Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України в особах

ЗАХАРІЯ КОПИСТЕНСЬКИЙ 

...Коли 1624 р. Захарію Копистенського обрали на архімандрита Києво-Печерської лаври, тамтешні ченці дали йому таку характеристику: «...муж ревности презільния в благочестії, словесен же і премудрв богословії і ісповіданії православної віри».

Прийшов Захарія Копистенський до Києва 1616 р. 4 січня того самого року він став членом київського Богоявленського братства, Шалишивши в його реєстрі такий запис: «Во іноціх Захарія Копистенський ісповідник, яко і ненавидящи алоє, приліпляющеєся благому, составленное в Києві граді братство приімаю, облобизаю, повинующеся Апостолу глаголющу: братолюбіем же друг к другу любезни. На сіє же і руку мою подписую. Писал дня 4 января по старому правдивому року 1616».

Це був час, коли печерський архімандрит Єлисей Плетенецький згуртовував навколо себе інтелектуальні сили з усієї України, щоб реалізувати у стінах Лаври велику культурно-просвітницьку програму. До Києва на його заклик прибувають Памво Беринда, Тарасій Земка, Лаврентій Зизаній-Тустановський, Олександр Митура. Разом із Захаріею Копистенським вони створюють гурток, перед членами якого Єлисей Плетенецький поставив нелегкі завдання: повернути до життя «припалу пилом» друкарню, куплену у спадкоємців Федора Балабана, запустити папірню, ливарню і ритівню, розпочати друкування книг, відкрити при Лаврі школу з широкою освітньою програмою. Душею цього гуртка і, за словами Сергія Єфремова, «мозком, тією інтелектуальною силою, що на все кругом ознаки своєї думки, своєї ідеології накладає», був Захарія Копистенський.

Народився він у Перемишлі чи його околицях в останній чверті XVI ст., між 1580—1585 pp. Захарія — це ім’я Копистенського-ченця, а яким було його світське ім’я — встановити не вдалося. Про батьків Захарії Копистенського знаємо лише, що його мати Луція походила з роду Ритаровських, котрий здавна жив у селі Ритаровичах поблизу Перемишля.

Більше відомо про дядька Захарії, перемишльського владику Михайла Копистенського, який відіграв важливу роль у житті майбутнього києво-печерського архімандрита. Михайло Копистенський піклувався розвитком освіти, заснував у Перемишлі братську школу, сам добирав до неї учителів, дбав про успішне навчання учнів. Мав він і неабиякий письменницький талант, що засвідчують його листи і фрагменти з них, які дійшли до нашого часу.

Мабуть, у Перемишльській братській школі Захарія Копистенський здобув початкову освіту, хоч головним місцем навчання, без сумніву, була домівка його дядька Михайла, де юнак міг послуговуватись книгами з бібліотеки владики, чути розмови й дискусії про долю української церкви, стан і розвиток православ’я в Україні. Мав вплив на юного Захарію і дух самого міста, яке у XVI ст. стало серцевиною реформаційного руху в Галичині. Перемишль кінця XVI ст. ще добре пам’ятав Станіслава Оріховського, його учнів і послідовників, ще живими були закладені ними традиції, що також формували світогляд Копистенського. З Перемишля, колиски свого дитинства, він вирушив у широкий світ.

За однією з версій, З. Копистенський прибув до Львова й записався до школи місцевого Успенського братства, яка давала добру на той час освіту (зокрема, її випускники непогано володіли чужими мовами, особливо грецькою). В багатій шкільній бібліотеці зберігалися праці Арістотеля, повне зібрання творів Платона, Вергілія, Овідія, Цицерона, Лукіана, Валерія Максима. Якщо припустити, що Копистенський навчався у школі львівського Успенського братства, то стає зрозумілою начитаність майбутнього автора «Палінодії», що аж ніяк не виключає дослідження ним різних джерел упродовж багатьох років.

