Історія України курс лекцій. Українська революція та громадянська війна 1917-1921 рр.

Утвердження Радянської влади в Україні. Уроки та причини поразки української національно-демократичної революції 1917–1920 рр.

Юридичне оформлення радянської державності на теренах України відбулося 10 березня 1919 р., коли III Всеукраїнський з’їзд рад у Харкові прийняв першу Конституцію Української Соціалістичної радянської Республіки, розроблену на основі конституційної моделі більшовицької Росії. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу „диктатури пролетаріату”. Центральним завданням цієї диктатури Основний Закон УРСР ставив перехід від всевластя буржуазії до влади робітничого класу ( до соціалізму). Скасовувалась приватна власність,Ю декларувались демократичні свободи. Влада трудящих мала здійснюватись через систему Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Центральними органами визначено Всеукраїнський з’їзд Рад, Всеукраїнський ЦВК та Рада Народних Комісарів (уряд республіки).

У другій полвині 1919 р. у зв’язку із захопленням України військами Денікіна, УРСР тимчасово припинила своє існування.

Наприкінці 1919 року Червона Армія розгромила білогвардійські війська Денікіна, звільнивши від них територію України. Створений 11 грудня в Москві надзвичайний орган влади – Всеукраїнський революційний комітет, в міру звільнення української території, призначав ревкоми в губерніях, повітах і містах. На початку 1920 р. радянську владу на Україні було відновлено.

Проте загрозу для неї складали ще два ворожі вогнища:

– перше – в Криму, де була сконцентрована 150 тис. білогвардійська армія генерала Врангеля, який у квітні 1920 р. заступив на посту головнокомандувача збройними силами Півдня Росії А. Денікіна;

–друге – з боку Речі Посполитої. Між урядами УНР (С. Петлюра) і Польщі (Ю. Пілсудський) у квітні цього ж року було укладено Варшавський договір, який передбачав спільну боротьбу проти радянської влади на Україні і відновлення УНР на чолі з Головним отаманом С. Петлюрою (як своєрідну компенсацію за допомогу С. Петлюра віддавав полякам західноукраїнські землі, а також управління українськими залізницями, брав на себе утримання військ тощо). І лише після розгрому польсько-петлюрівських військ і заключення між Росією і Польщею в жовтні 1920 р. перемир’я (18 березня 1921 р. було підписано Ризький мир між Польщею, Російською Федерацією і Радянською Україною) та очищення впродовж червня-листопада 1920 р. українських земель (у т. ч. і Криму) від врангелівських військ, радянська влада остаточно укріпилася на всій території України, окрім західноукраїнських земель. Західна Україна увійшла до складу Польщі (Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Посяння, Підляшшя і Лемківщина), Чехословаччини і Румунії (Буковина). Отже, боротьба за незалежність України завершилась поразкою.

Основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.:

– низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху;

– очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була малочисельною, а селяни – політично несвідомими, неосвіченими, неорганізованими, розпорошеними і піддались на лозунги більшовиків;

– робітники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності України;

– відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім’я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П.Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР;

– несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги: в Наддніпрянській Україні – радянська Росія, біло-гвардійці, війська Антанти; в Західній Україні – Польща, яку підтримувала Антанта.

Проте українська національно – демократична революція 1917–1920 рр. має велике історичне значення:

– у ході революції український народ створив власну державу і декілька років підтримував її існування;

– героїчна боротьба українського народу 1917–1920 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991 р.

Варто відзначити також історичні уроки української революції:

– необхідність опору на власний народ, а не на іноземну допомогу;

– оперативне розв’язання невідкладних соціально-економічних завдань, турбота про забезпечення добробуту народу, що забезпечує підтримку революції;

– створення власної регулярної армії для захисту національної держави і розбудову владних структур не лише в центрі, а й на місцях;

– чіткість програмних завдань розбудови національної держави;

– наступальність агітаційно-пропагандистської роботи в масах;

– забезпечення єдності в керівництві і в суспільстві загалом;

– турбота про забезпечення зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних інтересів держави.

Історичні джерела

Відозва Української Центральної Ради до українського народу (9 березня 1917 р.)

Народе Український!

Впали вікові пута. Прийшла воля всьому пригніченому людові, всім поневоленим націям Росії. Настав час і Твоєї волі й пробудження до нового, вільного, творчого життя, після більш як двохсотлітнього сну.

Уперше, Український тридцятипятиміліонний Народе, Ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто Ти і як хочеш жити, як окрема нація. З цього часу в дружній сім’ї вільних народів могутньою рукою зачнеш сам собі кувати кращу долю.

