Історія України в особах

ЄЛИСЕЙ ПЛЕТЕНЕЦЬКИЙ 

Єлисей (у миру — Олександр, у схимі — Євфимій) Плетенецький, відомий церковний і культурний діяч, народився в середині XVI ст. в родині львівського дяка Хоми родом з м. Рогатина. Початки освіти він, ймовірно, здобув у свого батька, оскільки дяки були вчителями у церковних школах. Можливо, навчався в школі при Успенській церкві у Львові та в Острозі. Плетенецького добре знав і цінував князь Костянтин Острозький, при сприянні якого він 1595 р. дістав в управління пінський Ліщинський монастир. У вересні 1599 р. Плетенецький став архімандритом Києво-Печерського монастиря (мабуть, також не без протекції К. Острозького, котрий, будучи київським воєводою, активно сприяв піднесенню Києва як культурно-релігійного центру українських земель).

Сучасники писали про Єлисея Плетенецького як про людину «побожну, боголюбиву і богобоязливу, щиру до Бога, і до пана, і до ближніх». Однак він був не тільки добрим пастирем і наставником, а й енергійним подвижником, діяння якого сягали далеко за межі влаштування чернечого життя у довіреній йому обителі. Вихований у традиціях православ’я, не прийнявши унії з католицтвом, Плетенецький став активним учасником Берестейського антиунійного собору 1596 р. Олександр Митура, автор панегірика «Візерунок цнот», адресованого Єлисею Плетенецькому як коляда на Різдвяні свята 1618 p., славив останнього за обстоювання інтересів православ’я, фундацію монастирів, церков, шкіл, шпиталів та друкарні. Ставши архімандритом Києво-Печерського монастиря, Плетенецький повернув йому деякі втрачені внаслідок запровадження унії маєтності, домігся ставропігії — незалежності монастиря від Київської митрополії, заходився відновлювати печерські святині. Одним із дійових засобів оборони православ’я він вважав запровадження книгодрукування у Києво-Печерській лаврі. З цією метою купивши на монастирські гроші стрятинську друкарню Федора Балабана, Плетенецький створив папірню у лаврському маєтку в м. Радомишлі й почав збирати до Києва освічених людей зі знанням мов (церковнослов’янської, грецької, латинської) та друкарської справи. Одночасно з організацією друкарні в Києві утворилося братство, до якого входили як миряни (міщани, козаки, шляхта), так і духівництво. 1615 р. на Подолі, на землях, подарованих братству шляхтянкою Галшкою Гулевичівною, почала діяти школа, заснована на взірець Львівської. Першим її ректором став Іван (Іов) Борецький, котрий до цього був ректором і викладачем латини у школі Львівського братства.

Поступово навколо Єлисея Плетенецького утворився гурток учених, письменників, друкарів, які викладали у Київській братській школі й водночас займалися організацією друкарні, а також готували до видання перші книги. До нього належали здебільшого прибульці зі Львова та Острога, запрошені до Києва Єлисеєм Плетенецьким: Іов Борецький, Захарія Копистенськии, Олександр Митура, пізніше — Памво Беринда, Лаврентій Зизаній, Тарасій Земка. Тут їм було надано можливість реалізувати свої знання і видати підготовлені раніше праці. Члени гуртка сприяли піднесенню авторитету православної церкви й відновленню її ієрархії, фактично ліквідованої після Берестейської унії; вони заклали підвалини впорядкування православної догматики й обрядовості, здійсненого пізніше митрополитом Петром Могилою, р Першою книгою, виданою друкарнею Києво-Печерського монастиря, став Часослов (1616). У своїй передмові Єлисей Плетенецький порівнював цю книгу з молитвою, якою починається будь-яка добра справа. Він був переконаний, що Часослов вторує шлях іншим лаврським виданням, потрібним як церкві й побожному церковному читачеві, так і «училищам у православному граді Києві та інших». Невдовзі побачив світ уже згаданий панегірик «Візерунок цнот», написаний тогочасною книжною українською мовою. Отже, друкарня Києво-Печерської лаври з самого початку була орієнтована не лише на видання церковнослужбової та богословської літератури, але й світської (зокрема віршованої та учбової). Адже й Часослов з давніх-давен використовувався як посібник для тих, хто вчився читати церковнослов'янською мовою.