Після Львова Захарія Копистенський мандрував по православних монастирях, де, як правило, зберігалися цінні, а то й унікальні книги. У монастирських келіях, схилившись над богословськими трактатамии історичними працями, він удосконалював свої знання. Маємо свідчення самого Копистенського про його перебування у добре знаному на Буковині Путнянському монастирі (тепер на території Румунії). Згадуючи в «Палінодії» відому легенду про папісу, він, зокрема, пише: «А гдим мешкал у Волосех в монастиру преславном, названом Путная, читалем того Варлаама книгу і в ней о помененой невісті папежу повість». Тут мовиться про книгу Варлаама, архімандрита кавалерійського, автора «Діалогу про главенство папи». Читав Копистенський у Путнянському монастирі й праці архієпископа солунського Нила Кавасила, про що також згадує він у своїй «Палінодії». Слід гадати, що Копистенського «відрядило» до Путни львівське Успенське братство з метою вивчення книг, які б допомогли православним успішно боротися з католиками й уніатами. Для нього ця поїздка стала своєрідним університетом — адже за порівняно короткий час майбутній письменник-полеміст сягнув глибин теологічної науки. Скориставшись нагодою, Захарія Копистенський відвідує і деякі придунайські монастирі в Болгарії та Сербії. Бував він і в багатьох містах Польщі, позаяк у «Палінодії» виявив добру обізнаність із сакральним мистецтвом Краківської дієцезії, де бачив «...маловане грецким обичаєм і кшталтом з написами словенским язиком над кождим образом». Існує думка, що Копистенський відвідував і Німеччину, бо в тій-таки «Палінодії», маючи, очевидно, й себе на увазі, писав: «І ми, россове, єсли для наук в краї німецкії удаємося, не по латинській, але по грецкій розум удаємося».

Завершивши у такий спосіб освіту, Захарія Копистенський повертається в Галичину досвідченим, ерудованим ученим-теологом. Він знав, що вдома потрібні його знання, молода сила, вміння іти на компроміси, а коли треба — твердо обстоювати інтереси православ'я.

Якийсь час Копистенський жив у Іова Княгиницького на Прикарпатті; за його ж рекомендацією вступив до Унівського монастиря, в якому згодом був обраний архімандритом. Збереглися два документи 1612 і 1614 pp., у яких Захарія Копистенський виступає як унівський архімандрит. На цій посаді він залишався до 1616 p., коли вписався до київського Богоявленського братства. Так розпочався останній, найцікавіший, період його життя.

Є припущення, що Захарія Копистенський обіймав посаду вчителя у Київській братській школі. Воно має під собою цілком реальні підстави, коли зважити, що на той час він був однією із найосвіченіших духовних осіб в Україні. Та й приятель Захарії Тарасій Земка у своєму вірші на герб Копистенських відзначає як одну із заслуг архімандрита Лаври «діток цвиченьє».

Однак Захарію Копистенського покликали до Києва зовсім не на вчительську роботу. Архімандрит Печерської лаври Єлисей Плетенецький вбачав у ньому ту силу, котра допоможе зрушити видавничу справу й започаткувати в монастирі книгодрукування. Плетенецький уже мав приблизний видавничий план, до якого входили першорядні праці отців церкви й богослужбові книги. Без знання мов, церковної та світової історії, без капітальної теологічної підготовки, без видавничої культури, зрештою, годі було втілити такий задум. Тому й звернувся Єлисей Плетенецький по допомогу до свого земляка-галичанина.

Підраховано, що за 10 років-перебування Копистенського в Києво-Печерській лаврі її друкарня видала 22 праці: 14 великих томів, 5 менших і 3 короткі грамоти. Майже до всіх цих видань доклав рук Захарія Копистенський.

