Крим: шлях крізь віки

Що нам відомо про Великий терор у Криму (1937-1938 рр.)?

На 1934 р. соціально-економічне становище у Криму стабілізувалося, і це позначилося на життєвому рівні населення. Як наслідок, скоротилася кількість засуджених за «антирадянські прояви». Вочевидь загальний рівень репресій та чисельність заарештованих на початку 1930-х років значно поступалися показникам періоду Великого терору, який невдовзі настане. Цей час можна вважати чи не найспокійнішим в історії довоєнного Криму.

Великий терор 1937-1938 рр. став справжньою катастрофою. Хвиля репресій накрила півострів. Якщо 1937 р. почався з переслідувань «троцькістів» або «дворушників», тобто за партійною ознакою, то з літа гоніння набули національних ознак. У серпні 1937 р. нарком внутрішніх справ СРСР М. Єжов видав ряд наказів на «виявлення ворогів народу» серед поляків, німців, латишів, румунів, фінів, болгар, естонців, македонців, греків, іранців, афганців, китайців. За своєю суттю, це були прямі вказівки на репресування за національною ознакою. У Криму їх прийняли до виконання. У багатоетнічній автономії було представлені практично всі зазначені групи населення. Розпочалися масові арешти. Причому нерідко співробітники НКВС проводили арешти на підставі саме національності, а вже потім «підгоняли» звинувачення. Найчастіше в документах фігурували «шпигунська діяльність», «шкідництво» на виробництві або у сільському господарстві.

Іншою особливістю Великого терору була значна кількість групових справ. Так, наприклад, у 1937 р. у Джанкойському районі за ними проходило 8 із 10 заарештованих. Виконуючи вказівки керівництва, чекісти прагнули відрапортувати про «викриття ворогів» у всіх національних групах. Показовою у цьому плані була справа 12 корейців, заарештованих у грудні 1937 р. Оскільки вони не проживали компактно, то їх «збирали» по всьому Криму: у Феодосії, Сімферополі, Керчі, Євпаторії, Сакському районі.

У загальному контексті репресій слід розглядати й справи іноземних підданих, яких у 1920-1930-ті роки було досить багато у Криму. Особливо це стосувалося кримських татар і греків. Їх піддавали репресіям і раніше, але покаранням зазвичай було вислання за межи держави. Натомість у роки Великого терору суди й, особливо, позасудові органи не робили винятків для іноземних підданих. Значні терміни ув'язнення та вищу міру їм присуджували так само як і для радянських громадян.

Хвиля терору винищила й чималу частину кримськотатарського народу. Ще наприкінці 1936 р. органи НКВС сфабрикували справу «групи Самединова», котру за документами провели як національну — проходили за нею переважно кримські татари, до того ж керівні працівники — Б. Чогар, І. Тархан, Б. Умеров, М. Бекіров, Т. Бояжиєв та ін. А. Самединов із 1930 р. обіймав посаду голови уряду автономії. Б. Чогар та І. Тархан були делегатами XVII з'їзду ВКП(б). Усіх звинувачували в належності до «контреволюційної пантюркистської націоналістичної організації», котра нібито ставила за мету «повалення радянської влади, відокремлення Криму від СРСР і відновлення буржуазно-націоналістичного ладу». Також членів «групи Самединова» звинувачували в «підривний роботі у сільському господарстві», «виведенні з ладу» в МТС комбайнів і тракторів, «штучному заниженні» врожайності спецкультур, у «ворожій практиці висування куркулів на керівні посади в колгоспах», щоб «розвалити» їх і «відновити одноосібне господарство».

Особливо відчутними для кримськотатарського народу стали репресії щодо інтелігенції. Було розстріляно багато вчителів, письменників, художників, композиторів. «Організації», котрі складалися з «ворогів народу» масово «викривалися» в театрах, редакціях газет, радіокомітеті, музеях та бібліотеках, закладах освіти. Заарештовували як педагогів, так і студентів. Приміром, у Кримському педагогічному інституті серед студентів літературного факультету було «викрито» та заарештовано «троцькістську групу». Директор інституту Н.Бекіров також отримав 12 років ув'язнення.

Проте, як і в інших народів, чи не найбільше репресії зачепили аж ніяк не партійно-господарську або культурну еліту. Найбільше постраждали прості безпартійні громадяни. У роки Великого терору на півострові не залишилося навіть дрібного села, де б когось не заарештували.

Із часом маховик репресій захоплював все нові й нові жертви. Невдовзі дійшла черга до військових. У різних місцевостях півострова «викривалися» «ворожі організації». Так, наприклад, в Євпаторії було заарештовано начальника курсів підвищення командного складу артилерії комбрига В. Заходера. Згідно з документами судової справи, він був «активним учасником» «антирадянського військово-фашистського заколоту» М. Тухачевського. У своїх свідченнях підсудний назвав прізвища тих, кого він «втягнув у злочинний заколот».

Слідчо-судебна машина працювала на повну потужність. Звинувачення виносили не тільки судові органи, але й спеціально створені для цієї мети «тройки», Особлива нарада при НКВС СРСР та навіть «двійки» у складі наркома внутрішніх справ і прокурора, рішення яких теоретично міг скасувати лише пленум Верховного суду СРСР. Утім на практиці вони вважалися остаточними.

Із літа 1938 р. почали про'являтися нові тенденції. Поменшало арештів, слідчі поступово переставали проявляти неодмінну запопадливість у пошуках «злочинів». На другу половину року припало лише 37 % арештів.

17 листопада 1938 р. політбюро ЦК ВКП(б) затвердило постанову, прийняту РНК та ЦК ВКП(Б) «щодо арештів, прокурорському нагляді та ведінні слідства». Це стало офіційним початком згортання терору. Прокуратурі було дано доручення більш прискіпливо перевіряти реальність звинувачень та постанов про взяття під варту. Органам НКВС «нагадали» про необхідність дотримуватися карного законодавства. Великий терор завершувався.

Переконливої статистики щодо кількості жертв цих репресій не існує. Арешти 1937-1938 рр. призвели до практично повної зміни керівництва партією, державою, народним господарством, армією. По суті постала інша управлінська еліта. На місце репресованих прийшло нове покоління. Як правило, це були доволі молоді люди — наркомами та директорами ставали переважно тридцятирічні. Ті, хто вже був «вірно» вихований радянськими партією та урядом.