Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Крим: шлях крізь віки

Чи робила Українська Народна Республіка доби Центральної Ради спроби включити Кримський півострів до складу України?

Підписавши Берестейський мирний договір, український уряд до певної міри не визначився з національними інтересами України на міжнародній арені. Крим, який безумовно мав для УНР важливе стратегічне значення як геополітичного так і військового характеру, залишався поза увагою національних лідерів. Відповідно до положень Третього Універсалу Української Центральної Ради (УЦР), декларувалося, що до території УНР належить «Таврія (без Криму)». Тому фактично УЦР повідомила Мусульманський виконком, що «Україна не має територіальних претензій на Кримський півострів». Український провід також відкинув пропозиції німців у ході Берестейських переговорів включити Крим у сферу національних інтересів УНР, посилаючись знову таки на право татарського народу на самовизначення. Проте після повернення до Києва у березні 1918 р. українські лідери змінили свою позицію щодо державно-правового статусу Кримського півострова і запланували його включення до складу незалежної України.

10 квітня 1918 р. 1-а дивізія Запорізького корпусу Армії УНР під командуванням полковника П. Болбочана одержала таємний наказ від військового міністра О. Жуковського: випереджаючи німецькі війська на лінії Харків-Лозова-Олександрівськ-Перекоп-Севастополь, звільнити Кримський півострів від більшовиків. Кінцевою точкою військової операції мав стати Чорноморський флот, дислокований у Севастопольській бухті, який планувалося включити до складу українських збройних сил. Групі П. Болбочана в ході рейду ставилось також завдання захопити військове майно кримських портів. Кримська операція Армії УНР, відома також під назвою як «Похід Болбочана на Крим», тривала 10-24 квітня 1918 р. Вона стала ключовою у демонстрації спроможності українського війська втілювати складні бойові завдання, професіоналізму та боєздатності. Після успішного форсування Сивашу запорожці оволоділи Перекопом. Цьому значною мірою сприяв військовий талант командира дивізії П. Болбочана, який відкинув попередній план форсування Сиваша моторовими катерами і вирішив раптовим наскоком захопити безпосередньо залізничну переправу. Операція визначила не тільки успіх майбутньої Кримського походу, але й вберегла Запорізьку дивізію від значних людських жертв. Попри те, що червоноармійцями упродовж усього берега Сальківських позицій була зроблена лінія окопів з бетоновими гніздами для кулеметів, укріплення були озброєні далекосяжною та важкою артилерію, неочікуваний наступ запорожців привів до паніки у лавах супротивника. Після зайняття укріплень українські частини здобули все військове майно та зброю ворога. Мобільність та дії на випередження, легке маневрування кіннотою, не давали ворогові спочинку та відрізали йому шляхи відступу. Увечері 22 квітня 1918 р. Кримська група з боєм захопила м. Джанкой — першу вузлову станцію в Криму, що дало їй можливості для розгортання подальшого наступу. В напрямку Феодосії була відправлена частина запорожців, відділи кінноти почали наступати на Євпаторію, переслідуючи більшовицькі загони. Головні сили були скеровані на Симферополь, який був захоплений без рішучого опору ранком 24 квітня 1918 р. Під час Кримського походу 1-ої Запорізької дивізії поповнився значною кількістю добровольців з Таврії, а також татарськими добровольчими формуваннями. Його командир мав намір створити з них окрему регулярну частину, проте згідно існуючих домовленостей українського уряду з німецьким командуванням був змушений розпустити ці добровольчі загони. Але невдовзі під час перебування корпусу на материковій частині України, багато з них прибули з Криму і знову вступили в ряди 1-ї Запорізької дивізії.

Оскільки, згідно умов Берестейської угоди Крим не належав Україні, а для перебування українського війська на цій землі не було правових підстав, 26 квітня 1918 р. 15-та німецька дивізія за наказом генерала Коша оточила всі місця дислокації українських військ та головні стратегічні пункти м. Сімферополь. Полковнику П. Болбочану був оголошений ультиматум негайно скласти зброю, залишити все військове майно, і виїхати з міста та з території Криму під охороною німецькою конвою на правах інтернованих, розпустивши при цьому добровольчі загони. Висунуті німецьким командуванням вимоги були одразу відкинуті командуванням 1-ї Запорізької дивізії. Не маючи зв'язку з урядом, П. Болбочан розробив два можливих плани продовження операції по звільненню Кримського півострова від більшовицьких частин. Один з них передбачав наступ на Севастополь і Ялту через гори, де легше було уникнути зіткнень з німцями. Він мав бути реалізований кінним полком ім. К. Гордієнка під командуванням В. Петріва та Кримським кінним полком. Інший — у випадку збройного протистояння з німцями — передбачав прорив запорожців на Керченський півострів, де мала бути утворена оборонна лінія між Арабатською та Феодосійською затоками. В разі продовження військових операцій німців проти українців, останні мали оборонятись, зайняти фортеці Керч та Енікале і нав'язати зв'язок із Кубанню. Запорожці розпочали реалізацію першого плану, передбачаючи можливий наступ більшовицьких частин, які могли відтягнути увагу німецького командування. Уникаючи будь-яких військових ексцесів, запорожці продемонстрували німцям свою повну бойову готовність та намір послідовно діяти згідно розпоряджень власного уряду. 27 квітня 1918 р. міністр військових справ УНР О. Жуковський телефоном віддав наказ, який був оголошений в присутності генерала фон Коша, про негайний відхід 1-ї Запорізької дивізії з Криму. Після нарад з командиром Запорізького корпусу З. Натієвим, дивізія під командуванням П. Болбочана було виведене з Криму і розташоване поблизу м. Олександрівськ.