Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Крим: шлях крізь віки

Як проходили оборонні бої Червоної армії у 1941-1942 рр. на Кримському півострові?

На момент виходу 11-ї німецької армії до Перекопу (середина вересня 1941 р.) його обороняли три стрілецькі дивізії 51-ї окремої армії, які 28 вересня відійшли на Ішуньські позиції. Операцію з захоплення Криму гітлерівське командування планувало провести у другу чергу, після оточення військ Південого флоту в районі Мелітополя. Оволодівши Бердянськом 7 жовтня основні сили 11-ї армії повернули на Крим.

Командувачеві 51-ї радянської армії було наказано до прибуття з Одеси в Крим Приморської армії утримувати Арабатську стрілку, Чонгарський півострів, південний берег Сиваша й Ішуньські позиції. З підходом Приморської армії на 18 жовтня 1941 р. у складі військ, що обороняли Крим, нараховувалося 12 стрілецьких і 4 кавалерійські дивізії, близько 100 тис. чол., 1000 гармат і мінометів, понад 100 танків і 47 літаків. Цих сил було достатньо для організації оборони підходів до Криму. Однак командувач 51-ї окремої армії не зумів правильно оцінити обстановку і, побоюючись висадки морських десантів противника, розкидав свої сили по півострову. Для оборони було розгорнуто тільки 4 стрілецьких дивізії на Ішуньських позиціях і 1 — на Чонгарскому півострові. Дві дивізії Приморської армії, що здійснювали марш із Севастополя до перешийку, могли прибути туди не раніше 23 жовтня.

Для дій у Криму німці підготували 11-ту армію та румунський гірський корпус (124 тис. чол., понад 2000 гармат і мінометів, 100 літаків). Перейшовши 18 жовтня в наступ, цьому угрупуванню впродовж десяти днів боїв вдалося прорвати оборону радянських військ на Ішуньських позиціях, позбавивши їх підготовлених в інженерному відношенні рубежів.

3 метою об'єднання зусиль сухопутних сил і Чорноморського флоту 22 жовтня було створене командування військ Криму (командувач — віце-адмірал Г. Левченко), якому підпорядковувалися війська 51-ї окремої і Приморської армій та сили Чорноморського флоту. Було вирішено відійти на тиловий оборонний рубіж. 31 жовтня німці вийшли до станції Альма, на підступи до Севастополя. Щоб не допустити захоплення бази флоту, туди відійшла Приморська армія. Війська 51-ї армії одержали наказ прикрити Керченський напрямок. Незважаючи на зручну для оборони місцевість, вони не змогли зупинити противника і 16 листопада були евакуйовані на Таманський півострів.

Таким чином, до середини листопада 1941 р. було втрачено майже весь Крим. Головна база Чорноморського флоту — Севастополь — опинився під вогнем артилерії, піддавався авіанальотам. Кораблі окрім кількох, залишених для вогневої підтримки Севастопольського гарнізону, довелося перебазувати в порти Кавказького узбережжя.

4 листопада наказом командуючого військами Криму було створено Севастопольський оборонний район (СОР), який охоплював усі сухопутні, морські й повітряні сили, що перебували у цьому місті. 9 листопада до Севастополя підійшла Приморська армія, після чого загальна чисельність військ тут збільшилася до 50 тис. чол. З урахуванням берегової артилерії флоту загалом нараховувалося до 170 гармат і 180 одиниць 82-і 120-мм мінометів.

11 листопада противник відновив наступ на Севастополь. Дії наступаючих військ підтримувала авіаційна група до 100 літаків. Однак цей наступ вдалося відбити. 11-та німецька армія виявилася скованою у Криму.

Війська Севастопольського оборонного району, посилені за наказом Ставки силами Закавказького фронту (стрілецька дивізія, бригада морської піхоти, декілька маршових батальйонів), у період із 17 грудня 1941 до 1 січня 1942 рр. відбили другий наступ німецько-румунських військ на Севастополь. Директивою Ставки ВГК №005898 від 20 грудня 1941 р. СОР, який раніше перебував у безпосередньому підпорядкуванні Ставки, було підпорядковано командувачеві Закавказького фронту.

