Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Крим: шлях крізь віки

Як в Ахтіярській затоці постав Севастополь?

Ахтіярську бухту, де з північного боку, на вибалкові поблизу Інкермана, існувало кримськотатарське поселення Ак-Яр (Ахт-Яр), за ханату раз по раз використовували плавальні засоби Османської імперії. Востанне 1778 р., коли їх змусила рятуватися загроза спалення вогнем артилерії, притягнутої за вказівкою генерал-поручика Олександра Суворова, щоб задомінувати над акваторією. Ще до суцільного поглинення таврійських теренів Російською державою її уряд націлився загарбати цю місцевість, і від 1773 р. там працювала «описна партія» під рукою штурмана Івана Батурина, чиї розвідки наполегливо продовжили інші дослідники.

З вигодою для себе ту гавань намагався продати Катерині ІІ Шагін Ґерей-хан «як володар законний і нікому не підвладний». Він просив задовольнити його пропозицію, запевнивши, що «не лишень на тутешньому півострові, але й на на всьому Чорному морі подібної не знайти, аби десь флот краще зберігався, а служиві зручніше і спокійніше розташовувались». Прагнув уторгувати понад 300 тисяч карбованців золотом, але генерал-фельдмаршал князь Григорій Потьомкін ордером начальнику свого кримського загону графові Антону де Бальмену чітко вказав на силовий спосіб розв'язання питання: «Найвищою її імператорської величності є воля взяти назавжди гавань Ахтіярську, виконання чого й покладаю на Вашу світлість».

17 листопада 1782 р. туди зайшли два 44-гарматні фрегати під орудою капітана І рангу Івана Одинцова, спрямовані з Херсона генерал-поручиком Іваном Ганнібалом. Навесні наступного року до тих візитерів долучилася азовська флотилія віце-адмірала Федота Клокачова, який ретельно відзвітував про опанування гаванню: «Можна мати в ній флот до ста лінійних суден, причому ж природа влаштувала лимани, самі собою поділені на різні гавані, тобто військову й купецьку. Коли бажано буде мати її імператорській величності у тутешній гавані флот, то на тотожному обґрунтуванні потрібен тут порт як у Кронштадті». Зрештою, Г. Потьомкін, у захваті відрапортувавши цариці, що «Ахтіяр найліпша гавань на світі», змалював масштабну перспективу: «Петербург поставлений на Балтиці, північна столиця Росії, середня — Москва, а Херсон Ахтіярський далебі буде столицею полуденною моєї государині».

Проте замість назви «Херсон Ахтіярський» імператриця запровадила іншу — «Севастополь» (у перекладі з грецької «Величне місто», або «Місто славетне». Указом від 10 лютого 1784 р. про облаштування нових укріплень по кордонах Катеринославської губернії домагалася прискорення робіт із будівництва великої фортеці, «де нині Ахтіяр і де мають постати адміралтейство, верф для першого рангу кораблів, порт і військове поселення». Того ж року до Севастополя, котрий, за свідченням очевидців, «досить таки утвердився», з Херсона прибув чорноморський лінкор, іменований виразним співзвуччям «Слава Екатерины». Переконаний, що Пишна Порта ніколи не змириться з утратою Криму, Потьомкін обстоював мілітаризацію півострова під прикриттям Чорноморського флоту, який можна було б активно застосувати в набігах на турецькі береги. Тоді не тільки спроектував у разі потреби завдати ударів «на Синоп або інші місця», а й уточнив сакраментальний начерк: «За нинішньої можливості вчинити раптовий напад на столицю самого султана».

Ця тенденція стала визначальною для долі нової військово-морської бази, що негайно помітили доскіпливі дипломати при петербурзькому дворі. «Не більш як за 30 годин її прапори здатні замайоріти на рейді Константинополя, а знамена її армії — здійнятися на стінах його», занотував французький посол граф Луї-Філіп де Сегюр. Коли 1785 р. було затверджено штати Чорноморського флоту та адміралтейства, севастопольськими стали, зокрема, лінійні кораблі «Святой Павел» і «Мария Магдалина», фрегат «Святой Георгій Победоносець». На цю пору розгорнулися ремонтні майстерні, завершилося спорудження пристані, пізніше найменованої Графською на спомин про графа Марка Войновича — командувача ескадри, представленої прибулій 1787 р. до Севастополя Катерині ІІ.

