Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Крим: шлях крізь віки

Якими були наслідки червоного терору в Криму 1920-1921 рр.?

Після оволодіння кримськими перешийками командувач Південного фронту червоних Михайло Фрунзе звернувся по радіо до командуючого білогвардійською армією Петра Врангеля з пропозицією здатися впродовж доби. «Усім бійцям Кримської армії, — зазначав він, — гарантується життя та бажаючим — вільний виїзд за кордон... Кожному, хто складе зброю, буде надано можливість спокутувати свою провину перед народом чесною працею» . Одночасно в наказі по фронту М. Фрунзе оголосив, що Червона армія не прагне помсти, а бійців закликав «щадити тих, хто здається в полон». Однак наступні події розвивалися геть за іншим сценарієм. Довідавшись про пропозицію, що її М. Фрунзе зробив П. Врангелю, В. Ленін розлютився: «...Вкрай здивований непомірною поступливістю умов... Якщо ворог не прийме цих умов, то, по-моєму, не можна більше повторювати їх, треба розправитися нещадно».

13 листопада М. Фрунзе наказав військам Південного фронту до 20 листопада остаточно заволодіти всією територією півострова. Того самого дня 2-га Кінна армія й махновці захопили Сімферополь. Втративши перекопські укріплення, білі практично припинили опір. Залишки їхньої армії поспіхом вантажилися на кораблі у кримських портах і вирушали до Туреччини. 16 листопада М. Фрунзетелеграфував В. Леніну: «Сьогодні наша кіннота зайняла Керч. Південний фронт ліквідовано».

Радянська історіографія зазвичай подавала цю телеграму як останню крапку в перебігу громадянської війни. Насправді ж Кримська операція мала інше, страхітливе, завершення. За наказом В. Леніна після захоплення Криму тут розгорнулася широкомасштабна каральна операція. Було створено надзвичайні органи влади, насамперед Кримський революційний комітет (Кримревком), який очолив етнічний угорець Бела Кун. Важливою постаттю у новій владі була Розалія Землячка (Залкінд) — секретар Кримського комітету РКП(б). Саме вони стали головними провідниками ленінської ідеї нещадної розправи.

На виходах із Криму було розгорнуто мережу етапних пунктів, перед котрими поставилося завдання фільтрації всіх громадян, що намагалися залишити територію півострова. Бюлетені особливого відділу 4-ї армії червоних малюють вражаючу картину дикого полювання за колишніми врангелівцями, а також тим мирним населенням, яке переїхало до Криму з материкової частини в надії знайти тут мир і спокій. Таких були десятки, якщо не сотня тисяч. Для їх виявлення чекісти займались агентурною роботою, використовували колишнє більшовицьке підпілля, інформаторів і донощиків. Усім колишнім військовослужбовцям врангелівської армії було наказано з'явитися для реєстрації. Тих, хто виконав це розпорядження, кинули до тюрем і надзвичайок, а потім розстріляли. У згаданому вище бюлетені повідомлялося про розстріл з 7 по 15 грудня 1920 р. 318 врангелівцев. У Феодосії військовополонених розстрілювали з кулеметів партіями від 100 до 300 чол., а трупи скидали у вибалки на мисі Святого Іллі. Враження про розстріли можна скласти зі зведення військово-цензурного відділення особливого відділу 4-ї армії, яке займалося перлюстрацією приватного листування. Наведемо кілька фрагментів листів, вилучених цензурою. «Під час вирішальних боїв за взяття Сиваша, а потім Криму наші функції трибуналу були найвідчайдушніші: пачками розстрілювали білогвардійців, судили своїх. І скільки жертв, страждань. Про це можна розповідати впродовж довгих бесід», — писав слідчий ревтрибуналу 3-ї дивізії. «Тут тисячі й десятки тисяч людей розстрілюють, — повідомляв з Ялти 4 грудня 1920 р. невідомий відправник. — Досить для смертної кари слова «дворянин» (не кажучи — офіцер, солдат; їх, конаючих, піднімають з лазаретів і виводять у ліси, де вбивають без розбору). Приїзд після 1918 р. — уже злочин, освіта — злочин. Усе, усе може бути підставою, щоб тебе вночі схопили й повели в надзвичайку. Уранці рідним видають частину одягу, який не підлягає реквізиції (частина залишається), лікарів, інженерів — усіх косять. Порятуйте людей — це не суди, це не пошуки контрреволюції, це знищення культурних сил країни». Навіть у березні 1921 р. із Сімферополя повідомляли: «[...] дуже багато розстрілів, ми ходимо дивитися на розстріляних в яри, деяких собаки обгризли, а їх так і не прибирають». Людей знищквали без суду і слідства за списками, які ледь встигали скласти. Причиною розстрілу могла стати військова служба, соціальне походження, професія, зміна місця проживання щодо. У книзі Л. Абраменка «Последняя обитель: Крым 1920-1921 годы» наводяться десятки розстрільних списків, які авторові, колишньому прокуророві, вдалося розшукати в архівах. У них тисячі прізвищ і знищених доль. Сучасні дослідники схиляються до думки, що червоний терор у Криму забрав життя 96 тис. осіб.