Крим: шлях крізь віки

Як відбувалася адміністративна інкорпорація Криму до Російської імперії?

Російська імперія постійно розширювала свої кордони. У середині ХVIII ст. вона впритул наблизилася до Чорноморського узбережжя. За результатами російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Кримське ханство було проголошене незалежною від Туреччини державою. Росія одержала можливість безпосередньо впливати на події, що відбувалися на території півострова.

Невдоволення європейських держав посиленням впливу Росії у цьому регіоні не дозволяло Катерині II вільно діяти в Причорномор'ї та Криму. Усвідомлюючи це, спочатку російський уряд не ставив собі за мету остаточне приєднання Кримського ханства. Йому був необхідний лише контроль над Кримом і Північним Причорномор'ям. Проголошення незалежності Кримського ханства дозволяло імперії, не привертаючи до себе уваги з боку Європи, розширити сферу свого впливу. Підписання союзного договору між Кримським ханством і Російською імперією значно послабило позиції Османської імперії в Причорноморському регіоні.

У 60-70-ті роки ХVІІІ ст. Кримське ханство не було державою з єдиним народом. У ханстві йшла постійна боротьба різних угруповань, котра заохочувалася з боку Туреччини, адже постійна зміна ханів не давала можливості створити в Криму сильну владу. На території ханства проживали безпосередньо кримські татари і племена кочових єдісанських, єдічкульських, буджацьких і джамбуйлуцьких татар. В історичній літературі їх здебільшого об'єднують під загальною назвою «ногайські татари». Вони складали близько 40 % населення Кримського ханства і кочували по всій території як Кримського півострова, так і за його межами.

Примітним документом, що ілюструє ситуацію, котра склалася в той час у Кримському ханстві, є «Пояснення стану і схильності кримських, буджацьких і ногайських татар, із показанням укоріненої між ордами незгоди і недовіри, і тому найближчого способу, яким вони до наміру відділення від Порти спокушені бути можуть». Цей документ був складений канцелярським радником Колегії іноземних справ П. Веселицьким для командуючого Другою російською армією генерал-аншефа П. Паніна в 1769 р. У «Поясненні» Веселицький докладно описував заняття і місця кочування кожної татарської орди, а також відносини, які сформувалися між татарами. Про кримських татар Веселицький писав: «Кримські татари, як відомо, народ осілий, який по положенню свого півострова і родючості землі, більшою частиною займаються будуванням будинків, торгівлею, скотарством і хліборобством, через що вони (кримські татари) від інших ногайських татар, які способом свого житія та мистецтвом у військовому хижацтві перед кримцями відмінними себе поставляють, [тому, ногайські татари. — Авт.] у крайньому презирстві і за самих підлотних вважаються. Інші орди ведуть кочовий спосіб життя, займаючись скотарством і грабуванням сусідів». Описуючи розбіжності між татарськими ордами, Веселицький відзначав, що найдужчі орди — єдісанську та буджацьку — буде легше усього схилити до відділення від Туреччини іприєднання до Росії.

Російський уряд був настільки зацікавлений у відторгненні Криму від Туреччини, що 16 жовтня 1769 р. Катерина II направила П. Паніну рескрипт наступного змісту: «Ми вважаємо: чи не можна буде за цих обставин Крим і всі татарські народи послабити в їхній вірності Порті Оттоманській вселенням їм думки до запровадження у себе незалежності від жодного уряду й обіцянкою їм у тому з нашого боку дійсної допомоги». Що ж стосується практичного втілення задумів Катерини II, то тут імператриця давала Паніну повну можливість діяти самостійно, виходячи з обставин, що складалися.

Спроби приєднання Криму до Росії продовжувалися й надалі, шляхом використання розбіжностей у татарському суспільстві та заохочення сепаратистських настроїв ногайців. П. Гейсман і О. Дубровський писали: «...ведучи переговори з татарами, вчасно лякаючи їх, вчасно улещуючи їх же, усуваючи до того ж дуже вміло непорозуміння між ними і запорожцями, мистецьки схиляючи татар до прийняття заступництва Росії... і домагаючись, таким чином, ослаблення їх іноді дуже небезпечної сили, Панін у підсумку зумів викликати у них довіру. Домігшись завдяки цьому умиротворення більшості орд, він водночас полегшив подальші зносини і навіть підкорення Криму». Першими піддалися ногайські орди — єдісанські і буджацькі, — які вступили в союз із Росією і відмовилися від турецького верховенства. Після них пішли єдічкульські та джамбуйлуцькі татари. Подальша доля Криму стала передбачуваною.

Офіційний привід, за яким царський уряд передбачав провести приєднання Криму до Російської імперії, у трактуванні Катерини II виглядав так: «Перетворення Криму у вільну та незалежну область не принесло спокою Росії і обернулося лише новими для неї турботами зі значними витратами. Досвід часу з 1774 р. показав, що незалежність мало властива татарським народам і, щоб охороняти її, нам потрібно завжди бути збройними і при існуванні миру розморювати війська важкими рухами, роблячи великі витрати, як під час війни. ... Беручи до уваги всі ці обставини, ми прийняли рішення дати інший зворот кримським справам і зробити на майбутній час Кримський півострів не гніздом розбійників і заколотників, а територією Російської держави. Через таке розуміння ми з повною впевненістю повідомляємо всім нашу волю на присвоєння Кримського півострова і на приєднання його до Росії».