Впав царський уряд, а тимчасовий оголосив, що незабаром скличе Установчі Збори (Учредительное Собрание) на основі загального, рівного, прямого й таємного виборчого права.

Звідти уперше на весь світ пролунає у всій своїй силі справжній голос Твій, справжня воля Твоя.

До того ж часу ми закликаємо спокійно, але рішуче домагатися від нового уряду всіх прав, які тобі природно належать, і які Ти повинен мати, Великий Народе, сам хазяїн на Українській землі.

А в найближчім часі права на заведення рідної мови по всіх школах, од нижчих до вищих по судах і всіх урядових інституціях. З таким же спокоєм, але рішуче, домагайся, Народе, того ж права для української мови від пастирів церкви, земств і всіх неурядових інституцій на Україні.

Народе Український!

Селяни, робітники, салдати, городяне, духовенство і вся українська інтелігенція!

Додержуйте спокій: не дозволяйте собі ніяких вчинків, що руйнують лад в житті, але разом, щиро й уперто беріться до роботи: до гуртовання в політичні товариства, культурні і економічні спілки, складайте гроші на Український Національний Фонд і вибірайте своїх українських людей, на всі місця — Організуйтесь!

Тільки згуртувавшись, можна добре пізнати всі свої потреби, рішуче за них заявити і створити кращу долю на своїй Землі.

Народе Український! Перед Тобою шлях до нового життя.

Сміливо ж, одностайно йди на той великий шлях в ім’я щастя свого і щастя будучих поколінь Матері України, могутньою рукою твори своє нове вільне життя.

Київ. Року 1917, березня 9.

Українська Центральна Рада

Із Першого універсалу Української Центральної Ради (1917р.)

до українського народу, на Україні й поза Україною сущого

Твої, Народе, виборні люди заявили свою волю так:

Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори.

Ніхто краще нас не може знати, чого нам треба, й які закони для нас лучші. ...

І ми. Українська Центральна Рада, вволили волю свого народу, взяли на себе великий тягар будови нового життя й приступили до тієї великої роботи.

Ми гадали, що Центральне Російське Правительство простягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ним ми, Українська Центральна Рада, зможемо дати лад нашій землі.

Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одпхнуло простягнену руку українського народу.

Ми вислали до Петрограду своїх делегатів (послів), щоб вони представили Російському Тимчасовому Правительству наші домагання.

А найголовніші домагання ті були такі:

Щоб Російське Правительство прилюдно окремим актом заявило, що воно не стоїть проти національної волі України, проти права нашого народу на Автономію.

Щоб Центральне Російське Правительство по всіх справах, що торкаються України, мало при собі нашого комісаря по українських справах.

Щоб місцева вдасть на Вкраїні була об’єднана одним представником від Центрального Російського Правительства, се-б-то вибраним нами комісаром на Вкраїні.

Щоб певна частина грошей, які збіраються в Центральну Казну з нашого народу, була віддана нам, представникам сього народу, на національно-культурні потреби його.

Всі ці домагання наші Центральне Російське Правительство одкинуло.

Воно не схотіло сказати, чи признає за нашим народом право на Автономію, та право самому порядкувати своїм життям. Воно ухилилось од відповіді, одіславши нас до майбутнього Всеросійського Учредительного зібрання.

Центральне Російське Правительство не схотіло мати при собі нашого комісаря, не схотіло разом з нами творити новий лад.

Так само не схотіло признати комісаря на всю Україну, щоб ми могли разом з ним вести наш край до ладу й порядку.

І гроші, що збіраються з нашої землі, одмовилось повернути на потреби нашої школи, освіти й організації.

І тепер, Народе Український, нас приневолено, щоб ми самі творили нашу долю. Ми не можемо допустити край наш на безладдя та занепад. Коли Тимчасове Російське Правительство не може дати лад у нас, коли не хоче стати разом з нами до великої роботи, то ми самі повинні взяти її на себе. Це наш обов’язок перед нашим краєм і перед тими народами, що живуть на нашій землі.

І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо цей Універсал до всього нашого народу й оповіщаємо: од нині самі будемо творити наше життя.

Отже, хай кожен член нашої нації, кожен громадянин села чи города од нині знає, що настав час великої роботи.

Народе Український! У твоїх руках доля твоя. В цей трудний час всесвітнього безладдя й розпаду докажи своєю одностайністю й державним розумом, що ти, народ робітників, народ хліборобів, можеш гордо й достойно стати поруч з кожним організованим, державним народом, як рівний з рівним.