За російсько-турецької війни 1787-1791 рр. виплеканий у Криму морський чинник, виявився одним із найважливіших: оттоманський флот, неабияк потрощений севастопольцями, спіткало ледь не тотальне витіснення з азово-чорноморського басейну. Видатну роль тоді відіграв нездоланний контр-адмірал Федір Ушаков — колишній командир лінкору «Св. Павел», який тривало залишався старшим начальником у Севастополі. За його турботи було зведено портові споруди, казарми, госпіталь, кам'яниці для офіцерів. Зростали фортифікації, збагатившись береговими батареями, — за традицією, особливо заходамиО. Суворова, який конче завбачливо турбувався, щоб місто було міцно захищеним. Розширене адміралтейство перейнялося суднобудуванням, 1794 р. заклавши дві шхуни довжиною до 24 м для веслувальної флотилії (спущені на воду 18 серпня 1795 р., вони взяли на озброєння по вісім гармат).

По смерті матері-монархині новий самодержець Павло І втілював неординарні особисті погляди на зовнішню політику, намисливши візії, відмінні від накреслюваних раніше, й 1797 р. змінив найменування з Севастополя на Ахтіяр. Його ідеї сягали так далеко, що заради їх реалізації дійшло до вирядження військового формування росіян на Індію й до опіки православним царем Мальтійського ордену... Відтак за його рішенням віце-адмірал Ф. Ушаков повів із Севастополя вглиб Середземномор'я 6 лінійних кораблів, 7 фрегатів і 3 малих судна, щоби по дорозі Дарданелльською протокою додати до них під свою оруду й тамтешню ескадру, а потім спільно рушити проти французьких збройних сил на Іонічному архипелазі та Апенінах. Похід був настільки вдалим, що геніальний флотоводець зажив гучного прізвиська «Ушак-паша» й авторитета творця Республіки Семи Злучених Островів (знову-таки за покровительства Павла І). У підсумку, Ахтіяр зустрів нове століття по поверненні додому учасників звитяжної експедиції, в якій не потерпіло жодне з її суден. Мандрівник Павло Сумароков 1802 р. схарактеризував його «містом європейського смаку», де населення нараховувалося приблизно 20 тисяч.

1804 р. Олександр І оголосив цей пункт головним військовим портом Чорноморського флоту. Тоді Росія ще раз опинилася в антифранцузькій коаліції. З Ахтіяра до Середземного моря проти Наполеонапішли 6 загонів кораблів, які доправили на острів Корфу пішу дивізію. Крім того, з нього до об'єднаної Середземноморської ескадри віце-адмірала Дмитра Синявина влилися 2 лінійних кораблі, 2 фрегати, 6 корветів, 4 брига. На російсько-турецькій війні 1806-1812 рр. міністр морських сил Павло Чичагов виробив стратегію прориву до приналежної Пишній Порті протоки Босфор для заволодіння з моря та суходолу Стамбулом (Константинополем, Візантією, Царградом). Головний удар намічався за десантування 15-20 тисяч військових Чорноморського флоту. Отож уперше пропонувалося захоплення зарубіжної столиці флотською потугою. Втім, виконання планованого не трапилось, операції обмежилися здобуттям Анапи та Сухум-Кале, бомбардуванням Суджу-Кале й Поті, укріплень Геленджицького помор'я. Невдалими виявились масовані атаки на Трабзон (Трапезунд).

Марними були також рейди флоту в пошуках ворожих морських сил. Натомість виникала небезпека турецького нападу на Ахтіяр. За цих умов 1810 р. там було повито 18-гарматний корвет «Крым» довжиною майже 28 м, невдовзі по завершенні бойових дій, 1813 р., — 16-гарматний бриг «Мингрелия». Більший 24-гарматний корвет «Язон» виладнався 1816 р. Надалі, протягом 1817-1820 рр., постали 8-гарматний тендер «Дионисий», 14-гарматна шхуна «Севастополь» і 20-гарматний бриг «Меркурий», а в цілому до 1827 р. — 18 військових суден.

1816 р. на мисі Херсонес запрацював 36-метровий маяк. 1822 р. головний командир Чорноморського флоту та портів віце-адмірал Олексій Грейг заснував «Севастопольську морську бібліотеку». Навесні 1826 р. Микола І видав указ, яким зобов'язав підданців, аби місто «не називати вже Ахтіяр, але завше Севастополь».