«Міфи України»

2. СВЯТА НЕДІЛЯ 

Культ Святої Неділі, якого так суворо дотримуються в усій Україні, легко пояснити, з одного боку, високим значенням недільного дня в християнському світі, з іншого, — самим етимологічним смислом слова Неділя (від давньоруського — не дълать). Звідси — звичне уособлення народом, що звик усе мислити тільки образами, святкового дозвілля. Але особливо сильний вплив на виникнення культу Святої Неділі, без сумніву, справив відомий апокриф «Епістолія про Неділю», або «Лист з неба», «Лист Ісуса Христа», «Лист небесний».

Вперше апокриф цей згадано наприкінці VI сторіччя: карфагенський єпископ Лиціан докоряє в листі іншому єпископу за надмірну довірливість до названого апокрифа. В наступні сторіччя про нього згадують щораз частіше й частіше. Різні редакції «Епістолії про Неділю», здебільшого західноєвропейські, досить докладно розглянуто академіком Веселовським, ним же ґрунтовно викладено зовнішню історію недільного культу. Стосовно долі «Епістолії» на Русі, то апокриф цей є одним з найпопулярніших, бо за зберігання його в себе і розповсюдження серед інших обіцяно всілякі блага — земні й небесні, ті ж, хто не довіряє небесному походженню його і не поширює апокрифа, зазнають прокляття в цьому житті і вічних пекельних мук у житті майбутньому: «Я, Ісус Христос, Син Бога живого, — говориться у варіанті апокрифа, що ходив по руках у 1884 році серед народу в Богодухівськоху повіті, — наказую вам, щоб ви сього листа, якого Своєю рукою писав, поважали й шанували; а який чоловік не повірить, той буде проклятий і загине навіки, в пекельному вогні горітиме. А хто сього листа матиме і даватиме читати й переписувати, той хоч мав би у себе стільки гріхів, скільки в морі піску, на деревах листя, на землі трави, на небі зірок, то всі йому відпущені будуть. А хто матиме й не даватиме читати й переписувати, той буде проклятий і загине, відречений царствія Божого. Котрий чоловік сього листа матиме, матиме повагу і шану, то лист цей має таку силу: хто його читатиме або приязно слухатиме, той одержить відпущення гріхів, і жоден супротивник йому шкоди не завдасть, і котра наречена вагітна буде, то отроченя народить легко, і збереже її Господь, і дитя матиме від Бога найвищу ласку, як душа інша, так і тілесна. А хто сього листа матиме, той Святе Письмо одержить. Амінь. Амінь. Кінець».

Великоруські редакції «Епістолії про Неділю» видані професором Тихонравовим за рукописом XVI сторіччя і академіком Пипіним — за новими списками; південно-руські редакції видані п. Франком — з Дрогобицького рукописного збірника першої половини XVIII сторіччя і редакцією журналу «Этнографическое обозрение». Південноруські ізводи — західноєвропейського походження, а не візантійського, як ізводи великоруські, і проникли в Україну через Польщу, а також — є деякі підстави вважати — через галицьких і волинських німців-колоністів. У південноруських ізводах, порівняно з великоруськими, значно скорочено і спрощено погрози, і зовсім опущено перелік подій старозаповітної історії, які, начебто, сталися в неділю. Але особливо характерно те, що великоруські ізводи, крім ушанування Неділі, вимагають ще й неодмінного вшанування середи і п’ятниці: «вшановуйте святу неділю, середу й п’яток: тими-бо трьома деньмиземля стоїть»; південноруські ж ізводи, як такі, що склалися під впливом західноєвропейських редакцій, нічого не повідомляють про вшанування п’ятниці, а тим паче середи, вшанування якої скасовано було для західної Церкви близько 300 року, на Еліберійському соборі, і замінено вшануванням суботи.

«Епістолія про Неділю» вплинула навіть на місцеву українську творчість і дала життя декільком легендам про Святу Неділю, що уособлюється в образі молодої гарної жінки. Про початок святкування дня на честь Неділі легенда, записана в Новоград-Волинському повіті, розповідає таке.

Ми тому не працюємо в неділю, що Бог подарував цей день Неділі і при тому сказав: «На тобі цей день, тільки дивися ж сама, щоб люди тоді не працювали». Неділя подякувала Богові. А спочатку, кажуть, люди працювали і в Неділю, та було це дуже давно, а тепер припиняють працювати вже в суботу ввечері, після заходу сонця, тому що Свята Неділенька покарає так, що й Господи!