Ухвалено: Київ. Року 1917, місяця (іюня) числа 10.

Другий універсал Української Центральної Ради (1917 р.)

Громадяне української землі! Представники Тимчасового Правительства повідомили нас про ті конкретні заходи, які задумує перевести Тимчасове Правительство в справі управи Україною до Установчих Зборів. Тимчасове Правительство стоячи на сторожі завойованих революційним народом свобід, признаючи за кожним народом право на самоозначення та полишаючи остаточне усталення його форми Установчим Зборам, простягає руку представникам української демократії й Центральній Українській Раді та закликує в порозумінню з цим творити нове життя України на добро всієї революційної Росії.

Ми, Центральна Українська Рада, стоячи, як все, за тим, щоб не відривати України від Росії та щоб разом з усіма її народами змагати до піднесення й розвитку цілої Росії та до єдности її демократичних сил, з задоволенням приймаємо заклик Правительства до єдности й сповіщаємо всіх громадян України, що вибрана українським народом через його революційні організації Центральна Українська Рада незабаром буде доповнена на справедливих основах представниками инших народностей, які живуть на Україні, через Їхні революційні організації, і тоді буде тим єдиним найвищим органом революційної демократії України, що заступатиме інтереси цілого населення нашого краю.

Доповнена Центральна Українська Рада виділить наново споміж себе окремий відповідальний перед нею Генеральний Секретаріат, який буде предложений до затвердження тимчасовому правительству в характері представника найвищої краєвої власти тимчасового правительства на Україні. В сім органі будуть зосереджені всі права й засоби, щоб він яко представник демократії на цілій Україні й рівночасно яко найвищий краєвий орган управи міг виповнити складну роботу організації й будування життя всього краю в згоді з цілою революційною Росією.

У згоді з иншими національностями України й діючи на полі державної управи яко орган тимчасового правительства, Генеральний Секретаріат Центральної Ради твердо йтиме шляхом закріплення нового ладу, витвореного революцією.

Змагаючи до автономного устрою України, Центральна Українська Рада в порозумінню з національними меншостями України приготовлятиме проекти законів про автономний лад України для предложення їх на затвердження Установчим Зборам.

Зважаючи, що утворення краєвого органу тимчасового правительства на Україні абезпечує бажане наближення управи краєм до потреб місцевого населення в межах, можливих до Установчих Зборів, і думаючи, що доля всіх народів Росії тісно зв’язана з загальними здобутками революції, ми рішуче відкидаємо проби самочинного здійснювання автономії Установчих Зборів.

Що-ж торкається комплектування українських військових частей, Центральна Українська Рада матиме своїх представників при кабінеті міністра війни, в генеральнім штабі й при верховнім головнокомандуючім для участи при комплектуванню окремих частей виключно українцями, оскільки заходи в сім напрямі на думку міністра війни будуть можливі з технічного боку без нарушення бойової здатності армії.

Сповіщаючи про се громадян України, ми твердо віримо, що українська демократія, яка наділила нас своєю волею, разом з революційним правительством доложить усіх своїх сил, щоб довести край і зокрема Україну до остаточної побіди революції.

Київ 1917 року, 3 липня. Українська Центральна Рада.

З інструкції Тимчасового уряду для Генерального Секретаріату України (4 серпня 1917 р.)

1. На час до вирішення справи про місцеве врядування Установчими зборами по справах місцевого врядування Україною вищим органом тимчасового уряду є Генеральний Секретаріат, которого призначає тимчасовий уряд по пропозиціям Центральної Ради.

2. Уповноваження Генерального Секретаріату поширюються на губернії: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і Чернігівську, з виключенням мглинського, суражського, стародубського і новозибківського повітів. Вони можуть бути поширені і на инші губернії, чи частини їх, в тім разі як утворені в цих губерніях на основі постанови тимчасового уряду земські інституції висловляться за бажаність такого поширення.

3. Генеральний Секретаріат складається з генеральних секретарів по відомствам: а) внутрішніх справ, б) фінансів, в) хліборобства, г) освіти, д) торгу і промисловости, є) праці, а також секретаря по національних справах і генерального писаря. Крім цього, при Генеральному Секретаріаті є для контролю його справ генеральний контрольор, що бере участь у засіданнях Генерального Секретаріату з правом рішаючого голосу. З числа секретарів не менше чотирьох повинні бути заміщені з осіб, які не належать до української національности. При Секретаріаті по національних справах встановлюються три посади товаришів секретаря з тим, щоб всі чотири найбільш численні національності України мали кожна свого представника в особі секретаря або одного з його товаришів.

