Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Крим: шлях крізь віки

Чи діяли під час Другої світової війни у Криму підпільні структури ОУН?

Із початком німецько-радянської війни обидві частини Організації українських націоналістів — ОУН під проводом Андрія Мельника та ОУН (р) під проводом Степана Бандери — направили у центральні та східні українські землі значну частину своїх членів і прихильників. Для так званого «походу на Схід» було створено спеціальні «похідні групи». Метою цього руху визначалося поширення національної ідеї і згодом відновлення української державності, створення необхідних організаційних засад для налагодження діяльності органів місцевого самоврядування, громадських українських організацій різного спрямування. Похідні групи ОУН дійшли до Києва, Харкова, Донбасу, Криму та Кубані.

З архівних джерел відомо, що зі Львова до Криму ОУН(р) направила шість похідних груп, загалом близько 40 чол. Одного повстанця нацисти заарештували дорогою на півострів. Туди прибули також похідні групи мельниківської ОУН, які намагалися створити розгалужену підпільну мережу. Таємні осередки обох відгалужень ОУН діяли у Сімферополі, Джанкої, Євпаторії та ряді інших населених пунктів Криму.

Зусиллями підпілля ОУН було створено Український національний комітет, метою якого стало відродження українського життя у Криму. Згодом постав заснований націоналістичним підпіллям Український революційний комітет, спрямований на організацію боротьби проти німецьких окупантів. Очолював його Микола Шапар. Існують дані про проведення учасником підпілля ОУН Борисом Суховерським таємних нарад у Сімферополі. Зокрема на квартирі Базідевича по вул. Жуковського він поставив завдання групі Ярослава Савки, у складі якої перебувало 8 осіб, із них 6 сімферопольців. Із другою групою зустріч відбулася на квартирі Володимира Шарафана на вул. Профспілковій. Від середини 1942 р., заступником голови комітету з пропаганди було призначено В. Шарафана, котрий опікувався мобілізаційною роботою, створенням культурологічних і освітніх установ, поширенням націоналістичних агітматеріалів.

У відповідь на підпільну діяльність ОУН німецька окупаційна влада розпочала репресії. Так, Івана Осадчука, провідника українських повстанців Криму, у грудні 1941 р. було заарештовано в Євпаторії і згодом розстріляно. Тоді ж (за іншими даними — у лютому 1942 р.) гестапо заарештувало 14 повстанців Джанкойського українського революційного комітету на чолі з провідником Романом Бардахівським та його помічником, шкільним учителем Наконечним. У 1942-1943 рр. від рук німців загинули організатори підпільного руху Степан Ванькевич, Михайло Любак, Степан Тесля.

У квітні 1943 р. провідником ОУН(р) у Криму було призначено 25-річну Катерину Мешко з документами на ім'я Ольги Прудник. У цей час створюється військова референтура, яку очолював Г. Волощук.Сформовано загін самооборони на чолі з працівником станції Сімферополь Рустемом і тридцятьма працівниками залізниці у своєму складі. Частково формується загін УПА «Бійці», сотником якого призначається севастополець В. Чмига. Створено навчальний загін «Сиваш», котрий очолив колишній петлюрівський офіцер Я. Савка і його син — Віктор. Севастопольський провідник Іван здійснював закупівлю зброї, медикаментів. У зв'язку з проведенням бойових операцій було створено підпільний госпіталь.

Загалом Головна булава Криму об'єднувала дев'ять повстанських груп, що діяли в найбільших населених пунктах півострова. Із підходом радянських військ частину повстанців було відкликано на посилення УПА-Південь, частина влилася до партизанських з'єднань. Зараз відомі імена 43 кримських повстанців, які боролися за незалежність України в лавах УПА.

Після звільнення Криму радянськими військами багатьох українських повстанців мобілізували в армію. Так, В. Шарафан брав участь у боях за визволення Севастополя й був важко поранений на Малаховому кургані. Лікувався в Алуштинському евакуаційному госпіталі, де його й заарештували. Трибуналом НКВС 4 липня 1944 р. засуджений за ст. 58-1 «б» і 58-11 КК РРФСР до вищої міри покарання, 13 лютого 1945 р. страчений. Лише в 1993 р. В. Шарафана було реабілітовано.