Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Крим: шлях крізь віки

Київ і Крим за доби Відродження: чужі світи, антагоністи чи партнери?

Для пересічної людини при згадці про відносини українців і кримців Кримський ханат є уособленням ворожості. На питання, що ви знаєте про татар, напевне буде відповідь: «татарські напади», «ясир». Проте слід відмітити, що конфлікт є лише частиною нашої історії. Адже, в решті-решт українці також воювали з поляками та росіянами і їхні війська так само палили і грабували. Вся правда в тому, що для українця Крим був далеким лише крізь призму війни — звідти прийшов ворог і туди можуть увести в полон. В той же час в економічному плані Крим залишався частиною спільної економічної ойкумени. Теж стосується й випадків, доволі нерідких для ХIV-XVI ст. союзницької співпраці українців і татар із Криму. За доби Відродження Європа зазнала колосальних змін у різних сферах свого життя. Не стали винятком також українські землі. Тут поширювалася влада Монгольської імперії, Золотої Орди, відбувалося утворення і перші десятиліття становлення Кримського ханату, прихід литовської влади і поява українського козацтва. При цьому відносини між Києвом і Кримом, незважаючи на суперечності, залишалися сталими.

Яскравим прикладом контактів Києва і Криму ще в XIII ст. можуть слугувати події напередодні і початку монгольського вторгнення. Так, у 1220 р. (інша дата 1221 р.) руські дружини допомагали мешканцям Судака і місцевим половцям у боротьбі проти турків-сельджуків. У 1222-1223 рр. Половці знову отримали допомогу цього разу вже проти монгольського війська. Така увага до ніби далекого півдня з боку Києва базувалася передусім на тому, що Крим і Київ були воротами одного торгового маршруту, який проходив через Центрально-Східну Європу з півночі на південь.

Слід відмітити, що із завоюванням України (без Галичини і Волині) Монгольською імперією цей зв'язок не порушився. Обидва регіони ввійшли до однієї області — Крила Мувала, а Крим і передусім Кафа остаточно перейняли на себе південну частину торгового маршруту. Найкраще цей зв'язок простежується на приватному рівні. Адже, саме тут діє принцип раціональності, що не завжди є домінуючим у державній сфері. Так, після виходу (дефакто) Улусу Джучи зі складу Монгольської імперії, в ньому відбувся черговий перерозподіл земель між правлячою родиною — Чингізідами. І в цьому перерозподілі Київ і Крим були віддані у власність молодшого сина Джучи — Тука-Тимуру та його нащадкам. Отже, бачимо як два віддалених географічно регіони об'єднуються в одній власності. По мірі втрати Чингізі-дами своєї влади в Золотій Орді і заміщення їх князівськими родинами, весь регіон від Київщини до Криму підпадає під вплив князівської родини Кият, найвідомішим представником якої був Мамай. На сьогодні серед істориків домінує думка, що просування Ольгерда у 1362 р. на Київщину відбулося з дозволу (нехай і вимушеному) Мамая. Коли ж Мамай програв, то його старший син Мансур утік саме під Київ, де став родоначальником князівської династії Глинських. І не випадково Токтамиш, розбивши свого ворога, одразу здійснив наприкінці 1380 р. вторгнення на Київщину. Вже наприкінці 1390-х рр. Вітовт, оволодівши Києвом після смерті Скиргайла, починає просуватися на південь і в 1397-1398 рр. пробує разом уже із союзником Токтамишем опанувати Крим.

Взагалі саме за Вітовта, чітко прослідковується той факт, що хто володіє Києвом намагається підпорядкувати кримські порти і навпаки. Так, Вітовт у своїй ординській політиці саме Крим розглядав як плацдарм для захоплення центру Золотої Орди. Саме на півострів литовський князь відправляв своїх ханів-клієнтів, а вже звідти вони вирушали на схід. Водночас час головний ворог ВКЛ Едигей, займаючи періодично Крим, одразу організовував похід на Київ (найпотужніший з яких був у 1416 р.). Проте в цій боротьбі перемога врешті решт залишилася за ВКЛ і 1428 р. Вітовт змусив Кафу визнати його сюзереном.