4. Генеральний Секретаріат розглядає, розробляє й подає на затвердження тимчасового уряду проекти, що торкаються життя краю і його врядування. Проекти ці можуть бути перед поданням їх тимчасовому уряду внесені на обговорення Центральної Ради.

5. Уповноваження тимчасового уряду по справах місцевого управління, що входять у компетенцію пойменованих у статті 3 відомств, здійснюються через генеральних секретарів. Докладніше визначення цих справ буде подане в особливому додаткові.

6. По всіх справах, зазначених в попередній статті, місцева влада краю звертається до Генерального Секретаріату, як після зносин з тимчасовим урядом, передає його розпорядження і накази місцевій владі.

7. Генеральний Секретаріат подає список кандидатів на урядові посади, обов’язки яких торкаються пунктів, зазначених в статті 5 справ.

Міністр-предсідатель О. Керенський

Міністр юстиції Зарудний

З Третього універсалу Центральної Ради (1917 р.)

Народе український і всі народи України!

Тяжка і трудна година впала на землю Російської Республіки. На півночі в столицях іде межиусобна й кривава боротьба. Центрального правительства нема й по державі шириться безвластя, безлад і руїна.

Наш край так само в небезпеці. Без власти, дужої, єдиної, народньої Україна також може впасти в безодню усобиці, різні, занепаду.

Народе український! Ти разом з братніми народами України поставив нас берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все життя на нашій землі. І ми, Українська Центральна Рада, твоєю волею, в ім’я творення ладу в нашій країні, в ім’я рятування всеї Росії, оповіщаємо:

Віднині Україна стає Української Народною Республікою.

Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська Республіка стала федерацією рівних і вільних народів.

До Установчих Зборів України вся власть творити лад на наших землях, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, й нашому правительству -Генеральному Секретаріатові України.

Маючи силу й власть на рідній землі, ми тою силою й властю станемо на сторожі прав революції не тільки нашої землі, але й усеї Росії.

Отож оповіщаємо:

До території Народньої Української Республіки належать землі, заселені в більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народньої Республіки, як щодо прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини, так і сумежних губерній і областей, де більшість населення українська, має бути- встановлене по згоді зорганізованої волі народів.

Всіх же громадян сих земель оповіщаємо;

Віднині на території Української Народньої Республіки існуюче право власності на землі поміщицькі й инші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значіння, а також на удільні, манастирські, кабінетські та церковні землі – касується.

Признаючи, що землі ті єсть власність усього трудового народу й мають перейти до нього без викупу, Українська Центральна Рада доручає генеральному секретареві земельних справ негайно виробити закони про те, як порядкувати земельним комітетом, обраним народом, тими землями до Українських Установчих Зборів.

Праця робітництва в Українській Народній Республіці має бути негайно упорядкована. А зараз оповіщаємо:

На території Народньої Республіки України від сього дня встановлюється по всіх підприємствах вісім годин праці. ...

Четвертий рік на фронтах ллється кров і гинуть марно сили всіх народів світу. Волею й іменем Української Республіки ми, Українська Центральна Рада, станемо твердо на тому, щоб мир установлено як найшвидше. Для того ми вживемо рішучих заходів, щоб через Центральне Правительство примусити й спільників і ворогів негайно розпочати мирні переговори.

Так само будемо дбати, щоб на мирному конгресі права українського народу в Росії й поза Росією в замиренню не нарушено. Але до миру кожен громадянин Республіки України, разом з громадянами всіх народів Російської Республіки, повинен стояти твердо на своїх позиціях, як на фронті, так і в тилу.

Останніми часами ясні здобутки революції затемнено відновленою карою на смерть. Оповіщаємо:

Віднині на землі Української Республіки смертна кара касується.

Всім ув’язненим і затриманим за політичні виступи, зроблені до сього дня, як уже засудженим, так і незасудженим, а також і тим, хто ще до відповідальності не потягнений, дається повна амністія. Про се негайно буде видано закон.

Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідальний духові народу.

Генеральному Секретарству внутрішніх справ приписуємо:

Вжити всіх заходів до закріплення й поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами найвищої адміністративної влади на місцях. І до встановлення найтіснішого зв’язку й співробітництва його з органами революційної демократії, що має бути найкращою основою вільного демократичного життя.

Так само в Українській Народній Республіці мають бути забезпеченими всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свобода слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканності особи й мешкання, право й можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами.