Ще 7 грудня 1941 р. Ставка затвердила поданий штабом Закавказького фронту план десантної операції на Керч. Метою Керченсько-Феодосійської десантної операції (25 грудня 1941 — 2 січня 1942 рр.) визначалося оволодіння Керченським півостровом, відволікання сил противника від Севастополя і створення умов для проведення в подальшому операції за звільнення Криму.

Керченсько-Феодосійська десантна операція здійснювалася силами 51-ї і 44-ї армій Закавказького фронту, Чорноморським флотом та Азовською військовою флотилією за підтримки фронтової й флотської авіації взимку 1941-1942 рр. Ця операція стала найбільшою десантною операцією німецько-радянської війни. Упродовж 26-31 грудня 1941 р. з кораблів і суден Чорноморського флоту й Азовської військової флотилії на північне та східне узбережжя Керченського півострова та в район Феодосії висадилося понад 40 тис. чол., а також було вивантажено1760 коней, 43 танки, 434 гармати й міномета, 330 автомашин, 18 тракторів, 170 візків і двоколок, 978 т боєприпасів, 181 т продовольства та фуражу, 250 т різних вантажів.

Хоча у ході операції радянським військам не вдалося оточити і знищити угруповання противника на Керченському півострові, на початок січня 1942 р. вони просунулися у західному напрямку на 100-110 км, оволоділи Керчю й Феодосією. Гітлерівське командування було змушене припинити другий наступ на Севастополь і перекинути звідти частину сил у район Феодосії.

Радянське командування ще в період завершення Керченсько-Феодосійської десантної операції розраховувало здійснити наступ із метою повного визволення Криму.

2 січня 1942 р. Ставка затвердила поданий командуванням Кавказького фронту (Закавказький фронт 30 грудня 1941 р. було перейменовано на Кавказький; командувач — генерал-лейтенант Д. Козлов,начальник штабу — генерал-майор Ф. Толбухін) план подальших дій і вказала, що це завдання слід реалізовувати «діями головних сил на напрямку Джанкой, Перекоп, Чонгар, наступом однієї армії на Сімферополь і висадкою морських десантів у районах Алушта, Ялта, Перекоп, і насамперед у районі Євпаторії».

Командування Кавказького фронту не тільки не зуміло в повному обсязі підготувати наступальну операцію, а й не вжило належних заходів до надійного закріплення на вже зайнятих рубежах. Зокрема протиповітряну оборону Феодосійського порту, який мав відігравати ключову роль у забезпеченні військ фронту, було організовано вкрай незадовільно. Це дало змогу авіації противника систематично завдавати дошкульних ударів.

Противник 15 січня 1942 р. сам перейшов у наступ, прорвав оборону радянських військ та оволодів Феодосією. Війська Кавказького фронту відступили на Ак-Монайський перешийок, що значно ускладнило ситуацію.

28 січня Ставка ВГК вказала командувачеві Кримського фронту, що основним завданням майбутньої операції має стати допомога військам СОР, для чого головний удар основного угруповання фронту слід спрямувати на Карасубазар і виходом у цей район створити загрозу військам противника, котрі блокують Севастополь. Ставка також наказала не залучати до наступальної операції війська СОР, поставивши перед ними основне завдання — обороняти Севастополь. Поряд із цим вона зажадала в найближчі ж дні різко підсилити раніше висаджений десант у районі Судака. Операцію передбачалося почати лише з прибуттям на Керченський півострів двох танкових бригад і окремого батальйону важких танків КВ, а також після поповнення дивізій особовим складом. До складу фронту додатково направлялися три стрілецькі дивізії.

Однак підготувати наступ до визначеного часу не вдалося, і операція почалася тільки 27 лютого. До її початку фронт мав у своєму розпорядженні достатні сили, що забезпечували значну перевагу над противником (тринадцять радянських дивізій проти трьох німецьких). Але невдала організація наступальних дій, насамперед абсолютне незнання системи оборони противника, недостатнє артилерійське забезпечення, відсутність взаємодії піхоти й танків з артилерією та авіацією призвели до того, що наступ, який розпочався з великим запізненням, не дав очікуваних результатів. Прорвати оборону противника і вийти вглиб півострова не вдалося.

