Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Крим: шлях крізь віки

Коли й ким було ухвалено першу в історії Криму конституцію?

Чотири основні політичні течії (російська, українська, кримськотатарська і більшовицька) визначали напрямок політичного протистояння в Криму в буремному 1917 р. Ці течії відбивали строкатість національного складу населення півострова й гостроту соціального протистояння. У липні 1917 р. виникла політична партія Міллі Фірка, яка проголосила основним пунктом своєї програми утворення незалежної кримськотатарської держави.

Підготовчі питання, що стосувалися майбутнього скликання Курултаю, розглядалися на другому з'їзді татарських делегатів, який відбувся 1 — 2 жовтня 1917 р. Організаторами й керівниками з'їзду були Ч. Челебієв, Д. Сейдамет, А. Озенбашли та інші кримськотатарські лідери. У своїх доповідях вони обґрунтували необхідність перетворення Росії на федерацію республік та областей, автономії Криму, створення кримськотатарського парламенту. Челебієв і Озенбашли сформулювали основні завдання національного парламенту: ухвалення законів для кримських татар і участь у реалізації ідеї територіальної автономії Криму. З'їзд схвалив цю програму й обрав комісію для скликання Курултаю на чолі із Ч. Челебієвим, А. Озенбашли й Д. Сейдаметом. Більшістю голосів делегатами були обрані Д. Сейдамет, А. Озенбашли, А. Айвазов, А. Бададинський, С. Хаттатов.

Мета скликання Курултаю, на думку Ч. Челебієва, полягала у визначенні із питанням про територіальну автономію для Криму і, у випадку його ухвали, виданням відповідних основних законів. Свою пропозицію щодо цього формулювання вніс А.Озенбашли, який підкреслив, що Курултай повинен висловити власне ставлення до питання про форму правління в країні і до Установчих зборів. Враховуючи цю пропозицію, з'їзд прийняв рішення скликати Курултай напередодні відкриття Всеросійських Установчих зборів — 24 листопада 1917 р.

Жовтневі події в Петрограді змусили розпочати роботу Курултаю пізніше. Ставлення лідерів кримськотатарського народу до них було різко негативним. «Разыгравшиеся в Петербурге кровавые события, — заявив Мусвиконком, — парализовав силу существующей власти, открывают путь для анархии и гражданской войны, размер и гибельные последствия которой теперь трудно представить». «В нинішній час держави немає, законів немає, ладу немає ... в державі порушені мир та спокій. Порядок вирваний з коренем, кожен чинить так, як уміє ...», — зауважив з цього приводу А. Айвазов.

У той же час у губернських і міських революційних комітетах Криму представники українських партій та організацій, зокрема Центральної Ради, діяли в цілковитій єдності з представниками Мусвиконкому. Завдяки цьому його члени на початку листопада домоглися передання йому ханського палацу в Бахчисараї, де планувалося скликання Курултаю. На урочистостях і мітингу, що відбулися з цього приводу в Бахчисараї, голова української губернської Ради Андрієвський обіцяв Мусвиконкому всіляку підтримку українських організацій у відновленні прав кримськотатарського народу. На одному з мітингів він заявив, що створення автономного уряду для Криму багато в чому залежить від рішучих дій кримських татар.

4 листопада Мусвиконком виступив з відозвою «Про владу в Криму». Він заявив про свою ініціативу створення на півострові автономної влади «без гегемонії якоїсь народності над іншою», під гаслом «Крим — для кримців». Відозва також закликала до «недопущения главенства в Крыму какого-либо одного народа, недопущения подчинения Крыма какому-либо государству». Таким чином, гасло, що сталопоказником позиції Мусвиконкому і невдовзі міцно укорінилося в свідомості татарського народу, націлювало вже не стільки на федерацію, скільки на вирішення кримських проблем самими кримчанами. Лідери кримськотатарського руху, як про це свідчила зроблена невдовзі заява Д. Сейдамета, не прагнули татаризації Криму, а лише виступали проти верховенства будь-якої іншої національності. «Голос татар, — наголошував Д. Сейдамет, — еще не есть голос всего Крыма. Для этого необходимо общекрымское учредительное собрание, в котором должны принять участие все народности, населяющие Крым».