Український народ, сам довгі літа боровшися за свою національну волю й нині її здобувши, буде твердо охороняти волю національного розвитку всіх народностей, на Україні сущих. ...

Справа харчова є корінь державної сили в сей тяжкий і відповідальний час. Українська Народня Республіка повинна напружити всі свої сили й рятувати як себе, так і фронт і ті частини Російської Республіки, які потрібують нашої допомоги.

Громадяне! Іменем Народньої Української Республіки в федеративній Росії ми, Українська Центральна Рада, кличемо всіх до рішучої боротьби з усяким безладдям і руїнництвом та до дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній Республіці Росії здоровля, силу й нову будучність. Вироблення тих форм має бути проведене на Українських і Всеросійських Установчих Зборах.

Днем виборів до Українських Установчих Зборів призначено 27 грудня 1917 (9 січня н. ст. 1918) року, а днем скликання їх – 9 (22 н. ст.) січня 1918 року.

Про порядок скликання Українських Установчих Зборів негайно видано буде закон.

Київ, 7 (20) листопада 1917 р.

З ультиматуму Ради Народних Комісарів Центральній Раді (3 грудня 1917 р.)

Виходячи з інтересів єдності і братерського союзу робітників і трудящих, експлуатованих мас у боротьбі за соціалізм, виходячи з визнання цих принципів численними рішеннями органів революційної демократії, Рад, і особливо II Всеросійського з’їзду Рад, соціалістичний уряд Росії, Рада Народних Комісарів ще раз підтверджує право на самовизначення за всіма націями, які пригноблювались царизмом і великоруською буржуазією, аж до права цих націй відокремитись від Росії.

Тому ми, Рада Народних Комісарів, визнаємо народну Українську республіку, її право зовсім відокремитися від Росії або вступити в договір з Російською республікою про федеративні і тому подібні взаємовідносини між ними.

Все, що стосується національних прав і національної незалежності українського народу, ми, Рада Народних Комісарів, визнаємо зараз же, без обмежень і безумовно. ...

Ми обвинувачуємо Раду в тому, що, прикриваючись національними фразами, вона веде двозначну буржуазну і політику, яка давно вже виражається в невизнанні Радою Рад і Радянської влади на Україні (між іншим, Рада відмовилась скликати, на вимогу Рад України, крайовий з’їзд українських Рад негайно). Ця двозначна політика, що позбавляє нас можливості визнати Раду, як повноважного представника трудящих і експлуатованих мас Української республіки, довела Раду в останній час до кроків, що означають знищення будь-якої можливості угоди.

Такими кроками стали, по-перше, дезорганізація фронту.

Рада переміщує і відкликає односторонніми наказами українські частини з фронту, руйнуючи таким чином єдиний загальний фронт до розмежування, здійсненого лише шляхом організованої згоди урядів обох республік.

По-друге, Рада приступила до роззброєння радянських військ, що знаходяться на Україні.

По-третє, Рада подає підтримку кадетсько-каледінській змові і повстанню проти Радянської влади. Посилаючись завідомо неправдиво на автономні нібито права „Дона і Кубані”, прикриваючи цим каледінські контрреволюційні виступи, що йдуть врозріз з інтересами й вимогами величезної більшості трудового козацтва, Рада пропускає через свою територію війська до Каледіна, відмовляючись пропускати війська проти Каледіна.

В даний же час, зважаючи на всі викладені вище обставини, Рада Народних Комісарів ставить Раді, перед лицем народів Української і Російської республік, такі питання:

1. Чи зобов’язується Рада відмовитись від спроб дезорганізації загального фронту?

2. Чи зобов’язується Рада не пропускати надалі без згоди верховного головнокомандуючого жодних військових частин, які направляються на Дон, на Урал або в інші місця?

3. Чи зобов’язується Рада подавати допомогу військам у справі їх боротьби з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням?

4. Чи зобов’язується Рада припинити всі свої спроби роззброєння радянських полків і робітничої Червоної гвардії на Україні та повернути негайно зброю тим, у кого вона була забрана?

В разі неодержання задовільної відповіді на ці питання протягом 48 годин, Рада Народних Комісарів вважатиме Раду у стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії та на Україні.

З Четвертого універсалу Української Центральної Ради (січень 1918 р.)

Народе України!

Твоєю силою, волею, словом утворилась на Українській Землі вільна Українська Народня Республіка. Здійснилася давня мрія Твоїх батьків, борців за волю й право робочого люду!