Першою з відомих нам праць Копистенського була «Книга про віру» (повна її назва «Книга о вірі Єдиной, Святой, Соборной Апостольской Церкве, которая под розсудок Церкве Всходней поддастся»), яка побачила світ у лаврській друкарні 1619 або 1620 р. Це — полемічний трактат, але в ньому присутні елементи художності, образності, які впливали на уяву читача, його емоції, а саму книгу робили живішою, демократичнішою. «Книга про віру» здобула популярність серед православних читачів в Україні й за її межами.

На час виходу з друку цієї праці Копистенський був уже автором передмови до «Часослова» (1616), а також одним із співредакторів «Анфологіону» (1619), в укладанні якого крім нього брали участь Єлисей Плетенецький, Іов Борецький і Памво Беринда.

Початок 20-х pp. XVII ст. виявився плідним для Захарії Копистенського. Він працює над виданням «Бесід Іоанна Златоуста на 14 послань Павла», що побачили світ 1623 p., завершує книгу «Про правдиву єдність», а також «Палінодію» — найбільший і, мабуть, найкращий в українській полемічній літературі твір, який приніс заслужену славу його авторові.

«Палінодія» була відповіддю на книгу уніатського теолога Льва Кревзи «Оборона церковної єдності» (1617). Захарія Копистенський у своєму творі хотів охопити всі наявні суперечності між православними й уніатами та католиками.

Обґрунтовуючи наведені думки, він виходить з методичних засад, вироблених греко-слов’янськими братськими школами, учнем і викладачем яких йому доводилося бути. Копистенський вибудовує свої аргументи переважно на текстах Біблії, демонструючи гідне подиву знання цієї книги и блискуче її інтерпретування. Він також виявляє глибоку обізнаність із творами отців і учителів церкви — як західних, так і східних; йому відомі канони не тільки вселенських, а й помісних соборів, закони візантійських імператорів, праці східно- і західноєвропейських істориків. Захарія Копистенський не забуває і сучасних йому письменників-полемістів. У «Палінодії» знаходимо посилання на «Апокрисис» Христофора Філалета, «Тренос» Мелетія Смотрицького, «Книжицю» Клірика Острозького. Задіяні у «Палінодії» і польські хроністи, давньоруські літописи, патерикова література, давні богослужбові книги. Використані джерела письменник вказав у каталозі, складеному за всіма правилами бібліографії.

«Палінодія», ставши етапним твором для її автора, залишила глибокий слід в українській літературі. Можна лише шкодувати, що ця високоталановита праця Захарії Копистенського не була свого часу надрукована. Вона, однак, поширювалась у списках, її читало й переписувало не одне покоління православних.

Після «Палінодії» Копистенський створив книгу «Про правдиву єдність», де розвиває деякі свої думки. Хвилює його ситуація, у тій опинилися православні: було мало церков, не вистачало освіченого духівництва. Тому дехто з православних шукав порятунку» уніатстві. У своїй праці Захарія Копистенський намагається вберегти православних від впливу латинників і уніатів. Його застереження і становлять основу книги «Про правдиву єдність».

У своїх творах («Книзі про віру», «Палінодії», книзі «Про правдиву єдність») Копистенський, на відміну від деяких попередників (зокрема, І. Вишенського), обґрунтовував свої положення, спираючись не стільки на публіцистичний пафос, скільки на виважену богословську думку, праці вчених теологів, світських істориків багатьох віків. Разом з тим Захарія Копистенський широко використовував фольклор, що робило його праці доступними для найширших читацьких мас.

Окрім названих фундаментальних і таких важливих для православного загалу книг, Захарія Копистенський був автором шести передмов до видань києво-печерської друкарні й двох проповідей, про одну з яких варто сказати окремо.

29 жовтня 1624 р. помирає архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький. Перед смертю він призначає Копистенського своїм наступником на печерській архімандрії. Згодом чернеча братія офіційно затверджує його на цій посаді.

