Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Крим: шлях крізь віки

Як Дмитро Донцов інтерпретував «кримське питання» в 1918 р.?

Відомий український діяч Д. Донцов під час Гетьманату П. Скоропадського очолював Українське телеграфне агентство та Державне бюро преси, а також входив до політичної комісії української делегації на мирних переговорах з РСФРР. 4 червня 1918 р. він записав у щоденнику, що політична комісія доручила йому «виробити реферат про політичні границі України». 7 червня він зробив таку доповідь на засіданні комісії й занотував у щоденнику, що його думка була підтримана С. Шелухиним у всіх позиціях і вдвох вони заперечували О. Шульгину, який «говорив про федерацію і хотів нав'язати нашу політику до традицій Центральної Ради і Секретаріату».

Згадана аналітична записка Д. Донцова «О границях Української держави під взглядом політичним» зберігається у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ф. 2607). Цей документ викликає безперечний інтерес, оскільки у ньому вперше питання про кордони України ставилося не в етнографічному, а в політичному аспекті.

Д. Донцов вважав, що ситуація навколо Криму суттєво відрізнялась від тієї, що мала місце у стосунках Української Держави з Бессарабією, Доном або Кубанню. Адже вони представляли собою цілісні території, певні адміністративні одиниці, які хоч і в іншому форматі, але у тих самих межах існували ще перед розпадом Росії. Крим не являв собою ні цілісної території, ні окремої адміністративної одиниці. Північна частина півострова за своїм етнічним і географічним характером зливалася з континентальною Таврією. Така обставина позбавляла півострів характеру чогось однорідного, отже, і юридично, і фактично Крим був частиною Таврії. Українська Держава могла визнавати право націй на самовизначення за чітко окресленими національними або адміністративними територіями, але ніяк не за їх довільно викраяними частинами. «Визнати право політичного самовизначення за кількомастами тисячів мешканців Криму значило би зробити залежною від їх доброї волі долю 40-мільйонного краю — України, суверенність котрої без Криму стала б ілюзоричною», — стверджував Д. Донцов.

Питання ускладнювалося істотною помилкою Української Центральної ради, ІІІ Універсал якої «мав необережність» віднести до України лише північну частину Таврійської губернії без Криму. Більшовицька влада, щоб закріпити за собою Крим, проголосила в березні 1918 р. утворення Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди, яка проіснувала близько місяця. Після вигнання більшовиків наприкінці квітня німецьке командування не дозволило українській армії зайняти Крим і приєднати його до гетьманської держави. У той же час у Криму за згоди німців був створений крайовий уряд на чолі з генералом С. Сулькевичем.

На думку Д. Донцова, подібні карликові держави, важливі у стратегічному і геополітичному плані (саме таким є Крим), ніколи не зберігають незалежності. Відділений від України, до котрої він є органічно прив'язаним, Крим зробився б іграшкою в руках ворожих Україні сил. З огляду на це, Українській Державі слід визнати право Криму на самовизначення, але не політичне, а лише національно-культурне. Права татарського народу мусять бути забезпечені, причому в порозумінні з ним самим. Але політично Крим є інтегральною частиною України і таким має лишитися й далі. Втручання будь-якого третього чинника в стосунки між ними з точки зору права є абсолютно неприпустимим.

Вдаючись до історичного екскурсу, Д. Донцов писав: «Севастополь з Кримом є ключ до панування над Гінтерландом, котрим в 1855 р. була Росія, а тепер буде Україна. Паризький мир (1856 р. — Авт.) змусив Росію через хвильову втрату Севастополю зректися прав держати військовий флот на Чорному морі і арсенали на його узбережжі. Такі і подібні обмеження суверенності Української Держави чекають її по втраті Криму в разі його переходу в інші руки. Належність Криму до України є conditio sinequa non* української незалежності». Український уряд мав добиватися від Росії визнання його суверенітету над Кримом і вести переговори про його статус в Українській Державі, виходячи з того, що півострів є її складовою і невід'ємною частиною. Інші чинники при вирішенні кримського питання мали бути відкинуті.