Та в трудну годину народилась воля України. Чотири роки жорстокої війни обезсилили наш край і народ. Фабрики не виробляють товарів. Підприємства здержують свою працю, залізні дороги розбиті, гроші падають у ціні. Скількість хліба зменшується. Наступає голод. По краю розмножилися ватаги грабіжників і убийників, особливо, коли з фронту рушило російське військо, творячи кріваву різню, безлад і руїну на нашій землі.

Та для того, щоб ні російське Правительство, ні ніяке инше не ставило перешкод Україні в установленню того бажаного мира, для того, щоб повести свій край до ладу, творчої праці, закріплення революції і нашої волі, ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всім горожанам України:

Віднині Українська Народня Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу.

З усіма сусідніми державами, а саме: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною й иншими ми бажаємо жити в згоді й приязни, але ніяка з них не може вміщуватися в життя самостійної Української Республіки.

Вдасть у ній буде належати тільки до народу України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми. Українська Центральна Рада, представництво робочого народу — селян, робітників і салдатів та виконуючий орган, який віднині буде називатися Радою Народніх Міністрів. ...

Щодо так званих большевиків і инших напасників, які розграблюють і руйнують наш край, то поручаємо Правительству Української Народньої Республіки твердо й рішучо взятися за боротьбу з ними. ...

Одночасно з тим, коли армія буде демобілізуватися, доручаємо розпускати салдатів, а після затвердження мирових договорів розпустити армію зовсім, на місце постійної армії завести народню міліцію, щоб наше військо служило обороні робочого люду, а не забаганкам пануючих верств.

Знищені війною і демобілізацією місцевости мають бути відбудовані при помочи державного скарбу.

Коли наші вояки вернуться додому, народні ради – громадські й повітові й городські думи мають бути перевибрані в часі, який буде установлений, щоб і вони мали в них голос. Міжтим, щоб установити таку вдасть, до якої мали-б довірря й яка спіралася-б на всі революційно-демократичні верстви народа, має Правительство додати до помочи місцевим самоврядуванням ради робітничо-селянських й салдатських депутатів, вибраних із місцевих людей.

В земельних справах комісія, вибрана на останній сесії Центральної Ради, вже виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власности й соціалізацію землі згідно з нашою постановою на 7 сесії.

Сей закон буде розглянено за кілька днів на повній сесії Центральної Ради й Рада Міністрів уживе всіх способів, щоб передача землі земельними комітетами в руки трудящих відбулася ще з початком весняних робіт.

Ліси, води й усі підземні багатства, як добро українського трудового народу, переходять у розпорядження Народньої Української Республіки.

Всі демократичні свободи, проголошені Третім Універсалом Української Центральної Ради, потверджується й окремо проголошується: в самостійній Українській Народній Республіці всі народи користуються правом національно-персональної автономії, яку ризнано за ними законом 22 січня.

Все перечислене в Універсалі, чого не вспіємо виконати ми, Центральна Рада й наша Рада Міністрів, у найблищі тижні виконають, справдять і до оконечного ладу доведуть Українські Установчі Збори.

Ми поручаємо всім нашим громадянам перевести вибори як найбільш енергічно, підняти всі зусилля, щоб підрахунок голосів був закінчений як найскорше, щоб за пару тижнів зібралися наші Установчі Збори, — найвищий господарь і управитель нашої землі, й Констітуцією нашої незалежної Української Народньої Республіки закріпили свободу, порядок і добробут на добро всього трудового народу її на тепер і на будучі часи. Сей найвищий наш орган має рішити про федеративну зв’язь з народніми республіками колишньої російської імперії. До того ж часу всіх горожан самостійної Української Народньої Республіки зазиваємо стояти непохитно на сторожі добутої свободи й прав нашого народу й усіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої Української Республіки.

Українська Центральна Рада. Київ, 9 (22) січня 1918р.

Грамота Павла Скоропадського (29 квітня 1918 р.)

Громадяне України!

Всім Вам, козаки та громадяне України, відомі події посліднього часу, коли джерелом лилася кров кращих синів України і знову відродившася Українська Держава стояла коло краю загибелі.

Спаслась вона дякуючи могутньому підтриманню центральних держав, які, вірні свому слову, продовжують і по цей час боротись за цільність і спокій України.

При такій піддержці у всіх зродилась надія, що пічнеться відбудовання порядку в Державі й економічне життя України війде, врешті, в нормальне русло.

Але ці надії не справдились. Бувше Українське Правительство не здійснило державного будування України, позаяк було зовсім не здатне до цього.

