Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Крим: шлях крізь віки

Якими були наслідки терору проти кримськотатарської інтелігенції (1928-1930 рр.)?

Широкомасштабні репресії проти кримськотатарської інтелігенції (як невдовзі й до всього кримськотатарського народу) розпочалися у 1928 р. із процесу Велі Ібраїмова. Його постійні виступи як голови Кримського ЦВК проти переселення на півострів євреїв і цілеспрямований захист інтересів кримськотатарського населення не могли не викликати роздратування у вищого партійного керівництва. «Справою» В. Ібраїмова зайнялася Центральна контрольна комісія ЦК ВКП(б). За її пропозицією 6 січня 1928 р. було створено комісію під головуванням наркома юстиції М. Янсона. До її складу ввійшли голова Верховного трибуналу Я. Петерс та прокурор РСФРР М. Криленко. Комісія ухвалила рішення заарештувати В. Ібраїмова.

23-28 квітня 1928 р. у Сімферополі відбувся процес, який став знаковим в історії Криму. Під судом опинилося 16 осіб, звинувачених в «антирадянській контрреволюційній діяльності». Вирок був прогнозованим: 15 підсудних отримали різни терміни позбавлення волі, а колишнього голову КримЦВКу В. Ібраїмова засудили до розстрілу.

Під час процесу В. Ібраїмова звинувачували в убивстві червоного партизана Чолака, замаху на вбивство бідняка Сейдаметова, фінансових зловживаннях. Довершували справу закиди щодо «татарського буржуазного націоналізму». Проте, ці звинувачення не можуть розглядатися як реальні мотиви, за якими тогочасному керівникові Криму винесли смертний вирок. Через деякій час, у 1930-х роках, до звинувачень додалася „участь» В. Ібраїмова в розстрілі членів уряду радянської Республіки Тавриди у квітні 1918 р., до чого він узагалі не був причетний.

Довгі роки при оцінці діяльності В. Ібраїмова керувалися підходами, запровадженими в 1930-ті роки. Версія про те, що він та його прибічники, «використовуючи політичну сліпоту деяких працівниківобкому партії, проникли в Раднарком та ЦВК Кримської республіки, упродовж років проводили контрреволюційну підривну роботу й були розкрити тільки в 1927 р.» на довгі роки стала лейтмотивом історичних публікацій. Лише у червні 1990 р. рішенням президії Верховного суду РРФСР Велі Ібраїмова було реабілітовано, що відкрило можливості переглянути події 1928 р.

На сьогодні існують декілька версій щодо причин політичного й фізичного знищення голови КримЦВКу:

— В. Ібраїмов став жертвою комуністів-шовіністів, адже всіма силами боровся проти переселення на Кримській півострів єврейських колоністів;

— причиною репресій була діяльність голови КримЦВКу із поглиблення непу в умовах, коли центр уже перейшов у наступ на приватний сектор.

Загалом керівництво країни мало всі підстави поставити у провину В. Ібраїмову та його оточенню відхід від «генеральної лінії партії». Процес мав явно політичний характер, хоча в основу звинувачень було покладено досить сумнівні епізоди, до того ж цілковито кримінальної спрямованості. Страта В. Ібраїмова стала відправною точкою репресій у Криму. Ситуацію зробило більш трагічною ще й те, що патріот власної нації, В. Ібраїмов призначав на всі керівні посади представників кримськотатарської інтелігенції, які повинні були вводити до керуючих органів кримської республіки найбільш обдарованих осіб, котрі мали високий рівень освіти.

У липні 1928 р. до Криму з Москви прибула комісія ЦК ВКП(б) на чолі з відповідальним інструктором ЦК М. Філатовим, яка повинна була провести повне обстеження партійної організації Кримської АСРР. Підсумки роботи керівник комісії надіслав до оргбюро ЦК ВКП(б). У доповіді зазначалося, що «негативні процеси» у Кримській республіці пояснюються історичними передумовами: тим, що ключові посади в місцевому уряді займали «колишні татарські націоналісти» (в тому числі такі відомі діячі культури, як Х. Хаттатов, А. Озенбашли, Б. Чобан-заде, А.-С. Айвазов, Х .Чапчакчі, В. Ібраїмов та М. Муслюмов), які складали ядро партії Міллі-Фірка й виступали за культурно-національну автономію Криму. Таким чином, за висновками Філатова, радянська влада в Криму будувалася за безпосередньої участі «націоналістичних діячів», які активно боролися з нею в період її становлення в 1918 р.

1 серпня 1928 р. оргбюро ЦК під головуванням В. Молотова розглянуло питання про роботу й стан Кримської партійної організації. Відповідальний інструктор М. Філатов вкотре наголошував, що політику в Кримській АСРР «направляли» діячі «Міллі-Фірка», а переселенню євреїв перешкоджав особисто В. Ібраїмов та його прибічники, які відносилися до «інтелігентов-націоналістів». Доповідач підкреслював: коли «націоналісти, зрозуміли, що керівництво ЦК ВКП(б) у питанні єврейської колонізації не піде на компроміс, вони звернулися до закордонного центру «Міллі-Фірка», котрий знаходився в Туреччині, та отримали директиву: «Переселенню євреїв не перешкоджати».