Якось їхали дорогою два чоловіки, і заїхали вони до одного села. Хотіли було розпитати, як їхати далі, да ніде не видно було ні душі. Аж от дивляться — в хаті світиться. Ось один другому та й каже: «Ти лишайся біля воза, а я піду розпитаю про дорогу й запалю люльку». Підходить він під вікно, коли бачить — стоїть верстак, за ним сидить молодиця і тче, а всі решта сплять — хто на лаві, хто на печі, хто на полу. Стоїть він під вікном — чекає, що з усього цього вийде? Коли входить до хати хороша-прехороша панна, та така ж гарна, як сонечко святеє: червона та ясна, і питає молодицю: «Що ти, — каже, — жінко добра, робиш?» — «Та ось лишилося трошки доткати полотна, то я хочу скінчити, щоб воно не валялось». — «А хіба тобі не буде для цього понеділка?» — «Та буде й понеділок, тільки я вже поспішаю скінчити, щоб воно не валялось». — «Ну, ти закінчуй, а я зачекаю». А чоловік усе стовбичить під вікном, дивиться, що буде. Ось молодиця закінчила ткати, взяла ножа й хотіла відрізати. «Дай, — каже панна, — я тобі відріжу, а ти потримай». — «Добре», — каже молодиця. Взяла полотно і тримає. А Неділя взяла ніж, пообтинала їй шкіру на руках, — а тій і не боляче зовсім — здається, ніби панна крає полотно. Тоді Неділя кинула ніж, здерла з молодиці шкіру, повісила її на верстаті й каже: «Ось тобі за те, щоб ти не працювала, коли зайде неділя». Чоловік той страшенно злякався, побіг чим-скоріш до воза, і вони з товаришем відразу ж поїхали далі. Під’їхали до корчми і спинилися ночувати. Прокинувся він другого дня й розповідає: «Чи снилося мені, а чи бачив це я насправді, сам не знаю...» І розповів по порядку все, що він бачив учора. Зібрались люди, пішли до тієї хати, дивляться — коли на верстаті справді висить шкіра, а обдерте тіло лежить на полу. Тоді той чоловік сказав, що це Неділя покарала молодицю за те, що та працювала. З того часу люди покинули працювати в неділю.

Надто сувора кара, яка постигає тих, хто не вшановує Неділі, пояснюється тим, що вони, працюючи, завдають Неділі страшних — відповідних тій чи іншій роботі — страждань.

Іде собі якось один чоловік, поганяє поволі, аж тут чи молодиця, чи дівчина, хто її там уже знає. «Здрастуйте, дядечку!» — «Здрастуйте!» — «Підвезіть мене!» —: «Сідайте, паніматко», — чи як він там уже назвав. — «Хто ви такі, звідкіля й куди прямуєте?» — розпитує чоловік той. — «Я — Неділя, чоловічкуі» — «Як же це так, що ви йдете пішки?» — «Тому що люди тепер Закону Божого не знають, ні на що не зважають: вони мене спекли, зварили, підсмажили, ізшкварили, посікли, з’їли!» Побалакала, побалакала, коли глянув потім чоловік, а вона — хтозна-де й ділася; шукав, шукав, та так і не знайшов (Чигиринський повіт).

Якщо хтось працює пізно проти неділі, бо має нагальну потребу, Неділя в таких випадках навіть сама допоможе, та без суворої кари проте не залишить того, хто не вшановує її. 

Діло було ще за часів панщини. В однієї жінки, на ім’я Марфа, тільки й було часу попрясти, що в суботу: це вже був її день. Пряде це вона собі якось під неділю. Задзвонили до вечерні. їй би облишити працю, а вона каже: «Дай ще надіну переділочку, спряду, хоч і неділя вже — прости мене, Господи, — зайшла; а то як піду на панщину, не скоро потім знов удасться попрясти: хоч гріх, хоч два — а треба!» Наділа переділку, пряла, пряла — не допряла, та так і лягла, залишила; біля порога був маленький привалочок, вона й поставила туди гребінь з мичкою, а веретено відірвала й поклала в куток. Повечеряли всі, лягли спати. Сплять. Раптом входить до хати така хороша жінка, у плахті добрій, у очіпку убрана, та й каже: «Марфо!» — «Га!» — озивається Марфа. «Ти допряла переділку?» — «Ох ні, бабусю, не допряла!» — «Я — не бабуся, я — тітка. Уставай же, — каже, — та допряди!» А Марфа лежить, як камінь. «Бач, поставила, — хто ж її допряде? Видно, мені доведеться допрядати!» Марфа лежить, не ворухнеться, а вона дістала днище з-під лавки, сіла біля вікна і давай прясти ту переділку. Марфа лежить та тільки поглядає. Допряла вона, а після того як зведеться з тим гребенем та як урепіжить ним Марфу тричі уздовж: «Не лежи, а вставай Богу молись, коли я сама допрядаю! Чи знаєш ти, хто я? Ти проти неділі наділа переділку, ось тобі Неділя тепер і допряла!» Після того Марфа так і не підвелася вже ніколи: пролежала тиждень і померла (Білгородський повіт).

Дуже часто Свята Неділя і подорожує світом, і діє вкупі зі Святою П’ятницею.