Діяльність гуртка, який готував лаврські видання, об'єднуючи вчених-богословів, перекладачів, редакторів, друкарів, скеровували Єлисей Плетенецький та Іов Борецький, пізніше — Захарія Копистенський. Спільними зусиллями їм вдалося здійснити кілька фундаментальних видань, серед яких слід згадати Анфологіон (1619), що мав літургічне призначення, «Бесіди Іоанна Златоуста на 14 послань святого апостола Павла» (1623), «Бесіди Іоанна Златоуста на діяння святих апостолів» (1624). Усі ці книги, великі за форматом, гарно ілюстровані, відзначаються високою поліграфічною якістю. Дві останні становлять перші видання праць Іоанна Златоуста церковнослов'янською мовою; їхній появі передувала велика робота, здійснена Лаврентіем Зизаніем, Захарією Копистенським і Памво Бериндою, що полягала в редагуванні й звірці текстів, перекладених з грецької двома діячами острозького наукового гуртка—ієромонахом Кипріяном і Гаврилом Дорофійовичем. Ці видання були розраховані на весь православний ареал. Їх супроводжували передмови, в яких не тільки наголошувалося на значенні публікації праць Іоанна Златоуста для православної церкви, а й мовилося про тогочасні політичні та культурні проблеми. Такими є передмови-присвяти Беринди Федорові Копистенськрму та Захари Копистенського відомому поборникові православ'я князю Стефану Яковичу Святополк-Четвертинському; остання фактично є стислим історико-публіцистичним трактатом.

За життя Плетенецького лаврська друкарня, упродовж 1616—1624 pp., випустила в світ 11 книжок — майже стільки, скільки видала львівська друкарня за 32 роки (1591—1622) або віленська за 22 (1574—1595). Важливо й те, що в цій друкарні сформувався власний стиль видань. Маємо на увазі не лише їх майстерне оформлення, а й структуру, коли поряд із основним текстом у книгах вміщувалися герби меценатів і присвячені їм вірші, передмови та післямови з інформацією про видавців, перекладачів, редакторів, друкарів тощо. Безперечно, у формуванні цієї традиції важливу роль відіграв Єлисей Плетенецький.

Ставши архімандритом Києво-Печерського монастиря вже в немолодому віці, він очолював його протягом чверті століття, не шкодуючи власних сил і здоров’я. Помер Єлисей Плетенецький 29 жовтня 1624 р. На похороні виголосив проповідь вірний сподвижник архімандрита Захарія Копистенський. Його «Казаннє», насичене високим громадянським пафосом, є класичним взірцем української ораторської прози. Копистенський порівнював Яретенецького з його патроном, пророком Єлисеем, наголошуючи на тому, що покійний архімандрит дбав про збереження монастирських маєтностей, був фундатором шкіл і промотором книгодрукування, надавав притулок ученим і книжникам. До річниці смерті Єлисея Плетенецького Захарія Копистенський, ставши його наступником на києво-печерській архімандрії, видав свої «Казання» і «Омілію, албо Казаннє» (1625), де зазначав, що поминальними молитвами й офірами оновлюється пам’ять про зійшлих з цього світу людей: «Душі преставлених від молитов живих не тільки утіху мають, а й від гріхів очищаються, і гріхи їм відпускаються». Він закликав пам’ятати й поминати Єлисея Плетенецького, котрий «в тие лютиє времена православної церкви зберіг віру й послушенство канонічне константинопольському патріарху, був візерунком іночества, побожності зерцалом, утіхою знедолених, рятівником убогих, сиріт і вдів». За словами Копистенського, Єлисей Плетенецький «словом, і працею, і коштом старався для всієї церкви». Тож не випадково, як писав О. Митура у своєму панегірику «Візерунок цнот», за клейнод побожному домові Плетенецьких служив символічний знак хреста, місяця й зорі: «Слава цих людей доти не зайде, доки місяць високо в небі зорі водить».