Бешкети й анархія продовжуються на Україні, економічна розруха і безроботиця збільшуються і розповсюджуються з кожним днем і врешті для багатющої колись-то України встає грізна мара голоду.

При такому становищі, яке загрожує новою катастрофою Україні, глибоко сколихнуло всі трудові маси населення, які виступили з категоричним домаганням негайно збудувати таку Державну Владу, яка здібна булаб забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці. Як вірний син України, я рішив відкликнутись на цей поклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади.

Цією грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України.

Управління Україною буде провадитися через посередництво призначеного мною Кабінету Міністрів і на остаточнім обгрунтованні нижче долучених до цього законів про тимчасовий державний устрій України.

Центральна і Мала Рада, а также всі земельні комітети з нинішнього дня розпускаються. Всі Міністри і товариші звільняються.

Всі инші урядовці, працюючі в державних Інституціях, зістаються на своїх посадах і повинні продовжувати виконання своїх обов’язків.

В найближчий час буде виданий закон, установляючий новий порядок виборів до Українського Сойму.

До цього я буду твердо стояти на сторожі порядку й законности в Українській Державі, буду домагатись негайного виконання всіх державних розпоряджень і буду підтримувати авторитет влади, не спиняючись ні перед якими самими крайніми мірами.

Права приватної власности – як фундаменту культури і цівілізації, відбудовуються в повній мірі, і всі розпорядження бувшого Українського Уряду, а рівно тимчасового уряду російського, відміняються і касуються. Відбувається повна свобода по зробленню купчих по куплі-продажі землі.

Поруч з цим будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній їх вартости від великих власників, для наділення земельними участками малоземельних хліборобів.

Рівночасно будуть твердо забезпечені права робітничого класу. Особлива увага буде звернена на поліпшення правового становища і умов праці залізничників, котрі при виключно тяжких умовах ні на один час не кидали своєї відповідальної праці.

В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється широкий простір приватнього підприємства й ініціятиви.

Передбачаю всю трудність стоючої переді мною праці і молю Бога дати мені силу, аби гідно виконати те, що я вважаю своїм обов’язком перед рідною Україною в сучасний виключний і критичний для неї час.

Мені далекі і чужі які-б-то не було власні побудження, і головною своєю метою я ставлю користь і благо народу і всім дорогої нам України.

В цій свідомости кличу всіх Вас, громадян і козаків України – без ріжниці національності й віросповідання – помогти мені і моїм працьовникам і співробітникам в нашому загальному велике відповідальному ділі.

Гетьман Всієї України Павло Скоропадський

Отаман Ради Міністрів М. Устимович

29 квітня 1918 р., м. Київ.

В. Винниченко про причини поразки Української революції

Поки ми воювали з руськими большевиками, з москалями, доти ми мали скрізь перемогу. Але як тільки вступали в конфлікт з своїми, з українськими большевиками, так загубили всю свою силу. Поки агітували большевики, агітація успіху не мала. Як стикнулись наші війська з нашою агітацією, з агітацією всього того ладу, який ми так ретельно почали „творити”, взявши всю владу в свої руки, як тільки маси наші ближче прислухались і придивлялись до змісту того українського слова, як запал їхній, довір’я до нас і охота піддержувати нас почали помітно падати. Почала розвиватися нехіть до боротьби з большевиками, почалися заяви наших найвірніших, найвідоміших військових частин про небажання битись з большевиками. На наших очах „розкладались” найміцніші, найзавзятіші полки, що прибували з таким ентузіазмом до Києва. Полки імені різних гетьманів, які так свідомо, так струнко, так рішуче вступали в столицю України для оборони й захисту її, які так веселили всі національні серця своєю національною свідомістю, щирістю, жовто-блакитними прапорами й українськими піснями, які так гучно кричали „славу” українській владі, ці полки через пару тижнів дивним способом спочатку губили все своє завзяття, потім упадали в апатію, в „нейтралітет” до большевиків, а потім... повертали разом з тими большевиками свої українські багнети проти нас.

В. Винниченко. Відродження нації. – Київ-Відень, 1920. Ч. II. – С. 155-156.

Рекомендована література

Беспечний Т. А., Букреева Т. Т. Нестор Махно. Правда и легенды. – Донецк, 1996.

Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917–1953. Кн. 1, 2. – К., 1994.

Блакитний Кость. – Отаман Степової дивізії: Збірник документів і спогадів. – К., 1997.

Великий Українець: Матеріали з життя та діяльності М. Грушевського. – К., 1992.

Верстюк В. Ф. Махновщина. – К., 1992.

