Крим: шлях крізь віки

Як був представлений Крим у Державній думі Російської імперії (1906-1917 рр.)?

Говорячи про кримських депутатів у складі Державної думи, варто розуміти, що їх виокремлення можливе лише на основі територіального принципу. У політичному ж відношенні вказані парламентарі, кількість яких протягом чотирьох скликань склала 11 чол., представляли різні фракції і партії, соціально-професійні та етнічні групи. Серед них за соціальною ознакою переважали дворяни (8 чол.), з яких 5 депутатів входили до опозиційної кадетської фракції (двоє інших кадетів були різночинцями); а за етнорелігійною: православні росіяни (5 чол.). Окремо варто назвати 2 кримських татар, 1 караїма, 1 німця та 1 шведа.

На формування соціального складу як Державної думи, так і власне вказаного кримського представництва, впливала багатоступенева куріальна виборча система. Зокрема, були створені селянська, робітнича, землевласницька та міська курії (в окремих регіонах додатково існували ще козацька та інородницька) для яких були встановлені відповідно чотирьох-, трьох-, двохступеневі і прямі вибори. Що стосується етнічного складу, то в даному випадку жодних преференцій для корінного кримськотатарського населення не було зроблено (хоча б у вигляді виокремлення інородницької курії, яка існувала при виборах до І-ІІ Державних дум для калмиків, казахів та бурят). Характерно, що, за даними перепису 1897 р., їх процентна частка була переважаючою для Ялтинського (58,7%), Сімферопольського (41,8%), Євпаторійського (40,5%) та Феодосійського (37,2%) повітів Криму. Однак такі показники були суттєво нівельовані тогочасною статистикою шляхом зарахування до «росіян» «великоросів» та «малоросів», а також плюсуванням цифр, що стосувалися материкової частини Таврійської губернії. Разом з тим обрання деяких депутатів мало прямий зв'язок з етнічною структурою окремих частин Кримського півострова. Зокрема, Генріх Гальвас представляв у ІІІ Державній думі Перекопський повіт — район проживання німецьких колоністів-лютеран.

У І Державній думі (1906) Крим був представлений чотирма парламентарями. Серед них — кадет Соломон Крим (караїм) — єдиний із регіону, хто був депутатом двох скликань (у 1912 р. його було обрано і до ІV Державної думи). Порівняно з іншими представниками півострова він виділявся належністю до регіональних фінансово-промислових кіл. Зокрема, С. Крим володів тютюновою фабрикою, соляними копальнями, банкірським будинком (спільно із братом), виноградником та був членом різноманітних місцевих сільськогосподарських, фінансових, виноградарсько-виноробних та садівничих комітетів і товариств. При цьому він надавав суттєву фінансову підтримку караїмській общині, ініціював створення Таврійського університету у 1916 р. та очолював Кримський крайовий уряд (кінець 1918 — початок 1919 рр.). Однак активна підприємницька та громадсько-політична діяльність у Криму не відповідала рівню парламентської роботи С. Крима, який обмежився лише підписами під законодавчими ініціативами кадетської фракції (наприклад, «Про громадянську рівність»). Наперед відзначимо, що будучи обраним пізніше до ІV Державної думи, С. Крим змінив політичну позицію і увійшов до складу проурядової фракції октябристів. Серед можливих причин такого кроку — тиск влади, адже довгий час перед цим він знаходився під негласним наглядом поліції. Підтвердженням цього, а також незмінності політичних поглядів, може бути підтримка ним ряду кадетських законопроектів.

Не вирізнялася активністю діяльність колег С. Крима по регіону і фракції: земських діячів О. Новікова і князя В. Оболенського та гімназійного вчителя О. Сипягіна. Для прикладу, останній виступав лише двічі: щодо скасування смертної кари в Російській імперії та припинення утисків єпископів католицької церкви.

