Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України в особах

ІВАН ПІДКОВА 

З часів свого виникнення українське козацтво виступало надійним оборонцем рідної землі від ворожих зазіхань. Водночас запорожці здійснювали сміливі експедиції у Крим та на Чорне море, а також брали участь у міжусобній боротьбі претендентів на престол Молдавського князівства та Кримського ханства.

Влітку 1577 р. на Запорожжі активно готувалися до нового походу, оскільки за півроку татари двічі приходили в Україну, чинячи розбій і насильство над мирним населенням. У середовищі січовиків перебував і учасник багатьох військових експедицій, відважний козак Іван Підкова, прозваний так за велику фізичну силу — він міг легко ламати підкови. Згідно з однією з легенд Іван доводився братом молдавському господарю Івоні, вбитому турками 1574 р. Він виділявся серед запорозького товариства ясним розумом та незламною волею. Дізнавшись про Підкову, молдавани прислали до нього на Січ депутацію з проханням прибути до Ясс і зайняти престол, на якому перебував посаджений турецьким султаном Мурадом III владолюбний і жорстокий господар Петро Кривий.

Боячись, що козацький похід викличе невдоволення уряду Речі Посполитої, молдавські бояри надіслали листи, скріплені печатками впливових вельмож, київському воєводі Костянтину Острозькому та барському старості Миколі Творовському з пропозицією посприяти Івану Підкові. Однак, зважаючи на перемир'я між Польщею і Туреччиною, представники властей не підтримали козацьку експедицію. Відмова надійшла Підкові і від короля Стефана Баторія — союзника Петра Кривого. Баторій, вбачаючи у козацтві зростаючу силу, яка почала самостійно вступати у зносини з сусідніми державами, намагався не допустити її зміцнення.

Разом із соратниками Станіславом Копицьким і Стефаном Чапою Іван Підкова зібрав загін із 330 козаків. Військовим керівником, або ж гетьманом, на козацькій раді було обрано досвідченого Якова Шаха. Однак перший похід до Молдови виявився невдалим через велику перевагу сил Петра Кривого. Довелося відмовитись від наміченого й повернутися на Запорожжя.

Слідом за козаками молдавський господар послав до галицького каштеляна Яна Сенинського чауша турецького - падишаха з вимогою заарештувати Підкову й суворо покарати його соратників. Звістка про похід дійшла до короля Речі Посполитої Стефана Баторія. Коронний гетьман Микола Сенявський отримав від нього наказ негайно схопити Підкову. Проте завдання виявилося нелегким навіть для трьох рот жовнірів на чолі з шляхтичем Боболецьким. Діставши збройну відсіч у Немирові, вони ні з чим повернулися до столиці. Сенявський виправдовувався перед королем підтримкою непокірного козацького ватажка місцевими властями, зокрема намісником брацлавського воєводи Януша Збаразького. Урядник зухвало відповів королівському посланцю: «Видати тобі його я не можу, але й не захищаю, візьми його сам, якщо можеш».

Перебуваючи в Немирові, Іван Підкова зібрав новий загін і в листопаді вирушив до Молдови. Дорогою до нього приєднався Яків Шах. Тим часом, заручившись підтримкою півтисячного загону турецьких воїнів, назустріч козакам виступив Петро Кривий. Вирішальна битва відбулася на р. Прут, поблизу столиці Молдови. Гориста місцевість не дозволила туркам використати перевагу в артилерії. Вже перша атака на козацький табір призвела до численних втрат серед війська Петра Кривого. Не вдалася й спроба оточити козаків, що змусило господаря прийняти рішення про відступ. Сам він покинув військо і втік до сусідньої Валахії, де господарював його брат.

29 листопада козаки з тріумфом вступили до молдавської столиці Ясс. Вони визволили кілька сотень невільників, зокрема сина луцького судді Бокія. Цей відважний козацький ватажок під час однієї з сутичок з татарами був захоплений у полон і перепроданий туркам, які, сподіваючись на великий викуп, кинули молодшого Бокія до ясської в’язниці. В подяку за звільнення сина батько прислав на допомогу Підкові двісті вершників.

Оголосивши себе господарем, Підкова призначив на посади вищих урядовців своїх найближчих соратників: Шаха — управителем Молдови, Чапу — маршалом, Копицького — хотинським баркулабом. Крім того, для утвердження на молдавському троні потрібно було заручитися згодою турецького султана. Іван Підкова відрядив до Царгорода велике посольство по хорогву, яку султан давав господареві Молдавського князівства.

Тим часом до Ясс наближалося військо Петра Кривого. На його прохання турецький султан надіслав допомогу — загони сілістрійського, видінського й бендерівського беїв. Переможна для козаків битва поблизу Доколина не додала надії на зміцнення позицій. На захист Петра Кривого виступив і польський король. Його брат, трансільванський правитель Христофор Баторій, спорядив велике військо і відіслав його до колишнього молдавського господаря. Не довіряв Підкова й місцевим боярам, тому вирішив залишити Молдову.