Верстюк В. Українська Центральна Рада. – К., 1997.

Ветров Р. І. Політичні партії України на початку ХХ століття (1900–1925 рр). – Дніпродзержинськ, 1997.

Винниченко В. Відродження нації. У 3-х ч. – К., 1990.

Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. – К., 1991. – С. 5–120.

Волковинський В. Нестор Махно. Легенди і реальність. – К., 1994.

Голубко Б. Армія Української Народної Республіки. 1917–1918. Утворення та боротьба за державу. – Львів, 1997.

Горак В. С. Зліт і падіння Директорії // УІЖ. – 1995. – № 4.

Гошуляк І. Про причини поразки Центральної Ради // УІЖ. – 1994. – № 1.

Грушевський М. На порозі нової України. – К., 1991. – С. 3–54; 71–93.

Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991. – С. 225–239.

Михайло Грушевський – погляд із сьогодення. Наукові записки ТДПІ. Серія: історія. Вип. V. – Тернопіль, 1997. – 279 с.

Гунчак Т. Симон Петлюра. – К., 1997.

Дмитренко Ю. Я. Отаман Григор’єв // Україна. – 1990. – №№ 11–12.

Кондратюк В. О., Буравченкова С. Б. Українська революція: здобутки і втрати в державотворчих змаганнях (1917–1920 р.р.): Навчальний посібник. – К., 1997.

Конституційні акти України. 1917–1920. – К., 1992.

Копиленко О. Л., Копиленко М. Л. Держава і право України 1917–1920. Центральна Рада. Гетьманство. Директорія. – К., 1997.

Коріненко П. Зовнішня політика ЗУНР (листопад 1918–1919 рр.) // Наукові записки Тернопільського державного педуніверситету ім. В. Гнатюка. Серія: Історія. Вип. VІІІ. – Тернопіль, 1991. – С. 32–34.

Кравчук М. Українські Січові Стрільці. – Івано-Франківськ, 1998.

Кудлай О. Б. Переговори Центральної Раді і представників Тимчасового уряду (29–30 червня 1917 р.) // УІЖ. - 1999. – № 6. – С. 43–54.

Лебеденко А. М. История анархизма в Украине (конец ХІХ – начало ХХ вв.). – К., 1995.

Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. – Львів, 1991.

Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. – Львів, 1995.

Михальчук П. ЗУНР і Антанта (до питання взаємовідносин ЗУНР (ЗО УНР) з державами Антанти і США // Наукові записки ТДПУ ім. В.Гнатюка. Серія: Історія. Вип. VІІІ. – Тернопіль,1999. – С.36-40.

Нестор Махно. Воспоминания, материалы и документы. – К., 1991.

Павленко Ю., Храмов Н. Українська державність у 1917–1919 рр. (історико-генетичний аналіз). – К., 1995.

Петлюра С. Спомин. – К., 1993.

Полянський О. Листопадова 1918 р. національно-демократична революція й виникнення Західно-Української Народної Республіки // Наукові записки ТДПУ. Серія: Історія. Вип. VІІІ. – Тернопіль, 1999. – С. 3–7.

Попович М. Україна: незалежність здобута і втрачена // Київська старовина. –2001. – № 1, 2.

Реєнт О. Українська революція. – К., 1996.

Симоненко Р. Т., Реєнт О. П. Українсько-російські переговори в Москві (січень -лютий 1919 р.): Документи. – К., 1996.

Скоропадський П. Спомини. – К., 1992. – С. 3–112.

Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – 976 с.

Солдатенко В. Ф. Проблема класово- і національно-політичних сил у концепції української революції // УІЖ. – 1997. – №№ 5–6.

Тимощук А. А. Анархо-коммунистические формирования Н. Махно, сентябрь 1917 – август 1921. – Симферополь, 1996.

Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У двох томах. – К., 1996, 1997.

Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст. // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (21–22 листопада 1996 р.). – Івано-Франківськ, 1997.

Фартушняк А. Продовольча і земельна політика керівництва ЗУНР // Наукові записки Тернопільського державного педуніверситету імені В.Гнатюка. Серія: Історія. Вип. VІІІ. – Тернопіль, 1999. – С. 19–25.

Февральская революция 1917 г. Сборник документов и материалов. – М., 1996.

Харитонов В. Л. Лютнева революція в Росії – феномен світової історії ХХ ст. // УІЖ. – 2001.– № 1. – С. 3–15.

Чотири Універсали. – К., 1990.

Центральна Рада і український державотворчий процес (до 80-річчя створення Центральної Ради. В 2-х част.). – К., 1997.