У березні й першій половині квітня війська Кримського фронту неодноразово здійснювали спроби прорвати ворожу оборону, але успіху не досягли. Взаємодіючи з військами Кавказького (Кримського) фронту і СОР, Чорноморський флот із січня до березня 1942 р. здійснив п'ять десантів тактичного значення на узбережжя Криму.

Забезпечуючи дії радянських військ у Криму, Чорноморський флот і Азовська військова флотилія в період з 29 грудня 1941 до 13 травня 1942 рр. між портами Керченського півострова й Кавказького узбережжя змогли перевезти понад 290 тис. чол., 956 гармат, 645 танків, 60 бронемашин, 5591 автомобіль, 1117 тракторів, 407 причепів, 48,5 тис. тонн боєприпасів і понад 150 тис. інших вантажів.

Бойові дії сухопутних військ скували значну частину сил противника на суші, а морські операції поставили під загрозу комунікації ворога. У зв'язку з цим німецьке командування було змушено перекинути в Чорне море комбінованим шляхом, використовуючи річки Ельба й Дунай, залізниці та автодороги, певну кількість малих надводних і підводних кораблів. До липня 1942 р. у Чорному морі діяли 1 допоміжний крейсер, 7 есмінців і міноносців, 8 сторожових кораблів і канонерок, 7 підводних човнів, 16 торпедних катерів і до 100 десантних барж противника. У травні 1942 р.над акваторією Чорного моря почали з'являтися німецькі літаки-торпедоносці.

Оборонна операція Кримського фронту на Керченському півострові (8-19 травня 1942 р.). У середині квітня 1942 р. Ставка ВГК, затверджуючи рішення військової ради Кримського фронту про тимчасовий перехід до оборони, залишила у силі основне завдання фронту — очищення від противника Кримського півостова. Однак командування фронту впродовж квітня та першої декади травня продовжувало займатися розробкою планів наступальних дій і не приділяло уваги організації ешелонованої оборони.

Довжина головної смуги оборони становила 27 км, а глибина — не перевищувала 4 км. Другу оборонну смугу було обладнано від переднього краю першої смуги на правому фланзі на 12 км, а у центрі й на лівому фланзі вони зливалися. Армійський тиловий рубіж, Турецький Вал і Керченські оборонні позиції в інженерному відношенні були не підготовленими, війська їх не займали. Артилерійські протитанкові резерви в арміях не створювалися, командні пункти для управління боєм не готувалися. Маскування і протиповітряна оборона військ і особливо штабів були відсутні. Оперативна побудова фронту залишалося одноешелонною. Фронтові резерви розташовувалися неподалік від переднього краю оборони. Ослаблені в попередніх боях з'єднання першого ешелону не було замінено.

Лише 7 травня, коли начальник штабу Північно-Кавказького напряму вказав командуванню фронту на можливий наступ противника в період 1015 травня, комфронту доповів у Ставку план заходів щодо посилення оборони. Передбачалося зміцнити ліве крило, створити рухомі протитанкові резерви, форсувати оборонні роботи й вивести у другий ешелон управління 47-ї армії з покладанням на нього організації оборони в тилу. Однак здійснити ці заходи було вже неможливо, адже противник 8 травня перейшов у наступ.

До початку наступу противника Кримський фронт мав загальну перевагу у силах і засобах. Спрямувавши головний удар уздовж узбережжя Феодосійської затоки, 8 травня противник прорвав оборону 44-ї армії, війська якої почали відступати у східному напрямку. Ставка ВГК зажадала від командувача фронту негайної організації контрудару по флангу і тилу наступаючого противника. Але командування фронту не виявило належної розпорядливості та не змогло здійснити цей захід. Зв'язок із військами було втрачено. Противник продовжував розвивати успіх.