Тут треба зупинитися ще на одному питанні. Політика, котру проводила Російська імперія в цьому регіоні, була спрямована на здобуття контролю над Протоками. Йшлося про те, щоб дістатися до Босфору та Дарданелл як виходу до Середземного моря. Частково ця мета була досягнута приєднанням до Росії північного узбережжя Чорного моря — Кримського ханства, Грузинського царства та Вірменії. Але мета, котру ставили собі володарі Російської імперії, була значно більшою: витіснення Туреччини з Європи та завоювання сусідніх з Росією земель. Захоплення Кримського ханства було лише початком цілеспрямованої політики.

Для виконання головної мети Катерина II прагнула створити східну імперію імперії — так зване Грецьке царство. У вересні 1780 р. О. Безбородько представив Катерині II свій «Меморандум про справи політичні». Цей меморандум містив проект розділу території Туреччини між Росією та Австрією. За словами С. Соловйова, ця записка мала важливе дипломатичне значення: у її автора виявився тонкий та далекоглядний дипломатичний розум, ця записка слово в слово була переслана до Відня у формі пропозиції російської сторони до спільної угоди.

У записці пропонувалося у випадку укладення мирної угоди з Туреччиною «ухвалити, щоб Молдавія, Валахія та Бессарабія під ім'ям своїм стародавнім Дакія створені були областю незалежною з християнським сувереном, за умови, щоб ця держава не могла бути приєднаною до Росії та Австрії». Передбачалася й можливість того, що війна призведе до «повного знищення Туреччини та до відродження стародавньої Грецької імперії на користь молодшого великого князя» — тобто під егідою онука Катерини II Костянтина.

Надсилаючи до Відня обидві вищезазначені пропозиції, Катерина II писала австрійському імператору Йосипу II: «Я твердо переконана, що у разі наших успіхів у цій війні дадуть нам можливість визволити Європу від ворога ім'я християнського вигнанням його з Константинополя, то Ваша величність не відмовиться допомогти відновленню монархії Грецької, під основною умовою з мого бокузберегти цю відновлену монархію у повній незалежності від моєї, і піднести на її престол молодшого мого онука; обидві ці корони ніколи не повинні бути об'єднані на одній голові».

Ця пропозиція Катерини II австрійському урядові отримала назву «Грецький проект». Про цей проект О.Безбородько у своїй автобіографії писав: «З першого моменту зрозумів я, що наміри государині про Грецьку монархію серйозні, і пройнявся у повній мірі, що цьому проекту притаманний великий дух, а при тому, що він звісно, і реалізований може бути, якщо... користуватися щасливими обставинами». З цього висловлювання цілком зрозуміло, що ідея створення Грецької монархії належала самій Катерині II.

Побоювання з боку інших монархів Європи подальшого посилення впливу Російської імперії призвело до того, що проект Катерини II не отримав підтримки, і вона не одержала можливості втілити його у життя. Але самі ці намагання російської імператриці багато про що нам говорять.

Кримський півострів увійшов до складу Російської імперії 9 квітня 1783 р. Майже рік управління півостровом здійснювалося військовою владою через створену з цією метою мусульманську нараду. 2 лютого 1784 р., було видано наказ, згідно з яким створювалася Таврійська область, до складу якої увійшли Кримський півострів, Тамань і землі на північ від Перекопу аж до Катеринославського намісництва. Першим губернатором Таврійської області став Григорій Потьомкін.

Після смерті Катерини II її наступник Павло I скасував багато з того, що було запроваджено його матір'ю. Ці зміни, зрозуміло, торкнулися й Криму. 12 грудня 1796 р. Павло I скасував Таврійську, Вознесенську і Катеринославську губернії та утворив з них єдину — Новоросійську губернію, яка проіснувала до його загибелі.

Після загибелі Павла I майже всі його перетворення було скасовано, і 8 жовтня 1802 р. Таврійську губернію було відновлено. Тепер її адміністративно-територіальний поділ складався з 7 повітів — три материкові (континентальні): Тмутораканський, Дніпровський та Мелітопольський і чотири кримських (півострівних): Перекопський, Євпаторійський, Сімферопольський, Феодосійський з Керч-Єнікальським градоначальством. Потім, з розвитком економічного життя, в адміністративному поділі Таврійської губернії, відбулися деякі територіальні зміни: у 1820 р. з губернії виділився Тмутораканський повіт, у 1838 р. — був заснований Ялтинський повіт із Севастопольським градоначальством, а ще через декілька років — Бердянський повіт.

Таким чином, Таврійська губернія являла собою своєрідну адміністративно-територіальну одиницю Російської імперії. Вона складалася з двох частин: материкової Північної Таврії (Дніпровський, Мелітопольський та Бердянський повіти) й острівного Криму (Сімферопольський, Ялтинський, Феодосійський, Євпаторійський та Перекопський повіти). Особливий статус мали міста Керч-Єнікале та база Чорноморського флоту Севастополь. Такий адміністративний поділ залишався без змін до 1917 р.