Захопивши у Яссах чимало трофеїв (серед них — 14 гармат), Підкова вирушив на Україну. Сувора зима з глибоким снігом не давала можливості дістатися на Січ степом. Шлях козаків проліг через міста й села Поділля. Тим часом Баторій отримав грізного листа від турецького султана з вимогою покарати козаків; в іншому разі погрожував агресією. Реалізувати султанську вимогу король доручив брацлавському воєводі Янушу Збаразькому. В січні 1578 р. той зустрів Підкову поблизу Немирова, але не наважився вступити в бій з огляду на силу козацького війська.

Збаразький покликав Якова Шаха до брацлавського замку, де розповів про стурбованість короля козацьким походом до Молдови, який дав привід турецькому падишаху порушити перемир’я. Він просив гетьмана умовити Івана Підкову поїхати до Варшави, щоб заспокоїти Стефана Баторія й особисто розповісти про результат експедиції, і навіть запропонував супроводжувати Підкову до Бара — резиденції коронного гетьмана. Однак у Барі Микола Сенявський заарештував козацького ватажка й відправив й під охороною до Варшави.

На черговому засіданні сейму окремі сенатори висловлювалися за звільнення Івана Підкови, зважаючи на його авторитет серед запорожців та заслуги у боротьбі проти турецько-татарської агресії.

Проте Стефан Баторій виношував плани війни з Московською державою, тому хотів миру з могутньою Туреччиною. З цією метою він видав універсал, адресований місцевим урядникам, в якому йшлося про небезпеку козацьких походів на Молдову та Валахію.

Король уповноважив люблінського воєводу Яна Тарла прибути на Поділля для розправи над їх організаторами. Універсал до київського воєводи князя Костянтина Острозького містив наказ вирушити з військом на пониззя Дніпра, за пороги, й вибити звідти непокірних козаків, покаравши смертю ватажків.

Тим часом запорожці організували новий похід до Молдови. Двотисячний загін, переважно з вихідців з-під Києва, Канева, Черкас і Брацлава, очолив гетьман Олександр, який видавав себе за брата Івана Підкови. Під Яссами козаки зустрілися з військом трансільванського господаря Христофора Баторія. На прохання Петра Кривого воно залишилося на території Молдавського князівства. Перевага сил далася взнаки: внаслідок короткої, але жорстокої сутички сотні козаків потрапили в полон, а Олександра було страчено. Водночас до Речі Посполитої виїхали посланці від молдавського господаря Балика вимагати страти Івана Підкови.

Стефан Баторій після Великодніх свят залишив Варшаву й вирушив на південні окраїни держави. У Львові король прийняв посланця турецького султана Мехмета, який нагадав Баторію про його обіцянку не допускати вторгнення у межі Османської імперії підданих Речі Посполитої, а також наполегливо вимагав видачі Підкови.

Стефан Баторій наказав коморнику Андрієві Лозевицькому негайно привезти козацького ватажка з містечка Рави, де той перебував під арештом, до столиці Червоної Русі. 16 червня 1578 р. перед львівською ратушею відбулася страта Івана Підкови. Детальний опис цієї події залишив тосканський дипломат Філіпп Тальдуччі: «Барабанний бій і гамір юрби лунали на ратушній площі. Пройшовшись двічі по місцю страти, погладжуючи бороду і поглядаючи на людей без страху перед смертю, Підкова попросив народ заспокоїтись і, коли настала тиша, звернувся до нього з такою промовою: «Панове поляки, я приведений на страту і не знаю за що, оскільки не відаю за собою ніякої провини, яка б заслуговувала такої кари. Знаю лише одне, що я завжди боровся проти ворогів християнського імені і завжди дбав про користь для нашої батьківщини; бути оплотом проти невірних було постійною моєю думкою — утримати їх у межах і не дозволити їм переправлятися через Дунай. Тепер я повинен вмерти, оскільки так наказав поганий пес турок вашому королю, своєму слузі, а король ваш — катові. Смерть мене не страшить. Але пам'ятайте, що пройде небагато часу — і ви не уникнете моєї долі, і по волі того поганого пса будуть відправлені в Царгород ваші голови і голови ваших королів».

Потім Іван Підкова звернувся до побратимів з проханням не дозволити катам торкатися його тіла після страти, а поховати за козацьким звичаєм. Тальдуччі зауважує, що після цих слів багато хто з присутніх заплакав. Польського ксьондза Яна Піотровського вразило прихильне ставлення львів’ян до Підкови, про якого пізніше складали пісні й писали книги.

Згідно з заповітом, побратими перевезли тіло Івана Підкови на Подніпров’я і поховали, за козацьким звичаєм, в одному з канівських монастирів.