Ситуація змінилася вже у ІІ Державній думі (1907), до якої вперше потрапив представник кримськотатарського народу — Решид Медієв. Він походив із селян, до обрання депутатом співпрацював з есерами (за що і був заарештований у 1905 р.), активно підтримував відкриття мектебів, рушдіє (мусульманських початкових і середніх шкіл) та бібліотек, займав посаду голови міської думи м. Карасубазар. До речі, вказане місто було одним із двох у Криму (друге — Бахчисарай), в якому до 1944 р. переважало кримськотатарське населення (власне після цього місто і змінило назву на Білогорськ). Крім нього, вже у ІІІ Державній думі (1907-1912), кримськотатарський народ представляв Ізмаїл Муфтій-Заде — дворянин (мурза), відставний полковник, багаторічний чиновник Сімферопольської міської думи.

Порівнюючи громадсько-політичну позицію цих депутатів, необхідно підкреслити, що обидва користувалися неабиякою повагою та авторитетом серед кримськотатарського народу, підтримували розвиток його освіти та культури. Якщо ж говорити про парламентську діяльність — Р. Медієв мав яскраво виражені ліві погляди, входив до складу Мусульманської групи та фракції Конституційно-демократичної партії. Найважливішим напрямком його роботи було так зване «кримське питання», тобто захист соціально-економічних, культурно-освітніх та національно-релігійних прав кримськотатарського народу і відповідно критика дій російського уряду у цій сфері. Характерним прикладом було обговорення аграрної реформи. Зокрема, на засіданні 9 квітня 1907 р. Р. Медієв навів численні приклади незаконної передачі ще на початку ХІХ ст. у приватну власність понад 500 тис. десятин землі Кримського півострова, яка до цього належала татарським сільським общинам. Саме таким чином парламентар довів безпідставність обвинувачень у порушенні недоторканності права приватної власності і визначив необхідність відновлення соціальної справедливості шляхом проведення примусового відчуження в аграрній сфері. Депутат входив до складу комісії з питань недоторканності особи, приділяючи значну увагу вимогам ліквідації військово-польових судів. Ще одним напрямком його роботи було освітнє питання. Будучи членом комісії з народної освіти та секретарем її підкомісії з питання про мову навчання у національних школах, він різко наголошував на необхідності вирішення відповідної проблеми лише з урахуванням інтересів етнічного населення кожного регіону. Власне щодо цього питання парламентар виступив союзником депутатів-українців. Лище передчасний розпуск ІІ Державної думи вже після її 53-го засідання визначив причини відсутності конкретних результатів активної парламентської роботи Р. Медієва.

Натомість, говорячи про депутатську діяльність І. Муфтія-Заде, варто вказати, що під час виборчої кампанії до ІІІ Державної думи (1907) він наголошував на вступі до складу Мусульманської групи у випадку обрання до парламенту. Однак, приїхавши вже як депутат до Санкт-Петербурга, швидко зблизився із помірковано-правими колегами і увійшов до фракції октябристів, яка переважно підтримувала урядові законодавчі ініціативи. Цілком можливо, що у даному випадку ключову роль відіграло високе соціально-майнове становище І. Муфтія-Заде і наявність численних знайомств серед високопосадовців. Хоча інколи він відвідував засідання Мусульманської групи та проводив регулярні зустрічі з кримськими політичними діячами. Характерно також, що перед від'їздом до столиці, він запевнив виборців, що підготує ряд парламентських доповідей з мусульманського питання, зокрема, щодо покращення економічного становища (перш за все, земельного) кримських татар та релігійно-побутових аспектів їх життя. І дійсно, більшість його виступів були спрямовані на доведення права мусульман навчатися рідною мовою, на захист власності кримських вакуфів (майно та землі, що знаходилися у власності мусульманської общини), а також на підтримку законопроекту про встановлення конфесійної рівності. Так, навівши у ході виступу 22 травня 1909 р. приклади насильницького насадження християнства в Російській імперії у ХVІІІ ст., він вказав на необхідність запровадження релігійної свободи й толерантності.

