Крим: шлях крізь віки

Як вирішувалося питання про автономію Криму у складі Української Держави восени 1918 р.?

П. Скоропадський, як професійний військовий, добре розумів важливе геополітичне становище Криму для утвердження самодостатності Української Держави в економічному і військово-стратегічному відношенні. Від самого початку гетьманування він твердо й послідовно ставив перед керівництвом Німеччини питання про приєднання Криму до України на засадах широкої автономії. Водночас з огляду на антиукраїнську позицію крайового уряду С. Сулькевича до Криму було застосовано заходи економічного тиску, які мали на меті схилити промислово-торгові та аграрні кола до необхідності спілки з гетьманатом. Німці мали свої економічні й геостратегічні плани у причорноморському регіоні та певний час стримували українські домагання щодо Криму і Чорноморського флоту. Тільки липнева поразка німецьких військ на Марні, втрата стратегічної ініціативи у світовій війні переконала німецьке командування в безперспективності експансії на Схід. Візит П. Скоропадського до Німеччини 4-17 вересня 1918 р. нарешті приніс бажані результати. Він отримав згоду на найвищому рівні щодо приєднання Криму. Німецьке військове і дипломатичне керівництво в Україні одержало з Берліна відповідні директиви.

Уже 16 вересня генерал Р. Кош від імені штабу німецького командування в Києві передав С. Сулькевичу ультимативні вимоги щодо подальшого статусу кримського уряду і відносин з Україною. У них вказувалося, що уряд Криму є крайовим, відтак не повинен мати політичних відносин з іншими країнами і, відповідно, міністерства закордонних справ. Політичне об'єднання Криму з Україною мало відбутися на засадах автономного внутрішнього управління. Увечері того ж дня уряд провів екстрене засідання за участю групи німецьких представників. Таємний радник Г. Відфельд і майор К. Девіц виявили бажання виступити посередниками у проведенні українсько-кримських переговорів. Наступного дня уряд дав відповідь Р. Кошу, в якій фактично погодився з висунутими німецьким командуванням вимогами.

Упродовж наступних днів було сформовано делегацію кримського уряду для переговорів з українською стороною. До її складу ввійшли міністр юстиції А. Ахматович — колишній сенатор (голова), міністр освіти М. Чаріков — колишній російський посол у Туреччині, міністр шляхів сполучень генерал Л. Фріман, міністр фінансів Д. Никифоров, міністр постачання В. Домброво. Вони отримали повноваження підписувати договірні документи від імені крайового уряду. У кінці вересня кримська делегація прибула до Києва. Українську сторону представляли прем'єр-міністр Ф. Лизогуб (голова), міністр закордонних справ Д. Дорошенко, міністр внутрішніх справ І. Кістяковський, міністр фінансів А. Ржепецький, військовий міністр О. Рогоза.

Переговори розпочалися 5 жовтня. Німецьке командування на них представляв принц Г.Рейс. Українська делегація подала проект під назвою «Головні підстави з'єднання Криму з Україною», за яким передбачалося входження Криму до складу Української Держави на правах автономного краю під єдиною верховною владою гетьмана. Усі піддані Української Держави в межах Криму й України користуються однаковими правами. Справи міжнародні, управління армією і флотом належать до компетенції гетьмана та українського уряду, армія Криму формується за територіальним принципом. Крим мав крайовий уряд і крайові народні збори, а також місцеве законодавство. Усі закони набували чинності після затвердження гетьманом. Він же погоджував призначення вищих посадових осіб крайового уряду. До юрисдикції Ради Міністрів Української Держави було віднесено управління залізницями, військовими і торгівельними портами, поштою і телеграфом,використання природних ресурсів.

Крайовий уряд мав власний бюджет, право збирання податків, за винятком прибуткового. Усі питання культурно-освітні, охорони здоров'я, організації праці, визначення державної мови, функціонування судових установ, місцевого державного майна знаходилося у віданні уряду Криму. При українських міністерствах внутрішніх справ, фінансів і військовому створювалися відділи у кримських справах. Для вирішення проблем Криму при гетьманові встановлювалася посада статс-секретаря, який призначався з осіб, рекомендованих урядом автономії.

Після вивчення поданого українською делегацією документа А. Ахматович назвав висунуті умови проектом не приєднання, а «поневолення». Кримчани оголосили свою декларацію, наполягаючи на встановленні з Українською Державою федеративного союзу шляхом двосторонньої угоди. Ішлося також про можливе прилучення до союзу інших національно-територіальних утворень колишньої Російської імперії, а також вирішення їх долі на міжнародному конгресі. Пропонувалося обидва проекти передати на розгляд Кримського народного уряду.

Зважаючи на непоступливу позицію кримської делегації, Ф. Лизогуб заявив про переривання переговорного процесу: «Зараз із великим жалем ми вважаємо, що ніяких подальших офіційних переговорів вести не можемо. Усе наступне буде полемікою і приватною розмовою». Урешті 12 жовтня посланці кримського уряду погодилися на умови української сторони. Очевидно, на таке рішення вплинуло прибуття до Києва представників німецьких колоністів Т. Раппа і А. Неффа, а також кримських татар — Ю. Везірова та А. Озенбашли. Водночас кримська делегація зажадали дати їм місяць на розгляд прелімінарного проекту угоди Курултаєм татарського народу, іншими громадськими організаціями.

Українська сторона погодилася з цим побажанням, будучи впевнена у підтримці ідеї автономії місцевим населенням, насамперед національними об'єднаннями. До того ж згода німців на передачу Україні Чорноморського флоту породила у П. Скоропадського і його урядовців сподівання на близьке і повне володіння Кримом. Однак цим намірам не судилося справдитися. Динамічні процеси завершального етапу світової війни, розпад центрально-європейських імперій, дії Антанти у чорноморському регіоні призвели до зміни політичного курсу Української Держави в бік федерування з небільшовицькою Росією. Уряд С. Сулькевича у середині листопада пішов у відставку. Новий кабінет С. Крима орієнтувався на відродження «єдиної Росії». А 14 грудня 1918 р. гетьман П. Скоропадський зрікся влади.


загрузка...