У постанові ЦК ВКП(б) від 8 серпня 1928 р. «Про роботу Кримської партійної організації» кримський обком звинувачувався у «викривленні класової лінії». Після цього розгорнулася нова хвиля політичних репресій, «показових» процесів проти видатних представників національного руху, інтелігенції та колишніх членів партії «Міллі-Фірка».

Якщо на початку 1920-х рр. гонінь зазнали представники так званої традиціоналістської інтелігенції, пов'язаної з ісламом та вихованої на просвітницьких ідеях І. Гаспринського, то в 1928-1930 рр. хвиля репресій прокотилася по всій старій інтелігенції, учасниках революції та громадянської війни. Майже всі вони були заарештовані та репресовані. Архівні джерела свідчать, що під час цих репресій постраждало щонайменше 3 500 татар.

Незважаючи на те, що формальним приводом для арешту В. Ібраїмова слугувала сфабрикована кримінальна справа, центральний уряд оголосив його «націоналістом» та ініціював кампанію із «засудження» «буржуазного націоналізму» як «прояву контрреволюції». Латентний супротив коренізації з боку зараженої великодержавним шовінізмом російської частини кримського партапарату тепер вийшов назовні. Під гаслом «боротьби з буржуазним націоналізмом» почалося послідовне згортання «некерованої» політики коренізації, котра у Криму проводилася у формі татаризіції.

Після 1930 р. коренізація відбувалася вже без старої кримськотатарської інтелігенції. Навіть молоді кадри, які були виховані за більшовицькими стандартами й вели своє походження з місцевих комсомольців та висуванців, могли підпасти під чергову хвилю репресій. Так, голову КримЦВКу М. Кубаєва у квітні 1931 р. було знято з посади лише за те, що він відкрито звинуватив Москву у «великодержавному шовінізмі» та розоренні татарського селянства.

На початку 1930 р. боротьба з «націоналістами» та «веліібраїмовщиною» набула форми кадрових чисток, спрямованих на збільшення в управлінській ланці «соціалістичного прошарку», тобто зростання питомої ваги робітників та колгоспного селянства. Головна увага приділялася питанню «перевиховання» колишніх «дрібнобуржуазних націоналістів». У березні 1930 р. КримЦВК ухвалив постанову про планове залучення кримських татар до роботи в промисловості. За роки першої п'ятирічки частка татар серед індустріальних робітників зросла з 5,3 % до 8,9 %, у промисловій кооперації — з 9,2 % до 16,6 %. Але у будівництві на кінець 1932 р. татар було лише 2,2 %, на транспорті — 4,8 %, у хімічній галузі — 5,4 %, у гірничовидобувній — 6,4 %. Найбільше татар працювало у поліграфії (19 %) та консервній (25,6 %) промисловості.

Проте такі темпи пролетаризації татарського суспільства не відповідали показникам зростання кримської індустрії. Ще до того, як було цілком подолано наслідки розрухи, які спричинила громадянська війна та голод, кримська місцева промисловість вступила у фазу форсованої індустріалізації. Натомість самобутні національні кримськотатарські промисли з кустарним виробництвом швидко занепадали.

У доповіді комісії ЦК ВКП(б) проголошувалося, що кримські органи влади та апарат ущент «засмічені» найрізноманітним «ворожим елементом». Так, у наркомпросі Криму з 22 відповідальних співробітників 10 нібито виявилися «злісними мілліфірківцями», у наркомземі з 36 працівників — 20, у Головсуді — з 29 осіб 13 були «чужими елементами». Крім того, з органів влади активно вичищалися «неперевірені» кримські татари, яких звинувачували в «буржуазному націоналізмі». За два місяці (листопад — грудень) 1928 р. з радянського апарату Кримської республіки було звільнено 188 осіб. Більша частина тих, кого звільнювали, за рівнем власної свідомості та освіти цілком може бути занесена до складу інтелігенції.

У 1929 р. відбулися чергові вибори до рад. У результаті цих виборів склад КримЦВКу оновився на 89,5 %, президії ЦВКу — на 46,7 %, сільрад — на 68,3 %, голів сільрад — на 47,8 %. Майже повністю було оновлене керівництво районних та обласного комітетів ВКП(б). Із жовтня 1928 по квітень 1929 рр. партійна організація Криму поповнилася на 1 388 осіб. Завдяки цьому склад обласного й районних комітетів партії оновився, відповідно, на 75 й 62 відсотки.

Таким чином, розгром «веліібраїмовщини», «мілліфірківщини» та «буржуазно-націоналістичних відхилень» та «оздоровлення кримської партійної організації» відбувся шляхом широкомасштабної чистки партійного, радянського, кооперативного апаратів від «чужих та випадкових елементів», котра прокотилася по всіх органах влади півострова, і водночас широкого набору нових членів до лав кримської парторганізації.