Досить цікавою є особистість кримського депутата ІV Державної думи шведського походження Володимира Вінберга. Будучи активним земським діячем (багаторічний член Ялтинської повітової управи, голова Таврійської губернської управи та ін.) він ще у 1881 р. запропонував надіслати імператору Олександру ІІІ адрес із вказівкою на необхідність запровадження в Російській імперії конституційного устрою. Власне це і стало спочатку причиною арешту, а пізніше — багаторічного нагляду поліції і відмовою Сенату у затверджені його мировим суддею у Санкт-Петербурзі. Крім того, він займався питаннями медичного обслуговування в Криму (наприклад, ініціював передачу на утримання земства грязелікарні в Саках), створив матеріальний фонд для надання позик селянам для купівлі землі, клопотав про дозвіл на викладання татарською мовою. До ІV Державної думи (1912-1917) В. Вінберг був обраний від міських виборців і увійшов до складу кадетської фракції. Працював у складі комісії з питань місцевого самоуправління, віросповідання, з старообрядницьких справ. Підтвердженням його ліберальних поглядів слугує підтримка законопроектів, якими пропонувалося проголосити свободу друку, совісті, зборів та союзів; демократизувати виборче законодавство; реформувати систему середньої освіти; розширити права жінок (зокрема, щодо права бути присяжними повіреними та засідателями), відмінити тілесні покарання, скасувати архаїчні волосні суди (формувалися із непрофесійних суддів і мали право засуджувати селян до тілесних покарань) та ін.

Однак, чи не єдиним виступом В. Вінберга була промова 5 травня 1914 р. щодо законопроекту про створення на південному березі Криму особливого Ялтинського градоначальства. Зокрема, ініціатор документа, Міністерство внутрішніх справ, вказувало на «особливе географічне та топографічне розташування м. Ялти на південному березі Криму, численність та розкиданість серед гір поселень, що слугували місцем перебування протягом значної частини року сотень тисяч населення, інородницький елемент корінного місцевого населення [мова йшла про кримськотатарський народ — В.М.], а також, головним чином, щорічне відвідування Криму Імператорською Родиною.». В дійсності, саме останній факт (тут знаходилися імператорські володіння — Лівадія, Массандра та Ореанда), у сукупності із розташуванням найкращих земель впливових дворянських родів Російської імперії (Ушакових, Воронцових-Дашкових, Юсупових, Долгоруких, Трубецьких, Паніних, Раєвських та ін.), було основною причиною виокремлення Ялти та її навколишніх територій у самостійну адміністративну одиницю. На практиці це означало посилення поліцейського контролю і нагляду за місцевим населенням, туристами та екскурсантами, про що прозоро натякнув доповідач комісії, депутат-націоналіст О. Мотовилов. У своєму виступі з цього приводу,

В. Вінберг, розуміючи безперспективність заперечення доцільності законопроекту, який підтримали дві парламентські комісії (законодавчих ініціатив та бюджетна) і в якому очевидно, були зацікавлені названі вище особи (імператорська родина і дворянські роди), запропонував хоча б зменшити територію Ялтинського градоначальства до розмірів перебування і відвідування району імператором. Будучи добре ознайомленим із місцевою ситуацією, депутат підкреслив важливість збереження прав місцевих жителів і, серед іншого, висловив побоювання про примусові переселення євреїв із окремих частин майбутнього градоначальства, наприклад, із Алушти. Власне, про такі факти згадував пізніше ялтинський градоначальник О. Спиридович у роботі «Великая Война и Февральская Революция 1914-1917 гг.».Втім, не зважаючи на все це, законопроект був підтриманий парламентом і вже указом від 18 червня 1914 р. Ялтинське градоначальство було створене. Існувало воно, як і інші, до 1917 р., коли Тимчасовий уряд скасував ці адміністративні утворення, замінивши градоначальників комісарами.

Таким чином, етнічне розмаїття населення Криму, відсутність спеціального виборчого законодавства щодо корінного кримськотатарського народу та особливості урядової політики обумовили відсутність у місцевих депутатів Державної думи спільних політичних поглядів, а, відтак, і усвідомлення необхідності об'єднання в окрему територіальну парламентську групу (хоча б на кшталт неформальної сибірської). Разом з тим проживання та розуміння ситуації на півострові сприяли активізації відповідної законотворчої роботи двох представників кримськотатарського народу — Р. Медієва та І. Муфтія-Заде.