Мала історія України

Передмова автора до українського видання

Після здобуття Україною незалежності влітку 1991 року рівень знайомства західних європейців з народом, що мешкав на великій території Європи, був страшенно низьким. Це стосувалося як історії, так і сучасності України й було властиво не лише широким колам, але й політикам, журналістам та науковцям. Це стало приводом для того, щоб мюнхенське видавництво «Веск» запропонувало мені написати «Малу історію України», яка побачила світ 1994 року (друге видання — 2000), а 1997-го була перекладена французькою.

Мені не хотілося писати й публікувати коротку книгу так швидко після розпаду Радянського Союзу, оскільки до того я нетривалий час займався історією України. По-перше, з 1984 року я регулярно читав лекції з історії України в Кельнському університеті, де викладав протягом 1982-1998 рр. По-друге, у 1991-му я провів міжнародну конференцію з проблем історії та сучасності України, в якій брали участь українські науковці, які значно розширили мій горизонт (матеріали конференції були опубліковані у 1993 році. По-третє, до 1994 року я опублікував низку статей про український національний рух, і українці та їхня історія посідали також значне місце у виданій мною 1992 року монографії «Росія як поліетнічна імперія» (українське видання — 2005 р.).

Як видно з перерахованих праць, я прийшов до історії України через історію Росії, як і більшість зарубіжних істориків. Впродовж мого навчання в Швейцарії у 1960-х роках Україна була мені практично невідомою. Під час моєї першої поїздки в Україну в 1970 році я поставив під сумнів пануючу думку про те, що українська мова, література та історія являють собою маловідомий периферійний варіант російської історії та культури. Проте я надалі продовжував займатися історією Росії і лише через двадцять років проблеми історії України посіли чільне місце в моїх наукових інтересах. При цьому особливу зацікавленість я проявляв до українсько-російських взаємин, що відображалося в окремих проектах та дослідженнях моїх молодих співробітників. Рамкам російського та радянського імперіалізму, без яких неможливо зрозуміти історію України останніх трьох століть, приділена значна увага і в запропонованій книзі.

Я дуже радий, що «Мала історія України» публікується українською. Звичайно, Україна-2007 значно відрізняється від України-1994. Тоді ще було необхідним утвердити переконання про існування українського народу і познайомити з новою національною державою та її історією. Сьогодні у цьому немає потреби, оскільки українська держава утвердилася як європейська сила і після «помаранчевої революції» весь світ переконався, що Україна не лише існує, але й рухається шляхом створення правової держави та формування громадянського суспільства. Ситуація, яка змінилася, змінює також і погляд на історію України. Сучасна українська та зарубіжна історіографії більше не виконують функції легітимації молодої держави, а зосереджуються на розв’язанні наукових завдань, які не диктуються актуальною політикою.

Українська історична наука звільнилася від «приборкуючих» догматів марксизму-ленінізму та концепції «братерської дружби», яка утверджувала ідею підпорядкування «малої сестри» великому російському брату, і за останні 15 років побачили світ багато цінних праць з усіх періодів та аспектів української історії. Водночас і за межами України посилився інтерес до української історії — нові важливі праці з’явились в Північній Америці та Західній Європі. Я також з 1994 року опублікував низку статей з української історії, які нещодавно вийшли окремим збірником. У зв’язку з таким бурхливим розвитком більшість частин моєї «Короткої історії України» не відповідає сучасному стану наукових досліджень. Хоча в другому німецькому виданні я довів розповідь до 2000 року і зробив для українського видання окремі доповнення та коректури, все ж, книга відповідає пізнавальній ситуації 1994 року. Оскільки книга була розрахована на німецькомовного читача, то бібліографія містила лише книги західними мовами, що вийшли до 2000 року, і не згадані праці українською, польською та російською, які я також використовував при написанні тексту.

Дещо запізнілий переклад «Малої історії України» може становити для українських читачів подвійний інтерес. На противагу майже всім іншим загальним викладам української історії, які належали українцям в Україні та за її межами, ця праця написана не українцем. І хоча я значною мірою дотримуюсь українського національного «гранд-наративу», можливо «погляд із зовні» дозволить по-новому розставити деякі акценти та висвітлити окремі проблеми. Моїм багаторічним студіям етнічних меншин та національних рухів завдячують дві особливості цієї книги. Я намагався інтегрувати в українську історію поляків, росіян, євреїв, німці та інші етнічні групи, котрі жили в Україні. Відмова від ексклюзивної концентрації на історії етнічних українців повинна посилити поняття політичної або громадянської державної нації, закріплене в Конституції України. Відмова від етнічної нації і поворот до багатоетнічної політичної нації, на мою думку, повинна стати засобом для подолання численних сучасних конфліктів і зміцнення молодої української демократії.

Хоч я писав історію України як сторонній спостерігач, сподіваюсь що українські читачі сприймуть мою працю, адже я відчуваю себе зв’язаним з Україною та українцями й з симпатією дивлюсь на її подальшу історію.

Відень, червень 2007 року.