26 листопада 1917 р. у Бахчисараї відкрився Курултай, роботу якого очолювали лідери Мусвиконкому — Н. Челебієв, А. Озенбашли, Д. Сейдамет, А. Айвазов та інші. Розпочавши свою роботу як установчі збори кримськотатарського народу, Курултай продовжив її в якості постійно діючого органу влади — кримськотатарського парламенту. Фактично це був представницький орган кримськотатарського народу, оскільки у його виборах взяли участь понад 70% татарського населення Криму. Мусвиконком передав Курултаю свої повноваження.

Робота Курултаю проходила досить бурхливо. Це було обумовлено тим, що у кримськотатарському русі на той час вже сформувалися три крила: ліве, на чолі із секретарем Курултаю А. Баданінським, центр, представлений насамперед муфтієм Челебієвим (який, втім, часом схилявся до компромісу з більшовиками) та праворадикальне — на чолі із Сейдаметом. Засідання парламенту з перервами тривали 18 днів. За чей час депутати обговорили широке коло питань: засади державного устрою Криму та організації державної влади, міжнаціональні взаємини, закони, що регулювали національне, релігійне та етнокультурне життя кримськотатарського народу. 13 грудня Курултай проголосив Кримську Народну (Демократичну) Республіку і прийняв першу в історії Криму конституцію, а 18 грудня обрав національний уряд — Директорію у складі п'яти «директорів»: Ч. Челебієв — (голова і управління юстиції), Д. Сейдамет (внутрішні та військові справи), А. Озенбашли (освіта), С. Хаттатов (фінанси й вакуфи), А. Шукри (релігійні справи). Варто зазначити, що з самого початку своєї діяльності Директорія наголошувала на тому, що опікуватиметься не лише татарським народом. Вона вважала своїм священним обов'язком «захист високих лозунгів великої революції» (Лютневої), безпеки і гідності всіх кримчан, водночас наголошуючи, що більш сильний кримський уряд може бути створений загальнокримським парламентом. Директорія запевняла, що всіма силами й засобами буде прагнути до скликання кримських Установчих зборів.

Останній день роботи Курултаю 13 грудня ознаменувався схваленням першої в історії Криму Конституції («Кримськотатарські основні закони»). Конституція проголошувала створення Кримської народної (Демократичної) Республіки. Ст. 1 визнавала право всіх народностей на повне самовизначення. Виходячи з того, що закони, які регулюють життя кожного народу, в тому числі й вирішення національних проблем, гарантуються насамперед національним самоврядуванням. Ст. 2 Конституції передбачала надання такої можливості татарському народу шляхом утворення постійного Парламенту (Меджліс-і-Мебусану), який обирався б усім кримськотатарським населенням на засадах вільних, рівних, прямих виборів шляхом таємного голосування. У ст. 12 ішлося про те, що форма правління Кримом може бути встановлена лише рішенням Установчих зборів — конституційного органу, обраного усіма жителями Криму на основі вільних, рівних, прямих таємних виборів. Ст. 15 стверджувала, що «доля того чи іншого краю може бути вирішена лише голосом самого народу, який населяє цей край, але в жодному випадку не дипломатами». Ст. 16 вже проголошувала утворення Кримської Народної (Демократичної) Республіки — на тій підставі, що демократичні права і свободи, захист національних і політичних прав національних меншин та здійснення Конституції можуть бути забезпечені лише у демократичній республіці. Основний закон передбачав, що керівники дирекцій обираються з числа депутатів Парламенту та підзвітні і відповідальні перед ним. Ст. 17 скасувала станові звання і привілеї, що існували в кримськотатарському середовищі, а ст. 18 проголосила громадянську рівність статей. На жаль, одна з найдемократичніших у тогочасному світі Конституція не знайшла застосування на практиці.