Саме ця боротьба між ВКЛ і Золотою Ордою зі специфічним місцем Криму і породила остаточно нову державу — Кримський ханат. На кінець життя Вітовту вдається посадити двох ханів на престол, одного в Сараї, як правителя Золотої Орди (Улуг Мухаммеда), а другого на створений престол у Криму (можливо, це був Хаджи Ґерей). Київ же став як військово-політичною, так і економічною базою утримання такого порядку. Відповідно, як тільки ВКЛ втягнулося у міжусобну війну 1431-1437 рр. і не могла ефективно впливати на степові справи, новий хан Саїд-Ахмед не лише прогнав свого головного конкурента Улуг Мухаммеда, але й «проковтнув» Крим. Економічні важелі Києва щодо степу він перевів на себе. Більше того, десь наприкінці 30-х — на початку 40-х рр. XV ст. Саїд-Ахмед навіть спробував посадити у Києві свого ставленика князя Михайла Сигізмундовича. Проте як тільки ВКЛ відновило свою єдність, то почався процес відновлення й усталеного ще за Вітовта порядку речей на півдні. Причому в цьому відновленні чітко простежується зв'язок Києва з Кримом. Так, у Київське князівство повертається династія Володимировичів, а саме, син першого київського князя Володимира Ольгердовича (мається на увазі першого з литовської династії Гедиміновичів) Олелька. Причому йому повертаються всі повноваження батька, а за князівством закріплюється назва «Велике», на рівні з Великим князівством Литовським. Цей князь за десять років стабілізує ситуацію на київському півдні, відсунувши володіння Саїд-Ахмеда за Ворсклу. А вже його син Семен 1455 р. переходить у наступ і, згідно татарських джерел, розбиває Саїд-Ахмеда і садить у Криму Хаджи Герея, чим відновлює Кримський ханат. І поки існувало Велике князівство Київське, ханат залишався в орбіті литовських інтересів. У той же час, коли Київ з князівської столиці був перетворений на обласний центр у 1471 р., і у нього забрані зовнішньополітичні інструменти впливу на південь, доволі швидко і Кримський ханат підпав під владу нового сюзерена Османської імперії 1475 р.

Незважаючи на відчутні політичні зміни, традиційна тяга двох центрів не могла бути зруйнована також швидко. Інша справа, що появлялася вона у двох процесах.

Так, правителі Кримського ханату, відірвавшись від ВКЛ і Києва зокрема, почали докладати всіх зусиль аби компенсувати це захопленням стольного міста. Вже 1482 р. Менглі Ґерей І захоплює і спалює Київ, тоді ж він намагається закріпитися на порубіжних землях, та накладає на місцеве населення податок зерном тощо. Проте сил у ВКЛ виявилось достатньо, щоби відбити цей натиск. У подальшому діти цього хана Ахмат Ґерей і Саадет Ґерей виношували плани на захоплення Києва. Останній навіть вдався до військової операції, проте українські полки під Черкасами відбили вторгнення. І вже в подальшому плани на Київ почали доволі швидко відступати в минуле. Однією з причин цього, до речі, стала поява буферного проміжного військового центру — українського козацтва. Саме воно закрило надійно центральноукраїнські землі з півдня.

Цікаво, що в 1500 р. останній хан Золотої Орди, намагаючись вдертися до Криму, просив ВКЛ віддати йому Київ, як базу для війська.

Інший процес являв собою уособлення кримськими елітами Києва як місця, де можна знайти надійний притулок у випадку гонінь і репресій у Криму (під час місцевих усобиць чи політики османів). Відповідно за прикладом батька Хаджи Ґерея, його діти Нур-Давлет, Хайдар і Ізтемир програвши Менглі Ґерею, втікали саме до Києва. Сам Менглі Ґерей на початку 1470-х років теж розглядав Київ як місце порятунку у випадку програшу конкурентам. Протягом кінця XV — початку XVI ст. ціла низка представників кримського нобілітету втікали з Криму через Київ. Апогеєм цього процесу стала боротьба Іслам Ґерея І (син хана Мухаммед Ґерея І) за батьківський престол. Іслам Ґерей кілька разів піднімав повстання проти ставлеників османів Саадет і Сахіб Ґереїв. Причому, тоді, коли він зазнавав поразки, то одразу відступав під Київ. А вже отримавши там військову і матеріальну підтримку, повертався до Криму. Завдяки цьому Іслам Ґерей став у 1533 р. ханом. І лише війна ВКЛ з Москвою, відома як Стародубська (1534-1537) завадила йому закріпитися надовго.

Як бачимо, політичний зв'язок між Києвом і Кримом за доби Відродження ніколи не переривався, мав різні форми, був наповнений драматичними ситуаціями, проте залишався сталим.