими «жиди» збивали хреста для розп’яття Спасителя (Ушицький повіт). За те її точить черва. В сухій вербі сидять чорти (Вінницький повіт), як говорить про те й українське прислів’я: «Закохався, як чорт в суху вербу».

І навпаки, сосна (Pinus sylvestris L.) й липа (Tilia parviflora Ehrh.; сріблиста — Tilia argentea Dc.) вважаються на Україні благословенними деревами. Сосну Господь благословив за те, що деревина її виявилась непридатною на цвяхи при хресних стражданнях Спасителя (Холмська Русь). Липі Господь надав особливої сили — відвертати прокляття, які вимовляються жінками на чоловіків. Ці прокляття липа приймає на себе, через що на ній і буває так багато наростів (Літинський повіт). Липою не можна бити худоби — здохне (Старобільський повіт).

З кущів окремі народні українські перекази відзначили лише бузину, шипшину, глід і чай.

Бузина (Sambucus nigra L.; червона — Sambucus racemosa L.) — кущ нечистий (Вінницький і Проскурівський повіти). Її насадив сам чорт і тепер увесь час сидить під нею (Літинський повіт). На тому місці, де є старий корч бузини, не можна нічого будувати, бо це місце — оселя чорта (Вінницький і Проскурівський повіти). Бузини не слід ні рубати, ні викопувати, щоб не дратувати чорта і тим не накликати на себе лиха (Літинський повіт). Не можна й знищувати коріння її: сміливцеві, який ризикне зробити це, скорчить руки й ноги (Вінницький і Проскурівський повіти), або ж він весь час нездужатиме (Холмська Русь). Бузину проклято Богом тому, що на ній начебто повісився Іуда-зрадник. У Канівському повіті кажуть, що на бузині раніше не було ягід, а стали родити на бузині ягоди після того, як на ній кати повісили святу великомученицю Варвару, причому скребли тіло її залізними скребками. Мабуть, переказ цей виник під впливом житія святої великомучениці Варвари і зовнішнього вигляду ягідних бростей бузини, які дещо нагадують собою скребки з краплями крові.

Шипшина (Rosa canina L.) і глід (Crathaegus monogyna Jacg.) створені лукавим для того, щоб люди лаялись і грішили, коли вколються ними (Старобільський повіт).

Про походження чаю в Олександрівському повіті є така легенда. Був один пустельник. Рятувався він у пустелі, і став його диявол спокушати, та нічого з його підступів не виходило. Тоді диявол став йому «вії напускать»; так напустив, що несила йому й на світ Божий глянути. Пустельник узяв та й поодривав ті вії і закопав їх у землю: «Якщо, — каже, — Богу треба буде, то з цих вій щось добре виросте». Пішов він згодом через якийсь там час подивитися; дивиться, а з них виріс чай. Ось чому чай не гріх пити, — робить висновок легенда, а тютюн палити — гріх.