З огляду на глибоке вклинення ворога на лівому крилі фронту і нездатність командування налагодити управління та протидіяти противнику Ставка зажадала в ніч на 10 травня швидкого відведення військ фронту на позиції Турецького Валу. Однак командування фронту не забезпечило виконання й цього завдання. Відведення військ почалося з великим запізненням і здійснювалося хаотично. 16 травня ворог оволодів Керчю. Радянські війська були змушені почати евакуацію на Тамань, яка закінчилася 20 травня 1942 р. Із Керченського півострова було вивезено 86 196 чол., у тому числі 23 470 поранених.

Унаслідок прорахунків, допущених як при підготовці, так і у ході оборонної операції, Кримський фронт у травні 1942 р. зазнав відчутної поразки. Усього впродовж травня 1942 р. війська фронту втратили 176 566 чол., 347 танків, 3476 гармат і мінометів та 400 літаків. Основна причина невдач полягала в нерозумінні природи сучасної війни командуванням фронту, і особливо 44-ї й 47-ї армій.

Угруповання військ Кримського фронту мало наступальний характер і не відповідало умовам, що склалися, хоча його командування знало про підготовку наступу противника. Усі дивізії було розгорнуто в одну лінію, піхота, танки й артилерія розміщувалися впритул до переднього краю, що ускладнювало маневр, виключало можливість створення сильних других ешелонів і резервів та спричинило великі втрати від авіації і вогню артилерії противника в перші ж хвилини бою.

На самому початку операції командування не спромоглося забезпечити управління військами. Це стало наслідком тривалого перебування командних пунктів на одному місці, що дало змогу противнику першими ж авіаударами вивести їх із ладу. Командування фронту не організувало оперативної взаємодії між арміями, наземних військ з авіацією, що була роззосереджена та діяла поза загальним планом.

Причиною невдач були також бюрократично-паперові методи керівництва військами з боку командування фронту та представника Ставки генерал-полковника Л. Мехліса. Командувач фронту генерал-лейтенантД. Козлов і його штаб віддавали накази з великим запізненням, без урахування обстановки, не знаючи справжнього становища військ.

Втрата Керченського півострова різко погіршила ситуацію в районі Севастополя. Німецьке командування перекинуло сюди війська, що звільнилися, і розпочало третій наступ на місто.

До початку червня 1942 р. під Севастополем було зосереджено основні сили 11-ї німецької армії та румунські війська у складі 10 піхотних дивізій, створено потужне артилерійське угруповання, що нараховувало 670 артсистем калібру від 75 до 420 мм, 655 протитанкових гармат і 720 мінометів. Крім того, противник мав дві 615-мм мортири і 800-мм гармату «Дора». Середня щільність артилерії становила 60 стволів на 1 км фронту, а на напрямі головного удару — 150. Такого масованого застосування артилерії Вермахт не практикував у жодній операції Другої світової війни. Для дій проти радянських кораблів противник спрямував спеціальну авіаескадру в кількості 150 бомбардувальників та літаків-торпедоносців.

Приморська армія на цей час нараховувала 7 стрілецьких дивізій, 2 бригади морської піхоти, 2 стрілецькі бригади і 2 полки морської піхоти. У складі СОР перебувало 106 625 чол., 606 гармат і мінометів, 38 танків (Т-26) і 53 літаки. Підвезення поповнення, боєприпасів, пального й інших матеріальних засобів для військ СОР у червні 1942 р. здійснювалося в дуже складній обстановці винятково бойовими кораблями та підводними човнами.

7 червня 1942 р. після п'ятиденної авіаційно-артилерійської підготовки противник почав штурм. Упродовж місяця радянські війська без авіації, в умовах гострої нестачі матеріально-технічних засобів вели важкі бої. 2 липня командування СОР із дозволу Ставки евакуювалося з Севастополя на літаках та двох підводних човнах. Захисників міста було кинуто напризволяще. Люди вирушали в бік Кавказу на підручних плавзасобах і просто вплав. Понад 1 тис. чол. вдалося підібрати у відкритому морі. Багато хто продовжував чинити опір, сподіваючись на прихід сил флоту та евакуацію. Бої вщухли тільки 12 липня. Невеликій частині гарнізону вдалося прорватись у гори, а основна маса потрапила в полон. Німецькі джерела повідомили про 90 тис. полонених у Севастополі. Понад 250-денна оборона міста завершилася.