На смерть Плетенецького Захарія Копистенський виголосив дві проповіді: «Казання на честном погребі блаженного мужа і превелебного отця кир Єлісея, в ієросхиммонасєх Євфимія Плетенецького» та «Омілія, албо Казаннє, на роковую пам’ять в Бозі велебного блаженной пам’яті отця Єлісея, в ієросхиммонасєх Євфимія Плетенецького» . І першу, і другу проповіді видала друкарня Києво-Печерської лаври 1625 р.

Перша («Казаннє...») має значну історичну й художню вартість. Це неперевершений зразок церковно-проповідницької прози початку XVII ст., написаний за всіма вимогами шкільної риторики. «Казаннє» свідчить про неабиякий письменницький талант Захарії Копистенського, який розкриває перед жалобною громадою, що зібралася в день похорону архімандрита, окремі епізоди з життя Єлисея Плетенецького, дає їм морально-етичну оцінку.

Останньою книгою, котру Копистенський готував до друку, була «Тріодь пісна» (1627), охарактеризована в науковій літературі як «капітальне і блискуче видання печерської друкарні за архімандритства Захарії Копистенського». Її відкриває передмова Копистенського, аж ніяк не схожа на всі його попередні. Вона — невелика й сумна, хоч писалася з приводу неабиякої події: на східнослов’янському ґрунті вперше видано «Тріодь пісну», книгу «дуже полезную і зіло нужную», в перекладі Тарасія Земки (з грецької мови українською).

Смуток, який оповив передмову Копистенського, очевидно, навіювала незрозуміла хвороба, що раптово зломила ще молодого архімандрита. 21 березня 1627 р. його не стало.

Вважають, що Захарію Копистенського поховано під підлогою Успенського собору Києво-Печерської лаври. Каплицю, або лівий приділ архідиякона Стефана, де спочив у бозі печерський архімандрит, було знищено 1941 p.; лише недавно на її звалищах почали проводити розкопки. Хто знає, може, з руїн Успенського собору археологи колись видобудуть тлінні останки Захарії Копистенського, аби перепоховати їх і гідно вшанувати одного з творців першого українського Відродження?

«Тератургима» Афанасія Кальнофойського містить низку епітафій, списаних автором книги з намогильних плит визначних діячів, похованих у Києво-Печерській лаврі. «Тератургима» донесла до нас і слова, вибиті на плиті, під якою спочив Захарія Копистенський. Ось ці рядки:

«Одізваний до вічного радісного життя Захарія Копистенський, архімандрит печерський, 1627 року, у велику середу Страсної седмиці. В сій каплиці князів Корецьких спочиває його тіло.

Милий брате! Коли проходиш повз саркофаг у бозі спочившого архімандрита твого і мого Захарії із Кописна Копистенського, благочестивого, діяльного, незрадливого пресвітера, пастиря, богомольця, 

Учись із усього його життя не жити, але вмирати.

Перестань гаяти час. Сей благословенний отець

Ніколи нічого не вважав настільки цінним, щоб

Замінити час; швидко він

Минає, і треба встигати йому опиратися.

Прислухайся до того, хто нагадує:

Сину! Використовуй час і бережись гріха.

Пам’ятай це

І, як святобливий архімандрит,

Миттєво скороминучий сей вік поміняєш на вічний». 

У багатьох підручниках з історії нашого давнього письменства вміщено портрет Захарії Копистенського роботи невідомого художника. Це, як зазначив мистецтвознавець П. Жолтовський, пізніша копія портрета архімандрита, виконаного в київських живописних майстернях XVII ст. Пригляньмося до цієї роботи.

Із глибини сторіч на нас дивляться розумні, трохи стомлені виснажливою працею очі. Витончене обличчя прикрашають борода і вуса, підкреслюючи внутрішню гідність, аскетичну самозаглибленість, тверду вдачу. Митець намалював інтелігентну, освічену людину. Якраз таким і був архімандрит Києво-Печерської лаври Захарів Копистенський.